Книжки М.М.Амосова

22.04.2023 р. Мама

Мама існує як міф. Її портрет у вузькій чорній рамці стоїть у мене на столі, і Маша знає його добре. Іноді я показую їй інші фотографії, яких, на жаль, не так і багато. Свої старі фото, з першим чоловіком, вона в наш будинок не принесла. Ще є маленький фільм, розпочатий з народження Маші - повернення з пологового будинку, потім ще кілька сценок. Ми дивимося картину, і я показую: "Дивись, мама". Тепер і вона повторює: "Дивись, мама". Ще я вдаюся до мами для виховання.

- Мамо, подивися, Маша знову пустує.

Тоді вона дивиться на фото з побоюванням.

Можливо, я це марно? Запитати Зяму.

Минуло майже два місяці.

Я повинен описати той день. Для Маші повинен? Навіщо знати Маші? Це - даремно. Навіть потім, коли буде доросла. Мати померла - і все. Ось така була жива. Мила.

Все одно - повинен. Але я ще відкладу трохи. Так страшно чіпати пам'ять.