Книжки М.М.Амосова

Хвороби

На жаль, розділ у маленькій книжці не може замінити лікувальні порадники, що з'явилися на лотках. І вже тим більше медичні довідники, навіть якщо вони для фельдшерів.

У мене інша мета: показати хвороби у їх стосунках із здоров'ям. Це означає пошукати, де порушена правильна поведінка, яка мала б захистити людину, бо природа сильна. Але якщо вже біда сталася захворів то й підказати, як поводитися щодо того ж харчування, фізкультури, оволодіння психікою. Звичайно, одночасно з лікуванням.

Для цього хочеш не хочеш, а доведеться дещо розказати про основні механізми патології, про стаж розвитку хвороби, її прояви, градації тяжкості, перелічити загальноприйняті принципи діагностики і лікування.

Як це зробити, щоб коротко, зрозуміло і, головне, нічого не пропустити не знаю. Адже моя професія хвороби, а не гігієна здоров'я. Багато відклалося в пам'яті за 60 років, якщо лічити від третього курсу інституту, коли доторкнувся до медицини.

Боюсь, якщо цей розділ прочитає терапевт, обов'язково скривиться: "Знаємо ми хірургів! Усі вони задаваки й хвастуни". Це щодо мого задуму.

До деякої міри це справедливо. Дійсно, уся моя медицина була хірургічною. Біографія проста: рік аспірантури в клініці в Архангельську, три клініки змінив. Усі не подобались. Так і залишив. Поїхав ординатором у Череповець.

Після того увесь час ходив у начальниках. Від початку аж до кінця війни (Німеччина, Японія) провідний хірург польового шпиталю на 200 койок. (Саме койок, ліжка "не положено" ноші й нари.) Страшно сказати: 40 000 поранених пройшло. Війна зробила мене універсалом адже кулі не обирають "типових локалізацій", прошивають тіло, де завгодно. Усе оперував від черепів до пальців.

У 1946 році три місяці завідував операційною в Інституті імені Скліфосовського, знаменитому інституті С.С.Юдіна. От тільки там я нічого не оперував не давали, тільки адміністрування. Тому і втік до Брянська головним хірургом області. Тут знов було море хірургії, в Обласній лікарні повний набір органів і хвороб. Але, крім серця.

З Брянська - став кандидатом і доктором, а в 1952 році переїхав до Києва - на кафедру завідування клінікою грудної хірургії. Коло інтересів почало звужуватися, і 1965 року я став чистим серцевим хірургом. І знов цифри: більше тисячі видалень легенів і їхніх долей, раки стравоходу, більше п'яти тисяч операцій на серці, і тільки найскладніших, із штучним кровообігом. (А всього в клініці та Інституті прооперовано 70 тисяч серцевих хвороб, напевне, більшість з них я хоч раз оглядав під час щорічних обходів реанімації.)

Мабуть, не було потреби описувати свій "хірургічний героїзм" тільки для того, щоб сказати: бачив дуже багато, дуже різних хвороб. Хай читачі мені вибачать: хочеться ж повихвалятися відставному хірургові, коли все вже у минулому! Ні без жартів маю багато інформації, корисної для людини, що заклопотана власним здоров'ям. До того ж я знаю, куди докласти свій досвід щодо хвороб, оскільки проблему здоров'я я теж пропустив через себе, а не тільки вичитав із книжок. Створив і 45 років сповідую Режим Обмежень і Навантажень.

Люди дуже хочуть одержати прості й надійні відомості про хвороби. Значно більше, ніж про здоров'я! Тому що до здоров'я звикаєш, а хвороба ворожа й таємнича. Сумних прикладів дуже багато. І чутки, чутки! Запитати б у лікаря, але де ж його взяти для розмови? У лікарів ніколи немає часу! Та й не люблять вони вдаватись до подробиць з пацієнтами, роздратовані. Мовляв, "жирно буде", щоб за ті ж гроші лікувати ще й розказувати. Не вміють. Деякі культурні пацієнти самі по спеціальних книжках нишпорять, навіть до медичної енциклопедії добираються. Задоволення, як правило, не одержують, бо писано не для них.

Не буде в мене відточених визначень хвороби. Просто ненормальний стан якихось частин або всього організму, що завдають неприємностей, обмежують функції, лякають, а, може, й справді небезпечні. Оскільки фізіологію я описав докладно, то тепер уже про функції говорити легше. Зокрема на схемі 2, показано патологічні режими, коли збільшення подразників не додає, а зменшує функцію, тобто викликає хворобу.

Будь-яка хвороба локалізується у клітинах. Порушується хімічна фабрика: чогось клітина не додає своїм сусідам, чогось виробляє зайвину. От тільки зовсім отруйних продуктів клітини не видають, у них немає для цього ферментів. Найчастіше справа обмежується речовинами неповної переробки (якісь "недоокислені продукти" через погане "постачання" від важливих органів та Регулюючих Систем). Зрозуміло, надлишок цих "продуктів" теж отруює організм, як і чужорідні токсини, теж дає "інтоксикацію", але не таку небезпечну, як справжня отрута (слово "інтоксикація" стало знайоме багатьом). Отрути на жаль! теж нерідко тепер потрапляють іззовні. Вік хімії, алкоголізму і наркоманії! Але тоді й хвороба називається "отруєння".

Хімічні аналізи крові, на жаль, досить складні, тому біохіміки обирають з 30-40 речовин, які постійно присутні в крові, всього декілька. Ось важливі цифри з біохімічних аналізів для здорової людини, які корисно знати: цукор до 5, креатинін до 0,11, білірубін до 20 (усе в мілілітрах на літр). Тільки в реанімаціях роблять більш докладні аналізи, залучаючи під час отруєнь навіть кваліфікованих хіміків.

Щоб не повертатися до аналізів, перелічу ще декілька цифр: вміст гемоглобіну в крові норма 120-140, еритроцитів 3,5-5 мільйонів, лейкоцитів 4-6 тисяч, СОЕ до 15 мм/год (осідання еритроцитів). Відхилення від цих цифр на 20 % не становить небезпеки. Всю лейкоцитарну формулу не буду наводити, але зазначу, що збільшення паличкоядерних понад 25 % і зменшення лімфоцитів нижче 15 % небезпечні ознаки інфекції. У прийомних лікарнях потрібно робити ще й посіви на мікроби та визначати " імунний статус, але без цього можна жити.

Сучасна діагностика грунтується на спеціальних інструментальних дослідженнях. Вони такі численні, що назву лише головні.

Рентген (різноманітні методи), УЗД (ультразвукове дослідження). ЕКГ. Ендоскопії: шлунка, кишківника, бронхів, стравоходу, сечового міхура тощо. Куди тільки тепер не залазять трубочками з оптикою! Навіть у серце. Є ще комп'ютерна томографія і ядерно-магнітний резонанс. Але це поки що для багатих клінік.

Взагалі мушу сказати, що озброєність медицини апаратурою зросла до небезпечних (в розумінні грошей!) меж. Всіляких вузьких спеціалістів, лаборантів і техніків стало більше, ніж лікуючих лікарів. У нашому інституті на 3000 операцій на серці виконують до 200 000 аналізів і досліджень. При цьому нібито нічого зайвого, просто культурно працюємо.

Справжній лікар 90 % амбулаторних хворих міг би лікувати без усякий досліджень, решті десяти потрібно 2-3 аналізи. Про лікарню цього не скажу, там частіше не вистачає, ніж е зайве.

Але в принципі без досліджень тепер немає медицини. А раніше якосьобходились і лікували. Пригадую, 60 років тому, коли я починав свою професію, було на озброєнні в лікаря багато всіляких рідкісних симптомів, заснованих на розпитуванні, огляді та обмацуванні. З їхньої комбінації і складався діагноз. Тепер їх ніхто не знає. І я - теж.

Але досить про це. Перейдімо до причин хвороб, знов дуже коротко.

Є причини внутрішні і зовнішні. До перших належать уроджені дефекти різних органів вади і потворність. Це означає: гени зіпсовані. Поки що не часто 1-2 % якщо брати до уваги явні пороки... Але все ж небезпека є, і батькам доводиться тремтіти, доки акушерка не скаже, що ручки ніжки на місці. Дефекти внутрішніх органів розпізнаються важко і часто пізно. Особливо драматична хвороба Дауна - уроджена недоумкуватість. Тремтіть, п'яниці! залежність від алкоголю чітка.

Якщо мозок цілий, то з рештою потворностей хірурги можуть впоратись.

Крім явних дефектів буває ще "спадкова схильність" до різних хвороб. Перебільшувати їх не варто, за правильного способу життя вони не проявляються.

У зв'язку з успіхами генетики дуже розширились можливості виявлення уроджених хвороб і потворностей у такі ранні тижні вагітності, коли ще можна зробити аборт. На жаль, методика "читання генів" складна і доступна винятковим лікарням.

Є багато хвороб, безпосередню причину яких встановити не щастить, їх} пов'язують із "поламками" на клітинному і навіть на генетичному рівні. Наприклад, рак.

До внутрішніх причин належить ціла гама шкідливих звичок і неправильна поведінка. Тут паління, алкоголізм, наркоманія, а також переїдання й лінощі. Навіть сам творчий розум може призвести людину до хвороби. Спочатку вигадає її і захворіє. Хоч і не смертельна, але мука.

Інфекції, мабуть, стоять на першому місці серед зовнішніх причин хвороб. Але вмирають від них не часто. Допомогли антибіотики. Якби люди додержували режиму гігієни, то й зовсім рідко підпадали б під інфекції: імунна система здорового захищає добре. Однак про неї треба піклуватись: правильне харчування, чисте повітря. Стресами, ліками і хімією не перевантажуватись. На жаль, це вже неможливо, тому тепер багато так званих аутоімунних хвороб як результат надмірної активності імунітету. Найпростіший прояв алергії, але вчені глибоко копають, і тепер знаходять дедалі частіше сліди глибоких імунних реакцій у найрізноманітніших хворобах печінки, серця, нирок. Може, й так, а, може, захоплюються. Але гормони, якими тепер приглушують імунітет, у багатьох випадках допомагають.

У зв'язку з цим: чи потрібна надмірна чистота як захист від мікробів? Переконаний, що ні. Для здорової людини мікроби в помірній кількості це тренування імунітету. Тварини, виховані у штучному стерильному середовищі, гинуть, як тільки їх випустять на волю. Навпаки, від "шкідливої хімії" потрібно захищатись, проти неї імунітету немає.

Поряд з інфекцією на сторінки проситься "погода". І не випадково. Простуда найчастіша хвороба. А от "моржі" кажуть, що вона для них ніщо. Можливо, але достеменно не впевнений,

Наступна група зовнішніх причин недуг травми і отруєння. З першими все ясно: ускладнення техніки та інтенсивності життя спричинюють травматизм. Ще й пияцтво допомагає. Другі складніше. Великі суперечки йдуть, що вважати отруєнням.

Але спочатку про екологію. У мене е сумніви, що наше міське повітря дуже небезпечне. Якби так, у Токіо або Лос-Анджелесі вже вимерла б половина людей. Смог там стоїть щонайменше вже сорок років. І нічого, демографічні показники добрі. Японці, наприклад, живуть найдовше. Не скажу, що хімія нешкідлива, але для слабких. Не можна списувати на неї усі наші хвороби. Немає серйозного аналізу. Боротися за екологію, зрозуміло, потрібно, у майбутньому загроза зростає, але не слід нею прикривати неробство в інших сферах боротьби за здоров'я.

Найбільше лихо нашого суспільства алкоголізм. Саме він (поряд з наркотиками) загрожує майбутньому народу і його здоров'ю, розуму, енергії. Проблема надто складна, і я її обмину. Скажу тільки, що сухий закон, без сумніву, був би корисний. Звісно, без вирубування виноградників. Однак демографи Росії полічили, що за один 1986 рік було врятовано півмільйона життів. Інша справа, що утриматись важко і навіть нереально, але однаково доведеться шукати компромісне рішення.

Царська, а потім Радянська Росія тримала сухий закон від 1914 до 1922 року. Самогонку гнали, але однаково пили менше. Світовий досвід говорить приблизно так: доки п'ють мало це додає щастя громадянам. Коли переходять якусь межу, над суспільством нависає загроза деградації. Думаю, що ми вже "перейшли".

Охопив (по верхах!) основні зовнішні причини хвороб, а задоволення, що все знаю не відчув. Ні хімія, ні мікроби, ні машини, ні гени, ні бідність кожне зокрема не винні в тому, що люди часто хворіють. І навіть вмирають дещо раніше, ніж слід було б. На хвилиночку уявіть собі, як живуть дикі звірі, скільки голоду, холоду, небезпек зазнають порівняно з нами і нічого. Так, рано гинуть, але ж тільки від нестерпних умов.

Висновок: головна причина хвороб неправильне життя. Зрозуміло, "правильне" не всі витримають, але тих, слабких, потрібно захищати "від Цивілізації" медициною і "дотаціями" (допомогою).

Отже: неповноцінне харчування, незагартованість, фізична детренованість, психологічні перевантаження, неспокутувані фізкультурою стреси й пристрасті. Зрозуміло, має значення і уроджена недостатність деяких функцій, але це стосується тільки невеликого відсотка населення. Може 10-15%. Уся зовнішня шкідливість на фоні цих факторів поведінки діє з потроєною силою, створюючи враження, що саме від неї розвиваються хвороби і хворіють люди. Але, первісне життя і здоров'я не повернути. Бідність, що захлинула нашу країну після Рад, не зменшила, а додала усілякої шкідливості.

Є у лікарів таке слово патогенез. Механізм розвитку хвороби. Я вже згадував, що патологія це, насамперед, кількісні порушення швидкості деяких хімічних реакцій у клітинах. За ними йдуть зміни хімічного складу рідини клітинної протоплазми, лімфи, плазми крові. Потім первинні порушення поширюються по ланцюгу органів, пов'язаних спільністю функцій, іде поширення патологічного процесу.

Під час цього вмикаються два види зворотних зв'язків між органами та їхніми системами. Перший позитивні зворотні зв'язки патології: хвороба одного органу викликає патологію іншого, а від нього знову замикається на перший, погіршуючи його роботу. Наприклад, ослаблення скорочень лівого шлуночка серця спричинює застій крові в легенях, що порушує її насиченння киснем, а відтак серцевого м'яза. "Хибне коло". Якби не існували паралельно діючі механізми пристосування, то за рахунок цих кіл будь-яка внутрішня патологія спричинювала б смерть.

Але найчастіше такого не буває, бо включаються "негативні зворотні зв'язки", які частково компенсують первинні порушення. Можна їх назвати пристосувальними механізмами. Насамперед зменшується зовнішня функція людини рухи, отже, знижуються запити на постачання енергією. Щодо попереднього прикладу це означає, що тварина лягає або навіть падає, зменшується потреба м'язів у крові, серце ослаблює свої скорочення, знижується тиск у легеневих венах, поліпшується робота легень. Газообмін у них відновлюється, серцю стає легше, артеріальний тиск підвищується і непритомність зникає.

Оскільки в організмі всі органи і функції взаємопов'язані, то існує велика кількість прямих і зворотних зв'язків, які визначають перебіг патології, Вони діють з різною швидкістю і вмикаються у різний час, але в результаті поліпшуються картини хвороби.

Вони дуже різноманітні. В одних випадках це повний хаос, коли періоди поліпшення раптово змінюються катастрофічними ускладненнями, якії часто призводять до швидкої смерті. В інших, навпаки, хвороба розвивається, як по нотах. Дуже демонстративно це виглядає у випадках деяких інфекційних хвороб. Після зараження йде прихований період, потім підвищення температури, погіршення стану, через декілька днів починається послідовне ослаблення симптомів і одужання. При цьому лікування виступає в ролі негативного зворотного зв'язку, полегшуючи стан, а погрішності режиму - позитивного.

Будь-яка хвороба виявляється у порушеннях внутрішніх і зовнішніх функцій. Про суму внутрішніх функцій медики кажуть "порушується гомеостаз". Звичайною мовою це означає зміну сталості внутрішнього середовища складу й тиску крові, що забезпечує повноцінне "постачання" і "очистку" усіх клітин. Якщо підходити суворо, то слід було б сказати: "запрограмована зміна" стану внутрішнього середовища, а не її постійність, оскільки за інтенсивних рухів або емоцій Регулюючі Системи змінюють усі показники, пристосовуючи їх для забезпечення максимальних можливостей найважливіших для навантаження функцій. Наприклад, під час бігу або бійки підвищується кров'яний тиск (навіть удвоє!), вміст цукру у плазмі й багато іншого, не кажучи вже про гормони. І все для того, щоб м'язи могли скорочуватись з максимальною силою.

Патологічне регулювання відрізняється від нормального своєю хаотичністю: мішаниною доцільного для одних органів і шкідливого для інших. Приклад хоч би й гарячка: підвищується захисна функція імунної системи, але непомірне зростає навантаження на серце.

Неозора різноманітність хвороб!

Я спробую зробити короткий огляд хвороб, щоб навчити людей тверезо оцінювати небезпеку від них, щоб, з одного боку, підкреслити важливість профілактики, а з другого не нехтувати медициною.

Найпростіша схема відносин "середовище людина хвороба" складається із декількох блоків (!)

Зовнішня шкідливість: "хімія" (екологія), ліки, інфекції.

Особлива стресовість соціального і сімейного середовища.

Неповноцінне харчування надмірне, недостатнє, неякісне за складом.'

Низька фізична навантаженість умов праці й побуту.

Джерелом енергії для будь-якої діяльності є біологічні потреби. Запас її "видається" від народження і закономірно зменшується в міру скорочення потреб з віком, а також в результаті відсутності тренованості. До 60 років "енергетичний потенціал" зменшується вдвоє, до 80 вчетверо.

Відомо, що люди розрізняються за силою характеру, тобто знов же за цим "потенціалом", приблизно 1:3. У цьому відображається їхня здатність до напружень і тренувань, як факторів, здатних керувати своєю поведінкою і протидіяти хворобам.

