Книжки М.М.Амосова

Медицина

Лікарі впевнені: якби раптом якимось чудом вони десь зникли, люди повмирали б. Якщо не всі і не відразу, то майже. І практика життя ніби це підтверджує: подивіться на велику вулицю години не минає, щоб не пройшла карета "швидкої допомоги".

Медики у високорозвинутих країнах втратили надію зробити усіх людей здоровими за допомогою науки і капіталовкладень в охорону здоров'я. Ніхто з керівників нашої служби вже не скаже: "Дайте мені вдвое-втрое більше лікарів і лікарень, і ми помітно знизимо смертність населення". Хоч би утримати від підвищення, але й для цього треба увесь час додавати й додавати медиків і грошей... Але не про це зараз мова, а про медицину як таку, про лікування хвороб. З тієї чи з іншої причини вони виникають, а коли так потрібно лікувати. Буде більше, доведеться більше лікувати. Грошей на це шкодувати не слід, аби користь була.

Якщо хвороба це життя в умовах нестійкого режиму порушених функцій (від клітини до цілого організму), то лікування відновлення нормальних відносин, функцій, клітинної біохімії і навіть поведінки. На жаль, це не завжди виходить. Хоч би з тієї простої причини, що механізми дуже складні, а можливості розуміння складності обмежені. Тому доводиться задовольнятись частинами: відновлювати те, що зрозуміло, що помічено і що доступно. З часом галузь відомого стає дедалі більшою, лікування кожної хвороби дедалі успішнішим. Честь і слава нашій науці і професії!

Ось досягнення останніх десятиріч. У теоретичному плані я бачу тільки одну, але дуже важливу галузь молекулярну біологію, її вплив на всі галузі біологічних наук дуже великий. По суті у ній закладені основи майбутньої теорії медицини. Усі гормони, вітаміни, електроди, вживлювані в мозок, тільки удосконалення, хоча й важливі для фізіології. Нові можливості розвитку біології забезпечили фізика, хімія і техніка. Вони дали засоби, щоб проникнути у мікросвіт живих істот.

Досягнення лікувальної медицини більш значні, ніж її теорії. Спеціальні дослідження розкрили нові механізми хвороб, хіміки синтезували безліч ліків, техніки створили апаратуру для діагностики і управління, аж до штучних органів, якими вчасно замінюють нирки, серце, легені, навіть печінку.

Антибіотики плюс хімічні препарати вирішили долю багатьох інфекцій, зокрема туберкульозу, хоч повністю й не виправдали надій, які на них покладали.

Психотропні засоби радикально змінили психіатрію, а гормональні ендокринологію.

Про хірургію не варто навіть говорити: газети давно роздзвонили про її успіхи по всьому світу. І хірургія варта того. По суті й вона цілком обновилася за післявоєнний період. Вершиною є пересадка серця і цілих комплексів органів.

Генетика і генетична хірургія впроваджуються у практичну медицину.

Бурхлива пропаганда успіхів, помножена на масову культуру і ріст освіченості, призвели до цілого ряду психологічних наслідків. Утвердився погляд: природа людини вкрай недосконала.

"Людина тендітна й немічна", потребує постійного нагляду і постійної допомоги від медицини. Якщо цієї допомоги не подавати, будь-яка хвороба обов'язково прогресує і спричинює смерть. Тому : "Бійтеся хвороб і негайно звертайтесь до лікаря! Зволікання - це смерть!" Це - перше.

Друге: кожному болю або неприємному відчуттю у будь-якому місці тіла обов'язково відповідає якась хвороба. Хоч одна клітинка, та уражена. її потрібно знайти і лікувати; А то буде гірше. "Буде рак!"

Трете: медицина могутня. У неї е багато спеціальних методів, що дозволяють знайти найменші хвороби, вплинути на будь-яку функцію, виправити її за допомогою ліків.

Четверте: пацієнтові самому нічого не треба робити, тільки ковтати таблетки.

І взагалі, всі люди хворі. Якщо не сьогодні, то завтра захворіють, їх потрібно регулярно оглядати, перевіряти кожен орган - чи немає в ньому хвороби, і, якщо е, хоч маленька, негайно лікувати. Коли ще немає, треба подивитись через півроку. Десь щось знайдеться.

Я перебільшив для гостроти, але все, приблизно, так і є. Головне лихо нашої медицини в тому, що вона націлена на хвороби, а не на здоров'я, вона переоцінила себе саму і зовсім знехтувала природними силами опору хворобам, які властиві кожному організмові.

