English    Русский

Обкладинка книги

"Хождение в ракетную технику: записки главного инженера",
Борис Омелянович Василенко

Киев, ООО "Новый друк", 2004, 384 стр.,ISBN 966-8527-12-7 (книгу видано росiйською мовою)

50-рiччю "Київського радiозаводу" та його Конструкторського бюро присвячується

Я не знаю ваших фамилий,
-знаю то,
что известно всем,
бесконечно дышит вселенная,
мчат ракеты,
как сгустки солнца.
Это - ваши мечты и прозрения.
Ваши знания.
Ваши бессонницы.
Роберт Рождественский

Замiсть передмови

Червень 1995. Космодром Байконур. Ми їдемо в мiкроавтобусi з 45 майданчика на знамениту "двiйку". Стоїть прекрасна, тепла, сонячна погода. Ми - це С.М.Конюхов, Генеральний конструктор КБ "Пiвденне", Ю.С.Алексєєв, Генеральний директор "Пiвденного машинобудiвного заводу", С.I.Ус, В.Г.Команов, A.B.Агарков - заступники С.М.Конюхова, ще кiлька фахiвцiв з Днiпропетровська, i два головних iнженера київських пiдприємств: Л.А.Казачище - ВО "Київприлад" i я - ВО "Київський радiозавод". Напередоднi ми прилетiли на святкування сорокарiччя космодрому, вечiр i нiч провели в експедицiї днiпропетровцiв, а сьогоднi - урочиста частина на "двiйцi" i ввечерi вiдлiт до Москви. Вчора був i iнший маленький ювiлей - 15-рiччя створення вiйськової частини з експлуатацiї космiчного ракетного комплексу "Зенiт".

У мiкроавтобусi майже не розмовляємо, кожен думає про своє. Я згадую, як рiвно тридцять рокiв тому я вперше приїхав на полiгон. Напевно, бiльше сюди нiколи не потраплю. Iнша країна, iншi роботи. Думалось, що восени буде шiстдесят, i треба йти, двадцять рокiв на одному мiсцi i на однiй посадi - занадто багато. Саме там, на полiгонi, я прийняв для себе це остаточне рiшення.

Назад в Москву летiли лiтаком ЯК-42. Пiсля теплого прийому i такого ж степу приємно було потрапити в кондицiонований салон, розслабитися i добре вiдпочити. Але зустрiчi i розмови тривали i в польотi. З нами летiв i Сергiй Олександрович Афанасьєв, колишнiй Мiнiстр загального машинобудування СРСР, головнi конструктори i керiвники пiдприємств. У салонi були Олександр Олексiйович Негода - Генеральний директор Нацiонального космiчного агентства України, i Анатолiй Павлович Завалишин - начальник управлiння агентства i президент Федерацiї космонавтики України, генерал-майор, довгi роки пропрацював на космодромi Байконур. Я ще не знав, що через деякий час буду працювати у них, в агентствi.

Уже в повiтрi до мене пiдiйшов Борис Овсiйович Черток i запросив до свого крiсла. "Вийшла перша моя книга "Ракети i люди", хочу тобi її подарувати", - сказав вiн, розкрив свiй саквояж, дiстав книгу i написав на зворотi обкладинки: "Дорогому киянину Б. Омеляновичу вiд Б. Овсiйовича на добру довгу пам'ять! Вчинено в лiтаку рейсом Байконур - Москва. 3.06.95". У 1996 роцi вийшла друга книга Б.О.Чертока, на якiй вiн написав: "Ветерану нашої технiки Борису Омеляновичу Василенко на добру пам'ять i з надiєю на майбутнє. 29.VIII.96". Я дуже вдячний Борису Овсiйович за цi слова, пам'ять i пiдтримку в роботi, щиру повагу до наших справ i нашому пiдприємству. Надалi я ще багато разiв буду звертатися до подiбних записiв. I хочу адресувати їх спiвробiтникам "Київського радiозаводу", названим i не названим у цiй книзi, якi заслужили високу оцiнку своєї дiяльностi.