Є й інші психологічні риси та особливості поведінки, що сприяють розвитку патології. Наприклад такі:

лінощі до рухів і як наслідок детренованість, зменшення резервів серця і легень;

підвищений апетит, схильність до переїдання та надмірна вага і високий холестерин;

слабка воля, нездатність протистояти шкідливим звичкам палінню, алкоголю.

З другого боку риси слабкого характеру: песимізм, "застійні" стресові стани, що сприяють надмірному виділенню адреналіну. Або, навпаки, "вибуховий " характер з великими емоціональними піками.

Внаслідок усього переліченого, що поглиблюється з віком, страждає система імунітету й крові її згортання, кількість еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів.

Тепер я перейду до опису хвороб, групуючи їх за органами і системами. На першому місці стоять серце і судини.

Але спочатку нагадаю прості відомості з анатомії та фізіології (схема 4).

Усі бачили серце тварин. Лікарі називають його "порожнистий м'язовий орган" (а іноді і "м'язовий мішок"), призначений для перекачування крові, щоб забезпечити організм киснем і поживними речовинами. Кровообіг складається з великого і малого кола. Мале коло проходить через легені, забезпечуючи обмін вуглекислоти на кисень, велике проганяє кров по всьому тілу, Серце розділене на дві половини ліву і праву, і кожна ще на передсердя і шлуночок. Праве передсердя приймає кров по порожнистих венах від тіла і направляє її у правий шлуночок. Від нього відходить аорта, вона поділяється на артерії, потім на капіляри. У них кров обмінює кисень на вуглекислоту. Венозна кров збирається у вени і направляється до правого передсердя. Тут закінчується велике коло кровообігу.

Циркуляція крові забезпечується енергією скорочення серцевого м'яза міокарда. Серцевий цикл складається із систоли стискання передсердь і шлуночків, та діастоли періоду їхнього розслаблення, протягом якого порожнини серця заповнюються кров'ю з вен.

В основі більшості хвороб серця лежать два патологічні процеси: атеросклероз і ревматизм.

Атеросклероз зміни великих і середніх артерій, що виражаються у потовщанні їхніх стінок, розвитку сполучної тканини і відкладанні холестерину.

Внутрішня оболонка артерії, інтима, змінюється, на ній формуються згустки крові (тромби) з наступною закупоркою просвіту. Кровоток по артерії зменшується, а потім і зовсім припиняється. Якщо в процесі звужування просвіту не встигають розвинутися обхідні шляхи кровопостачання (колатералі), то орган переферійніше від звужень відмирає. У серцевому м'язі (міокарді) настає інфаркт, у мозковій тканині так званий "ішемічний інсульт", а в кінцівці гангрена.

Механізми розвитку атеросклерозу залишаються досить темними і я не намагатимусь їх коментувати. Однак практика медицини визначила "фактори ризику": це паління, підвищення вмісту холестерину, понад 250, звичайно за надмірної ваги, низька фізична активність, а також гіпертонія, вище 180 мм рт.ст. Має значення і підвищення згортання крові. І, звичайно, вік після 50. Але зустрічається і у молодих.

Приблизно половина усіх померлих припадає на хворих із хворобамид серця і судин. Думаю, що цифра перебільшена, оскільки статистика ведеться за довідками лікарів, де стоїть слово "причина". Якщо смерть Діагностується за зупинкою серця, то не завжди лікар, виписуючи довідку на смерть старої людини, яка померла вдома, роздумує про першопричину чому воно зупинилось. Напише "серце" і все, пішло в статистику. Однак таких нерозібраних набереться може відсотків десять. Є ще хворі, які вмирають від серцево-судинної недостатності, яка розвивається швидко в результаті гострого ураження інших органів наприклад, інфекцією або отруєнням. Правду кажучи, ці смерті також не можна списувати на серце, у більшості подібних випадків винні регулятори судинного тонусу.

Схема 4

Схема кровообігу людини

1 - аорта; 2 - печінкова артерія; 3 - одна з артерій кишківника; 4 - мережа капілярів великого кола; 5 - коротка вена печінки; 6 - печінкова вена; 7 і 8 - верхня і нижня порожнинні вени; 9 - праве передсердя; 10 - правий шлуночок; 11 - легенева артерія; 12 - мережа карілярів малого кола; 13 - одка з чотирьох легеневих вен; 14 - мітральний клапан; 15 - лівий шлуночок; 16 - ліве передсердя; 17 - аортальний клапан; 18 - тристулковий клапан.

А втім, навряд чи мають значення подібні міркування. Серце справді дуже вразливе.

Я вже згадував два головні специфічні патологічні процеси, що замикаються на серце: атеросклероз і ревматизм. До них можна було б додати будь-яку тяжку інфекцію або отруєння, що уражують серце "за компанію" з іншими органами, а порушення його роботи виявляється найважливішим для припинення життя. Патологоанатоми у таких випадках говорять про токсичне або інфекційне ураження міокарда так звану гостру міокардіодистрофію або міокардит. Якби таке серце підтримати на декілька днів допоміжним штучним кровообігом, то воно впоралось би. Але поки що це тільки у проекті.

Я почну розповідь про хвороби серця з того спільного, що їх об'єднує з наслідків порушення функції. Це проявляється у гострій або хронічній недостатності кровообігу (ГНК і ХНК).

Зрозуміло, що судини теж відіграють значну роль у кровообігу, оскільки серце не прокачує кров в аорту, якщо вона не надійде до нього порожнистими венами. Трапляється це від ослаблення або паралічу тонусу судин.

Справа в тому, що максимальний об'єм судинного русла, тобто артерій, вен, селезінки, значно більший за об'єм крові, яка в них циркулює. За цієї умови підтримувати тиск і розподіляти кров по органах можна тільки, якщо судини постійно підтиснуті. Тонус за визначенням це первісне скорочення, пружність будь-якого м'яза, що походить від збудження його нервовими імпульсами від симпатичного нерва, а також від присутності адреналіну в крові. Тобто від регуляторів.

Як правило, тонус судин сталий і саме за рахунок його підвищення регулятори підтискують кров до хворого серця, щоб примусити його, ослаблене, видати в аорту необхідний об'єм. Це видно з обсягу венозного тиску, який потрібно вимірювати поряд з артеріальним усім тяжко хворим. Залежно від нього дозують переливання крові і рідин, щоб, з одного боку, не перевантажувати хворе серце зайвим підпором, а з другого при зниженні тонусу додати об'єм крові. Це один із найважливіших реанімаційних заходів, поряд із посиленням сили скорочень серця та регуляцією дихання.

Але трапляються промахи тонус ослаблюється, венозний і артеріальний тиск падають. Якщо це розвивається швидко і піддається лікуванню, то говорять про колапс. Якщо ж регулятори потерпіли від якоїсь патології, "погано працюють", не слухаються ліків то це вже шок. В обох випадках мозок все ж одержує деяку кількість крові, тому свідомість зберігається. Цим вони відрізняються від коми.

Отже, гостра недостатність кровообігу (ГНК) є наслідком зменшення продуктивності серця некомпенсованим підтискуванням до нього крові з периферійних судин. Вона проявляється низьким кров'яним тиском нижче 80 мм рт.ст. Якщо ж за цього венозний тиск понижений, це означає, що й тонус судин ослаблений або об'єм крові недостатній. Тоді справи ще не зовсім кепські потрібно додати крові або кровозамінників через крапельницю, і становище може поліпшитись. Можливо, що це колапс. Аби тільки, не доведи Боже, не внутрішня кровотеча.

Лікування ГНК потрібно проводити в реанімації. Але якщо лихо трапилось удома, то лікування слід розпочати на місці і везти хворого до лікарні тільки тоді, коли мине небезпека зупинки серця. Ну, а якщо справи вже геть погані, то транспортувати тільки в реанімаційній машині. Це означає: щоб крапельниця стояла у вені, трубка була проведена в трахею, апарат штучного дихання і дифибрилятор напоготові. Усе це входить до мінімального реанімаційного набору. Так само як і катетер у сечовому міхурі, оскільки відходження сечі за ГНК дуже важлива добра ознака. Сечу потрібно вимірювати і стимулювати лазиксом.

Усі вимірювання потрібно записувати за годинами до картки.

За АТ порядку 90 мм рт.ст. потрібна крапельниця, виміряти венозний тиск і, якщо він нижчий за 100, підливати кровозамінники фізіологічний розчин, білки, плазму, а за низького гемоглобіну і кров. Штучне дихання апаратом налагоджується, якщо АТ нижче 80 і не піднімається від адреналіну або споріднених із ним ліків, що підвищують тонус судин і стимулюють серце.

Культурна допомога потребує підключення монітора, що показує ЕКГ на екрані. Якщо серцевих комплексів немає іде пряма лінія, отже, зупинка серця. У цьому разі через прокол грудної стінки, прямо в серце, потрібно ввести 1 мл розчину адреналіну. Коли замість нормальної ЕКГ кривої видно безладні хвилі, це вказує на фібриляцію. Так називаються безладні посмикування серцевого м'яза. Вони виникають у серці, що зупинилось, після адреналіну.

При зупинці або фібриляції потрібно негайно починати його зовнішній масаж сильними ритмічними натискуваннями на груднину. За правильного масажу можна навіть промацати пульс на артерії у паху. Навчити масажу найважливішого прийому оживлення за коротким описанням, на жаль, неможливо. Коли на ЕКГ з'являться живі, хоч і безладні хвилі, потрібно робити дефібриляцію розрядом струму. Іноді для відновлення скорочень серця процедуру з уколом адреналіну, масажем і дефібриляцією доводиться повторювати десятки разів. І все ж запустити серце, на жаль, часто не вдається. Ще частіше серце зупиняється знову.

Шок відрізняється від ГНК тільки часом низького артеріального тиску. Якщо від початку ускладнення пройшло декілька годин при АТ порядку 60, а пульс на руці ледь-ледь промацується або його немає зовсім, це вже тяжкий шок і вивести з нього дуже важко. Під час війни було неможливо, тепер допомагає штучне дихання, сильні ліки. Іноді щастить і через добу...

Багато, дуже багато таких хворих з ГСН і навіть зупинками серця після операції пройшло через нашу реанімацію. Відповідно і смертей теж багато сотень. Сумна статистика, якби не 65000 виписаних живими.

У терапевтичних хворих ГНК зустрічається при інфаркті міоркада, при комі з різних причин. Лікувати її потрібно так само, як і в хірургії. Включаючи реанімацію. Ні в якому разі не можна нехтувати штучним диханням у тяжких хворих. Про крапельниці не говорю, тепер їх ладні ставити, де треба, де не треба. От тільки венозний тиск, як і раніше, вимірювати лінуються.

Звичайно, ГНК за різних захворювань має свою специфіку. У хірургг потрібно потурбуватись про кровотечу і затримку ексудату, за інфаркту думати про ліки, які розсмоктують тромб у коронарній артерії. Якщо виникає блокада серця, частота скорочень знижується до 40, то треба проводити крізь вену електрод у серце і підключити тимчасовий електрокардюстимулятор.

Хронічна недостатність кровообігу (ХНК) ускладнення у серцевих хворих ще частіше, ніж гостра. Врешті до неї' приходить більшість хворих на серце.

Механізм розвитку ХНК простий: серце не дає потрібної продуктивності, і це викликає цілий ряд наслідків. Клітинам не вистачає кисню (це називається гіпоксія), вони сигналізують регуляторам, ті підтискують венозну систему, щоб створити серцю підпору. У нормальному серці таким шляхом посилюються скорочення, зростає серцевий викид (тобто продуктивність одного скорочення). Але хворому серцю це не допомагає, воно вичерпало свій ресурс. В результаті залишається тільки високий тиск "на шляху-притоку", тобто у венах, капілярах, взагалі в тканинах. Недостача кисню і наді мір вуглекислоти залишаються, і це порушує роботу всіх органів, хоч і різною мірою. Насамперед збільшується печінка, потім набрякає підшкірна Ц жирова тканина у нижніх частинах тіла. Вдень це ноги, вночі поперек, обличчя. За дальшого погіршання з'являється рідина в очеревині це "асцит". Набирається по багато літрів.

Стан ХНК інакше називається "декомпенсація серцевої діяльності".

Якщо декомпенсація більше стосується лівого шлуночка, ніж правого, (коли підвищується венозний тиск), то в картині хвороби переважають явища з боку легень, бо вони розташовані на шляхах притоку. Тоді на перший план виступає задишка, яка може з'явитися раніше, ніж набряки. Подальший ступінь декомпенсації кровохаркання, а ще далі набряк легень, коли через високий тиск у легеневих венах і капілярах рідина проникає у легеневі міхурці (альвеоли) і зменшує можливості газообміну між повітрям і кров'ю.

Крім різкої задишки (хворий не може лежати) і серцебиття набряк легень проявляється хрипами, кашлем з пінистим мокротинням і прожилками крові. Від сильного психічного збудження тиск крові може підвищитися як в артеріях, так і у венах.

Такі хворі потребують термінової допомоги. Вона полягає у серцевих засобах, диханні киснем, відсмоктуванні пінистого мокротиння. Для зниження венозного підпору застосовується кровопускання з ліктьової вени об'ємом до півлітра. У тяжких випадках інтубація трахеї і штучне дихання. Тільки потім можна застосовувати наркотики для заспокоєння психіки. , Зрозуміло, усе це проводить швидка допомога, краще реанімаційна бригада.

Ревматизм починається з гострої інфекціїстрептококом, який благополучно живе у ротовій порожнині багатьох людей. Перша "атака ревма, тизму"найчастіше спостерігається у підлітків і починається з ангіни, з підвищенням температури, а часто і без неї. Під час опитування наших хворих а ми прооперували тисяч двадцять хворих з ревматичними пороками серця далеко не всі пам'ятають цю атаку. У багатьох вона протікає непомітно ангіна і ангіна, хто не хворів на неї? І сам мікроб стрептокок мікробіологи ніколи не висівають на своїх чашках з агаром. Більшості людей пощастило ангіна була, навіть стрептокок у роті знаходили, коли шукали, а ревматизму, слава Богу, не було.

Ну, а кому не пощастило, тим кажуть загальні фрази про ослаблений організм, спадковість і ще багато дечого наукового, ті хворіють. Це проявляється періодичними ревматичними атаками, неясними підвищеннями температури, поганим самопочуттям протягом кількох тижнів. У декого опухають суглоби, бувають нервові посмикування, схожі на судоми, називається хорея. Лікують аспірином, тепер антибіотиками. Потім усе затухає, і раптом лікарі виявляють шум у серці. Діагноз прояснюється, але завдання вилікувати ускладнюється. Юнак або дівчина стають ревматиками. Вони приречені на багато років нагляду спочатку безперервного, а потім періодичного лікування. Аж до операції.

Ревматизм це надмірна імунна реакція на мікроб, коли його самого вже немає, вона уражує сполучну тканину деяких обраних органів. Гостре запалення проходить свої стадії: набухання клітин, ексудація у міжклітинні простори (і навіть у порожнини суглобів, плеври), потім затихання процесу і рубцювання змінених клітин.

В серці уражуються всі його шари: внутрішня оболонка ендокардит, середня (м'язова) міокардит, зовнішня (епікард) перикардит. Дві останні, на щастя, у більшості обходяться без великих втрат. А от на ендокарді, особливо тому, що покриває стулки серцевих клапанів розігрується драма. Під час рубцювання змінених запаленням клітин, сполуки зморщуються і клапан, як зламані дверцята, не затуляє отвору розвивається порок недостатність. Кров ходить туди й сюди, як у поганому насосі. Під час наступної атаки уже змінений клапан знов уражується, але під час рубцювання відбувається вже часткове зрощування сполук, отвір для проходу крові звужується утворюється стеноз.

За будь-якого пороку знижується корисна продуктивність серця, а організм, його регулятори вимагають: "Давай!" Судини підтискують кров до серця, вона затримується вище ушкодженого клапана, м'яз шлуночків (міокард) намагається проштовхнути її. Від цього перевантаження розтягнення порожнин, потовщення їх мязових стінок – гіпертрофія. А крові для організму однаково малувато, це обмежує рухи, спричинює венозний застій у легенях, у печінці, випоти у черевній і плевральній порожнинах.

Розвивається картина пороку серця. Спочатку, доки серце потроху справляється, в стадії компенсації немає застою крові. Потім - після чергового загострення або від надмірних зусиль - порок декомпенсується. Це вже тяжкий хворий, інвалід, що потребує хірургічного лікування.

Отакий він, підступний - ревматизм.

На щастя, з суглобами, нервовою системою, судинами справа обходиться з малими втратами. На фоні серця про них навіть не згадують. Про операції від пороків я скажу.

Пороки серця

У здорової людини під час прослуховування грудей стетоскопом зліва від груднини можна чути м'які серцеві тони. А втім вислуховування описувати не буду. Треба практично вчитися, щоб щось почути. Повірте на слово. Шуми, як і тони серця, можна записати на стрічку фонокардіограми, поряд з кривою ЕКГ. За розташуванням і амплітудою звукових зубців ви-і значають діагнози пороків серця. Це надійніше за стетоскоп.

Для того або того виду порока е характерні шуми, а для їхньої "прив'язки" до конкретних клапанів користуються точками на грудній стінці, через які найкраще чути. Вони свої для кожного клапана.

Ревматична атака викликає гостре запалення внутрішньої оболонки серця ендокарда, переважно на клапанах. Спочатку з'являється невелика недостатність клапана. Після чергових атак, може через роки, стеноз.

Серце перебудовує свою роботу під запити організму з поправкою на порок. Це означає, що за недостатності клапана, коли частина крові марної ходить туди й сюди, шлуночок повинен відповідно збільшити свій систоличний об'єм ("викид"). За стенозу клапана зростає опір для проходження кров з передсердя у шлуночок і відповідно повинен підвищуватись тиск вище клапана. Для цього знову ж таки потрібна додаткова робота серцевого м'яза, а, отже, гіпертрофія міокарда (потовщання стінки) відповідної камери.

Доти, доки перебудова серця забезпечує кровопостачання організму, порок вважається компенсованим. Коли ж продуктивність серця виявляється недостатньою для нормального життя і для створення підпору, підвищується венозний тиск, тоді починається декомпенсація. Відповідно – ХНК.

