Книжки М.М.Амосова

Щоденник. 6 грудня. П'ятниця, вечір

Іменинник. Гвоздики, хризантеми і навіть троянди. Дуже багато. Прямо з ранку у вестибюлі красива дівчина представилася: "Мітральний клапан, три роки тому". Розцілувала, залишила плями від помади на обличчі.

У конференц-залі стоячи аплодували, без промов.

- Дякую. Добре, що не сказали "у розквіті" і "нових творчих успіхів"...

Протягом усього дня вітали, цілували. Жінки несли квіти - привіз додому цілий оберемок. І були два почуття: "Як я їх залишу?" і "Не можу більше переносити. Соромно дивитися на людей у вестибюлі. Немає поганих працівників, є погані керівники".

От якби у керівника була свобода посилати вчитися, платити, виганяти поганих, купувати обладнання... Так всі директори говорять. Але якщо себе запитаю: чи міг би при цих умовах домогтися першого класу? Не відчуваю впевненості в душі, поїзд уже пішов.

Вчора було складне повторне протезування клапана. На щастя, хворий вранці був в порядку. Зараз дуже багато оперуємо, великий потік хворих. 470 осіб лежать.

Вдень планував, як розбудувати приміщення для поліклініки. Збираюся йти, а задумую на далекий час. Ще їздив в проектну контору з того ж приводу.

Завтра вдома - традиційне свято. Сімдесят третій рік пішов. Пульс 35-38 і до 40.