У квiтнi 1998 року до мене звернувся Борис Миколайович Малиновський, член-кореспондент Нацiональної академiї наук України, який пропрацював довгi роки в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України, з пропозицiєю подiлитися спогадами про впровадження обчислювальної технiки в ракетно-космiчних комплексах, створенням яких я довгi роки займався за родом своєї дiяльностi. Справа в тому, що до цього часу Борис Миколайович уже випустив книгу "История вычислительной техники в лицах" (1995 р.). Як сказано в анотацiї до книги, вона "присвячена життю i творчостi першостворювачiв вiтчизняної цифрової електронної обчислювальної технiки - чудовiй плеядi вчених з воiстину унiкального багатонацiонального сузiр'я потужних талантiв, що забезпечили злет найважливiших напрямiв науки i технiки в першi десятилiття пiсля Великої Вiтчизняної вiйни". Проте напрям робiт зi створення ЕОМ для систем вiйськового призначення в книзi не було освiтлено, i Борис Миколайович взявся частково заповнити цю прогалину. "Я звернувся до Дмитра Гавриловича Топчiя, вiн направив мене до вас", - подзвонив Борис Миколайович. Тодi ж вiн звернувся i до iнших учасникiв робiт по створенню i впровадженню обчислювальної технiки для спецiальних систем i комплексiв. У 1998 роцi нова книга була пiдготовлена i вийшла пiд назвою "Очерки по истории компьютерной науки и техники в Украине".

Ми провели з Борисом Миколайовичем добрий десяток зустрiчей; крiм письмових матерiалiв, якi йому були переданi, вiн багато розпитував про життя, батькiв, роки навчання i роботи, колег, друзiв та вчителiв. Вiн народився в 1921 роцi, був учасником бойових операцiй на фронтах Великої Вiтчизняної вiйни, став сподвижником творцiв перших обчислювальних машин в СРСР Сергiя Олексiйовича Лебедєва, Вiктора Михайловича Глушкова та iнших. Хоча я близько познайомився з ним тiльки зараз, знав я його ще з шiстдесятих рокiв. Ми були тодi молодими фахiвцями i часто вiдвiдували лекцiї з основ обчислювальної технiки в київському Будинку науково-технiчної пропаганди, якi читала група київських учених на чолi з В.М.Глушковим. Серед цих лекторiв був i Борис Миколайович. Коли були виданi першi примiрники книг, на однiй з них вiн написав: "Ветерану обчислювальної технiки для ракетних комплексiв, дорогому Борису Омеляновичу з вдячнiстю за добре спiвробiтництво при пiдготовцi цiєї книги, на пам'ять про славну iсторiю становлення ОТ в Українi 10.10.98 ".

Зустрiчi з Б.М.Малиновським пiдштовхнули мене написати цi спогади.

Моє поколiння належить, напевно, до другої, а можливо i до третьої хвилi творцiв сучасної ракетно-космiчної технiки. В усякому разi не до першої. Однак через нашi голови i руки пройшли всi новiтнi досягнення технологiй, якi отримали широке застосування i визнання в сучасних ракетно-космiчних системах, в першу чергу це стосується радiоелектронiки, обчислювальної технiки, мiкроелектронiки, нових матерiалiв та iнших новiтнiх проривних технологiй. Тут ми були першими.