Найважче компенсуються пороки клапанів між передсердям і шлуночками мітральний клапан зліва і тристулковий справа. За декомпенсації мітрального клапана підвищується тиск у легеневих венах і капілярах виникає задишка, а може розвинутись і набряк легень. Ще пізніше виникає ХНК. За пороків тристулки підвищується венозний підпор у великому колі кровообігу відповідно збільшується печінка, з'являються набряки, а в тяжкихі випадках асцит (рідина в животі), тобто відразу розвивається ХНК.

Краще компенсуються пороки клапанів аорти (це з лівого шлуночка в аорту) і з правого шлуночка в легеневу артерію.

Тиск у шлуночках при цьому підвищується навіть вдвоє, але спочатку це не викликає розладів з боку органів, однак дуже знижує фізичні обмеження, оскільки шлуночки викидають мало крові і не забезпечують нею м'язи. Декомпенсація проявляється ХНК із задишкою.

Пристосування серця до порока виражається у розширенні порожнин (камер) серця і в потовщанні їхніх м'язових стінок. Це проявляється у зростанні загального об'єму серця і зміщенні його меж під час проекції на передню грудну стінку. Раніше це визначали за зміною звуку, що виникає від постукування пальцем по другому пальцю притиснутому до грудей. Це називається перкусія. Над легенями звук голосний, над серцем глухий. Тепер цей прийом застосовують тільки відвідуючи хворих на дому. У лікарнях є інструментальні методи діагностики усіх хвороб серця рентгеноскопія і знімки, а тепер здебільшого УЗД. Цей апарат не тільки дає розміри камер, але й показує стулки клапанів та розміри отворів і навіть ненормальний напрям кровотоку.

Однак рентгенівські дослідження залишилися, а для більш складних визначень застосовують зондування і ангіокардіографії. Для цього в серце через вену або аорту проводять тонку трубочку-зонд, через яку можна вимірювати тиск у камерах, взяти кров для аналізу на кисень і ввести рентгенконтрастну речовину. Тут же роблять серію знімків, вони показують рух крові по серцю, затримку, де стенози і зворотний плин від недостатності клапанів.

За допомогою великого комплексу апаратів і досліджень можна одержати повну анатомію і фізіологію серця. Це велике досягнення медицини. (Подумати тільки, коли я розпочинав свою лікарську практику, був тільки один інструмент стетоскоп. Щоправда, рентген-апарати уже з'явилися величезні, громіздкі. Навіть ЕКГ ще не було. Коли наш шпиталь "на кінній тязі" у січні 1945 вступив до Німеччини, я добре забезпечився щодо апаратів. Називалося це "трофеї наших військ". Але війна незабаром закінчилася. Скористатися не встигли.)

Пороки серця поділяють на набуті (майже всі вони від ревматизму) і уроджені. Потім визначають за клапаном (мітральний, тристулковий, аортальний), за видом (недостатність, стеноз), за ступенем ХНК (компенсовані, декомпенсовані, легкі, середньої тяжкості, тяжкі).

Перебіг пороків серця хронічний. Деякі вчені медики твердять, що ревматизм невиліковний. Не сперечаюсь, але маю сумнів. До нас на перевірку приходять сотні хворих, оперованих 20 і навіть 30 років тому. А втім "сотні" це не так багато, оскільки прооперованих десятки тисяч. Пізні загострення ревматизму зустрічаються часто. Вважається, що хворий з мітральним стенозом живе в середньому п'ять років від моменту декомпенсації. Але так вважали терапевти. Прооперовані живуть довше в середньому 10-12 років після операції. Аортальні пороки мають більш сприятливий перебіг. Але не варто обманюватись. Деякі активні молоді хлопці навіть у спорті вправляються. Та розплата тяжка: смерть може настати раптово.

Лікування пороків серця має два напрями: ревматизм і ХНК. Для першого застосовують аспірин, бутадіон (!) і навіть антибіотики. Декомпенсації лікують залежно від тяжкості: від обмеження в роботі до постільного режиму. Одночасно обмежують воду (0,75 л) і сіль. Від набряків призначають сечогінні лазикс (фурасемід) 1-2 рази на тиждень. Необхідно вимірювати сечу і регулярно зважуватись. З численних ліків найбільш надійним е дигоксин, половинка або ціла таблетка (як призначить лікар). Контролем е частота пульсу, якщо він рідше 65, потрібно зменшити дозу або зробити перерву.

Взагалі, якщо серцевий хворий хоче пожити довше потрібні кваліфікація і воля. Тобто знати, що й коли вимірювати, скільки випити й чого, не пропускати прийому ліків (це найпростіше), дозувати навантаження. Були знайомі, які прожили з помірною декомпенсацією десятки років. Але педанти!

Уроджені пороки серця зустрічаються не часто: одна така дитин народжується на 300 нормальних. Але в кожній сім'ї драма. Уроджеікаліцтва (вади розвитку) походять від порушення в генах. Вони стосують ся усіх органів. Є комбінації несумісні з життям, а є і зовсім легкі. На приклад "заяча губа". Серцеві пороки тяжкі, хоч теж різні. З деякимі можна до старості дожити. Але більшість дітей вмирає рано. Приблизні третину врятувати неможливо. Другу третину можна, але за найвищо медичної і хірургічної культури. І багатства. Їх не було в СРСР, а т більше тепер. Тільки останню третину рятуємо ми. З великими трудно щами.

Причина пороків невідома. Багато міркувань і мало достеменно відо мого. Треба сприймати як факт.

Порушення анатомії серця виявляються у незарощеннях отворів між лі вим і правим передсердями і шлуночками, які е у плода, у неправильному відходженні аорти і легеневої артерії або у западанні вен, у звуженні судиіта камер серця. Усі вони порушують внутрішньосерцеву циркуляцію крові призводять до перемішування венозної і артеріальної, стенозів і недостатності клапанів. До безлічі комбінацій усього цього. Декілька сотень видіе пороків! Важке завдання для хірургії. Але посильне.

Два типи пороків чітко розрізняються: "сині", коли венозна темна кров підмішується до артеріальної і змінює колір обличчя, та "білі", коли цього немає.

Найтяжчі пороки несумісні з життям, діти вмирають у перші години і дні. Ті ж, у яких настає деяка компенсація, з трудом і жорстокою задишкою та ХНК проживають місяці і навіть декілька років. Є й такі, що доживають до 17-20 років. І лише відсотків десять живуть довше. Звичайно, за максимального щадіння й режиму.

Операції змінюють становище. Деяким хворим роблять їх у два етапи: спочатку "полегшувальна" як кажемо родичам, тобто паліативна, потім радикальна, з відновленням анатомії.

Діагностують уроджені пороки за тими ж методами, що й в усій кардіології: УЗД, зондування, ангіокардіографія. Зрозуміло ЕКГ, фонографія, артеріальний і венозний тиск...

Перелічу найбільш часті пороки. "Білі": незарощення міжпередсердної або міжшлуночкової перегородки, Боталлова протока (співустя між аортою і легеневою артерією), стеноз легеневої артерії, аорти, коарктація (звуження) грудної аорти. З "синіх" нагадаю найчастіший тетрада Фалло. Це складна комбінація з чотирьох пороків.

Ліки від уроджених пороків не допомагають. Лікують тільки ускладнення ХНК, за загальними правилами. Оперувати прагнуть якомога раніше,' доки в організмі дитини не "накопичились" зміни функцій. Хоч операції на немовлятах більш небезпечні.

Хірургія у лікуванні всіх пороків серця посідає монопольне місце: потрібно виправляти анатомію, порушену від народження або ревматизмом. Операції бувають двох видів: "закриті", без Апарату Штучного Кровообігу  (АШК АПК) і на відкритому серці з АШК.

Не можу втриматися від суб'єктивних ремарок: у цих операціях половина мого життя і, мабуть, три чверті витраченої нервової енергії. Немає нічого страшнішого від миті, коли в серці все зроблено, АШК зупиняється, а серце "не йде". Доводиться годинами повторювати: "Запустити машину!" Пішло. Завмирає. Фібриляція. "Дефібрилятор!" Знов пішло. Працюємо паралельно. "Зупинити машину!" Ні, не йде. І все повторюється спочатку. Доки серце не перестає відповідати на розряди струму, на пуск АШК. "Кінець!" Смерть визнана. Ми переможені. І обов'язкова думка: щось зробили не так. Мені ці сцени сняться постійно, хоч уже три роки не оперую. Прокидаюсь у холодному поту.

Операції з АШК. Ця машина ще називається "серце-легені". Серце представлене спеціальним роликовим насосом, а легені балоном, у якому через кров пропускається кисень. Утворюються пухирці і на їх поверхні, як на легеневих альвеолах, вуглекислота обмінюється на кисень. Венозна кров, яку забирають в апарат з порожнистих вен, перетворюється на артеріальну і через трубку насосом накачується в аорту. Серце відключене і навіть зупинене спеціальним розчином. Оперуй спокійно, можна і годину, і дві, і три. Коли все зроблено, відкриваються вени і аорта, деякий час серце працює паралельно з машиною. Потім її зупиняють. Якщо все було правильно, то серце повинно бути працездатним, бо операція полегшує його роботу, відновлюючи нормальну анатомію. Ускладнення, на жаль, трапляються часто. Спокійними ці операції не назвеш. А втім, усе залежить від скрупульозної роботи (що, після чого і як) усієї команди: анестезіолог, "машиніст", сестри, лаборанти, не кажучи вже про хірургів.

З АШК на відкритому серці роблять будь-які операції. За недостатності клапанів ушивають штучні ("протезування"). За стенозів розсікають спайки і відновлюють рухомість стулок "пластика клапанів". Уроджені дефекти перегородок серця закривають шматками з штучної тканини. Навіть замінюють місця відходження аорти і легеневої артерії, якщо природа їх переплутала. Або замінюють неповноцінні артерії синтетичними тканинами трубками судинними протезами.

Пересадка серця в розумінні техніки не найскладніша операція. Труднощі там інші. Щоб не повертатись до цієї проблеми, тим більше, що сам я оперував тільки на собаках, перелічу ці труднощі. Етика: потрібно забрати у донора серце, яке добре працює, інакше воно не піде у чужих грудях. Це означає, що треба відмовитись від загальноприйнятого визначення смерті як зупинки серця і замінити його іншим: смерть сталася, коли загинув мозок. Визначити це повинні невропатологи і нейрохірурги, озброєні апаратурою. Звичайно, це буває в результаті тяжкої травми мозку. Однак дозвіл на взяття життєздатного серця, яке ще б'ється, дають родичі. Для цього вони повинні довіряти новому визначенню смерті через мозок, а не серце. Потрібно не лише прийняти закони, які дозволяють це робити, а ще й змінити громадську думку. Або дати право знову ж таки закон забрати серце у тяжко травмованої людини, не питаючи дозволу родичів. У цивілізованих країнах такі закони є і громадська думка створена. Без цього пересадка серця як система - неможлива. Родичі, якщо й погодяться, то потім можуть передумати й оскаржити до суду.

Усе це потребує організації. Найважчою ланкою є дефіцит донорів. Крім законів, потрібна система добору донорів та рецепіентів. На Заході її створено. З комп'ютерною інформацією, зв'язками між реанімаціями інших міст, куди потрапляють травматики із загиблим мозком, доставкою літаками взятого і охолодженого серця до місця пересадки, коли за показниками крові виявляється сумісність. Добір рецепієнтів також не простий, хоч повно хворих, які вмирають від серцевих хвороб, не кожному може допомогти чуже серце. Взагалі система складна. Не буду продовжувати.

Операції без АШК ("закриті") застосовуються дедалі рідше, хоч з них починалася кардіохірургія. За набутих пороків законно оперувати стеноз мітрального клапана, якщо сполуки тільки зрощені, але не різко змінені. Для цього у ліве передсердя вводиться палець у центрі кисетного шва і, натискуванням на стулки, їх одривають одну від одної. Те ж саме можна зробити спеціальним розширювачем, проведеним через прокол шлуночка назустріч пальцю у передсерді. Операція майже безпечна 1 % смертності. Ефект добрий.

За закритою методикою перев'язують Боталлову протоку і розширюють звужену аорту, і теж з мінімальними втратами.

У високорозвинутих країнах головним об'єктом кардіохірургії є коронарні артерії при ішемічній хворобі серця. Операції коронарного шунтування становлять 80% усіх втручань. Так само часто вживляються електрокардіостимулятори при блокадах серця. Правда, їх навіть не вважають за повноцінну операцію. Про це я розкажу пізніше.

А до того декілька слів про перикардити. Це запалення зовнішньої оболонки серця перикарда. Буває ексудативний перикардит, ревматичний або туберкульозний, коли в порожнині серцевої сорочки нагромаджується рідина. У процесі лікування або сама собою вона всмоктується, і серце вкривається корою, міцною, як підошва. Природно, що працювати такому серцю важко і ускладнюється ХНК. Операція полягає у видаленні цієї кори через розтин груднини. Результати дає добрі.

Ішемічна хвороба серця (ІХС). Вона полягає у звуженні коронарних артерій аж до повної закупорки. Через це серцевий м'яз не одержує достатньої кількості кисню з кров'ю. Серце реагує на це специфічними болями за грудниною "стенокардією". Спочатку біль з'являється тільки під час фізичних (і психічних) навантажень це "стенокардія напруження", а потім буває і в спокої "стенокардія спокою".

Інструментальна діагностика ІХС визначається за змінами на електрокардіограмі, які особливо чітко видно під час проб з навантаженням на спеціальному велосипеді (велоергометрі).

Яка коронарна артерія, в якому місці і наскільки звужена визначається за так званою "коронарографіею" рентгенівським дослідженням коронарних артерій шляхом введення спеціальної речовини через тоненьку трубочку, проведену безпосередньо в артерію.

Це дослідження обов'язкове, коли стоїть питання про операцію "коронарного шунтування". Суть її: беруть вену з гомілки і вшивають одним коренем в аорту, а другим у коронарну артерію нижче звуження. Таким чином відкривають кровообігу "голодуючому" серцевому м'язі, оминувши місце ураження.

Другий, більш простий, але менш радикальний спосіб операції являє собою розтягнення звуженого місця артерії спеціальним балончиком, проведеним через звуження у незаповненому вигляді, а потім він роздувається напором рідини. Це називається коронаропластика або балонування. Зонд вводиться, як і під час зондування, через прокол стегнової артерії.

В усіх високорозвинутих країнах подібні дослідження і операції виконуються дуже широко. У США, наприклад, по 1000 операцій на рік на кожен мільйон жителів. Це 250000 на рік!

Зрозуміло, це не означає, що оперують усіх хворих на ІХС. У легких випадках щастить боротися з стенокардією різними ліками, які всім широко відомі. Напад болів припиняється від таблетки нітрогліцерину, взятої під язик.

Більш надійне лікування за допомогою систематичного вживання так званих "бетаблокаторів" (наприклад "обзидан") і "блокаторів кальцію" ("фіноптин"). Різних назв препаратів дуже багато, і я зовсім не збираюсь цією книжкою навчити лікуватись. Лікування кожного конкретного хворого справа лікаря, я тільки наставляю щодо принципів.

Якщо й можу на щось претендувати то тільки на профілактику, щоб зменшити шкідливі впливи.

На жаль, коронарна хвороба не обмежується болями. Шкода, але вона звичайно закінчується "інфарктом міокарда", а він дає по першому разу 15% смертності, а по другому і третьому ще більше. Пишу про це, щоб підкреслити серйозність ІХС.

Описувати інфаркт не буду, хоч через наш інститут пройшли тисячі хворих. Суть хвороби полягає у повній закупорці однієї або декількох коронарних артерій з припиненням кровозабезпечення ділянки серцевого м'яза, що живиться від неї. Залежно від розміру цієї ділянки зменшується сумарний викид крові серцем і розвивається гостра недостатність кровообігу (ГНК) із зниженням тиску крові і навіть шоком.

Якщо це не призводить до негайної смерті, то стан поступово компенсується, м'язова тканина на місці ураженої ділянки замінюється рубцем, і людина поступово повертаетьсєя до життя, але вже з пониженими можливостями щодо навантажень,

Тепер усі знають, що інфаркти лікують у відділеннях інтенсивної терапії або реанімації, які звичайно створюють при кардіологічних терапевтичних відділеннях. Там же лікують найтяжчих хворих ГНК та ХНК. Як у всякій Реанімації, застосовують увесь комплекс спостереження і лікувальних засобів: підключення монітора екрана з ЕКГ, крапельні переливання, контроль сечі, артеріального та венозного тиску. У тяжких випадках застосовують інтубацію трахеї та штучне дихання апаратом. Тобто все, що робиться під час шоку або після тяжких операцій.

Із спеціальних заходів за інфаркту міокарда застосовується тромболізис - розчинення тромбів у коронарах введенням внутрішньовенне або прямо в аорту, в устя коронарної артерії спеціальних речовин розчинників.

На жаль, уся ця терапія не гарантує успіху. Про смертність я вже згаду вав. Тому не можна доводити справу до серйозного атеросклерозу, а пос тійно пам'ятайте про фактори ризику ІХС паління, ожиріння, детренова ність, безконтрольність своїх емоцій (!). Лікувальна медицина багато чоп досягла, але вилікувати атеросклероз не може і допомагає тільки від йогс ускладнень. На деякий час.

Існує достеменний факт: деякі бідні народи Азії майже не мають ате росклерозу. Отже, він не від генів, а від життя. На жаль, профілактику його потрібно починати з дитинства. Однак, якщо вчасно дійти до розуму, то і в пізньому віці можна хоч би уповільнити процес. А може, й зупинити.

З особистого досвіду того, хто на це хворів, розкажу про "блокади" серця. Це коли воно раптом починає калатати дуже повільно і кожен удар стукає в груди, як у дзвін. А іноді взагалі завмирає на декілька секунд. Тоді світ пливе перед очима і це дуже страшно. Відчуваєш, як вмираєш.

