Книжки М.М.Амосова
Відхилення. Моделі суспільства
Чи є закономірності в історії? Наша філософія стверджує: є! Продуктивні сили, виробничі відносини, боротьба класів, в результаті - соціальний лад. Економіка - базис. Всяка там філософія, наука, релігія - другорядні надбудови. Правда, допускається і деякий зворотній вплив на базис, але невеликий. Так і йде історичний ланцюжок: первісне, рабовласницьке, феодальне суспільство, капіталізм, соціалізм, комунізм. Все просто. Можливі затримки, але етапи неминучі. Хід історії по науці.
Звичайно, крім марксизму, існують інші "філософії історії". Не можу дати огляд, занадто складно. Для ілюстрації візьмемо хоча би Тойнбі. У граничному спрощення: "Немає порядку. Самоорганізація. Невизначена різноманітність".
Що нас чекає? Ще недавно не турбувалися роздуми: комунізм. Світле майбутнє. Інша крайність: загибель неминуча. Від безладу.
Чи можна керувати історією? Звичайно. Раз пізнали її пружини, то і управляти можна. Світова революція, диктатура пролетаріату, швидке перевиховання всіх громадян - рівність, братерство і світле майбутнє. Якщо не нескінченне - це проти діалектики, - то надовго.
У ці схемки я не вірю зі студентських років. Не відчував під ними науки. Спочатку засумнівався від Павлова, коли задумався над поведінкою людини: не міг відокремити її від тварин. Потім, 30 років тому, - від кібернетики. Якщо елемент суспільства - людина - велика тварина з агресивними егоїстичними інстинктами, то і суспільство не може так пряменько йти до ідеалу і на ньому застрягти. Потім додалися думки про механізми інтелекту, вони підправили перші ідеї про поведінку. Ні, не настільки нахаба, щоб заявити: "Створив теорію людини і суспільства і знаю, чого можна чекати і як управляти". Занадто багато невизначеностей. Але підходи до проблеми мені бачаться.
(Амосов, Амосов, не загинай!) Розумію, що не може у мене бути розуму, здатного прояснити світові загадки. Не може! Ну і бог з ним. Це ж дуже цікаво - винаходити гіпотези. Навіть якщо знаєш: ти - дилетант. А хто не дилетант в гуманітарних науках? Великі філософи та історики? Яка така у них була наука, щоб можна доводити? Не було такої науки. Підбір сумнівних фактів, об'єднаних вільними трактуваннями, проти яких можна вибудувати інші гіпотези.
Зрозуміло, мої евристичні моделі - це теж гіпотези, але я і пропоную тільки підхід до задачі, а не її вирішення. До задачі: пояснити людину та історію і намітити шляхи досліджень. Не обіцяю отримати однозначну відповідь про майбутнє. Вона неможлива, оскільки суспільство - система, що самоорганізується, тобто змінюється в процесі діяльності. Правда, можливо, вдасться намітити кордони цієї мінливості, тоді ймовірності майбутнього трішки проясняться. Але це вже за межами мого століття.
Про принципи евристичних моделей я вже писав. Це модель гіпотези про структуру та функції якогось об'єкта, обов'язково складного, для якого ще немає теорії, вираженого в цифрах. Від клітини до суспільства. Словесних описів таких систем багато, але вони не доказові. Модель же дозволяє розраховувати і окреслювати шляхи експериментів, щоб перетворити гіпотезу в теорію. Або спростувати.
Загальний принцип моделі: "входи" (зовнішні впливи) і "виходи", тобто дії об'єкта на середовище. Між ними внутрішня сфера: елементи структури з цифрами станів, пов'язані "стрілками" функцій з іншими структурами, з "входами" і "виходами". Під кожною стрілкою - формула. Розрахунок ведеться по тактам часу - хвилинах, годинах, роках. Вираховується, скільки отримано зовнішніх впливів, як вони вплинули на "крайні" елементи, як їх змінили, як зміна передалася на наступні елементи; і так, по ланцюжку - до "виходів", до дій. Для людини - до рухів, для суспільства - до праці, навіть до війни або революції.
Візьмемо для прикладу модель людини, особистість. На "вході" - вплив суспільства: скільки платять за працю, як відгукуються навколишні люди, влада на висловлювання і вчинки на адресу інших людей або уряду. На "виході" - поведінка, праця, вчинки, висловлювання. Посередині - психіка: розум і почуття. Якась складна обчислювальна машина, яка перероблює інформацію "входів" в "виходи".
Я вже не раз згадував про рушійні сили поведінки людини: про інстинкти і породжуваних ними біологічними потребами - власності, спілкуванні, лідерстві, співпереживанні, допитливості, про переконання, як словесних формулах, породжених ідеологіями, що визначають, що добре, що погано, або який розподіл власності і влади визнати справедливим. Писав про характер - головному показнику типової відмінності між людьми: сильні, середні, слабкі. Від нього залежить напруга праці. Розум, інтелект і рівень його розвитку визначають здатність людини вирішувати завдання: оцінювати зовнішні впливи, прогнозувати події і вибирати вигідну тактику поведінки. Творчість - головний прояв інтелекту і відмінність людини від тварин. Від нього почався і продовжується прогрес, і не тільки технічний, але і винахід ідеології.
Але все-таки, які ж узагальнені якості людини, вірніше, людей, визначають суспільство? Чи існують обмеження у виборі шляхів розвитку людства? Показники його оптимальності? Перспективи на майбутнє?
Перше: відносна значимість егоїзму і альтруїзму як здатності до співпереживання.
Друге: розподіл людей за типами - відсоток розумних і дурних, сильних і слабких, жадібних і добрих, лідерів і конформістів.
Третє: виховуваність і здатність до навчання. Наскільки можна змінити вроджені якості в частині егоїзму - альтруїзму і слабкості - сили характеру і навчанням підвищити рівень інтелекту.