Працюючи майже двадцять рокiв на посадi головного iнженера одного з найбiльших приладобудiвних заводiв країни - "Київського радiозаводу", менi довелося стикатися як з глобальними проблемами i прийнятими рiшеннями по ракетно-космiчнiй технiцi, так i з численними приватними технiчними та виробничими питаннями, якими було насичене наше повсякденне життя. Система нашої пiдготовки i виховання як керiвникiв пiдприємств у Мiнiстерствi загального машинобудування СРСР, будувалася на всебiчнiй пiдготовцi молодих кадрiв, їх перевiрцi у рiзних складних ситуацiях за рiшенням науково-технiчних i господарських питань. Озираючись сьогоднi на тi роки, можна тiльки з вдячнiстю згадувати старших товаришiв i наставникiв, мiнiстрiв, їх заступникiв, начальникiв головних управлiнь, головних конструкторiв, керiвникiв головних пiдприємств, вiйськових представництв i просто досвiдчених фахiвцiв. Участь у засiданнях колегiї мiнiстерства, науково-технiчних рад, нарадах у головних конструкторiв i у замовника, проведення натурних випробувань та експлуатацiя у вiйськах створеної технiки завжди були школою, додавали життєвого досвiду, вчили уму-розуму. Не можна також не вклонитися працьовитiй армiї робiтникiв i командирiв виробництва, якi своїми золотими руками створювали цi дивовижнi вироби.

Протягом кiлькох десятилiть "Київський радiозавод" формувався як найбiльший виробничо-технiчний комплекс зi створення i виготовлення складних систем управлiння та радiотехнiчних комплексiв для ракетно-космiчної технiки з використанням новiтнiх технологiй, мiкроелектронiки i точної механiки. В силу поставлених завдань, вимог щодо якостi та надiйностi до апаратури, що випускалася, розвиток пiдприємства йшов як за рахунок створення власних видiв виробництв, так i за рахунок всебiчної кооперацiї з пiдприємствами-сумiжниками, що працювали в одному технологiчному ланцюжку створення ракетно-космiчних комплексiв.

За минулi роки "Київський радiозавод" став одним з надiйних партнерiв великих ракетних заводiв країни i пiдприємств сумiжникiв, а також експлуатуючих органiзацiй, в першу чергу вiйськових частин i управлiнь Мiнiстерства оборони СРСР. На нашу долю випало освоєння i серiйне виробництво систем управлiння бойових ракетних комплексiв стратегiчного призначення, в тому числi участь у створеннi всiх чотирьох поколiнь мiжконтинентальних балiстичних ракет розробки М.К.Янгеля i його послiдовникiв у КБ "Пiвденне": вiд ракети Р-12 (8К63) до знаменитих Р-36М2 (15А18М) шахтного i РТ-23УТТХ (15Ж52) залiзничного базування.

Освоєння та серiйне виробництво систем управлiння бойових ракетних комплексiв стратегiчного призначення стало основою розвитку соцiально-виробничої i науково-технiчної iнфраструктури пiдприємства, що дозволило успiшно вести роботи по цiлому спектру тем ракетно-космiчного напряму: системи управлiння мiжконтинентальних балiстичних ракет морського базування та космiчних ракетних комплексiв, в тому числi вiдомi проекти "Циклон-ЗМ" i "Енергiя-Буран", рiзноманiтна апаратура i системи по пiлотованим i безпiлотним космiчним апаратам i станцiях - "Союз", "Прогрес", "Алмаз", "Салют", "Мир", Мiжнародна космiчна станцiя та iншим.

За успiшне освоєння бойових ракетних комплексiв та забезпечення поставок їх у вiйська, "Київський радiозавод" в 1961 роцi був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1976 роцi - орденом Ленiна.

Ця книга написана, в першу чергу, для радiозаводчан, разом з якими менi довелося пройти довгi роки - близько сорока рокiв. Але ця книга не про iсторiю "Київського радiозаводу" i, тим бiльше, не про розвиток ракетної технiки, етапи становлення якої вже багато разiв описувалися, i менi нiчого до цього додати. Це нотатки i спогади про подiї, в яких брав участь колектив великого пiдприємства впродовж великого перiоду свого iснування, про його ракетно-космiчну епопею, яка для автора цих рядкiв стала сенсом усього життя. Тому я пишу лише про мою власну участь у роботах "Київського радiозаводу", про його колектив i багатьох моїх колег по ракетно-космiчним програмам, в першу чергу, по бортовим системам управлiння i пов'язаних з ними комплексами наземного обладнання.

