Книжки М.М.Амосова

Щоденник. 2 лютого. Неділя, день

Потрібно відзначитися щоденнику. Не більше того, бо немає бажання писати. Сумніви долають... Старим потрібно мовчати...

У п'ятницю був в Інституті. Не так щоб хотілося, але є обов’язок. Потрібно перевірити, як працювали.

Засмутився. Вже в кінці грудня намітилося посилення інфекції, а в першій декаді січня - справжній спалах. Померло семеро осіб з минулого року. Ще кілька загинуло від інших ускладнень. Результат: 12 додаткових смертей до підсумків минулого року. Загальна смертність підвищилася на 0,3 відсотка - до 6,5. Тільки в мене від інфекції ніхто не помер. Не знаю чому.

У січні вони працювали пристойно: 350 операцій. Однак смертність не знизилася, і знову помилки - неправильні показання до операції, кровотечі, повітря... Не слабшає комплекс провини: "Не зміг налагодити справу". Висновок все той же: "Потрібно йти".

Кілька слів про здоров'я. У норму поки не прийшов. Голова болить весь час, хоч і несильно, як з похмілля або коли недоспав. Тиск нормалізувався. Серце працює добре, пульс частішає при навантаженні так, що задишки майже не відчуваю. Бігати поки боюся ("Дислокація!"), але гімнастику розширюю і вже дійшов до 800 рухів. Ходжу з будь-якою швидкістю, навіть на підйоми.

Буду вдома до 14 лютого, відпочивати і займатися моделями суспільства. Якщо добре вийде, вставлю між щоденниками.