У своїй повсякденній практиці медицина сповідує ряд догм, видаючи їх за істини.

Перша догма: "Спокій завжди корисний". Це медики навіяли людям, що будь-яке навантаження, напруження супроводжуються затратами основного капіталу здоров'я, якого природа відпустила в обмеженій кількості кожному при народженні. Тому здоров'я потрібно берегти шляхом максимального обмеження навантажень.

Звичайно, спокій необхідний у першій стадії будь-якої хвороби. Але як тільки ця стадія мине, захисні сили і пристосувальні механізми свою дію зроблять. Необхідне навантаження, тому що потрібно відновити рівень тренованості, яка зменшилась за період спокою.

В минулі часи, коли більшість людей була змушена тяжко працювати фізично, можна було сміливо проповідувати спокій. Тепер зовсім не так. Формулу потрібно перевернути: "Спокій завжди шкідливий". Він призначається за суворими показаннями. Але психологічний спокій необхідний, "систему напруження" слід берегти від перетренування.

Друга догма: "Хороше харчування завжди корисне". Було корисне майже завжди, коли більшість людей недоїдала. Тепер, навпаки. "Голод завжди корисний". Міф про шкоду від голоду створений медициною. Почуття голоду більше психологічне, ніж фізіологічне, і ні про яку шкоду організмові не сигналізує.

Третя догма, менш догматична: "Біль завжди вказує на хворобу". У людини - зовсім не обов'язково. По-перше, бувають удавані хворі, як прямий наслідок наляканої уяви. По-друге, бувають минущі болі, що не мають ніякого значення, і не треба людям їх боятися.

Не слід лякатися випадкового болю: організм не занадто складний, щоб його регулювання працювало абсолютно бездоганно. Невеликі "збої" неминучі і виправляються самостійно, без втручання медицини.

Ще одна неправильна установка медицини стосується психотерапії. "Завжди заспокой хворого. Вселяй йому надію на зцілення. Навіюй віру у могутність медицини". Так, примірно, це виглядає.

Доки людина тяжко хвора, страждає - це так. Але ось хвороба відступила, настав час одужувати і тренуватись, а хворий так себе розжалобив, що й зупинитися не може. Тут треба перестати його жаліти і формулу змінити: "Лікарі вилікували хворобу, але видужати ви можете тільки власними зусиллями. Припиніть скаржитись! Хвороба пройшла, потрібно напружуватись!" Нарешті - ставлення до ліків. Лікарі просто засліплені вірою в можливість таблеток. Вони ладні призначати їх з будь-якого приводу. Я певен, що дві третини ліків призначають хворим без належних підстав. Вони або не діють, або не потрібні. Одужання іде своїм ходом і тільки збігається в часі з лікуванням. Але це моя особиста думка. Немає сумніву в тому, що ліки діють за правильних показань і правильних доз. Але й можливість шкоди від них заперечувати не можна. Тому слід намагатись обмежувати прийом таблеток і не приучувати до них людей.

Націленість на хворобу, а не на здоров'я, догми, що перелічені вище, повна недовіра до захисних сил організму спонукають лікаря "лікувати будь-що". Усією своєю поведінкою лікар може навіяти хворобу. Помислива людина починає "прослухувати" усю себе, як локатором і скрізь знаходить негаразди.

Тренування, за яке я так агітую, в основному, засіб для підвищення здоров'я, а не для лікування хвороб. Головна сфера їх застосування у лікувальній медицині - це реабілітація.

Реабілітацією називають відновлення здоров'я після хвороби. Людина перенесла тяжку хворобу, загроза для життя минула, але вона настільки ослаблена фізично і психічно, така детренована, що здається, вже нікуди не годиться.

Та для більшості життя продовжується і необхідно займати у ньому своє місце. І насамперед працювати. Людина в суспільстві повинна працювати це не тільки економічна необхідність, але й моральна: той, хто не працює, не може відчувати себе повноцінним. Реабілітація покликана відновлювати здоров'я і працездатність. Отут уже ліками ніяк не обійтися. Для роботи потрібні "резервні потужності" у кількостях, що залежать від характеру праці. Тепер багато легких робіт, завдання реабілітації нібито спростилось. Але ж ні, це не так. Підвищення рівня соціального забезпечення зменшило необхідність у роботі, а отже, для людей із слабким характером створено психологічну можливість виправдати неробство. І ось такий слабкий продовжує хворіти. Він не симулянт, він упевнений, що хворий і не може працювати.