Історія хвороби така. Після 40 років мене почав мучити біль у хребті. Щоб боротися з ним, у 1954 році я розробив систему гімнастики, а в 1971 р. додав біг підтюпцем. Операції і фізкультура дозволяли підтримувати відмінну форму, з порідшанням пульсу спочатку до 60, потім і до 50.

На жаль, благополуччя закінчилося хворобою: розвинулась слабкість синусового вузла, а на осінь 1985 року вона перетворилася на блокаду серця з частотою пульсу 35-40. Фізкультуру довелося обмежити, хоч операції робив, як і раніше, Декілька місяців я чинив опір вшиванню стимулятора, а потім довелося погодитись. Вшили однокамерний стимулятор "Медтронік". Полегшення відчув одразу ж, а через два тижні я майже відновив попередній режим. Стимулятор справно служив 7 років, потім відмовила програма прискорення. У жовтні 1993 року В.П.Залеський вшив мені двокамерний ЕКС "Інтермедикс", який подарував від імені фірми В.В.Архипов. Встановили частоту пульсу в спокої 70 з прискоренням під час рухів до 130 за хвилину.

Новий стимулятор відразу додав сили. Однак незабаром, всупереч моїм надіям на всемогутність режиму, я відчув наступ старості. Хоч гімнастика і біг тривали, наростала слабкість. І я вирішив боротися. Ось тоді й розпочав експеримент над собою по омолодженню, про що окремий розділ.

Частота скорочень серця важлива для його "продуктивності". Дуже частий пульс (понад 100 називається тахікардія), рідкий (менше 60) брадикардія. Позачергові скорочення називаються екстрасистолами', а нерегулярний ритм аритмією. Існує декілька видів аритмій, зокрема й безладна миготлива. На фізичне навантаження і психічне збудження серце реагує тахікардією.

Ритм серця забезпечується його провідною системою. Синусовий вузол у передсердях визначає імпульси нормальної частоти. Вони поширю-1 ються на все серце. У шлуночках є свої центри збудження з малою часто-1 тою імпульсів (близько 40).

Порушення ритму пояснюються ураженнями провідної системи, що виникають від склерозу, пороків серця, після інфаркту чи операції. Ліки дозволяють регулювати ритм лише на короткий час.

Один із приводів для вшивання електрокардіостимуляторів (ЕКС) це "слабкість синусового вузла", що виявляється у порідшанні імпульсів, які він видає, а, отже, і у рідкому пульсі. Однак найчастіше стимулятор вживають, якщо е блокада неповна або повна. За блокад припиняється проведення імпульсів від синусового вузла на шлуночки, і вони скорочуються від свого "водія ритму", з частотою 30-40, втрачаючи при цьому здатність до прискорення під час навантажень.

Порушення ритму у вигляді окремих екстрасистол помічають за відчуттям випадання серцевих ударів. Вони підтверджуються під час промацування пульсу. При цьому важливо полічити, на скільки нормальних ударів припадає одна або група екстрасистол, Якщо співвідношення 1:10, то небезпеки немає.

Нормальне серце прискорює скорочення до 150 і вище під час великих навантажень, тоді як за слабкості синусового вузла додається до умов спокою всього 20-30 ударів. Зрозуміло, стійка тахікардія понад 100 ударів за хвилину у спокої теж потребує звертання до лікаря.

Коли пацієнт скаржиться, лікар повинен перевірити скарги: вислухати серце, полічити пульс у стані спокою і після 10 присідань, завважуючи його ритмічність, виміряти кров'яний тиск, промацати печінку і подивитись на ноги, щодо набряків. Якщо ж виникне якась підозра, то потрібні спеціальні дослідження. Перше це електрокардіографія. Вона відмінно показує усі розлади ритму, посилення (гіпертрофію) правого і лівого шлуночків, дещо гірше ІХС, замість якої пишуть "недостатність коронарного кровообігу". Корисно повторити ЕКГ після 10 присідань.

Електрокардіостимуляція (ЕКС) найважливіший засіб лікування хвороб серця, ускладнених порушеннями ритму. Метод полягає у нанесенні на м'яз серця електричних імпульсів, які створюються спеціальним апаратом (генератором). Апарат-кардіостимулятор вшивається на грудях під шкіру. Імпульси від нього підводяться до внутрішньої поверхні правого шлуночка і правого передсердя тонкими електродами, протягнутими крізь верхню порожнисту вену.

Метод постійної електрокардіостимуляції було застосовано у 1959 році, і відтоді він постійно вдосконалюється як щодо техніки, так і щодо розширення показань. Нині існує багато модифікацій апаратів, які дозволяють наближати регуляцію "блокадного" серця до нормального.

Досягають цього завдяки ускладненню електроніки: до маленького стимулятора вставляють справжній комп'ютер. До нього лікар звертається з Допомогою програматора, який являє собою ще один комп'ютер, датчик його прикладається до грудей над електростимулятором.

Розвиток методу пройшов декілька етапів. Почали з постійної частоти імпульсів, що підводяться через електрод, підшитий до зовнішньої поверхні серця після розкриття грудної порожнини. Потім зовнішній електрод замінили внутрішнім. Його проводять від шиї через верхню порожнисту вену аж до правого шлуночка, добиваючись контакту з міокардом. Наступним етапом було програмне управління частотою і силою імпульсів, що дозволяє дібрати ЕКС даному пацієнтові. Щоб збільшувалась продуктивність серця під час фізичної роботи, створили прилад, який прискорює імпульси залежно від рухів.

Відомо, що передсердя дають 10-20 відсотків потужності серця і для їх використання застосували інший генератор імпульсів та інший електрод, підводячи його до стінки правого передсердя. Усе це оснастили комп'ютерною технікою у стимуляторі і в програматорі. Внаслідок цього серце стало регулюватися майже як здорове. Та, крім того, ще й запам'ятовує динаміку змін частоти за минулу добу. Такий ЕКС називають двокамерним.

Сама операція вшивання стимулятора е простою, оскільки мало травмує тканини. Виконують її під місцевою анестезією в операційній, оснащеній рентгенівським апаратом. Зліва під ключицею роблять розріз близько 10 см, і шкіру відшаровують у напрямку до шиї. Оголюється шийна вена і крізь прокол вводиться електрод. Під контролем рентгену його спрямовують у правий шлуночок. Найважливішою процедурою є встановлення і закріплення кінчика електрода між нерівностями на внутрішній стінці шлуночка, щоб мати добрий контакт. Для цього є спеціальний пристрій у вигляді гачечка або буравчика. Звичайно хірург робить декілька проб, увесь час вимірюючи поріг збудливості, тобто величину імпульсу (напруження у мілівольтах), на яке серце відповідає скороченням, що відображається на ЕКГ. Завдання полягає в тому, щоб знайти більш чутливе місце і в той же час добре зафіксувати електрод.

Після того, як мети досягнуто, стимулятор укладають на місце і шкіру над ним зашивають. На всі ці маніпуляції витрачають до двох годин часу.

У перші дні після операції перевіряється надійність контакту між апаратом і серцем, виставляються частоти імпульсів у спокої і під час рухів та їх величина приблизно на 50 відсотків вища за "поріг збудливості" серця.

Через 2-3 дні пацієнта можна виписати додому, роз'яснивши правила поведінки. Вони не складні. Наклейку на рані треба тримати 5-10 днів після зняття швів. Надалі оберігати стимулятор від травматизації, підшиваючи кишеньку з прокладками на внутрішню поверхню сорочок над місцем, де він вшитий.

Найважливіший об'єкт спостереження пульс. Людина з стимулятором повинна часто його лічити і оцінювати ритмічність, зіставляючи частоту у стані спокою і під час рухів різного темпу. Результати краще записувати, принаймні на початку, щоб показати їх лікареві.

Одночасно з пульсом потрібно стежити за задишкою у процесі рухів,в оскільки вона відображає відповідність продуктивності серця вимогам роботи. Перевантаження серця протягом днів і тижнів проявиться у хронічному порушенні кровообігу набряках, збільшенні печінки, затримці води і зростанням ваги. Це ж стосується і стенокардії потрібно стежити, коли з'являються приступи. Якщо є головний біль або раніше була гіпертонія, потрібно періодично вимірювати кров'яний тиск.

Усі ці відомості необхідні лікареві, щоб він відрегулював частоту імпульсів стимулятора, визначив рівень навантажень і додатково призначив ліки, якщо це потрібно.

Медикаменти обов'язкові за підвищення тиску крові вище цифр 160 на 90, за нападів стенокардії і в разі хронічного порушення кровообігу, викликаного навіть мінімальним фізичним навантаженням.

Лікар, що поставив ЕКС, повинен раз на 3-6 місяців обстежувати пацієнта. Маючи апаратуру, він спроможний перевірити роботу стимулятора і порівняти її із станом серця, даними електрокардіографії і способом життя. У разі необхідності, він виправляє частоти, висоту і тривалість імпульсів, що їх дає електрокардіостимулятор.

Найважливішою умовою доброго стану пацієнта з ЕКС є тренування серця. На жаль, існує неправильна думка, що людина із стимулятором стає глибоким інвалідом і повинна постійно оберігати себе від зайвих рухів.

Це не так. Якщо серце не дуже потерпіло від хвороб, які викликали блокаду (інфаркт, міокардит), то сучасний стимулятор (наприклад, "Інтермедикс") забезпечує достатні фізичні навантаження. Однак для цього необхідні дві умови.

Перша: дослідити, чи немає значних змін у міокарді, коронарних судинах і клапанах серця. Навіть якщо пацієнт і лікарі, що його лікували, вваж^'-и серце дуже хворим, воно може бути просто детренованим, бо людину де лька місяців оберігали від рухів у зв'язку з порушеннями ритму.

Щоб визначити справжній стан серця після вшивання стимулятора, спочатку потрібно переконатися, що немає недостатності кровообігу і стенокардії. Потім, як мінімум, зробити рентгенівський знімок: якщо розміри серця близькі до норми, то можна вважати його досить здоровим для обережного тренування. Однак, коли е апарат УЗД, краще зробити ехокардіографію, і вона покаже розміри камер серця, стан клапанів і головне, скорочуваність міокарда, (її визначають за так званою "фракцією викиду", яка має бути не менше 40 відсотків).

Друге. Важливо обрати правильну методику тренувань і забезпечити контроль у процесі їх проведення.

Є декілька правил тренування серця з стимулятором.

1.Спочатку перевірити прискорення пульсу під час навантажень. Знаючи програму наприклад 70 імпульсів за 1 хв для спокою і 130 як максимум, потрібно зробити 60 поворотів тулуба за 1 хвилину і відразу ж полічити пульс.

2.За напруженням дихання або задишкою визначити реакцію серця на навантаження. За задишкою можна зробити висновки про резерви серця, про ступінь поліпшення порівняно із станом до стимулятора. Слід також спостерігати за відчуттями під час невеликих підйомів вгору.

3.Після цього обирають початковий режим тренувальної ходьби за відстанню, швидкістю і темпом рухів так, щоб дихати було не важко і прискорення пульсу приблизно на 10 не досягало верхньої цифри програми. Ходьба є головним засобом тренування через нарощування відстані, швидкості і підйомів угору.

4.Гімнастика необхідна усім людям із стимуляторами. Комплекси вправ можуть бути найрізноманітніші, але важливий принцип: на кожен суглоб кінцівок не менше 100 рухів на день, а на хребет втроє більше.

5.Темпи нарощування навантажень мають бути максимально обережними. Не можна піддаватись бажанню скоріше стати здоровим від поквапливості можливі ускладнення. Для початку треба обрати повільні прогулянки по 1 км і по 20 рухів кожної з вправ гімнастики. Якщо їх перенесете добре, то можна нарощувати навантаження приблизно на 5 відсотків на тиждень. До кінця півріччя можна вийти на ходьбу по 5 км за годину і на гімнастику по 100 рухів кожної вправи. Біг підтюпцем дуже хороший, але потербує великої обережності: до нього переходити можна тільки після оволодіння швидкою ходьбою, причому починати з коротких "перебіжок".

6.Протягом усього періоду реабілітації потрібно стежити за серцем, керуючись задишкою під час навантажень і швидкістю заспокоєння дихання у стані спокою. Крім того, важливо контролювати вагу, побоюватись затримки води внаслідок недостатності кровообігу.

7.Лікування ліками призначає лікар. У принципі, якщо провідною ознакою в хворобі було порушення ритму, то після встановлення стимулятора ліки не потрібні. Але, якщо е стенокардія або гіпертонія, то ліки необхідні.

8.Працювати після вшивання стимулятора можна вже через пару тижнів, якщо операція дала добрий ефект. Допустима тяжкість праці визначається станом серця і результатами тренування аж до роботи середньої тяжкості. Це ж стосується максимуму фізкультури можна бігати, вправлятися з гантелями, однак з обережністю і під контролем. Зрозуміло, якщо не було значного ураження міокарда, клапанів і коронарних артерій.

9.Обов'язковою умовою благополуччя пацієнта є нагляд лікаря. Однак, крім лікаря, необхідна воля самого хворого: якщо він втратить віру в себе самого, він пропав. Саме для цього й потрібне тренування.

Хвороби судин пов'язані з серцем спільністю патології атеросклероз, тромбоутворення, але так само і з регуляторами за участю в гіпертонії та в імунних хворобах.

Є декілька специфічних хвороб: тромбози та емболії, артеріосклероз (не плутати з атеросклерозом!), спазми.

Тромбози це закупорки згустками крові. Вони можуть бути повні й неповні. Згустки тромби можуть привноситись із серця (тромбоемболії), можуть утворюватись на місці, в артерії, і особливо у вені.

Це трапляється від порушення цілісності її інтими (внутрішньої оболонки) у поєднанні з підвищеним згортанням крові. Свіжий рихлий згусток швидко ущільнюється і приростає до стінок судини, звужуючи її просвіт, а потім закупорюючи. Однак за деякого зусилля його можна відділити. Що й роблять хірурги, видаляючи тромби.

Артеріосклероз звуження просвіту судин внаслідок потовщання його стінки. У цьому беруть участь гіпертонія спазми та імунна реакція на якісь невідомі впливи. Скажу прямо, що важко відрізнити цей процрс від звичайного атеросклерозу. Та й немає значення. На ураженій стіЦЦІ легко утворюються тромби, вони наростають по довжині артерії або вени.

Звуження просвіту артерії спричиняється до зменшення постачання кров'ю тканин, які лежать нижче. Вони голодують на кисень. "Скаржаться" виникає біль. І просять допомоги у "сусідів", тобто щоб розширилися артеріальні гілочки від сусідньої цілої судини. Гілочки розширюються і до деякої міри компенсують за кров'ю і киснем звужену артерію. Це називається "компенсаторним розвитком колатералей". На жаль, зовсім не в кожній ділянці тіла е ці сторонні гілочки. Якщо їх немає, то справи погані, можна чекати змертвіння тканин. Для кінцівки це гангрена, для серця інфаркт, для мозку інсульт.

Порушення кровотоку по артерії грубо визначається за пульсацією судин нижче ураження. Але це тільки для кінцівок і то ненадійно, оскільки пульс не враховує колатералів. Точно визначають остаточний кровообіг спеціальні апарати, що грунтуються на ультразвуку або з допомогою рентгену з наповненням артерії контрастною речовиною. Це потрібно перед операцією, щоб бачити колатералі.

Найбільш яскрава картина хвороби під час закупорки артерій ноги. Це виглядає так: стопа холодна, мерзне, бліда. Біль під час ходіння доводиться зупинятись, доки відпустить ("переміжна кульгавість"). Іноді болить і вночі, ногу треба опускати з постелі. Пульс на жилі стопи не промацується. Пульсу в паху також може не бути, якщо закупорка високо. Але може й бути, якщо закупорка нижче. Ураження частіше однобічне, або, в усякому разі, не однакове.

Лікування: у свіжих випадках можна спробувати розсмоктати ембол (тромб) ліками, особливо важливо в коронарних артеріях. Але це не часто щастить. За тромбозів артерій ніг (на руках майже не буває) потрібна операція.

їх декілька видів. Найбільш логічна оголити артерію, намацати тромб, розрізати стінку, видалити, зашити. Але не все так просто. Діаметр звужений, стінка змінена. Щоб зберегти просвіт, доводиться вшивати поздовжню латку з стінки вени або взагалі замінювати артерію шматочком вени. (її беруть з гомілки самого хворого). Замість цього часто створюють новий шлях знов же з вени для крові в обхід зміненої ділянки, особливо якщо вона довга.

Раніше досить широко застосовувались обхідні шунти з тканих синтетичних трубочок судинних протезів. Робили довгі шунти від черевної аорти на стегнову артерію, а іноді й нижче коліна. Однак переконались, що матеріал ненадійний нова судина тромбується. Тому перейшли на вени. Але навіть із венами часто бувають тромбози. Тому після операції корисно приймати ліки, які знижують згортання крові фінілін, синкумар або інші таблетки. При чому "на все останнє життя". Між іншим (забув згадати раніше!) ці ж ліки приймають після протезування клапанів серця. З цією ж метою проти тромбозів.

Операції на артеріях досить ефективні. Те ж саме можна сказати і про операції на венах, їх роблять за усім відомого варикозного розширення вен та від ускладнень цієї хвороби тромбофлебітів. Хвороба помітна навіть не лікареві: розширені вени з вузлами та ущільненнями на гомілках і стегнах. На венах є клапани, вони повинні пропускати кров тільки в напрямі де серця. Цьому має сприяти і скорочення м'язів. Але іноді клапани не тримають, кров застоюється, стінки змінюються, просвіт розширюється, утворюються тромби. Якщо ще приєднується інфекція, то підвищується температура, буває навіть нагноєння підшкірних тканин абсцеси. Інфекцію треба вилікувати антибіотиками, поклавши ногу високо на подушку.

Лікування розширених вен оперативне. Копіткі операції по декілька годин. Треба розсікти усі розширені вени, не тільки поверхневі, але й глибокі. Можливі рецидиви хвороби, як і повторні операції.

