Книжки М.М.Амосова

Щоденник. 14 січня. Вівторок, ранок

Сьогодні їдемо на операцію. Ціла експедиція: Ліда, Катя і ще Саша Стичинський - він у нас фахівець з хірургії порушень ритму. Саша везе стимулятор і програматор до нього, повинен навчитися керувати моїм апаратом.

Почуття: спокій. Небезпека операції невелика, як і ціна решти життя. Звичайно, я придивлявся до ризику. Такий стимулятор не застосовувався в Радянському Союзі. Мала можливість конфліктів свого і чужого ритмів існує, можлива навіть фібриляція. Є ще купа ускладнень. Однак раптова зупинка серця при блоці та інсульт від гіпертонії - ще ймовірніше.

Дивно мало залишилося такого, що шкода втратити. Солодка напруга операцій? Але смертність, мабуть, знизити вже не зможу. Так, як зараз? Ні не хочу. Хоча і тяжкі були останні два тижні відпустки, але повне відключення від реанімації компенсувало головні болі.

Тільки в романах справи закінчуються перемогами героїв. Життя, як правило, їх поразкою. Так і я піду побитим.

Нещодавно кубинці серце пересадили, до цього - чехи, поляки. У нас в країні - нуль. Напевно, є і моя частка провини.

І взагалі, не можу більше переносити смерті. Не можу! Значить, хірургію, найсильніше, що було в житті, вже не шкода.

Що ще?

Творчість. Моделі суспільства не довести до достовірності. Якби і довів (неймовірно!), не доказати. Займатися цим буду. Книги теж буду писати, їх читають.

І це суєта. Не шкода.

Люди? Співробітники, друзі, рідні? Давно спостерігаю реакцію оточуючих на смерті. За рідкісним винятком, всі швидко заспокоюються.

Що ще залишилося пошкодувати? Красу? Схід і заходи? Гарну книгу? Так, велике задоволення. Але будемо чесні: воно вже значно зблякло за останнє десятиліття.

Ось який виходить розклад.

Думаю, що спокій був би при мені навіть при смертельному ризику, а не те що при вшиванні ЕКСа. Тому вивчив інструкції до стимулятора і вибрав режим, який потрібно мені запрограмувати. Цілком можливо, що від поліпшення кровообігу деякі погляди можуть змінитися. Подивимося.