Не думайте, що він щасливий, але він утратив віру в те, що можна жити краще. Реабілітація такого хворого - засіб урятуватися від себе самого, від своєї слабкості. Для сильної людини це програма, як подолати свою тілесну слабкість. Програма зовсім не проста, тому що органи, коли вони детреновані, не слухаються добрих побажань і без найменшого перевантакення впадають у патологічний режим. Знов людина потрапляє до лікарів все починається спочатку: щадіння, ліки, нова детренованість.

Важко вимагати від лікаря, щоб він переконав слабку людину: не вистачає для цього сили, лікар погоджується і санкціонує інвалідність. Не можна примусити людину тренуватись проти її волі. Це погано, але можна зрозуміти. Значно гірше, коли у лікаря немає вміння допомогти сильному, який хоче працювати. Отут і потрібна наука пре здоров'я та її методи вимірювання і тренування "резервних потужностей". Дуже шкода, що такої науки у нас практично немає.

Реабілітація у нас більше складається із правил стримування, ніж тренування. "Аби чогось не сталося". Так, у цій справі, в тренуванні (особливо коли хворіло серце), ризик неминучий, і він виправданий. Потрібні значні кінцеві навантаження. Підкреслюю - кінцеві. Це зовсім не означає, що їх швидко досягають. Навпаки, поступовість і поступовість. Вона потрібна для тренування здорового, а для хворого - вдвічі. Це тільки продовжує строки, але не повинно знижувати кінцевий результат.

Не буду описувати методику реабілітації. Це все той же "режим обмежень і навантажень" з фізкультурою, обмеженням у їжі та її правильним вибором, загартовування і тренування психіки на зняття напруження. Фізкультура видозмінюється, залежно від перенесеної хвороби, харчування від діяльності шлунка і кишківника, загартовування від вихідної схильності до простуд, психотерапія від стану й типу психіки та домашніх умов. Ліки не забороняються, але потрібно від них відучувати. Від лікаря вимагається багато хороших якостей, щоб кваліфіковано скласти, а, головне, реалізувати програму реабілітації.

Під медициною у нас розуміють лікування хвороб. А здоров'я здорових? Коли говорять про профілактичний напрям нашої (та й усякої) медицини, то розуміють саме це: "багато здоров'я у здорових буде мало хвороб".

У нас, на жаль, діє інше правило: "Чим більше лікарів, тим більше хвороб". Це також відповідає дійсності. "Шукай хвороби!" ось девіз нашої медицини.

Щоб вдаватися до профілактики, потрібна психологічна переорієнтація лікаря. Він сам повинен повірити в силу захисних механізмів організму, якщо їх належним чином потренувати. Коли не замість ліків, то хоч як доповнення до них.

Усе це легко сказати і дуже важко реалізувати. Лікар завантажений . хворобами, у нього немає часу думати про здоров'я. Нехай про нього подбає сама природа. Медицина не встигає за ростом хвороб. Для профілактичної роботи потрібні кошти, а вони йдуть на лікування. Хвороби ростуть тому, що немає справжньої турботи про здоров'я.

Зачароване коло. Відразу з нього вийти не можна. Не варто висувати нездійсненні пропозиції. Але не можна і не втручатись. Найпростіше:

Пропаганда здоров'я!

Здається, дуже логічно, а надії на успіх за існуючого - становища ніякої. Не знизиться захворюваність, а тим більше смертність.

Чому?

Є дві перешкоди: психіка й лікарі.

Уявімо, що ідею про шкоду від детренованості, переїдання та зайвого одягу запущено по центральному телебаченню і в газетах.

І нічого не вийде. Здорові й молоді взагалі пропустять поза увагою є справи важливіші. Люди старші не пропустять такої інформації. Навпаки, старанно вивчать і дехто навіть випробує. Але... більшість ненадовго. Стійких прихильників здоров'я залишаться одиниці.

Хочете доказів?

Пропаганда проти алкоголю й паління. Ті ж закони і та ж причина поразки: небезпека далеко, а палити й пити приємно.

Пропаганда будь-яких заходів, що стосуються здоров'я і хвороб, дієва тільки за широкої підтримки лікарів. До них звертається наляканий хворобами по пораду і приклад. Досить лікареві припуститися маленького сумніву в інтонації щодо пропаганди, як вона буде сприйнята негативно. Тому що людині потрібен тільки привід, щоб не напружуватися.