Тромби у венах мають властивість відриватися і просуватись вгору, аж до правої половини серця і далі в легеневі артерії. Виникає грізне ускладнення тромбоемболія легеневих артерій. Якщо масивна то смертельно, врятувати може тільки термінова, дуже складна операція, бажано з апаратом штучного кровообігу. Вищий пілотаж! Симптоми: задишка, зниження артеріального тиску, шок.

Тому не можна нехтувати розширеними венами потрібно їх планово оперувати. Вони стають особливо небезпечними в плані емболій після якихось операцій, навіть апендоектомій. Згортання крові змінюється, хворий лежить, тромби швидко наростають. Встав одірвались і біда. Враховуючи це, після великих операцій і за підозри на вени дають ліки для зменшення згортання крові, про які я вже згадував.

Існує декілька поширених хвороб, від яких процес розвивається за такою схемою:

1.Життя з неприємними емоціями, без достатнього фізичного навантаження, що призводить до порушення нервового регулювання функцій з їх великими перепадами. Розвивається своєрідний невроз.

2.Включення ендокринної ланки регулювання, що спричинюється до стійкого порушення функції.

3.Вторинні зміни з боку судин і клітин "робочих" органів, що здійснюють саму функцію. Зрештою саме це й занапащає хворого.

Типовим прикладом є гіпертонія або культурно-гіпертонічна хвороба. У балансі смертності вона тягне на 10%, уражає будь-який вік, але найчастіше середній і літній.

Звичайна схема: напружена кабінетна нервова робота, переїдання, поганий сон, головні болі. Під час вимірювання тиску крові лікар виявляє, що тиск підвищений. Невеликий відпочинок і все в нормі. Але так само закономірно усе повторюється, якщо не змінити спосіб життя. Далі йде, як по писаному: лікарі, ліки. Тиск дедалі вищає, від ліків уже знижується погано. Вже виявлено зміни в аналізах сечі (нирки!), вже щось знаходять в очному дні (судини!), вже задишка і збільшення печінки (серце!). Періоди відносного благополуччя змінюються гіпертонічними кризами з тиском понад 200, з мозковими симптомами.

Потім - удар, крововилив у мозок з усім відомою назвою "інсульт". Перший невеликий, другий більший. Інвалідність, а потім і смерть. Але з таким же успіхом можна умерти за другим варіантом - від ниркової або серцевої недостатності, що розвинулися в результаті міокардіо - або нефросклерозу.

Отак від неправильного життя у поєднанні з факторами середовища гине людина.

Артеріальний тиск вважається нормальним, коли він завжди нижчий за 140/90. Від 140/90 до 160/95 "небезпечна зона". Якщо постійно вище вже гіпертонія. Така людина повинна купити апарат і навчитися вимірювати тиск. Під час цього вона обов'язково помітить суб'єктивні ознаки, пов'язані з підвищенням. І це теж важливо, щоб за ними, по-перше, вимірювати тиск, а по-друге приймати ліки. Лікарі не люблять, коли пацієнти самі себе лікують і в них е для цього підстави: не розуміючи суті хвороби, можна собі нашкодити. Але є виняток з правил, коли хвороба вже стала звичною, а хворий культурний. Гіпертонія саме такий випадок. Коли тиск дуже коливається, якщо його не лікувати і не контролювати можна проґавити гіпертонічний криз, з якого або вийдеш, або ні.

Вихідні позиції у загальному вигляді я вже перелічив. Повторю: нервова професія, "крісло машина" (це не обов'яково директор, може бути й шофер), "вредна" сім'я, мало відпочинку, куріння, переїдання, випивки, зайва вага.

Перша стадія підвищення тиску, що періодично минає. Це нормальна реакція на емоції. У відповідь на хвилювання серце збільшує викид крові, як і належить у тваринному світі для бійки або втечі. Але у нашого сучасника цього немає, і, якщо зриви часто повторюються, то "регулятори", які відають тиском, перетреновуються розвивається невроз з надмірною чутливістю і підвищенням рівня регулювання.

Це вже друга стадія, коли включаються ендокринні органи і починаються зміни в судинах очного дна і навіть гіпертрофується серце. Тиск стійко підвищений, і ліки потрібні регулярно. Періодично виникають кризи, коли цифри зашкалюють за 200, страшний головний біль і навіть мозкові симптоми порушення мови, чутливості, рухів ніг або рук. Вони швидко минають але це вже грізне попередження: потрібно серйозно братися за здоров'я. На жаль, хвороба вже діє за своїми законами, але ще можливі різні варіанти від швидкого прогресування, до майже стабільного стану. Третя стадія має перебіг під прапором великих порушень у внутрішніх органах і мозкових розладів. Сполучна тканина розростається в артеріях, порушується живлення "благородних" клітин нирок, серця, розвивається нефроабо кардіосклероз або те і те.

У багатьох пацієнтів на перший план виходять наслідки мозкових крововиливів і тромбозів, працювати важко, і людина перетворюється на інваліда.

Хворий з вираженою гіпертонією потребує постійного нагляду, часто і стаціонарного лікування. Треба контролювати нирки за кількістю і аналізами сечі, стежити за серцем, дозуючи фізичні навантаження і вдаючись до серцевих та сечогінних ліків. Обов'язковий контроль лікаря-окуліста.

Прогноз: чим молодший вік, чим вищий "нижній" тиск (вище 110), чим більше уражене очне дно, тим сумніше майбутнє. На жаль, невесела картина.

Лікування? Звичайно є багато ліків, що знижують артеріальний тиск, і в цьому плані нібито все гаразд. Ну, зіпсувався власний регулятор, але якщо я можу стежити за тиском, ковтати таблетки і є добрий лікар то жити можна! До деякої міри, так і є. Тепер культурні гіпертоніки живуть значно довше. Але ж і хворих стало більше. Особливо страшно, коли хворіють діти.

Коли я бачу молодих людей з гіпертонією у мені все повстає. Адже ця хвороба від неправильного способу життя, від власної дурості і поганого суспільства, не здатного визначити і навчити. А дітей примусити!

Потрібно дуже мало: молодому для профілактики півгодини доброго навантаження кожному. Ну, а якщо витрачається дуже багато нервів, то відповідно більше, годину дві. Особливо після вибуху емоцій. І не буде ніякої гіпертонії! Палити, зрозуміло, не слід, живіт розпускати також зайве.

А втім, я знаю, як марно закликати до поміркованості людей, навіть немолодих і професіонально розумних (наприклад, учених). Коли хвороби ще немає, в неї не віриш. Хоч би що там писали у книжках, думаєш: "Це не для мене!"

А коли вже трапилася біда, "перегрів" очевидний, голова болить, сну немає, тиск підвищився раз і два. Візьмись за розум! Однаково ні. Лікар пропише таблетки, може порадить купити апарат, як написав я.

Зрозуміло, вся наша медицина винна вона не може навчити правильного способу життя.

Лікарі й самі такі, вчать їх погано, та й сама наука недостатня. Я переглянув комплекси лікувальної фізкультури для гіпертоніків. Мабуть хтось дисертацію написав: 10 вправ ногами, 10 вправ руками, стоячи і сидячи на стільці.

Не сперечаюсь краще, ніж зовсім нічого. Але ж мало! Особливо, коди "процес уже пішов" і потрібна не профілактика, а лікування.

Щодо ліків рекомендувати не буду. Коли під час блокади серця я півроку чинив опір проти вшивання стимулятора, теж пережив гіпертонію. Тиск був до 200 і вище. Я тоді приймав клофелін. Є ще адельфан, апресин і багато іншого. Перші ліки й дози треба добирати з лікарем, а потім уже ефект закріплювати самому, керуючись своїми вимірами тиску. Якщо підступається криз, коли тиск сильно зростає, треба проковтнути дві свої звичайні дози, лягти й повторювати вимірювання. Виникнуть сумніви в ефективності викликайте лікаря, "невідкладну" допомогу, "швидку".

Діабет хвороба, яка стає просто лихом. Теж дивно: від чого б? Я майже впевнений, що від переїдання, відсутності фізичних навантажень, домашніх та професіональних незгод, Не можуть так просто, знічев'я ламатись генетичне закладені регулятори обміну речовин, і, зокрема, обміну вуглеводів, потім жирів, а врешті й білків. Саме в цьому полягає суть цукрового діабету (зустрічається ще й нецукровий, але про нього не говоритиму).

Діабет описаний ще в Греції як хвороба, за якої "вода проходить наскрізь". Так і залишилося досі: багато сечі і, відповідно, спрага. Потім уже вчені дослідили з сечею виділяється цукор (глюкоза), кількість її підвищена в крові. Причина у різкому ослабленні дії гормону підшлункової залози інсуліну, який відповідає за "згоряння" глюкози у кожній клітині.

Точніше кажучи, продукування інсуліну запрограмоване генетичне, то чому ж ламається програма? На мій погляд (хоч може це й дурниця) причина в тому ж, як і за гіпертонії, а саме: у невідпрацьованих фізичних навантаженнях, сильних і неприємних емоціях. Для бійки м'язам потрібна енергія, рівень її у крові має бути підвищений, усі клітини, які не працюють на бійку, повинні затримати в собі глюкозу, щоб залишилось для м'язів. Отже, необхідно пригальмувати виділення інсуліну у підшлунковій залозі. Люди не б'ються, але їхні сумні та агресивні емоції, завдяки розуму з великою пам'яттю, утримуються значно довше, ніж у тварин. Звідси походить і перекручення в діяльності регуляторів спочатку нервових центрів, а потім і ендокринних залоз. Багато хвороб пов'язано з цим механізмом. Вже вкотре я виходжу на свою головну ідею: потрібна регулярна фізкультура! Але заважає інша риса тваринної психіки, що дісталася людині лінощі. Природа енергію заощаджує і напружувати м'язи без необхідності не слід. Правда, проти лінощів у людини є розум, мода і звичка, але це діє не у всіх... Звідси багато хвороб. Зокрема і діабет. Острівці Лангерганса у підшлунковій залозі виробляють недостатньо гормону інсуліну. Від цього глюкоза погано використовується в клітинах і рівень її в крові підвищується. Вона починає виділятися із сечею, забираючи з собою і воду. Це називається гіперглікемія підвищення цукру в крові, глюкозурія поява його в сечі, поліурія багато сечі, два і більше літрів.

Слідом за порушенням вуглеводного обміну порушується обмін жирів, а потім і білків. Все розладнується

У більшості хворих розвивається ожиріння, але деякі худнуть. Уражуються артерії аж до тромбозів, змінюється шкіра, рани нагноюються, мучать проноси й багато іншого. Зокрема ускладнення з боку очей спричинюють повну сліпоту.

Розпізнають три ступеня тяжкості діабету. Перший легкий, цукор у крові не перевищує 140 мг %. Працездатність можна утримати тільки дієтою, без ліків.

За другого середньої тяжкості цукор (усе вимірюється натщесерце) не перевищує 220 мг %. Компенсації досягають дієтою і малими дозами ліків.

Тяжкий діабет (третій ступінь, цукор вище 220) часто супроводжується ускладненнями з боку нирок, очей, артерій (аж до гангрени!) і потребує великих доз інсуліну.

Особливо тяжкий юнацький діабет.

Якщо немає правильного режиму й лікування, а процес від початку лютий, то може дійти до передкоматозного стану різка слабкість, сильна спрага, запах ацетону з рота, сечове виснаження. Негайно потрібно дослідити кров на цукор і лікувати. Інакше буде кома.

Слово кома стоїть у ряду страшних медичних термінів: колапс, шок, термінальний стан, агонія, клінічна смерть. Кожне має свій набір загроз Для життя з своїми акцентами. Під час коми в центрі глибока втрата свідомості, колапсу різке зниження тиску крові від ослаблення тонусу артерій, однак явище зворотне. Під час шоку головний симптом теж зниження тиску, але в поєднанні з серцевою слабкістю та порушеннями газообміну, з дуже тяжким поверненням до норми. Термінальний стан і агонія це одне й те ж: крайні ступені комбінації шоку й коми, коли повернення до життя практично немає.

Клінічна смерть це зупинка серця. Якщо раптова і в присутності добрих лікарів, то повернення до життя ще можливе протягом 5-10 хвилин. Заходи такі: масаж серця (за кордоном цього навчають навіть учнів!), розряд струму (дефібриляція), штучне дихання, внутрішньосерцеві і внутрівенні вливання різних ліків ось "джентльменський набір" реаніматора.

Якщо серце ще зберегло резерви і регулятори кров'яного тиску реагують, його майже завжди щастить запустити на короткий час, а часто у 2030 % і надовго, для життя. В усякому разі так свідчить досвід нашого інституту а це більше тисячі реанімацій, в основному у оперованих хворих.

Різних коматозних станів медики знають багато. Головні з них такі: мозкова кома при інсультах та травмах мозку, багато різних токсичних ком від отруєнь, і, нарешті, дві, що пов'язані з діабетом гіперглікемічна (або діабетична) і кома від передозування інсуліну. Діабетична коли цукор у крові "зашкалив" від хвороби, а так звана гіпоглікемічна коли вміст глюкози в крові катастрофічне знизився. Це кома від лікування, від інсуліну,

Головна ознака будь-якої коми потьмарення свідомості від оглушення до повного відключення усіх реакцій. Діабетична кома розвивається відносно поступово, з періодом предкоматозного стану. Його ознаки вже наводились: багато сечі, слабкість, втрата свідомості від швидкого вставання, глибоке дихання, запах ацетону. Свідомість поступово гасне. Пульс прощупується, тиск знижений.

Діагноз підтверджується дослідженням краплі крові з пальця на цукор він буде різко підвищений до 300 мг %. Розпитування близьких покаже нитку: з'їв багато вуглеводів, не вводив інсуліну. Лікувати швидким введенням дози інсуліну підшкірне, до 50 одиниць з повторними визначеннями цукру в крові.

"Протилежна" гіпоглікемічна кома, коли від передозування інсуліну цукор у крові падає нижче 80 мг%, розвивається гостро: втрата свідомості, шкіра бліда, судоми, але пульс є. Розпитування і тут допомагає є зв'язок із введенням інсуліну. Лікування просте потрібно ввести внутрівенно 40-80 мл 40% розчину глюкози. Однак у присутності лікаря. Аналіз крові необхідний, щоб не промахнутися. Але найлегший, долікарський метод дати посмоктати грудочку цукру.

Щодо лікування власне діабету, то всі знають потрібна дієта, перевірка крові на цукор та ліки. Схема проста, але конкретне її втілення вимагає уваги лікаря, дисципліни та культури хворого. Справа в тому, що потрібно прагнути нормалізувати дієтою і таблетками цукор крові. А такі е й дуже різні (наприклад, препарати сульфаніл-сечовина та бугуаніди). Я не ризикую давати рекомендації. Допомагають вони тільки від нетяжкого діабету за обов'язкового отримання в їжі.

Дієта діабетикові необхідна. Принцип ясний: мінімум вуглеводів, якщо вони "погано горять". Харчуватись жирами й білками. Оскільки у більшості діабетиків е схильність до ожиріння, потрібен мінімум калорій.

І, фізкультура! Щоб до неї не повертатися, скажу потрібні великі навантаження. Ті, що рекомендують спеціалісти з ЛФК, на мій погляд, багато не дадуть. А рекомендації такі: 20-30 хвилин гімнастики, але щоб не перевтомлюватись. Такі ж, як гіпертонікам. Така гімнастика може "спалити" всього 50 ґрамів вуглеводів, оскільки забере 200 калорій. Порівняно із загальним калоражем близько 2200 це мізерно мало. Переконаний, що навантаження потрібно збільшити у 2-3 рази, тоді можна чекати ефекту.

А втім, навряд чи зможу переконати лікарів. Вони скажуть: "Хвора людина! Хіба можна їй бігати, й тягати гантелі?" Стверджую: можна, якщо тпенувати поступово.

Рекомендована в посібниках дієта складається з 250 г м'яса або риби, 300 г сиру, півлітра молока, 60 г масла будь-якого. Овочів до 1 кілограма, але без картоплі й гороху. Ще 300 г фруктів, але не солодких, без винограду, бананів. (Банани десять років тому звучали б дивно, а тепер - наздогнали!).

А солодкого нічого, ні крихти! Тільки таблетки-замінники. Навіть хліба всього 100 г, та ще й поділити на 4 рази. Набір добрий. Тільки додам щодня зважуватись і довести вагу, принаймні до формули: "зріст мінус 100 кг".

На жаль, моїх поглядів на фізкультуру за діабету ніхто не перевіряв. Можливо, теоретичні вихідні позиції, у яких я впевнений, не співпадуть з різноманітною практичною патологією.

Особливо важливо було б спробувати лікувати найлютіший діабет - юнацький.

Інфекція. Колись інфекції були однією з головних причин смерті. Тепер становище змінилося, і на них припадає 4,5% усіх, хто помер. Але якщо у відсотки хворих від мікробів додати грип, ГРЗ та нежить, то й тепер інфекції були б на першому місці.

Від часів Пастера і Коха усі знають про бактерії, які викликають пошесні хвороби і банальні нагноєння ран. Однак, крім бактеріології, з'явилася наука про віруси вірусологія межі якої ще не з'ясовано. Науки про чужорідні збудники хвороб злились з науками про захист від них з боку імунної системи організму (до того ж замкнутої на генетику). В результаті дедалі більше розширюється поняття запалення як реакції тканин і всього організму на зовнішні подразники різного походження. Гостре місцеве запалення з високою температурою як загальна реакція, часто переростає у хронічну фазу. Вона проявляється розвитком рубцювання сполучною тканиною поміж "благородними" клітинами, що буквально душить їхню специфічну функцію. Так проявляється міокардіосклероз, нефросклероз як тяжке ураження серцевого м'яза і тканин нирок.

З другого боку, така хвороба як алергія стала зовсім звичною, і її пояснення лежить цілком у сфері "хвороб захисту". Крайнім їх проявом є СНІД, що знаменує собою повну перемогу вірусу над системою імунітету. (Будемо сподіватися, що перемога тимчасова!)

Неможливо у популярному розділі замахуватись на теоретичні пояснення інфекції, імунітету, запалення, алергії, реакції на них сполучної тканини.

Мимохіть доведеться обмежитись практичними відомостями, які повинна знати про все це звичайна людина.

