Книжки М.М.Амосова

Відхилення

Ще минулої зими, коли "комплексував" через блок, досліджував прості моделі соціалізму і капіталізму. Вчора ще трохи попрацював.

Загальні результати порівняльних розрахунків економіки вийшли такі. Темпи зростання виробництва та накопичення при соціалізмі спочатку обганяють капіталізм за рахунок планового низького споживання, а не високої продуктивності праці. Однак поступово темп сповільнюється, у міру вивітрювання переконань і розвитку детренованості. Капіталізм в той же час стійко утримує зростання виробництва і споживання і поступово починає обганяти свого конкурента.

Проте нас більше цікавить порівняння психологічних показників, тобто РДК різних типів і груп населення. Природно, що ми отримали різні цифри при різних системах. Люди сильного типу в капіталізмі мали максимум приємного в усьому, крім тривоги за майбутнє. Навпаки, слабкі типи виявилися нещасними, втративши бали по своїм почуттям, найбільше від бідності і тривоги.

У соціалістичному суспільстві програли люди сильного типу: вони не можуть задовольнити свої домагання, не можуть себе реалізувати. Громадяни слабкого типу мають переваги перед тією ж групою в капіталізмі, набагато менше турбуючись за майбутнє і не претендуючи на багатство. Капіталізм якраз виховує великі домагання. Вони самі по собі хоча й не приносять щастя, але спонукають до напруженої праці.

Коли сильні люди в соціалістичній системі програють в щасті, то це не дуже помітно відгукується на середній для всього суспільства величині РДК, оскільки сильних - всього 10 відсотків. Проте втрати, які несе суспільство, що не дозволяє їм розвернутися, непропорційно більше, тому що не менше половини творчого потенціалу суспільства зосереджено саме в цих від народження сильних людях.

Евристичні моделі дозволяють експериментувати з різними варіантами соціалізму, змінюючи вихідні значущості потреб і переконань, характеристики вихованості і тренованості, а також і координати: рівень економіки, відсоток приватної власності, ступінь демократизації влади.

Роботу тільки розпочато, але намічаються цікаві результати.

Наприклад, такі. Варто підвищити вихованість, і негайно переконання набувають набагато більшу вагу в стимулах, значно покращують соціалістичну систему, даючи їй перевагу, якщо не в ефективності, то принаймні в РДК.

Проте показник вихованості перестає працювати, якщо правляча еліта деградує і втрачає авторитет через хибний спосіб формування кадрів кооптацією "зверху" - через "номенклатуру". Варто замінити цей порядок на демократичний, і становище змінюється на краще. Зокрема, підвищується інтелектуальний і моральний рівень управлінців, їх авторитет.

Введення безробіття також покращує результати економіки. У ту ж сторону працює боротьба з зрівнялівкою, тобто розширення діапазону заробітку для сильних людей. Однак ці заходи знижують РДК громадян слабкого типу і зменшують переваги соціалізму.

Таким чином, наші спрощені моделі не дозволили зробити висновок про переваги однієї із систем, якщо дивитися по середньому РДК. Якщо ж виходити з "рівного права на щастя", то соціалізм виходить більш оптимальним... Втім, це занадто поверхневий висновок. Справа в тому, що за межами нашої моделі залишилося природне середовище. Зрештою саме його збереження є головним критерієм оптимальності ідеології та суспільного устрою в глобальному масштабі і далекій перспективі. І ось тут не можна сказати нічого визначеного: соціалізм (і який?) чи капіталізм (і теж який?). Де лежать компромісні координати, за яких суспільство буде миролюбним і здатним зберегти середовище проживання? Мабуть, передові капіталістичні країни довели свою дієздатність в цьому плані. Проте з великою поправкою: вони зберігають природу на своїй території, а шкідливі виробництва виводять в країни "третього світу". Там же "купують" місця для поховання отруйних відходів.

Залишається головне питання: чи можливо створити реальні, евристичні моделі суспільних систем, досить доказово, щоб сприяти взаєморозумінню ідеологічних супротивників. Відомо, що фізики, озброєні марксистською діалектикою, здатні на 95 відсотків домовитися зі своїми колегами, які не визнають Маркса. Те ж стосується і біологів. Чому ж соціологи (від філософії) розходяться в ідеях на 100 відсотків? Мені здається, що головна причина в упертості саме наших філософів, з порога відкидають саму ідею правомочності природничо-наукового підходу до вивчення суспільства.

Ще одне: чи можна вважати моделі придатними для далекого прогнозування? Важко відповісти. Ні, тому що творчість притаманна людині, отже, вже індивідуум передбачуваний лише з імовірністю, а суспільство - ще невизначеніше. Так, оскільки у людини існують стабільні біологічні потреби - головний фактор, що обмежує ідеологічні крайності. Правда, техніка теж стала умовою, що змінює обличчя суспільства, але поки ще менш значима, ніж людина. Крім того, не слід розглядати математичну модель як незмінну. У міру еволюції суспільства до неї вноситимуться поправки, так що її випереджальне значення завжди збережеться.