Книжки М.М.Амосова

Щоденник. 17 травня. Субота, день

Два тижні не писав щоденник. Справи. У свята і вихідні редагував "Роздуми про здоров'я". Видавництво "Фізкультура і спорт" обіцяє тираж півмільйона.

Київ живе під радіацією і чутками про чорнобильську аварію. Про це тільки й говорять; скільки мілірентген на повітрі, в квартирі, на траві, на землі? "Закрили?" - "Ні?" Кажуть, вибух? Евакуація Києва?

Не можна сказати, що справжня паніка, вульгарних втікачів мало, але, хто міг, дітей вивезли. Близько вокзалу і кас Аерофлоту натовпи стояли.

Винна потворна інформація. Спочатку взагалі мовчали, потім стали говорити, але не завжди що слід.

Народ нарікає. Чого дивилося начальство? Чому не скасували першотравневу демонстрацію?

Я все порахував, які дози можна отримати за день, за місяць, за рік. Вийшло, що якщо три години в день сидіти на вулиці, а решту часу вдома, то сумарна доза досягне п'яти рентген на рік. Це те, що дозволяється рентгенологу на роботі, і менше, ніж отримує хворий при просвічуванні шлунку. Але жоден з них ще не помер від променевої хвороби і калік не народив. До того ж у літературі не повідомлялося про почастішання каліцтв і онкологічних хвороб після Хіросіми.

Приблизно так я щодня переконую на конференції своїх співробітників, вдома - свою дружину і всіх взагалі, з ким доводиться говорити. На жаль, такого простого і зрозумілого розрахунку по телевізору не представили. Тому мілірентгени здаються жахливими, думають, що потрібно зараз же бігти або лікуватися.

Моя Ліда теж тремтить, вікна заклеїла, чистоту стереже, зовсім замучила суворим розпорядком. Жадає переїхати до Києва, там радіація вдвічі менше, від Чорнобиля далі на 50 кілометрів.

- Можеш переїжджати одна, ми з Чарi залишимося.

І те сказати: мені тут добре, радіація незначна, та яким я покажусь перед своїм народом? "Втік, злякався", - цього я перенести не можу.

В Інституті історія з аварією не пройшла гладко. Першого травня моєму заступникові подзвонили з міністерства і попросили виділити двох лікарів, щоб обстежити евакуйованих у Бородянці (це 15 кілометрів від нашої дачі). Він почав шукати за телефонами і напав на Б. і К. - хірургів 6-го і 5-го поверхів. Сказали, що з'являться. Вранці 2-го Геннадій був в Інституті, йому дзвонять і соромлять, що прислав негідні кадри. Один захворів, показав температуру, а другий взагалі відмовився їхати. Ніби сказав:

- Права не маєте посилати. Вивезіть людей до лікарні, до Києва, тоді буду обстежувати.

Після свята обидва повідомили, що мають лікарняні листки. Ніхто їм не повірив. На роботі з'явилися тільки в середині цього тижня.

Вчора вранці їх обговорювали на трудовому колективі. Обидва клялися, що хворіли, а К. заявив, що він свої слова і зараз готовий повторити. Це вже всіх розлютило. Я мовчав і навіть не думав карати, але у нас всі такі принципові.

- Уявляєте!

- Попередити!

Проголосували: 140 - за звільнення, проти - 0, утрималися - 13. К. приходив, поводився нахабно, але я стримався.

От який у нас народ. Самолюбство зачепили, зганьбили наш славний колектив. Постановили попутно відрахувати чорнобильцям денний заробіток. І це без рекомендацій райкому. Приємно було.