Книжки М.М.Амосова
Щоденник. 8 вересня. Неділя, ранок
Операцій мало. Люди копають картоплю, тому в лікарню не йдуть. Вася Кольченко зробив мені дослідження на ехокардіографі з навантаженням. Виявилося, що серце повністю втратило можливість збільшувати продуктивність.
Довелося здатися. Ось так.
Закінчилося літо. Спека, сухо. Вже інше повітря, інша його прозорість і запах. Зараз пройшлися з Чарi по лісу, за своїми старими маршрутами. До кінця, втім, не дійшли - не надіюсь на свою "дівчинку", як її кличе Ліда. Не забута пригода трирічної давнини, в цю ж пору.
Пішли ввечері гуляти на найдальшу нашу дорогу, в ліс, кілометри за два. Вже йшли назад, раптом бачу: поперек дороги щось промайнуло. Чары метнулася слідом і зникла. Стояв, ходив, кричав, напевно, з півгодини. Глухо. Поплентався додому з маленькою надією: можливо, чекає біля хвіртки? Ні. Ліда займалася в саду якоюсь брудною роботою, в домашньому одязі.
- А Чарі?
- Пропала ...
Розповів. Кинула лопату і побігла в ліс. Я - за нею, винуватий. Ліда на мене не дивилася, безперервно кричала на весь ліс:
- Чарі! Чарінька! Додому!
Пройшли весь маршрут. На лісовій дорозі зустріли хлопчаків.
- Не бачили собаку?
- Чорну? Без хвоста?
- Так-так-так. Де? Коли?
- З півгодини як... Бігала близько озера.
Майже бігом, із закликами, з криками дійшли до озера. Сидять купальники і риболови. Хтось бачив, хтось не бачив. Ясно - була тут.
Ще кілометра два, вийшли до села. Ліда кликала, не соромлячись людей. (А я соромився... Дрібнуватий, правда?)
Повернулися додому ні з чим, коли вже стемніло. У мовчанні.
Хвіртку залишили відкритою. Спати лягли осиротілі. Який вже там сон! Піднімалися, перемовлялися через стінку, слухали вулицю.
Безнадійно. Пропала собака!
Близько тих озер у дальньому лісі і в селі вона ніколи не бувала. Втекла в азарті погоні, дорогу не запам'ятала... помре з голоду або грибники заберуть. Назавтра зібралися до електрички чергувати навперейми.
Все-таки під ранок задрімав. Прокинувся відразу, ніби проткнули. Прислухався: верещить тихенько біля дверей. Закричав:
- Ліда! Чарі прийшла!
Боже, скільки радості! Навіть не знаю, у кого більше...
Після перших стрибків вона звалилася, знесилена. Не вставала більше доби. Лапи розпухлі, схудла, навіть голова не трималася. Тільки очі жили. При її жвавості і тренованості за десять годин панічного бігання, в стресі, зробила кілометрів сорок, не менше. На другий день ожила, апетит прорізався, і до вечора все забула.
Уявляю, як злякалася наша собака, коли виявила, що загубилася. Вона ж боягузка. Але все-таки знайшла дорогу вночі в лісі. Не зрозуміло. Втім, преса періодично розповідає про чудесні переходи тварин.
Після цього я гуляю з нею тільки по побитим дорогам. Боюся. Рідна істота.
З приводу алкоголіка Н. були збори відділення. Ухвалили: "Просити директора не звільняти, але покарати". Відчитав його і оголосив, що на чотири місяці понижу до молодшого наукового співробітника. Якщо ще раз провиниться - звільню.