Багато надій покладається на розвиток спорту. Не заперечиш добре. Хоч захоплюються ним тільки молоді, і не задля здоров'я, а тому, що у молодих є жадоба діяльності і боротьба за престиж та лідерство. Але важливий результат. Принаймні віддаляє детренованість від хвороби. На жаль, після сорока спортсмени перетворюються на болільників перед телевізором.

Є ще можливість підвищення рівня здоров'я визначена регламентована фізкультура. Суспільство може примусити виконувати вправи дітей і молодь, які ще слухняні. Є спроби і на підприємствах. Фізичні вправи для дітей вкрай важливі. Умови корисності достатні навантаження і тривалість. Умова приємності ігри, змагання, пожвавлення. Але не слід нехтувати й наказом. Контроль ефективності обов'язковий. На жаль, його немає. Відвідує учень урок фізкультури, виконує мінімум вправ і досить. Ніхто не перевіряє рівня його тренованості, учителі фізкультури нічого про це не знають. Потрібно добиватися, щоб урок фізкультури був щодня. Тільки так можна підвищити рівень здоров'я дітей.

Хоч як, а медицині не уникнути відповідальності за стан здоров'я громадян. Не тільки лікувати хвороби, але й учити здорового способу життя, використовуючи для цього свої можливості впливу на психіку, повинен лікар.

Людина чинить опір цьому, доки немає реальної необхідності. Поява цієї необхідності в руках лікарів. Коли людина захворіла, вона вже визріла для неприємностей, пов'язаних з обмеженнями. Вона налякана. "Нічого не поробиш, доведеться!" - так вона розмірковує з жалем. Оскільки практично всі люди приходять до лікаря з своїми хворобами, і досить рано, лікар, якби він умів і розумів, мав би можливість дуже рано починати пропаганду здоров'я.

Поради лікаря у поліклініці після нетяжких хвороб, після амбулаторного дослідження "резервів" також повинні бути поширеною формою профілактики, бо може охопити усіх громадян. Адже тепер лікуються всі, від маленьких до старих. Дієвість цього методу залежить від авторитету лікаря, його зусиль та постановки вивчення резервів у поліклініці.

Годі й мріяти, що навіть ідеальне виконання цієї програми зробить усіх людей потенціальне здоровими. Гальма здоров'я лінощі, апетит і страх залишаються понад усе. Навіть сильні люди не можуть устояти проти них і /триматися на суворому режимі, як тільки зменшується реальність загро,и хвороби. Слабкі здадуться ще швидше, вони просто звикаються із за, розою хвороби і відключаються від неї. Так само, як усі люди відкидають думки про смерть. Може, це й добре.

По суті, медицина не несе відповідальності за рівень здоров'я своїх пацієнтів. Я розумію різкість цієї заяви і тому повинен дати роз'яснення. У лікарнях і поліклініках лікують хвороби чесно і кваліфіковано. Але саме лікуоть хвороби і виліковують хвороби. Тому в статистичних формах фігурують показники смертності від хвороб за видами лікування, є навіть дані про гривалість перебування в лікарні, але немає відомостей про відновлення працездатності, здоров'я. Такі відомості можна одержати тільки в органах соцзабезпечення. Офіційно медики й не повинні цікавитися.

Елементарна логіка народної охорони здоров'я підказує, що лікувальний заклад повинен цікавитися долею свого колишнього пацієнта. Хай не до смерті, а хоч би до того, щоб знати,як повернеться доля: чи стане людина законним інвалідом чи вийде на роботу. Відсутність такого стану, на мій погляд, великий організаційний прорахунок, що позбавляє медицину відповідальності за повернення здоров'я.

Для того, щоб еталони здоров'я поширились у суспільстві, потрібні дві умови: необхідність і мода. Необхідність визначається суспільним ладом та ідеологією. Як було за соціалізму: зрівнялівка в оплаті праці, хворі забезпечуються лікарняними листками, інваліди - пенсією. В результаті немає мотивів для інтенсивної праці і тривоги за майбутнє. Отже, немає потреби у доброму здоров'ї. Немає попиту - немає і пропозицій. Тому соціалістична медицина націлена тільки на хвороби, реальної профілактики немає.

