Книжки М.М.Амосова

Експеримент

Про великі фізичні навантаження,

спроби омолодження і загалом-  про життя після вісімдесяти.

Восени 1992 року я припинив оперувати. Не тому, що було фізично важко. Просто вирішив, що треба закінчувати. Не личить старому під 80 вшивати штучні клапани в серце. Результати таких операцій залежать від колективу в 10-15 чоловік, кожен з них може зробити помилку, а винен завжди хірург. Саме йому довіряють хворі та родичі, і якщо мій пацієнт помер, завжди можна сказати: "Хірург надто старий". Я б також так подумав... Отже, не маю морального права оперувати. Тим більше, що колишні мої учні робили операції не гірше, а може, й краще. Я й справді зупинився своєчасно: моя статистика смертності залишилась на рівні середніх для інституту цифр.

Ось так, одного разу, після смерті хворого, я сказав собі: "Досить, 53 роки оперував". Ще до того я відмовився від директорства. І тепер всіх справ в інституті вистачало на один день на тиждень.

Життя спорожніло. Не було хірургічних пристрастей, переживань за хворих. Зникли фізичні навантаження від чотиригодинних операцій. Тепер я значно менше спілкувався з людьми.

Звичайно, в резерві у мене залишались наука та написання книг з інформатики, філософії, соціології, психології; але в моєму випадку це добре лише як додаток до хірургії. Не дарма мені ледь не кожної ночі сняться операції...

Я нічого не змінював у своєму режимі: 30 хвилин гімнастики, два з половиною кілометри бігу підтюпцем, обмеження в їжі. Мені завжди здавалося, що цього досить для підтримання здоров'я на багато років.

І все ж... Через шість місяців, навесні 1993 року, я зрозумів, що мене наздогнала старість. Поменшало сил, "заіржавіли" суглоби, обважніло тіло, начебто втомлене після роботи. Стало хитати під час ходи. Я не злякався, але засмутився. І навіть розлютився: не можна здаватися без бою!

Почав читати книги з геронтології, спробував експериментувати з гормонами (20 мг преднізолону). Начебто додало життя: тіло знову стало легким, суглоби - рухомими. Але не можна застосовувати гормони довго, довелося зменшити дозу до 5 мг, і ефект зник.

Восени 1993 року настав час міняти кардіостимулятор. Фірма "Інтермедикс", а точніше її представник Вадим Васильович Архипов - читач моїх книжок - надіслав першокласний апарат, просто чудо техніки. У жовтні Валерій Павлович Залеський ушив мені його в нашому інституті. Ефект відчув одразу: бігати стало легше. Але тільки й того. "Старість" не зникла. Чітко визначився кінець життя, і захотілося дізнатися - скільки його залишилося і якого саме.

Для цього е статистика. Середня тривалість майбутнього життя у нас для 70-літнього становить 13 років, 80-літнього - 6,5, для 90-літнього - 2 роки. Столітні в середньому мають у запасі близько півроку. І ще цифри: із 100 чоловік, що пережили рубіж 80 років (як я), до 90 доживають 10, а із сотні дев'яностолітніх до ста років залишається шість. За переписом 1970 року в СРСР осіб віком за 90 налічувалося 300000, а старших 100 років лише - 19000.

Було цікаво подивитися "свою компанію" - членів Академії наук. Погортав довідники. Виявилося, що 86 чоловік із ста живуть 80 і більше років, 40 чоловік - за 85 і лише 8 - за 90 років. Столітніх не виявилося. Тобто вимирання академіків іде за середньостатичними пропорціями. Це означає, що тривалість майбутнього життя після 80 років - у середньому близько семи років. Та й яке то життя...

Надивився я на академіків за свої 30 років академічного стажу. До 80 років вони доживають добре, втрачаючи, правда, значну частину фізичного здоров'я, але зберігають інтелект. У наступні п'ять років здоров'я дуже погіршується, хоча інерція розуму ще тримається. Далі йде відверте постаріння.

