Книжки М.М.Амосова

Щоденник. 12 жовтня. Субота, день

У понеділок був День Конституції. З цього приводу в суботу (робочий день) на конференції говорив "промову". Попросив секретар.

Про Конституцію і про права. Добре пам'ятаю сталінську конституцію 37-го року. Тоді зникли "позбавленці" - так називали представників ворожих класів, позбавлених права голосу. Класова боротьба, однак, нібито навіть посилилася, тому йшли масові арешти "ворогів народу".

Пам'ятаю тільки, що висунули в Верховну Раду на великому мітингу секретаря обкому Конторина. При цьому Сталіну плескали стоячи хвилин по двадцять, кілька разів. А через три дні дружина Конторина, наша студентка, вже в сльозах: чоловіка заарештували. І вже коло порожнечі навколо неї. В Архангельську, правда, арештів було порівняно мало, не те що в Україні.

Аля в 1938-му працювала фельдшером в тюремному медпункті і відомості приносила. Ті ще відомості! Але залишимо. Зараз влада хоче викреслити цей час з пам'яті, думають, що народ забуде. А по мені, так потрібно все відкрити, без цього немає гарантії, що не повториться.

За нинішню Конституцію я теж голосував, коли був депутатом. Факт не настільки важливий, оскільки всі голосування були одноголосні (абсолютно), за всі 17 років депутатства.

До директорства я жодного разу не виступав на політичні теми, імені вождів не згадував, а тепер доводиться. Повинен сказати, що роблю це без насильства над совістю: кажу те, в чому переконаний, а те, що не подобається - мовчу. На жаль! - обмеження свобод. Це огидно, але звикли до "усвідомленої необхідності". Життя - людини і суспільства - завжди компроміс.

Минулий тиждень всі дивилися візит М.С. Горбачова в Париж. Такого загального схвалення я не бачив з моменту закінчення війни, коли Сталіну все пробачили за Перемогу. Гаразд, досить про політику.

У четвер знову митральне протезування, важке серце, і хворий ще під сумнівом. Від цього і від усього іншого болить живіт, друкую з грілкою. Справи з початку жовтня йдуть погано.

У вівторок Саша Стичинський привіз з Москви електрокардіостимулятор. Французький, першокласний. Спасибі міністру. Позавчора говорив по телефону з Бредікісом. Він переконував вшивати, а я відмовлявся: "Почекаю, поспостерігаю за динамікою". Спостереження мене не дуже втішають, але за місяць пульс порідшав, мабуть, на два удари на хвилину.

Ось так то. А по телевізору другий тиждень повторюють мене з проповідями здоров'я. Записи дворічної давності. Шість передач по 15 хвилин. Іду по місту, так багато зустрічних озираються. Знічуюсь і очі ховаю. Начебто як обдурив людей. Телевізійникам заявив протест по телефону, але хіба вони послухають? Котять і котять через день... Сам більше не дивився. Соромно.

У вівторок після операції була ще публічна лекція в робітничому клубі, повернувся додому о дев’ятій годині.

Прочитав "Бісів" Достоєвського, вперше. Огидне враження, хоча зупинитися не міг. Така була людина Федір Михайлович. Мало хорошого про людей сказав. А вже революціонерів обгидив - гірше не можна. Не помиляюся про людську природу, але не настільки ж вона кепська. Бог з ним! Все одно - геній!