Інша справа - капіталізм: безробіття підстерігає слабких, а конкуренція стимулює сильних. Так виникає потреба в здоров'ї. Відповідно перебудовується і медицина. Є попит на профілактику. Наприклад, у США наука досліджує проблеми тренування, друкується багато літератури з проблем здозов'я, існує мережа гімнастичних залів. Марафонські забіги збирають десятки тисяч учасників. Решту робить мода. Виникає спосіб життя і поведінки - на фігуру, на спорт, на калорійне харчування.

Усе разом узяте знаходить відображення у демографічних показниках. У країнах СНД вони дуже погані. Наприклад, тривалість життя чоловіків - 58 років проти 70 і більше у високорозвинутих країнах.

Висновки

Горе від втрати здоров'я може зрівнятися тільки із злиднями. Здається, зовсім недавно були радісні сподівання на піднесення країни в умовах свободи і демократії. І от усе змінилося. Тепер сидимо у багні. І злидні, і хвороби. Хворе суспільство, нещасливий народ. Ми, лікарі, це відчуваємо більше за інших.

Становище з охороною здоров'я змінилося драматично, причому в усіх колишніх республіках. Обмежусь коротким переліком наших нещасть.

Усі лікарні страждають від нестачі грошей.

Зарплата медикам злиденна, та і її затримують місяцями.

Три чверті народу жорстоко збідніло, зате одна десята безсовісно збагатилася. До неї ж можна віднести і нове - демократичне - начальство.

Занепала мораль. Рухнули ідеї соціалізму, а з ними і дух колективу. Проповідь "розкріпачення особи", "кожен за себе"... і без ідеї Бога призвела тільки до втрати совісті. На жаль, це не оминуло і нашої медичної братії. "Беруть", скажемо обережно, майже всі, кому дають. А багато хто й самі просять. Але при цьому обурюються корупцією державних службовців.

Цілителі, знахарі, натуропати і навіть чаклуни тіснять наукову медицину, принижують її в очах хворих, дістаючи схвалення начальства, у газетах і по телевізору.

У зв'язку з машинами різко полегшилася праця, а фізкультура у звичку не увійшла. Результат детренованість.

Загальна хімізація додала хвороб.

Алкоголізм і наркоманія захопили суспільство, а СНІД - уже на порозі.

Від усього цього здоров'я народу погіршало, особливо дітей. Звідси загострення "медичних проблем".

Безліч народу їздить на Захід з усяких приводів і повертається заражена заздрістю до ситого життя. Від бідності й безсилля зростає роздратування проти демократії, а у багатьох і одверта ностальгія за соціалізмом і Союзом. Розмірковують: "Було не дуже добре, але принаймні - спокійно".

Найбільше лихо - люди не хочуть напружуватись. Втратили віру в себе і в суспільство. Живуть у стані очікування, як у поїзді: "От приїдемо до капіталізму, тоді почнемо працювати!" Або: "Повернемося до соціалізму і відновимо усе, що втратили".

Так і хочеться вигукнути: "Ні, дорогенькі співгромадяни, назад шляху немає!" Кондуктор не оголосить: "Приїхали!" Треба братися за діло негайно. Шукати, куди докласти сил.

Ідеї соціалізму (не комунізму!) гріли й моє серце. Довелося багато передумати, доки переконався, що це утопія. Утримати соціалізм можна тільки позбавленням свободи, ініціативи і перспективи. Не будемо лукавити: наша медицина і наука порівняно із західною завжди були другосортними. Відповідно - і рівень життя.

Не хотілося б торкатися проблем державних, але дещо сказати все ж доведеться: медицина невіддільна від економіки і політики.

Оскільки за своєю другою кібернетичною спеціальністю я працюю над оптимізацією складних систем від клітини до суспільства то наведу декілька тез.

Добра охорона здоров'я можлива тільки у багатому суспільстві. Затрати на неї становлять близько 5-8 % від Валового Внутрішнього Продукту (ВВП). Який цей продукт така й медицина. Не можна виробляти товарів на душу в 4 рази менше, ніж американці, та ще одну третину з цього витрачати на зброю, а лікуватися за їхніми стандартами. Отже, не будемо нарікати на радянське минуле по тих грошах, що давала влада, у нас була відносно добра медицина. І вже тим більше не треба замахуватись на їхні стандарти тепер, коли виробництво на душу населення знизилося ще вдвоє і становить, може, одну десяту від Штатів. Оптимальність державного ладу визначається його економічною ефективністю. Ефективна економіка грунтується на приватній власності на засоби виробництва. У країнах Заходу тільки 30% залишається за державою, але й вони підпорядковані ринку. Матеріальні блага розподіляються від політики. Демократія, як говорив Арістотель, краща з гірших систем влади. Інші форми тепер уже не котируються історія пішла вперед. Для наших перших кроків до свободи, в умовах кризової економіки, президентська республіка краща за парламентську. Прийде стабілізація і вони поміняються місцями.

