Книжки М.М.Амосова

Головна   >   Публікації   >   Книжки М.М.Амосова   >   Книга про щастя та нещастя. Книга друга   >   Щоденник. 17 січня 1987 року. Субота, ранок

Щоденник. 17 січня 1987 року. Субота, ранок

Уже не хотів писати щоденник, але... Куди підеш? Кому скажеш? Самовираження. Пишу трохи. Саму малість.

Перший тиждень січня хотів відпочити, але й чотирьох днів вистачило, щоб набридло. І все пройшло, як раніше.

За цей тиждень прочитав свій щоденник. У захоплення не прийшов, написано сіро. Одноманітне, безрадісне життя. Гнітюче враження від нескінченних хірургічних нещасть. Гарне чомусь не писалося. Наукові істини цікаві тільки для любителя. Собі здається, що пізнав закони суспільства, але це не додало радості: передбачення - сумнівне, самоорганізація цивілізації робить майбутнє майже непередбачуваним. Вплинути на хід подій не можна. Стихія.

Втім, таке безсилля - для маленьких людей. Керівники наддержав, як Горбачов, Рейган, можуть дуже значно посунути або загальмувати прогрес. Це по частині війни. Гірше з екологією. Схоже, що і вони не можуть змінити тенденції до катастрофи.

Але жити треба. Тому - зменшуй домагання, Амосов. Це вірний спосіб не бути нещасним. Ще пару років буду намагатися оперувати і директорувати. Втім, можна і втішити: рік тому було багато гірше.

Інститутські справи. (Вони міцний якір!) 10-го був звіт за рік. Показники трохи гірше 1985-го. У лідери вийшов Льоня Ситар. У грудні він прооперував 39 клапанів, 17 важких, без єдиної смерті. Похвалив. На другому місці Вася Урсуленко, на третьому - Міша Зіньковський, в кінці, приблизно однаково, - ми з Геннадієм. Мої показники зіпсовані зарозумілістю. Вона нахлинула після одужання. Сім хворих не слід було брати: непомірно важкі, безнадійні. Всі і померли...

Тепер збираюся бути обережним.