Останній пункт особливо важливий і найменше вивчений. Від нього залежать наші надії: якою мірою можна змінити генетично закладений в людях егоїзм. Або інакше: на який ідеал замахуватися і які потрібні виховні зусилля. Дивно, але факт - людину вивчають дві тисячі років, а саме на це питання немає скільки-небудь достовірної відповіді. Утопісти (і наші філософи) говорять: "Зміни суспільний устрій (читай: зроби революцію, заборони економічну експлуатацію, повісь гасла), і люди швидко стануть добрими, як ангели". Песимісти на Заході, на чолі з Фрейдом, навпаки: "Людина – тварина, яка не виховується..." Істина десь між крайнощами, але її бажано визначити точніше. Ось чому справжня наука про людину - з моделями. Від неї залежать ідеали, до якого суспільства прагнути.
Для науки про суспільство важливо ще одне припущення: наскільки колективи людей, групи, що склалися відображають поведінку індивідів, членів групи. Наша гіпотеза припускає, що групі притаманна психологія індивіда: потреби, виховуваність переконання. Однак група - це не середня людина в ній. Це нова система з внутрішніми відносинами, ватажками і підлеглими. Тому поведінка групи вимагає розрахунку. У ньому втілені риси лідерів і рядових членів не однаковою мірою, залежно від структури групи і обстановки її діяльності.
Отже, людина з її біологією і виховуваністю - основний, незалежний елемент моделей суспільства. Але не єдиний. Іншим є рівень науково-технічного та економічного розвитку. Він визначає середні матеріальні умови, тобто задоволення потреб, а також освіту, можливості виховання - фактори, які змінюють генетично закладену програму людини і перетворюють її з первісного в сучасного, відповідного рівня цивілізації.
Звичайно, мені можуть заперечити: а де ідеологія? Де соціальний лад? При однаковому рівні економіки люди різні в соціалістичних і капіталістичних країнах. Різний зміст виховання. Так. Все правильно. Потрібно визнати і третій фактор: ідеологія.
За моїми уявленнями, ідеологія не просто слідує за технологією і економікою. Як я вже згадував, вона є самостійним продуктом творчості, поряд з технічними винаходами. Звичайно, не кожна ідеологія уживається з різними рівнями техніки та економіки, але діапазон пристосовності досить широкий. У визначенні його якраз і полягає одна з задач моделювання суспільних систем.
Моделі вимагають структур і цифр. Як виразити ними модель суспільства? В основі повинна лежати ідеологія. Ми висловлюємо її двома головними координатами, заснованими на двох інстинктах: власності і влади. На осі абсцис відкладається відсоток державної (громадської) і приватної власності. На осі ординат - система влади: від одноосібної диктатури до повної демократії. Перехідними точками відзначаються: обмежена монархія, однопартійна диктатура й інші співвідношення особистої, групової та класової влади. Будь який державний лад можна виразити точкою в цих двох координатах.
Наприклад, на осі ординат - нашу сталінську систему, брежнєвську, сучасну і майбутню демократію, на осі абсцис - відсоток усуспільненої власності на засоби виробництва. У нас вона десь близько 90. Третьою необхідною координатою є рівень економіки. Він відбивається в показнику внутрішнього валового продукту на душу населення. Поєднанням всіх трьох координат можна визначити структуру суспільства: розподіл населення за соціальними групами, їх матеріальне і правове становище, участь у праці. Більше того, з трьох координат можна вивести етику і ставлення до праці, до релігії, колективізм або індивідуалізм. Правда, для подальшої конкретизації суспільства потрібні ще кілька незалежних факторів, головний з них: становище на міжнародній арені, а отже - озброєння як важливий економічний показник.
Модель суспільства, виражена системою координат, деталізується у вигляді структурної схеми. У ній квадратами позначені - "уряд", "соціальні групи" - керівники, робітники, фахівці. Окремо позначені "фонди" власності. Стрілки між квадратами відображають кількість праці, одержувані матеріальні блага, а також інтенсивність пропаганди, висловлювання і вчинки соціальних груп щодо уряду і один одного, закони, що обмежують свободи. Стан кожної групи позначається рядом показників - багатство, освіта, влада.
Для кожної групи створюється "модель особистості", у якій відбиваються "входи" з боку суспільства та "виходи" на нього.
Внутрішня структура моделі особистості являє потреби і переконання: значимість почуттів - жадібності, страху, лідерства, домагання до суспільства, які має особистість (група) для задоволення своїх потреб. Зіставлення "входів" - того, що дає людині суспільство з його домаганнями, - дозволяє підраховувати основний показник - Рівень Душевного Комфорту (РДК). Саме він характеризує ступінь задоволеності громадянина, групи своїм існуванням. Якщо завгодно, це щастя громадян. Цей же показник, усереднений по всім соціальним групам, з урахуванням крайніх відхилень є основним критерієм оптимальності суспільного устрою. Він же служить для порівняння різних суспільних систем, якщо їх досліджувати на моделях або намагатися моделювати реальні країни. РДК приблизно відповідає показнику "якості життя", який знайшов поширення серед соціологів останнім часом.
Модель суспільства можна зробити дуже простою, обмеживши варіанти координат соціального ладу, число соціальних груп, почуттів і не вдаючись у економіку. Можна поступово розширювати межі моделі, намагаючись наблизити до реального типу суспільства. Такі роботи я проробив. Повинен, однак, сказати, що велике ускладнення моделі поки не виправдано, оскільки не існує достовірних психологічних характеристик людей в їх різноманітності. Без них модель - лише гіпотеза, по якій не можна робити висновків. Тому зараз головна мета моделювання: дати напрямок експериментальним дослідженням людини.