Демократія і права людини передбачають соціальний захист дітей, пенсіонерів, хворих і найбідніших. На них (а також на безплатне навчання) потрібно витратити 25-35% ВВП. Якщо давати зверх того настане застій в економіці і люди розледачіють, давати менше буде багато нещасних. У нас нині вистачає і тих і тих.

Отже, недоліки охорони здоров'я, приблизно, такі:

1.Надмірні штати медичних працівників, що не відповідають праці та її ефекту. Думаю, що без шкоди можна скоротити одну третину, зрозуміло із збільшенням фондів зарплати.

2.Низька кваліфікація усього персоналу. Докази: подивіться на комп'ютерні запитання для студентів із Заходу і переконаєтесь вони "не по зубах" навіть багатьом нашим професорам.

3.Технічне оснащення по кількості і якості апаратів можна оцінити хіба що у 15‑20% від світових стандартів. Надійної вітчизняної техніки практично немає. Обслуговування її погане. З імпорту лише трохи перепадає тільки обранцям, бо без цього зупиниться вся спеціалізована медицина. Якщо немає техніки то погана й діагностика.

4.Забезпечення ліками на рівні 30%. Власне виробництво медикаментів, навіть простих, приблизно на половину потреби. При тому, що запити зростають щороку на 10‑15%.

5.Організація дуже недосконала. Контроль за якістю роботи обмежується розбором НП. Головні управителі добираються адміністрацією за принципом слухняності. Мало ентузіастів із власною думкою. Та й прав вони не мають. Колективи заражені групівщиною.

6.Медична наука бідна й немічна. По суті вона лише популяризує і впроваджує західні досягнення. Звичайно, це теж необхідно, якщо врахувати, що рядові лікарі не мають доступу до іноземної літератури.

7.Етика медиків низька, хоч І вище середньої в суспільстві. Немає доброти, милосердя, а найголовніше немає відповідальності і навіть формальної дисципліни. Райкомів уже немає, прокурорські загрози зменшились, але совість їх не замінила.

В результаті авторитет професії медика і всієї медицини упав до низької позначки.

Де ж вихід?

Перша проблема: де взяти гроші? їх катастрофічне мало в уряду і це треба зрозуміти: виробництво зменшилось удвоє, а витрати зросли шахтарі, оборона, Чорнобиль, утвердження незалежності. На цьому фоні здоров'я може й почекати, держава не розвалиться. Тому урядовці шукають, як би з медициною обійтися якнайдешевше. Варіанти відомі: медицина державна, страхова, приватна. Перша явно непридатна надто нагадує соціалізм. Однак вона е в Англії, Швеції і подекуди ще. Друга скрізь поширена на Заході. Третя без перших двох уже просто непристойна, не та епоха.

Моя думка: підходящі усі три. Звичайно, турбуватись треба про народ, багаті нехай самі думають. Але умови потрібні і для них, щоб не обтяжували бідних.

Стверджую: радянська система безплатної охорони здоров'я для нас поки що найкраща. Вона повинна забезпечити 80% населення і годі мудрувати. Тільки слід навести порядок. (Адже, коли всі крадуть це найважче.)

Багато медиків розраховували на страхову медицину: почнеться грошовий дощ! Як на Заході: 3% фонду зарплати повинні відрахувати роботодавці, стільки ж самі робітники, ще трохи на найбідніших держава. І все буде гаразд. Даремні мрії! Наша промисловість наполовину стоїть, ще на чверть неплатоспроможна. Грошей у дирекції заводів немає, бюджетні заклади обрізані фінансами до краю, щоб дати на страховку ще 3% потрібно додати фондів. Недоцільно давати й забирати. І вже звичайно самі трудящі не можуть відділити свої 3%, коли й так одержують мало і нерегулярно.

Отже, страхових грошей не зібрати. З повітря вони не візьмуться, а якщо все ж таки взяти, ляжуть тягарем на економіку як 6% додаткового податку.