Я не прагнув залучати архiвнi матерiали, торкався лише тих питаннь, з якими безпосередньо стикався. Питань, що лежать поза моєю компетенцiєю, я торкаюся лише настiльки, наскiльки це необхiдно для розумiння читачем сутi нашої роботи i тiєї обстановки, яка iснувала в тi роки. Саме з цим пов'язано звернення до спогадiв вiдомих всiм видатних особистостей, з якими менi доводилося спiлкуватися по роботi, а також до близьких менi колег, якi люб'язно погодилися написати кiлька рядкiв для цього оповiдання, матерiали яких доповнюють подiї минулих рокiв.

Назви мiст i органiзацiй я залишив такими, якими вони були у тi роки. Напевно, так буде справедливо. Наше пiдприємство, для простоти сприйняття, я називаю "Київський радiозавод", хоча за свою довгу iсторiю з моменту утворення в 1953 роцi воно мало i вiдкритi, i закритi найменування. Сумiжники, експлуатуючi органiзацiї i навiть наше Мiнiстерство найчастiше називали наше пiдприємство просто КРЗ.

У книзi використано досить багато фотографiй. Хотiлося, щоб перед читачем був не тiльки "сухий" текст, а й обличчя тих, хто активно працював, органiзовував i керував цiєю складною справою, вiд кого залежала доля не тiльки проектiв, а й добробут цiлих наукових, конструкторських i виробничих колективiв, iнодi країни.

Мене часто запитують мої колеги по ракетно-космiчнiй епопеї: чи тим ми займалися? Хочу вiдповiсти так. Не ми придумали "холодну вiйну" i невiдомо, як би розвивалися подiї у свiтi, якби в СРСР не були створенi стратегiчнi ядернi сили, якi забезпечили баланс, названий ситуацiєю "взаємного гарантованого знищення". В одному зi своїх останнiх iнтерв'ю Володимир Федорович Уткiн, генеральний конструктор КБ "Пiвденне", говорив: "Ми не мали права вiдстати, ми не мали права зробити гiрше. Ось це весь час над нами тяжiло. Весь час. Тому що кожен день, кожна година, кожна хвилина, кожне зволiкання змушувало озирнутися на Вiтчизняну вiйну сорок першого року". Сучасна iсторiя пiдказує, що могло бути значно гiрше, нiж навiть розвал Радянського Союзу - жорстокий одностороннiй диктат, слабкого не пощадили б, особливо, якщо вiн сповiдував iншу iдеологiю. I може бути тi цiнностi, якi утвердилися i затверджуються сьогоднi в свiтi у взаєминах держав i цих держав по вiдношенню до своїх громадян народилися i змiцнилися через терни, якi довелося пройти в жорстокi роки XX столiття, в тому числi i в роки "холодної вiйни".

Ще мало часу минуло вiд тих днiв, щоб давати iсторичнi оцiнки, це зроблять нашi нащадки. Але хотiлося б вже зараз, щоб молоде поколiння не забувало тих, хто в прямому сенсi здiйснив подвиг, назва якому - запобiгання третьої свiтової вiйни. Розраховую на вмiння читачiв побачити за окремими фразами моєї розповiдi всю складнiсть i драматизм подiй, якi ми пережили разом зi своєю країною i народом.

Двадцяте столiття назавжди ввiйде в iсторiю людства, як столiття початку освоєння космiчного простору. Брак мiсця не дозволяє менi згадати тут iмена багатьох людей i органiзацiй, якi вiдiграли важливу роль у досягненнi наших успiхiв. Однак мене завжди переповнює почуття захоплення i вдячностi тисячам вiдданих трудiвникiв науки i промисловостi, що здiйснили це iсторичне науково-технiчне досягнення. Вони заслужили, щоб про них пам'ятали.


Киев, ООО "Новый друк", 2004, 384 стр.,ISBN 966-8527-12-7
© Б.О.Василенко, 2004