Суть процесу інфекції полягає у взаємодії мікроба або вірусу з організмом його захисними і пристосовними механізмами. Патогенний мікроб завжди агресор, він проникає крізь так звані "ворота інфекції" рани або будь-які інші шляхи дотикання зовнішнього і внутрішнього середовищ організму. Найчастіше це рот, шлунково-кишковий тракт, органи дихання, статеві шляхи. Але може бути й укус тифозної воші чи малярійного комара.

У тілі людини мікроб-збудник розмножується і виділяє отрути токсини, які отруюють ферменти, що здійснюють "хімію функцій" тих клітин, до яких токсин подібний. Доки мікробів мало, явища отруєння непомітні. Це прихований ("інкубаційний") період, але коли концентрація токсинів досягає критичної, виникає реакція організму.

Вона має свій вияв у порушенні функцій деяких органів та в мобілізації захисту з боку імунної системи. Загальні прояви хвороби звичайно у підвищенні температури, ознобі, прискоренні пульсу та в погіршанні самопочуття з безліччю різних симптомів. Лікарі називають це "інтоксикацією". У тяжких випадках вона валить з ніг навіть сильних чоловіків.

Імунна система даремно часу не гає вона мобілізує специфічну зброю проти збудників інфекції.

Зброя двох видів білокрівці лейкоцити і продуковані ними активні хімічні комплекси "антитіла", що з'єднуються з мікробом і вбивають його.

У типових випадках перебіг битви за графіком і перемагає імунітет. Але в ряді випадків бувають і втрати. Вони мають свій прояв у можливих ускладненнях з боку різних органів, особливо тих, що вже мали функціональні порушення. Це так звана "вторинна інфекція", коли паразитуючі мікроби рота стають хвороботворними. Однак можуть прокинутись будьякі, до того часу приховані, ураження органів. З боку легень це бронхіти і пневмонії, серця міокардити і стенокардія, а також підвищення тиску крові, запаморочення. Та хіба мало чого трапляється! Саме ускладнення найчастіше бувають причиною затримки одужання, а зрідка й смерті.

Генетичне організм пристосований долати інфекції власними силами, якщо в нього е запаси. Дайте йому лише спокій. Але якщо сили мало, а мікроб лютий, то медицина необхідна, і досить могутня.

Найсильнішим засобом проти мікробної інфекції е антибіотики. На жаль, проти вірусів вони здебільшого безсилі. Приклад епідемії грипу. Але навіть за вірусної інфекції антибіотики корисні для профілактики і лікування ускладнень, викликаних іншими мікробами, що доти мирно жили у зіві або бронхах.

Сучасна медицина з успіхом долає найтяжчі інфекційні хвороби навіть такі, як холера, забезпечуючи регулювання життєвих функцій (якщо потрібно то і в реанімації), доки мікроб не буде подоланий антитілами і антибіотиками.|

Декілька слів про профілактичні щеплення: вони необхідні! Ризик дістати ускладнення мізерний порівняно із хворобою. Приклад дифтерія, яка останніми роками поширилась у СНД через нехтування щепленнями і страх до них.

Але дещо зупинюсь на ненормальностях самої нашої захисниці імунної системи. Іноді вона буває занадто старанною, виділяючи безліч антитіл у відповідь на нешкідливі природні речовини. Вони вступають у реакцію одні з одними, під час цього утворюються токсичні комплекси, що викликають набряк тканин і навіть гарячку. Алергічний набряк гортані потребує введення трубки в трахею і якщо з цим не поспішити, може статися смерть від задухи. Підвищена активність імунної системи проявляється також у загальній реакції свербіння, висипи, набряки, ураження печінки та інших внутрішніх органів. Особливо загострюється ця проблема під час пересадки органів: про їх відторгнення, напевне, чули всі. Доводиться штучно "приглушати" імунну систему гормонами. На жаль, це супроводжується ослабленням захисту від мікробів, тому потрібно шукати компроміс у дозуванні так званих "імунодепресантів".

Роздратована імунна система може навіть нападати на власні нормальні клітини. У такому разі медики говорять про "аутоімунні" компоненти захворювань, ймовірно викликані якоюсь інфекцією. Наприклад, вони мають місце за такої відомої хвороби як поліартрит та ревматизм. І тоді також доводиться вдаватись до "глушіння" гормонами, щоб зняти загострення.

Добре, що наш організм має потужні можливості саморегулювання. Тому за будь-якими загостреннями хронічної хвороби йде заспокоєння, хвороба "сама проходить". Про це слід пам'ятати і виявляти терпіння, не ковтати ліки усі підряд.

До речі, якщо до вас причепилася уже відома алергія, можна прийняти таблетку димедролу, діазоліну, тавегілу або супрастину. Це не страшно.

На закінчення розділу скажу: проблема банальної інфекції у медицині не дуже важлива. Якщо справа обмежується елементарною простудою, то потрібно полежати,.перечекати, доки знизиться температура і повернуться сили. Однак пам'ятайте про можливі ускладнення, тому лікар обов'язково потрібний, якщо видужання йде повільно.

Другим, за класифікацією, після серця захворюванням є пухлини. А якщо простіше рак. Суть його полягає у "знятті гальм" на розмноження з однієї або декількох клітин. Блокування їхнього надмірного поділу, після періоду росту і розвитку організму, закладене в генах, однак з якоїсь причини в окремій клітині це блокування знімається, вона "бунтує" і починає жити за власними законами. Це проявляється у дедалі більш прискореному поділу та рості пухлини. Надалі окремі пухлинні клітини прориваються у лімфатичні або кровоносні судини і засівають інші частини тіла, даючи початок новим пухлинам – метастазам.

Первинна пухлина і метастази порушують функцію органів, а надалі й змінюють життєдіяльність усього організму. Розвивається ракове виснаження “кахексія”, що призводить до смерті протягом декількох місяців. Не вдаватимусь до опису гіпотез щодо розвитку ракового процесу.

Вважають, що є декілька механізмів "зняття блокування", зокрема "онковіруси", які взаємодіють із специфічними онкогенами, звичайно також заблокованими. Ймовірно, що пухлини виникають аж від народження, але імунна система на самому початку знищує "бунтівників" із зміненими генами. Від старіння, а також з інших причин ця сторона слабне, деякі ракові клітини встигають набратися сили і вже повністю виходять з-під імунного контролю.

Підозра на рак виникає після появи скарг на порушення функції органу. На жаль, "сигнальний біль" найчастіше відсутній, інші ознаки неспецифічні, тому часто зустрічаються запізнілі діагнози.

Санітарна пропаганда повинна вчити людей середнього і літнього вік стежити за собою і не соромитись звертатись до лікаря, коли виникає пі дозра, "ракові страхи". У декого вони переростають у справжні психози але це вже неминучі недоліки просвіти.

Діагнози пухлин ставлять за допомогою спеціальних методів дослідження підозрілих органів і ділянок тіла. Тепер найчастіше застосовують УЗД ультразвукове дослідження, що дозволяє легко визначити "плюс тканину". Широко користуються так званими ендоскопіями оглядом внутрішніх порожнистих органів через тонкі оптичні системи. Під час цього часто беруть шматочки тканини для мікроскопічного дослідження. Така біопсія дає найточніші результати.

Прориву в лікуванні раку поки що не сталося. Однак медицина методично штурмує проблему: рання діагностика, радикальні і навіть повторні операції, рентген і хіміотерапія постійно підвищують відсоток тих, що одужали.

Профілактика пухлин грунтується на старанному лікуванні так званих передракових хвороб найбільш уразливих органів (шлунок, груди, легені, матка) та у підтриманні системи. Справа це важка, але не зовсім безнадійна.

Хвороби органів живота. Кожен має уявлення про ці органи та про їхню дію. Праворуч, під ребрами, печінка. Ліворуч селезінка. Прямо під ложечкою шлунок, їжа до нього потрапляє стравоходом. Він у грудній порожнині, ззаду, поряд із хребтом. Від шлунка йде 12-пала кишка, потім тонкий кишківник, потім товстий. Він складається із сліпої (з апендиксом), висхідної, поперечно-ободової, низхідної, С-подібної та прямої кишок. Внутрішня поверхня шлунка і кишківника вкрита слизовою оболонкою, яка виділяє соки для перетравлювання їжі і всмоктування в кров речовин, одержаних з цукрів, жирів, білків. Ці речовини судинами ворітної вени спрямовуються до печінки, де проходять складну хімічну обробку і надходять до загального кровоносного русла, щоб живити усі клітини організму.

Крім того, печінка виробляє жовч, потрібну для перетравлювання жирів. Вона йде жовчними проходами, включаючи і жовчний міхур, до 12-палої кишки. Сюди ж впадає і протока підшлункової залози. Нею також надходять травні соки. Ця залоза лежить упоперек, позаду шлунка і важлива ще й тим, що продукує гормон інсулін, необхідний для засвоєння вуглевй-дів (глюкози). Якщо його мало, буде діабет.

Перелічу назви найважливіших хвороб органів живота. Для шлунка це виразка, рак і запалення гастрит. Тонкий кишківник ентерит; товстий коліт. І теж рак, різних відділів. Печінка гепатит. Жовчний міхур холецистит, камені. Підшлункова залоза панкреатит. Селезінка власних хвороб не має, включається в "чужі", у хвороби крові.

Усі чули про "гострий живіт". Нудота, сильні болі, блювання, часто в поєднанні із затримкою газів, з болючістю живота при обмацуванні. За таких ознак людину везуть до лікарні на термінову операцію.

Тут можливий цілий букет хвороб: гострий апендицит, перфорація виразки, кровотеча, заворот кишок, гострий холецистит, гострий панкреатит, печінкова і ниркова коліки. У жінок ще додається запалення придатків матки розрив труби під час позаматкової вагітності.

Щоб до цього не повертатися, скажу: з гострим животом жарти погані. сі.спериментувати самим з таблетками не доводиться. Потрібно викликати лікаря, а ще краще швидку допомогу. Кожна година зволікання не тільки тяжка, але й дуже небезпечна.

Зрозуміло, я не можу описувати всі хвороби живота. Обмежусь декількома, найбільш важливими.

Рак шлунка. Підступна хвороба! Підкрадається непомітно і навіть не має яскравої ознаки, щоб засікти початок або хоч не пропустити моменту, коли ще можлива радикальна операція резекція. Зрозуміло, що якісь прояви є, але якщо голова зайнята справами, то як помітиш? Це тобі не виразка з її болями. Не випадково у Японії застосовують щорічні гастроскопії, щоб не проґавити початок пухлини.

Так то ж у Японії! У нас же сунуть трубку в шлунок, коли вже є "синдром малих ознак": втрата апетиту, ваги, відчуття тяжкості під ложечкою, нудота, зниження гемоглобіну в крові, погіршання самопочуття.

Гастроскопія тепер основний метод діагностики. Вона замінила рентген, який менш точний за маленьких пухлин. Звичайно, коли пухлина вже прощупується усе ясно. Дослідження на УЗД також дає непогані результати, але гірші за гастроскопію.

У Брянській обласній лікарні, незабаром після війни, я прооперував декілька сотень хворих на рак шлунка. У третині випадків пухлина вже була неоперабельна, ще у стількох шлунок вирізали, але запевне нерадикально, оскільки було багато уражених лімфовузлів. Надійно одужували не більше як один із п'яти.

Хімію і рентген-терапію застосовують після операції, але щось не чув про обнадійливі результати.

Така ж картина у багатьох онкологічних хворих з іншими локалізаціями пухлин.

Виразка шлунка і 12-палої кишки належить до хвороб, викликаних розладом регулювання на грунті нервових неприємностей. Не у всіх трапляється, тому що до стресів потрібні ще деякі фактори. Наприклад, паління і навіть спадковість. Моя улюблена фізкультура, вірніше її відсутність, тут не винні.

Суть хвороби полягає у самоперетравлюванні кислим шлунковим соком маленької (близько 1 см) ділянки внутрішньої поверхні шлунка, коли порушений його захист слизом. Можливо, це відбувається внаслідок місцевого спазму судин. Учені досі не дійшли єдиної думки щодо механізмів виразкової хвороби. Незаперечним е лише одне зв'язок із частими стресами, Це означає винні "регулятори", занадто чутливі. Що й зрозуміло вигляд хворого на виразку відомий: худий чоловік середніх років, "псих", страждає від болів у верхній частині живота, пов'язаних з їжею: того не можна, те зашкодить. Мука, а не життя!

Діагностика виразкової хвороби тепер відпрацьована відмінно. Раніше був тільки рентген, а тепер його витіснила ендоскопія прямий огляд шлунка і кишки зсередини за допомогою оптики. (На жаль, японської!).

Десятки, якщо не сотні, засобів запропоновано для лікування, і всі допомагають, тільки, коли покладуть до лікарні й забезпечать душевний спокій. Але варто повернутися "в життя" і все повторюється. Роками! Потрібні сувора дієта і спокійне життя. А де його взяти? Так і мучиться, доки не потрапить до хірурга.

З 1947 до 1953 року у Брянську я зробив людям з виразками 550 резекцій шлунка. Резекція це відсікання двох третин. Операція корисна, вмирали 2%. Але не всі стають зовсім здоровими. А втім останніми роками з'явилися хороші ліки циментидин і гастроцептин. Часто справа обходиться і без ножа. Усі хворі на виразку знають свою дієту і навіть самі добирають страви. Принцип досить дивний: щоб вигляд і смак їжі не викликали апетиту. Адже від апетиту виділяється шлунковий сік. От вони і їдять протерте, на пару, прісне...

Виразка це не тільки біль, але ще й небезпечне ускладнення. Проїсть стінку шлунка наскрізь перфорація, перитоніт (запалення очеревини). Негайно оперувати, вмирають 4-5%. Ще гірше шлункова кровотеча, причому яка! Втрата крові літрами вимірюється. Операція не завжди рятує знекровленого хворого (10% смертність). Якщо виразки на шлунку, а не на 12-палій кишці, то буває і переродження на рак. Але не часто.

Ось які "подаруночки". Як врятуватися? А ніяк. Профілактика спокійне життя, помірковане харчування. Не палити. Це усім корисно, але не всім доступно. Тому виразки були й будуть. Хіба що нові ліки допоможуть регулювати шлункову секрецію і врятуватись від ускладнень і операцій.

У зв'язку з цим висловлюсь із приводу "нетрадиційних" методів лікування раку. Тепер розплодилася безліч цілителів, екстрасенсів, навіть одвертих знахарів, чарівників. Трапляються шахраї і серед лікарів. А втім, скажу інакше: є захоплені учені, частіше малодосвідчені і без оснащення, яким здається, що вони "знайшли" гриб, траву, кору, частини тіла тварин. Самі повірили і лікують. І допомагає! Але... вистачає на три місяці, щонайбільше на півроку. Потім усе відразу руйнується і настає швидко смерть.

По-щирості, я не можу осудити пацієнта за легку довіру. Єдине, що скажу категорично: звертайтесь до цілителів тільки тоді, коли відмовлять в операції "нормальні" лікарі. Ні в якому разі не раніше! Не видужаєте, а час упустите. Ще одне зауваження вже з приводу "першовідкривачів". За сорок років професорства я їх бачив десятки. Особливо, коли був депутатом. Усі вони захоплені, потребують перевірки в клініках. І неможливо їм довести, що така перевірка протягом місяців і навіть років, коштує грошей, зайнятих койок. І жодного разу не підтвердилась ефективність. А вони не вірять, переконують хворих, ходять до найвищого начальства.

На жаль, стосовно онкології я не можу повторювати свої заклинання: Голод, фізкультура, холод, розслаблення" і не буде пухлин. Хоч у газетах частенько друкують щось подібне, але в солідних наукових журналах не зу.;трічав. Отже, чого немає того немає.

Та все ж не зовсім безнадійно. Оскільки розвиток пухлин залежить від стану імунної системи, то через неї є хід до гігієни поведінки. Однак, по перше, немає прямої відповідності стану імунної системи і відсутності пухлин, а, по-друге, сама імунологія не дуже підлягає замовлянням. Теж доказів малувато. Потрібно шукати.

З численних захворювань живота зупинюсь на каменях і запаленні жовчного міхура холециститі. Проявляють себе ці хвороби болями у правому підребер'ї, часто з підвищенням температури. Справа може дійти до серйозного закупорки загальної жовчної протоки і жовтяниці, прориву міхура, що нагноївся, до очеревини. І те й те, потребує серйозної хірургії і небезпечне для життя. Основний метод діагностики УЗД.

Отут залежність від поведінки незаперечна. По-перше, шкідливо переїдати, їсти жирне й саме ожиріння. Під час і після війни, коли всі були сухі на 20-50 резекцій шлунка припадало одне видалення жовчного міхура, а перед перебудовою за частотою вони зрівнялися.

Друге - камені. Як у жовчному міхурі, так і в нирках вони утворюються, коли немає фізкультури. Перегинання через стілець і нахили до підлоги 200-500 раз на день, у два-три прийоми і не буде каменів, а заразом і закрепів. Тому що для руху рідини по трубках потрібен масаж. Його дає фізкультура.

Грізні симптоми будь-якого захворювання печінки жовтяниця і кал, як глина, позбавлений свого характерного кольору. Якщо немає каменів у жовчному міхурі, симптоми вказують на процес у самій печінковій тканині гепатит або цироз. Гепатити останнім часом дуже почастішали за рахунок вірусної інфекції. Дуже підступна хвороба! Камені й холецистити лікуються операціями, гепатити - ліками.

Хвороби легень посідають значне місце у статистиках захворюваності і більш скромне - у смертності (8,9%). В усякому разі, неприємностей людям від них багато.

Серед хвороб легень є одна підступна - бронхіальна астма, у народі просто астма. Адже про серцеву астму мало хто знає.