Але й закривати джерело не слід: є багаті організації, нехай створюють власні страхові фонди і витрачають їх у своїх хороших лікарнях. Але ж нехай дають лад і своїм старим, інвалідам та дітям, на яких іде левова частка лікарняних державних витрат. Такі організації існують, тільки боюсь, що вони прихоплюють у казни, або пасуться біля начальства... Щось не чув, щоб їхні працівники своїх 3% платили. Однак майбутнє за страховою медициною: у ній менше бюрократів і краще лічать гроші. У Росії вона введена офіційно, але не слід її перебільшувати: страхові фонди фінансуються головним чином державою.

Приватна медицина необхідна, якщо вже взялися будувати капіталізм. Вона потрібна і для багатих пацієнтів, і для лікарів. Найпростіше узаконити приватну практику, як за НЕПу. З'явилися дощечки на дверях: "Лікар терапевт, прийом тоді-то". Але для цього треба зменшити податки. Квартиру з кабінетом для прийому лікар може купити, сестру найняти. От тільки важко насмілитись на такий крок через наш бандитизм: пограбують і уб'ють. Або знадобиться рекетирський захист.

А втім приватні кабінети годяться тільки для сімейних лікарів. Надто багато інструментальних досліджень. Потрібні лікарські корпорації, акціонерні товариства, з поліклінками і стаціонарами. У принципі, це теж можливо. За останні десятиріччя у великих містах збудовано багато приміщень для медицини, деякі тепер порожні. Поки що найбільш реально - відкривати платні прийоми і відділення при державних лікарнях. Таким шляхом можна поповнити бюджет, дати підробити кращим спеціалістам. При цьому - чесно. То не діло конверт з-під стола або кишеня лікарського халату. На жаль, ця практитка стала повсюдною. Вона принизлива для людської гідності. Хоч... до усього можна звикнути...

На Заході існує красивий гібрид платної і безплатної медицини: податкова декларація показує твій прибуток і в залежності від нього - плати від 10 до 100% вартості лікування. Шкода, що в нас надійних декларацій немає навіть для більш важливого, для самих податків.

Тому проблему "залучення коштів пацієнтів" кожна лікарня розв'язує по-своєму. Це питання стоїть дуже гостро щодо маніпуляцій, які потребують дорогих імпортних пристроїв: штучних суглобів або клапанів серця, стимуляторів і навіть дорогих ліків. Нещасні хворі гарячкове шукають спонсорів, якщо не мають що продати. У зв'язку з цим давно час створювати при лікарнях благодійні фонди з радами опікунів, щоб давати відсіч злочинам. Чомусь про них не чути.

Є ще проблема, пов'язана з грішми: економна робота. І за Рад грішми медицину не балували, але витрачали ми безтурботно: хоч би й на безкорисні койко-дні. Кажуть, що в Англії і Швеції це організовано добре. Треба повчитися.

Щоб закрити матеріальне питання, скажу: наша країна збідніла, але не настільки, щоб не забезпечити народ пристойною допомогою. Просто треба краще працювати й суворіше питати. Кваліфіковані й чесні менеджери повинні навчитися лічити гроші, заробляти, розумітися на техніці, уміти відсіювати поганих працівників, знаходити спільну мову з хорошими, з начальством, з капіталістами. На жаль,таких мало.

Наступна проблема кваліфікація. У нас люблять хвалитися: "Радянське означає відмінне". Самі себе переконали. Я, поїздивши по конгресах, знав, що й до чого. І відчував комплекс неповноцінності.

Не можу огульно заявити: "Наші лікарі погані". Багато хороших, але й поганих теж. Докази? Запитайте, що вони читають і що вміють. Читають з практиків одиниці. Уміють більш-менш лікарі хірургічного профілю. Тому, що їм без "рукоділля" просто неможливо лікувати. Терапевти щиро вважають, що їм нічого і не потрібно вміти ні самим аналіз зробити, ні на рентген подивитись, ні плевру пункціювати. Є для цього вузькі спеціалісти. Є, але окрім своєї "дірки" вони вже точно нічого не знають. А колись же в Росії була земська медицина. Я мав можливість подивитись звіти. Дуже різноманітна робота всього потроху, з посередніми наслідками. Але краще і доступніше для народу не було ніде у світі! На жаль, багато наших спеціалістів за кваліфікацією так і залишилися на земському рівні, тільки не тієї самовідданості і працьовитості. Не треба думати, що в нас тільки лікарі погані. Я багато зустрічався з інженерами, математиками, фізиками: усі однакові. Не було змагання для досягнення вершин.

