Книжки М.М.Амосова

Щоденник. 24 квітня. Середа, день

Мені самому остогидли крики про нещастя. Хочеться шикнути:

- Сиди і мовчи, якщо дурень!

Я і мовчу, крім щоденника, і трошки дружині.

Адже ось знову - край терпіння. Так само, як було минулий рік і влітку 1982-го. Знову треба приймати рішення: кидати. Соромно вже ходити до начальства. Тільки й рятують 72 роки. Ветеран. "На заслужений спокій".

На цей раз був такий удар.

Лежав хлопчик 12 років. Симпатичний. Та ще син начальника. Хороші люди, інтелігентні.

Вчора оперував його першим. Серце велике, дуже сильно пульсує. При ревізії пальцем - дефект в передсерцевій перегородці 4 сантиметри. Зашили з латкою. Перфузія 29 хвилин. Повітря ретельно слухали, не було зовсім. Анестезіолог Володя Радзіховський, серйозний і надійний.

Коли виходив після другої операції, хлопчика вже вивезли з наркозної в реанімацію. Батьки чекали в коридорі. Сказав, що перший етап пройшов нормально.

- Але ще багато що може трапитися.

Потім сидів до шести годин, справи. Перед тим, як іти зайшов у реанімацію. Хлопчик був у свідомості, впізнав мене, намагався посміхатися. Люба ще сказала, пам'ятаю:

- Тільки дихати не хоче, забуває дихнути.

- Не квапте, задихає.

Батьків обрадував ще раз: "Другий етап пережили, прокинувся".

Спокійний, прокрокував свої чотири кілометри до будинку, навіть задрімав трохи після обіду. Потім з Чарi ходили гуляти на Гончарку, потім дивилися хроніку про війну. Хлопчик мене не турбував. Думав про іншу хвору.

О 10 дзвонить черговий Декуха:

- З вашим хворим погано. Ми видалили йому трубку о сьомій годині, а о 8.40 при цілком хорошому стані було щось на зразок зупинки дихання. Знову інтубували. Зараз кров'яний тиск нестійкий.

Я рідко вибухаю при вечірніх доповідях, але тут лаявся на самій межі пристойності. Викликав "швидку допомогу" - їхати. Подумав з безнадійним хірургічним спокоєм: "Толку вже не буде".

На вулиці чекала машина. Швидко в інститут і бігом в реанімацію. Думав: "Навіщо біжиш? Не вплинеш все одно".

У головному залі дев'ять осіб прооперованих хворих. Над хлопчиком - Декуха. Роблять масаж серця. На осцилоскопі майже пряма лінія. Зіниці широкі.

Приїхав Саша Ваднев і включився: масажує, як машина, і ще дає вказівки по іншим хворим.

Все марно.

З'явився Бендет, повідомив, що викликав батьків: "Там стоять, біля входу в реанімацію".

- Ну ось. Значить, тут же повідомимо. Не доведеться чекати до ранку обтяжливого пояснення.

Отакої - "повідомимо", коли самі не знаємо абсолютно "чому"?

У напівтемному коридорі бачу матір і батька. Застиглі особи; по мені визначили - погано. Ні запитання, ані вигуку горя.

- Ваш хлопчик помер. Дві години реанімували, не допомогло. Не знаю причин.

Це все. Розпорядився відвезти батьків в готель, а потім приїхати за нами...