Астма - це коли людина задихається: вдихає, а видихнути не може. Стан жахливий. Мука! Він пов'язаний із спазмами дрібних бронхів, що порушують акт дихання. В основі астми лежить алергія, тобто ураження імунної системи, яка реагує на деякі впливи виділенням активних хімічних Речовин - гістаміну та ін. Вони й викликають спочатку спазми, а потім набряк слизової та виділення слизу. Імунні антитіла, фіксовані в клітинах, розсіяних у тканині легень, набувають підвищеної чутливості до деяких речовин іззовні – алергенів - або до речовин власного організму (аутоімунізація). Від чого походить імунізація, тобто підвищення чутливості не зовсім ясно, і я не вдаватимусь до гіпотез.

За походженням і за механізмом розвитку визначають два типи бронхіальної астми: на зовнішні алергени і на внутрішні, що пов'язані з інфекцією легень і бронхів. Це інфекційно-алергічна астма.

Усі алергіки знають про зовнішні алергени, та рідко в кого щастить їх "засікти". Це - побутовий пил (килими!), пилок рослин, деякі ягоди, шерсть чи пух від домашніх тварин, продукти хімії і ліки. Існує ціла детективна система виявлення алергенів, я не буду її описувати. Усім відомі випадки, коли міняють квартиру, віддають улюбленого собаку або навіть переїздять в інше місто. І так дехто врятовується. Але не всі.

Друга ("внутрішня") бронхіальна астма розвивається або внаслідок занедбаної зовнішньої, або після тривалого бронхіту, хронічної пневмонії, коли вони ускладнюються цими дивними нападами задухи. Є навіть діагноз - "астматичний бронхіт". Винні у підвищенні чутливості (імунізації), очевидно мікроби, що підтримують хронічне запалення бронхів і легень.

Як уже говорилося, бронхіальна астма проявляє себе нападами задишки із утрудненим видихом. Найчастіше нападам передує хронічний нежить, бронхіт з кашлем, запалення легень, гайморит. Однак "зовнішні" алергени можуть викликати напад раптово, без передвісників. Так само швидко він може й минути. (У медицині все так: не стільки правил, скільки винятків!).

Астма - хвороба хронічна, перебіг її хвилями, з поліпшеннями і загостреннями. З погодою напади також пов'язані, багато всіляких причин знаходять хворі хроніки. Відповідно і тяжкість різна. У легких випадках (найчастіше від зовнішніх алергенів) просто невелика задишка, з утрудненим видихом: Лікар знайде сухі хрипи під час вислуховування легень. Якщо не лякатися, то й лікування не потрібне. Позадихався - й пройшло.

Напади середньої тяжкості уже з відчуттям вираженої задухи. Обличчя бліде і навіть синюшне. Дихання шумне і чути на відстані. Лікувати обов'язково треба - людина страждає. Викликайте швидку допомогу, якщо родичі не навчилися лікувати самі.

Тяжкі напади лякають навіть лікарів. Хворий сидить, зіпершись руками, піднявши плечі. Груди ніби заклякли у положенні вдиху. Холодний піт. Безліч хрипів, їх чути і без трубки. Зняти напад не завжди легко.

Нарешті, у найтяжчих випадках справа доходить до так званого "астматичного статусу" (стану), коли напад не щастить зупинити аж до доби. Хворий знемагає, не може їсти, навіть відмовляється пити. Порушення вентиляції легень спричинює кисневе голодування (гіпоксію), прискорення пульсу. Якщо серце слабке, то є пряма небезпека для життя.

Лікування. У легких випадках напад знімають еуфіліном або ефедрином, або ще іншими препаратами, похідними від адреналіну, що стимулює симпатичний нерв.

Нині з'явилося багато портативних інгаляторів ("пшикалка"), якими чудово володіють астматики. Напади середньої тяжкості потребують підшкірних ін'єкцій адреналіну з ефедрином. Культурний хворий з досвідом сам оволодіває усією цією технікою.

Тяжкі напади не обходяться без допомоги лікаря. Доводиться вдаватися до внутрівенних вливань цих та інших ліків.

Хворого з астматичним статусом швидка допомога забирає до лікарні навіть до реанімації. Справа дуже серйозна, особливо якщо у хворого уже повний набір ускладнень: емфізема легень, пневмосклероз, міокардіодистрофія на ЕКГ і навіть "легеневе серце" з декомпенсацією. Це коли внаслідок хвороби легень страждають легеневі судини і вторинно уражується правий шлуночок. Під час лікування " статусу" до перелічених препаратів додають гормон надниркових залоз преднізолон. Тепер ним користуються досить широко, хоч і побоюються неприємностей.

Сумну картину являє собою тяжкий астматик. Працювати не може, увесь час чекає нападу, не розлучається з ліками. А головне мало надії.

Отже, важливо не допускати розвитку хвороби, боротися від самого початку. І ось знов ми зустрічаємося із порушенням регуляторів. Уданому разі це стосується підвищеної активності дихального центру. Саме він задає глибину і частоту дихання, щоб підтримувати в крові нормальний вміст як кисню, так і вуглекислоти. Саме вона виявилась найважливішим регулятором усіляких "перепон" в організмі просвіту-артерій, бронхів, кишківника. Недостача вуглекислоти спричинюється до їх спазмів. У свою чергу, вуглекислота "вимивається" від надмірного дихання. І знов усе замикається на ''невідпрацьовані емоції". Людина хвилюється, дихає глибоко, щоб вигнати руглекислоту і набрати кисню для м'язів. А бійки немає, а бігти непотрібно. Якщо це повторюється досить часто, то дихальний центр "переучується" на остійне підтримання низького вмісту вуглекислоти. Звідси й починається езліч різних хвороб, пов'язаних із спазмами.

Астма добре лікується диханням за К.П.Бутейком. Він рекомендує "мале дихання" навчитися дихати поверхнево, щоб дихальний центр відновив свою природну малу чутливість до СО2. На жаль, методика не проста і є всім дається.

З інших хвороб раніше найбільш грізною було запалення легень пневмонія. Доки не з'явилися антибіотики, від пневмонії багато людей умирало, навіть молодих. Тепер полегшало. Але й тепер пневмонії зустрічаються часто - після банальної простуди або грипу температура не падає до норми, тримається кашель, лікар послухає і каже: "Хрипи в легенях. На рентген!" На знімку або перед екраном видно затемнення серед повітряних легеневих полів. Інформації додає аналіз крові. Отже, приймай антибіотики, таблетки від кашлю і сиди вдома, доки "не розв'яжеться" не зникне тінь у легенях і не нормалізується температура. Кашель може ще триматися тижнів зо два це супутній бронхіт. Але він також пройде. Я не впевнений, що необхідне домашнє сидіння за доброго загального стану, та заперечувати досвіду терапевтів не насмілюсь.

Туберкульоз. Назву "сухоти" вже забуто, хіба що в старому романі зустрінеш. Справа не в тому, що туберкульоз знову пішов у наступ. Навіть У благополучних країнах. Здавалось, що анитибіотики його перемогли.

Аж - ні. Кажуть, що причина у зміні самої туберкульозної палички: обновилась, знахабніла, чинить опір.

Від 1948 до 70-х років я багато працював над туберкульозом, насмілюсь думати, що "зробив внесок" у Союзі щодо проведення операцій з видалення долей, сегментів і цілої легені за тяжких форм. На цю тему захистив першу в країні докторську дисертацію ще до Брянська. Потім, уже в Києві, разом з помічниками було виконано близько 2500 операцій, причому перша тисяча ще під місцевою анестезією, без наркозу. Вмирали рідко - близько 1 %. "Як у кращих домах..." Та досить хвалитися!

Тепер становище у фтизіатрії змінилося раннє лікування антибіотиками дозволяє виліковувати інфільтрати й каверни без ножа.

Прояви туберкульозу такі ж, як і пневмонії, що затягнулася: температура, кашель, порушення в аналізах крові, погане самопочуття. На рентгені характерне затемнення - інфільтрат. Потім у центрі намічається розпад, просвітляеться порожнина - уже каверна, у мокротинні знаходять туберкульозну паличку.

Загоїти каверну важко, але можна, якщо вчасно та енергійно лікувати. У пізніх – прогаяних - випадках доводиться видаляти уражену частину легеневої тканини. Якщо хворобу занедбати, то процес поширюється спочатку в межах усієї легені на одній стороні, а потім переходить на другу. Це ще не безнадійно, але погано. Лікування ліками і правильним режимом розтягується на багато місяців. Але врешті майже завжди буває успішним. Якщо дозволяють умови. Туберкульоз завжди вважався хворобою соціальною, бідняків і некультурних, а тепер тим більше. Розсадниками є в'язниці, табори, компанії наркоманів та алкоголіків.

Ще одна, не дуже часта, але помітна хвороба грудної порожнини плеврит, набирання рідини між легенями і грудною стінкою. Буває під час туберкульозу, пневмонії, серцевої недостатності. Діагностика не важка, за рентгеном. Рідина відсмоктується через прокол голкою. Зрозуміло, лікують основну хворобу. Становище ускладнюється від попадання інфекції та нагноеннярідини: гнійний плеврит. Для лікування існує хірургія.

Рак легень. Одна ця хвороба легень варта усіх інших. Дуже частою стала за останні 20 років, але також пізно розпізнається і погано лікується. Не можна сказати, що немає методів діагностики, просто у хворих не виникає підозри, оскільки мало симптомів. Все починається з паління і хронічного, нетяжкого бронхіту, "кашлю курильника" спочатку вранці, а потім і протягом дня. Треба твердо знати кожному, що це грізне попередження: треба покинути цигарки. А заразом і перевіритись на рентгені. Ну, а якщо кашель, та від нього у мокротинні помітні прожилки крові, то негайно треба бігти до онколога. Це грізна ознака. В онкодиспансері зроблять усе, що потрібно: простий рентген, томограму, а якщо виникне підозра, яид проведуть у бронхи трубку з оптикою (бронхоскопія). Через неї ж можна викусити для мікроскопії шматочок підозрілої слизової оболонки з внутрішнього боку бронха (біопсія).

Якщо, не доведи Боже, підозра підтвердиться, тоді застосовують таку схему лікування: опромінення, операція видалення легені або частини її, якщо пухлина розташована периферійне. Після операції знов курс опромінювання іноді в комбінації з хіміотерапією. За невеликих пухлин п'ятирічне одужання щастить довести до 40 % (нам у 50-60-х роках не щастило н .віть до 20 % дотягнути йшли запущені хворі).

Одне слово важкий випадок. Тому не можна палити! Не даремно американці в своїй країні вчинили такий шухер, мало з роботи курців не виганяють, бо й для оточення шкодить.

Профілактика усіх легеневих хвороб усе та ж: правильний спосіб життя. І менше дихати! Повторюватись не буду.

У жінок е ще дуже небезпечна хвороба - рак груді (молочної залози, якщо правильно називати). Часте захворювання - 3 % усіх смертей від раку. Виникнення хвороби пов'язують із недостатнім використанням груді за і ямим призначенням - годувати новонароджених.

(Ліричний спогад із далекого сільського дитинства: сидять жінки на колодах перед нашою хатою, перемовляються... Діти тут же крутяться. Підбігає малюк років двох, стає збоку, шарпає: "Мамо, дай циці!" Жінка випростує груди. Малюк, стоячи на землі, ссе. Моя мама, сільська акушерка, обслуговувала жінок і дітей з усіх хвороб, оскільки найближчий лікар був у Череповці, за 25 км. Щось я не чув від неї про рак груді. Жінки годували довго, щоб не вагітніти. 5-6 дітей народить от груди і працюють безперервно.)

Оскільки повернення в минуле не буде, жінки повинні стежити за собою і якщо під ліфчиком з'явиться затвердіння, звертатися до поліклініки. Виріжуть, дослідять, заспокоять у 95%. У решти 5% зроблять своєчасну ампутацію груді і одержать 80% одужання. Не всякому раку так щастить. Я таких операцій зробив небагато, може, з десяток. Оперували помічники.

Чим я не практикував, то це гінекологією. Усе, що зробив у цій галузі аборт операційній сестрі на фронті дуже шкода було втрачати чудову помічницю. Ще двічі видаляв матку разом з пухлиною прямої кишки. Тому про жіночі хвороби не буду нічого писати. Ця сфера потребує уваги від самих жінок терміново звертатись до лікаря, коли що не так.

Декілька слів про хвороби нирок і сечовивідних шляхів ниркових мисок, сечоводів, сечового міхура, сечовивідного каналу (уретри). І заразом про простату.

У статистиці вони посідають скромне місце, хоч неприємностей людям завдають чимало. Особливо старим. Страждають із сечовипусканням, доки не видалять простату.

Так звана первинна сеча відфільтровується із крові в ниркових клубочках, де затримуються білки, але проходять "шлаки", її досить багато, до 120 л на добу. Проходячи потім нирковими канальцями, первинна сеча віддає більшість води назад у кров і виходить уже "наша", вторинна сеча, 1-2 літри на добу, залежно від режиму харчування.

Нирки очищають організм від шкідливих продуктів розпаду білків, від токсинів, надлишку солей і води, підтримують водно-сольовий, а разом з легенями - і кислотно-лужний баланси, забезпечують для всіх клітин суворо стандартні умови.

Запалення нирок: для клубочків це нефрит, для канальців нефроз, Має інфекційно-алергічний характер, як ми вже зустрічались в інших хворобах. Хвороба проявляється порушеннями однієї або декількох функцій нирок. Наприклад, затримується вода, з'являються набряки. Погано виводиться сечовина від обміну білків та інші токсичні речовини. Організм отруюється ними. Розвивається уремія. Вона, врешті, найважливіша від неї вмирають, а втім як і від надлишку солей калію.

Гострі запалення нирок минають, але не завжди і не зовсім. Найстрашніше це нефросклероз заміщення благородних клубочків і канальців рубцевою сполучною тканиною. Функція нирок страждає, іноді остаточно. Врятування тільки у пересадці нирки. А до того, у гострий період ниркової недостатності, або доки шукають донора (за хронічної) застосовується діаліз 1-2 рази на тиждень підключається штучна нирка.

Вона так сконструйована, що повністю замінює справжню. Запити на цю процедуру значні, тому в культурних країнах існують спеціальні центри діалізу, в яких одночасно обробляють до двадцяти хворих. Звичайно такі ниркові хроніки живуть удома і на діаліз приходять амбулаторне. Там, де справу налагоджено добре, роками щастить підтримувати життя. І навіть деяку працездатність. (Між іншим, першу в Україні штучну нирку поставили в нашій клініці, перш ніж перевели відділення до урології.)

Не буду багато говорити про пересадку нирок, як і інших органів. Справа занадто спеціальна, описання потребує багато місця, а практичний попит на таку інформацію невеликий. Тим більше, що власного досвіду немає, Один раз уже приготувались і зібрались пересадити серце у 1968 році але не наважились. Я не зміг переступити цей бар'єр і не стільки в хірургічному, скільки в морально-етичному плані. Визнаю власну неспроможність.

Підозра на захворювання нирок виникає тоді, коли за поганого самопочуття помічають, що мало сечі, болить голова і з'являються набряки на обличчі. (Якщо хворе серце теж набряки, але починаються з ніг.) Тут уже треба йти до лікаря. Виміряють тиск і покладуть до лікарні. Якщо не пощастить вилікувати у гострому періоді, то попереду чекає життя хроніка з багатьма обмеженнями в їжі, воді й солі. Я вже не кажу про діалізи і трансплантації. У нас, у країнах СНД це поки що малодоступно.

Зовсім трохи про хвороби крові. Насамперед потрібно знати декілька цифр для здорового, щоб розуміти аналізи з лабораторій. Вміст гемоглобіну має бути 120-160 (у жінок ближче до нижнього краю), еритроцитів 4-5 млн, лейкоцитів 4-9 тисяч. Лейкоцитарна формула, в процентах: еозинофіли 0,5-5. Нейтрофіли паличкоядерні 1-6. Нейтрофіли сегментоядерні 47-72. Базофіли 0-1. Моноцити 3-11. Лімфоцити 19-72. (Важливо: у дорослих цифри ближче до 25, у маленьких дітей до 50, відповідно менше нейтрофілів.) Є ще тромбоцити тільця, що визначають здатність згортання крові, їх 200-300. Нарешті важливим показником є ШОЕ - швидкість осідання еритроцитів. У нормі близько 10-15 мм/год. Прискорення ШОЕ до 20 мм/год не страшно.

Даю найпримітивніші відомості з гематології (знання про кров), оскільки спеціальність тонка. Діагнози ставлять за аналізами І навіть за препаратами кісткового мозку, одержуваними від проколу кістки. Саме там зароджуються і дозрівають еритроцити та частина лейкоцитів. Друга частина у селезінці та в лімфовузлах.

Мало гемоглобіну і еритроцитів буває в разі анемії. Небезпечна межа половина норми. Буває з різних причин. Найпростіша від кровотеч гострих і великих, прихованих і малих, але повторних (менструацій, кишківника.) Лікування анемій харчування (яблука, гречка), препарати, що містять залізо. Від крововтрат переливають цілу кров і її препарати еритроцити. плазму.

Зменшення кількості лейкоцитів (лейкопенія), тепер зустрічається досить часто. Межа для початку тривоги 3000. Передбачається, що це буває від "хімії" найрізноманітнішої, включаючи й ліки. Буває справжня, тяжка патологія, коли лейкоцити зменшуються до 1000. Зустрічається від дуже енергійного лікування раку як променями, так і хіміопрепаратами.

Понад 10000 лейкоцитів характеризується як лейкоцитоз. Найчастіше це показник інфекції, поряд з ШОЕ, що досягає 50 мм/год. Лікування спрямоване не первинну інфекцію.

Найбільш небезпечна хвороба крові - лейкоз. Про неї багато чули, називаючи її "рак крові", "білокрів'я". Так воно і е: пухлина крові у незвичайному вигляді злоякісного розмноження незрілих форм лейкоцитів у кістковому мозку з метастазами, з відповідним ураженням ряду органів. Найбільш помітне збільшення селезінки, через неї і виникає підозра. Існує багато форм лейкозів, які розрізняють тільки спеціалісти-гематологи. Відповідно й перебіг хвороби різний від повільного (роками) прогресу; вання, до блискавичного, з усіма жахами раку. У лікуванні деяких видів лейкозів останнім часом намітились зрушення. Застосовується хіміотерапія, яка вибірково пригнічує розмноження незрілих кров'яних клітин у кістковому мозку. Рідко кого щастить вилікувати зовсім, але так звані "ремісії", тобто затихання процесу, іноді утримуються роками.