Зате лікарів у нас "на душу" у 2-3 рази більше, ніж у передових країнах. І відповідна кількість ліжок. А що наслідки багатьох хвороб гірші - то це тому, що "немає обладнання". Тепер воно імпортне з'явилось, хоч і не найбільш передове, а результати майже не поліпшились. Знов скажуть: "Ліки дорогі". Виправдання майже завжди можна знайти - і для поганих автомобілів, і для операційної смертності.

Час перестати замилювати очі самим собі. Інакше і в медицині залишимося на рівні Нігерії. До речі, ООН веде статистику - "Коефіцієнт Людського Розвитку (КЛР)", туди входять доход на душу, дитяча смертність, тривалість життя, освіта. Так от: Росія посідає місце у п'ятому десятку, а Україна в шостому. Між південноамериканцями і африканцями. Царський режим виглядав значно пристойніше.

Давати поради щодо кваліфікації лікарів ще важче, ніж з економіки. Найпростіше скоротити половину ставок. Але це так само жорстоко, як і нереально, Однак потрібно поступово зменшувати лікарський персонал, одночасно раціоналізуючи роботу, добиваючись підвищення кваліфікації і збільшення зарплати. Час вводити європейські стандарти для одержання дипломів.

На Заході успішно функціонують товариства лікарів-спеціалістів з великими правами. Вони проводять екзамени, додержують етики, .видають сертифікати кваліфікації, регулюють кількість лікарів свого профілю і взагалі являють собою сильне лобі з питань охорони здоров'я. Цей досвід годився б і нам. До речі, за наших блатів і хабарів будь-які екзамени допустимі тільки на комп'ютерах. Такий досвід уже є.

Боротьбу за оновлення лікарського персоналу потрібно починати .з медінститутів. Насамперед протягом 5-10 років вдвоє скоротити прийоми до них. Провести повну реорганізацію перевірки встигання, щоб запобігти зловживанням. Адже у нас студенти вчаться абияк, бездіяльні, не відчувають ніякої відповідальності, а держава зобов'язана усіх випустити і працевлаштувати. За наявності такого надлишку спеціалістів цей порядок можна і треба поламати. Існує декілька корисних правил, прийнятних і для нас. Наприклад, такі: державна позичка на навчання неімущим з довготерміновою виплатою, замість поголовних стипендій. Безоплатно їх одержують тільки круглі відмінники. Екзамени тільки на комп'ютерах з підрахунком сумарного бала. Великий 20-30% відсів за тими ж балами. І, відповідне призначення стипендій. Обов'язкова інтернатура з перехідними (комп'ютерними) екзаменами та відсівом невстигаючих.

Усе, що я перелічив досить відоме. Тільки дивно, що у нас нічого не прищеплюється. Оплата за кваліфікацію? Будь ласка, є категорії з атестаціями. Але по блату або за хабар може пройти і неук, і шахрай. Скорочувати прийом в інститути? Так, у міністерстві згодні, але місцевий князьок раніше секретар, а тепер губернатор може "пробити" відкриття нового інституту, щоб прилаштувати свою бездарну доньку... Скорочення штатів? Та ні в якому разі! А раптом наступного року зріжуть фінанси... або, ще гірше, станеться "соціальний вибух" медиків? Спростити історії хвороб через формалізацію? Навіщо? Нехай пишуть - будуть при ділі. І кожен міськздоров щороку просить нові "одиниці" і койки. Дивишся знов лікарів не вистачає: "Можуть піти скарги"... І знову давай! "Числом поболее, ценою подешевле".

Наприклад, у нашому - Хорошому! - інституті понад 300 койок, 110 лікарів, роблять за рік 1500 операцій з штучним кровообігом, оперують 30 хірургів. В Америці для цього обходяться у п'ять раз меншими "потужностями" і мають кращі результати. Прикро. А втім, спасибі колективу і директору Г.В.Книшову, що за нашої розрухи все ж забезпечують операціями хворих на пороки серця з усієї України. І без черг.

На жаль, наші країни, формально змінивши державний лад, залишили колишню організацію і колишніх начальників. Це консервує колишню (рабську, утриманську) психологію громадян.

Тому і не можемо вибратися з кризи. Маємо погані демографічні показники. Тепер багато людей живуть у таких злиднях, що їм не до м'яса, аби був хліб.