Хвороби суглобів. Скільки людей страждає від болю у суглобах! У США мало не чверть усіх людей після п'ятдесяти. Тільки металевих протезів ставлять декілька сотень тисяч на рік. Нам до цього далеко. Громадяни обходяться фізіотерапією і масажами з дуже малим ефектом. Доживемо й ми.

Два види патології суглоблів розрізняють ортопеди: артрити і артрози. В основі артритів лежить запальний процес, що починається у м'якій внутрішній оболонці суглоба, її називають синовіальна. Вона оточує кінці кісток, що вкриті хрящем і входять до суглобів, а також змочує суглоб рідиною. Саме тому здорові, натреновані суглоби такі, на диво, рухливі. Згадайте акробатів і гімнастів! Запалення в оболонках може бути різного походження: мало не вся гама мікробів і вірусів може його викликати аж до збудників гонореї. Як потрапляють мікроби до суглоба? З первинного вогнища запалення з кров'ю і лімфатичними шляхами. Зрозуміло, якщо ослаблений імунітет. Під час війни я мав достатній досвід щодо артритів, коли ми лікували вогнепальні переломи кісток. Інфекція завжди була тяжкою, потрібні д були операції, і справа завжди закінчувалась нерухомістю - анкілозом.

А іноді й ампутаціями. Але тоді не було антибіотиків. Тепер становище інше, значно легше. Як усяке запалення, артрити проявляються температурою, болями, набряком у ділянці суглоба, в його порожнині з'являється рідина, яку видобувають проколом. Рухливість обмежена. Нерідко уражується декілька суглобів відразу.

Антибіотики і гормони дозволяють ліквідувати інфекцію. Але втрати рухливості залишаються, бо запалення руйнує суглобні хрящі й синовіальну оболонку. Порожнина суглоба заростає і на добру рухливість розраховувати не доводиться. Функція залежить від наполегливості самого хворого, бо розробляти суглоб можна тільки незважаючи на біль.

Найбільш тяжкими вважаються туберкульозні артрити. Лікуються антибіотиками в поєднанні з гіпсовими пов'язками.

Небезпечні артрити ревматоїдні. У них проявляється підступність ревматизму, що уражує сполучну тканину, в даному процесі суглоби, переходячи з одного на інший. Починається з симетричного ураження дрібних суглобів кистей рук і стоп припухлість, сильний біль, потім туга рухливість, деформації. Перебіг хвороби хронічний із затуханням та рецидивами. Лікування солями золота, а головне гормонами. Вилікувати так само важко, як ревматизм серця. Пишуть, що 1-2 % жителів Америки і Європи хворіють на цей артрит.

Артрози також уражують суглоби, але перебіг значно легший. Хвороба має не запальний, а дистрофічний характер, тобто, коли клітини уражуються без запалення, без випотівання рідини. Процес відразу починається у суглобних хрящах, потім уражуються кісткові поверхні, але на м'які тканини суглоба не переходить. Відповідно й клінічні прояви артрозів значно легші. Однак не легші наслідки.

А взагалі, для спеціалістів існує багато різних уражень суглобів. "Споживачеві медицини" такі подробиці не потрібні. Тим більше, що остаточні результати дуже схожі: тугорухливість, деформації, болі. Щоб зовсім не втратити функцію, потрібна гімнастика - сотні й тисячі рухів на день. Однак тільки після повного стихання гострих запальних явищ. Зокрема, нормалізації ШОЕ.

Мабуть, з усіх кісток, разом узятих, найбільших неприємностей завдає хребет. Сам страждаю з 30 років. Можливо, від багатогодинних операцій. Рідко хто після 50 не зазнавав "атаки" на поперек, не ходив до масажистів або навіть до костоправів без дипломів. Найбільш поширена патологія спондильоз або спондилоартроз. Проявляється болями під час руху, а якщо велике загострення, то і в спокої, навіть від напруження. ("Ні сісти, ні встати".) Уражуються хребці або міжхребцеві диски, або те й те. На хребцях розростаються "шипи", що йдуть від одного до одного. Міжхребцеві щілини, в яких знаходяться хрящові диски, спочатку нормальні, потім зменшуються. У крайніх проявах деякі хребці зростаються і ділянки хребта стають, як бамбукова палиця. Звичайно ніякої рухливості. Діагноз ставлять за рентгенограмою. Пишуть висновок: спондильоз або остеохондроз. Найчастіше буває поперековий, але найпротивніший шийний. Може здушувати хребтові артерії, що живлять мозок.

Я маю власний досвід лікування: тільки фізкультура. Дуже наполеглива, я нижче напишу. Вона, рідна, дозволила мені "тримати під контролем", (як тепер люблять говорити з різних приводів), свій хребет. Хоч уже були значні "шипи й вуса".

Травми і отруєння дають 12% від загальної кількості померлих. Не хотілось мені торкатися цієї галузі медицини надто вже різноманітні ушкодження, боюсь загрузнути. Травматологія мені добре відома, оскільки перші 13 років забирала половину уваги й часу. Ні, більше половини, якщо лічити й чотири роки війни, яку недаремно називають "травматична епідемія".

Визначення для травми не потрібне: або тебе вдарили, або сам ударився і щось в організмі зіпсувалось. Частіше - дрібниця, але може й дуже серйозне.

Обдумуючи, як розповісти про травми максимально стисло, я вирішив подати класифікацію, як студентам, і супроводити її зауваженнями. Тим більше, що назви знайомі всім. Поділимо травми таким чином:

За локалізацією травми розподіляє анатомія: кінцівки, тобто руки, ноги, голова, шия, груди, живіт, таз. "Закриті", коли немає рани. Проникаючі рани передбачають проникнення в порожнину живота, грудей, черепа. Однак бувають такі щасливі поранення, що проникнувши, раневий канал не зачіпає .органів. Як закриті, так і відкриті ушкодженння можуть бути однаково тяжкими і легкими. Наприклад, закриті травми живота ще підступніші: спробуй розберися, цілі органи чи порвалися від удару. Сумарна тяжкість визначається обсягом ушкоджень: скільки тканин і органів потерпіло. Від цього залежать найближчі ускладнення: шок, втрата крові і пізніше, в основному - інфекція. Ще - незрощення переломів, тугорухливість суглобів.

Діагностика травм і проста і складна. З одного боку, рану завжди видно, а з іншого зовсім не завжди ясно, як пройшов ніж або куля в глибині які органи або кістки ушкоджені. Але в цілому перебільшувати труднощі не варто. У польовому шпиталі обходились без рентгену: очі, пальці і розум. Труднощі траплялися із животом, але в запасі, в разі сумніву, була пробне операція (лапаротомія): розсік, розкрив порожнину, подивився, якщо щось знайшов, полагодив, немає заспокоївся. Звичайно, за сучасного хірургічного озброєння все спростилося. Усі види рентгенівських та ультразвукових досліджень, ендоскопії, а для мозку, наприклад, підключають комп'ютерну томографію. Правда, в селі цього немає, але є автомобілі й літаки. Довезуть. Звичайно, всього не передбачиш, тому лікар повинен мати знання, як для війни.

Деякі відомості з діагностики ушкоджень корисно мати кожному. Скажу про них гранично коротко.

Поранення грудей. Пошкоджене серце: тяжкий загальний стан, шок, пульс ледь-ледь або немає зовсім. Тонів серця не чути.

Ушкодження легень: кашель з кров'ю. Тяжкість стану визначається задишкою. Повітря заповнює плевральну порожнину і піджимає легені. Це називається пневмоторакс. Буває і шок.

Травми органів живота. Ушкодження печінки й селезінки небезпечні внутрішніми кровотечами. Вони проявляються блідістю, зниженням пульсу і тиску: різні ступені шоку. Хворий лежить, боючись ворухнутись. Доторкання до живота викликає біль. Ушкодження шлунка і кишківника картина майже така, небезпека перитоніт (запалення очеревини.) Часто буває блювання.

У разі травми грудей і живота родичі не повинні зволікати: негайно лікаря! Те ж стосується і травм таза, попереку. За ушкодження нирок і сечового міхура сеча забарвлена кров'ю.

Голова. Найчастіше струс мозку. Ознака втрата свідомості від декількох секунд до багатьох хвилин. Важливо обмацати голову, визначити, чи цілий череп. Якщо кістки ушкоджені, прощупуються нерівності і навіть рухомі сегменти кісток. У цих випадках е небезпека крововиливу і стискування мозку. Потрібна лікарня.

Ознаки перелому кістки: сильний біль у місці перелому від натискування пальцем, різке порушення функції кінцівки, ненормальне її положення, порівняно із здоровою. Через півгодини і більше з'являється набряк на місці перелому. Дуже небезпечні переломи шийки стегна, найчастіше бувають у старих людей. За ними йдуть переломи стегнової кістки, обох кісток гомілки, плечової кістки. Переломи кісток таза небезпечні ушкодженням органів. Перелом ребер можна запідозрити, якщо відчувається сильний біль під час дихання й кашлю, а також біль від стискування долонями з боків і натискання на зламане ребро.

Ось відомості щодо лікування травм, зовсім мінімальні.

Рани серця успішно зашивають, якщо хворий встигне потрапити на операційний стіл до пристойної лікарні. Я пригадую статтю хірурга із великого сибірського табору, де він зашив більше ста ран серця і одержав десь близько 70% видужань. (Ото билися!) Звичайно у поодиноких випадках результати гірші 40-50 %. Поранення легень оперувати не поспішають. Повітря входить до плевральної порожнини, піджимає легені, і рана гоїться без зашивання. Зрозуміло, якщо в порожнині плеври швидко накопичується багато крові більше як 0,5 літра доводиться розкривати груди і накладати шви на легені.

Усі проникаючі поранення живота оперують обов'язково і терміново через страх проникнення інфекції з кишківника.

На війні поранені виживали, якщо їх доставляли до медсанбату у перші 6 годин. А якщо після доби, то вмирало 90 %. Пошкоджену селезінку, звичайно, швидко видаляють, шви не тримають, а жити без селезінки можна.

Переломи кісток раніше лікували тільки гіпсовими пов'язками та тривалим витяжінням після посильного співставлення уламків. Для стегна потрібно було 2-3 місяці, для плеча - 1-2. Плюс до цього по 2 місяці розробки суглобів. Не завжди виходило. Тепер дедалі ширше застосовуються операції: згвинчування уламків кістки металевими пластинками. Лікування коротке, суглоби не затверділі, функція - мало не в перші дні діє. За переломів шийки стегна навіть дев'яностолітнім старим видаляють верхній уламок з голівкою стегна і вставляють штучний суглоб з металу. Ходити належить уже через тиждень. Такі ж протези вшивають і за тяжких артрозів (кульшового) суглоба.

Проблеми з лікуванням травм залишилися, але ефективність медицини дуже зросла. Однак навряд чи доцільно вдаватися до дальших подробиць. Крім одного зауваження: фізкультура після травм, реабілітація.

Резерви організму щодо відновлення функцій великі, але їх мобілізація потребує сили волі. Ніякі масажисти не можуть замінити власних активних рухів попри біль.

Операції. Невеличка просвіта щодо операцій необхідна, оскільки існує багато упереджень і не стільки з приводу самого хірургічного "рукоділля", скіПьки про шкоду від наркозу. Щоб довірити своє життя хірургові, потрібнйійому вірити. Не можу сказати категорично: "не бійтеся, усе робиться відпові'дально", тому що хірурги теж люди. Та все ж поваги до життя у хірургів більше, ніж у інших смертних. Надто вже буквально тримають вони це життя в руках.

Безкорисно намагатися описати самі операції: їх безліч, діапазон складності величезний, якщо вважати від апендектомії до пересадок цілих комплексів органів, про які навіть у газетах пишуть. Наприклад, одночасної пересаджують серце, легені, печінку. Триває операція 12 годин, навіть 18.

Хоч методики типових операцій розроблені добре, однаково залишається багато місця для майстерності хірурга. Тому що немає двох однакових анатомій, навіть здорових органів, не кажучи вже про хворі. Тому я краще розкажу про організацію безпеки самих операцій та післяопераційного періоду. Життя пацієнта від того залежить не менше, ніж від мистецтва, майстерності хірурга.

Не так уже й давно років тридцять тому. усе забезпечення зводилося до знеболювання. Та ще часто робив його сам той, хто оперував. Я говорю про місцеву анестезію. Це був наш, радянський внесок у хірургію. Від бідності, оскільки не було наркозних апаратів (добрих немає і тепер.) Я все це пережив, дозволю сказати, що добре володів технікою, оскільки видаляв легені, раки стравоходу, не кажучи вже про інші органи... Років три тому мені довелося пережити невелику операцію, типу апендектомії, то я обрав місцеву анестезію. А що вже натерпівся! Ох! І ще: років сорок тому я видаляв легеню під місцевою анестезією у присутності гостя з Англії, професора-анестезіолога Мекінтоша. Він не вірив, що це можливо. Молода жінка ні слова не промовила, усе було добре. Але гостя я не переконав. Він сказав: "їй потрібно дати Зірку Героя".

Досить, зупинюсь. Не зміг утриматися.

Ефірний наркоз, а потім і хлороформовий був застосований у сорокових роках. З допомогою примітивних масок ми давали його до 1955 року, хоч газ закис азоту і апарати вже існували. Коли нарешті одержали простенькі наркозні апарати, того самого Мекінтоша, то теж ще користувались ефіром, Тільки в шістдесяті роки перейшли на внутрішньовенний наркоз із застосуванням сучасної техніки.

Є декілька принципів сучасного наркозу для великих операцій.

1.Штуче дихання апаратом через трубку, введену в трахею, "інтубаційний наркоз". Власне автоматичне дихання виключається ліками, що повністю паралізують усі м'язи тіла. (Ви тільки подумайте: повний параліч!.) Для введення трубки (інтубації трахеї), застосовується короткочасний вступний наркоз.

2.Штучне регулювання життєвих функцій: дихання, серця, судин, нирок, не кажучи вже про виключення свідомості, у якому завжди полягала суть наркозу. Для цього у вену ставлять декілька крапельниць, щоб через них вводити різні ліки,

3."Моніторинг", тобто постійне спостереження за всіма регульованими функціями. Це означає висвічування на екрані і показ цифрами артеріального і венозного тиску, ЕКГ. Періодично беруть кров на аналізи, на вміст кисню і вуглекислоти, гемоглобіну та ще декількох показників. У сечовому міхурі стоїть катетер, щоб вимірювати виділення сечі. Усю кров, що відсмоктується з рани, збирають і визначають її втрату. Крім того, за станом зіниць визначають глибину наркозу. Вимірюють температуру. Усе записують по хвилинах.

4.Залежно від цієї інформації дихальним апаратом встановлюється частота і глибина дихання ("Штучна вентиляція легень" ШВЛ). Кровообіг регулюється через наповнення судинного русла (створюється венозний підпор) і посилення серцевих скорочень ліками. Вимірюється, перевіряться глибина наркозу.

Зрозуміло, обсяг досліджень і регулювання змінюються залежно від :кладності операції і стану хворого. За коротких операцій навіть відмовіяються від ШВЛ, хворий спить від внутрішньовенного наркозу, стоїть ідна венозна крапельниця, кисень подається через маску, тиск вимірю;ться звичайним апаратом і ніяких моніторів не приєднується. І катетер у міхур не вставляють, пропонують помочитись перед тим, як їхати до операційної.

Так, саме їхати, а не йти, тому, що напередодні і за годину до початку операції дають ліки, що пригнічують психіку, щоб приборкати страх. Це дуже важливо, оскільки страх це адреналін, він порушує усе регулювання. Зрозуміло, крім ліків, потрібна бесіда з хірургом, щоб настроїтись на оптимізм.

Зате на другому полюсі складності опрерацій лежать втручання з штучним кровообігом. (Це наші операції!) Я не буду їх описувати, оскільки в маковій хірургії вони поодинокі. Обмежусь принципом.

Апарат Штучного Кровообігу (АШК) я вже згадував. Це машина "серце легені". Наш перший апарат я сконструював у 1957 році, зробили його на заводі два інжемери і лікар всього за 10000 старих карбованців. (Тобто за тисячу доперебудовних.) Після першої були друга і третя машини, доки не придбали імпортну в 1976 році.

Реанімація. Термін з'явився років двадцять тому, але тепер його знає навіть учень. Буквально він означає "оживлення", а фактично - палату або відділення для найтяжчих хворих, життю яких загрожує небезпека. Для хірургів це, крім того, палата для післяопераційних хворих. Саме оживлення також з'явилося 30 років тому, коли навчилися зовнішнього масажу серця та дефібриляції. У районних лікарнях це буває рідко. У нас - звичайна процедура, 2-3 на тиждень.

З операційної хворого везуть на штучному диханні, з переносним балончиком кисню і крапельницями. (Дуже урочисто!) В реанімації відновлюють усю систему стеження і лікування, що була в операційній: ШВЛ (штучна вентиляція легень), монітор, крапельниці, вимірювання, аналізи, ліки. Хіба що показники вимірюють рідше.

Хворому дають прокинутись, потім трохи оглушують транквілізаторами, щоб менше турбувала трубка в трахеї. А втім після простих операцій її видаляють через кілька годин, коли зовсім проясниться свідомість. Більш складним хворим ШВЛ залишають на 6-8 годин, а з ускладненнями навіть на дні й тижні. Це ж стосується і тяжких терапевтичних хворих з ІНК, травматиків у шоку або з отруєннями.

Лікування в реанімації спрямоване на нормалізацію найважливіших життєвих функцій: свідомості, дихання, кровообігу, сечовиділення. За усім цим стежать, лікують. Велика роль належить сестрам, вони повинні все знати і вміти, майже як лікарі. На жаль, у нас це погано виходить. Родичів звичайно не пускають. До загальної палати переводять, коли стан стабілізується і немає потреби в інтенсивному лікуванні та крапельниці.