Зверніть увагу на те, як рухаються люди різного віку. Маленькі діти бігають вискоком, як в невагомості, а старі ледве "відліплюють" підошви від землі, начебто несуть велику ношу. На жаль, "обважніння" я помітив на собі.

І ось, коли пишно відсвяткували мій ювілей (говорилося: "ще на багато років..."), картина майбутнього доживання стала переді мною в усій красі. Жити залишилося 5-7 років з хворобами, немічно, та не дай Боже ще й із збідненим розумом.

Ні. Я не згоден.

Так почалися роздуми, пошуки. І цей експеримент.

Старіння

По-справжньому механізми старіння не розгадані й досі. Перелічу головні гіпотези, без претензій на повноту.

1.Програма витрачання енергії: кожному відпущено певний запас енергії або їжі, витратиш помреш. Хочеш довго жити економ! Гіпотеза чисто абстрактна (але на пацюках доведено: якщо економити з народження, то життя подовжується аж на 30-40 відсотків).

2.Нагромадження "перешкод" нестандартних хімічних речовин, що потрапляють іззовні або утворюються внаслідок помилок синтезу. Перешкоди заважають корисним функціям. Справді, у великій кількості знаходять у людей похилого віку різноманітні мікроскопічні включення у клітинах.

3.За іншими припущеннями, "перешкоди" локалізуються на молекулярному рівні у вигляді змін в колоїдах, нагромадження неактивних "зчеплених" молекул, сильних окислювачів "гіпероксидантів", "вільних радикалів".

4.В усьому винні порушення в імунній системі: вона втрачає здатність розпізнавати і знищувати нестандартні білки, що з'являються внаслідок перебоїв у їхньому самооновленні.

5.Старіння закладене в "регуляторах", передусім в ендокринній системі.

6.Гіпотеза В.В.Фролькіса: спочатку вражаються регуляторні гени геному, внаслідок чого страждає регуляція клітин, а відтак і функції органів. У відповідь на це вступають компенсаторні механізми, спрямовані на зменшення патологічного ефекту первинних уражень (так званий "вітаукт").

Коли читаєш літературу з фізіології старіння, впадає в око брак однозначності й послідовності уражень органів. Мабуть, окрім одного закономірного розвитку клімаксу у жінок. Всі інші функції на початку старіння страждають "вибірково" з великим розкидом ступеня уражень. В усякому разі до 70 років окремі функції можуть зберігатися на рівні 30-40 років.

Відомостей про вплив тренованості органів на їхнє старіння практично немає.

Однак абсолютно очевидна загальна тенденція: поступове ослаблення всіх функцій і погіршення їх реакцій на зовнішні подразники і регуляторні впливи.

1993 року мене вразили повідомлення про парабіоз у зв'язку із старінням, представлені київським академіком Г.М. Бутенком. Суть парабіозу така. Якщо у двох спеціально підібраних мишей зробити розрізи уздовж тулуба, відокремити клаптики шкіри, а потім зшити мишей за шкіряні кінці, то відбудеться зростання і ми одержимо штучних "сіамських близнюків". У них будуть загальний кровообіг, не обмежений обмін кров'ю з її білками, гормонами, еритроцитами, лейкоцитами, імунними тілами, всією іншою хімією. Для вивчення механізмів старіння зшивали молодих мишей із старими, а через кілька років знову роз'єднували, щоб дослідити наслідки парабіозу в окремому житті. І виявили вражаючий факт: старі миші не омолоджувалися, а молоді невідворотно старіли. Спроби виявити такими дослідженнями "агент старіння" поки що ні до чого не привели. Мої припущення щодо механізмів старіння грунтуються на давно запропонованій гіпотезі генетичної запрограмованості старості. Всі живі істоти функціонують за біологічними програмами, які забезпечуються запасом якоїсь міфічної "енергії активності" X, що має свій потенціал. Зниження його означає етапи програм. На початку розвитку, після запліднення яйцеклітини, спостерігаються надлишок енергії, відбувається інтенсивний обмін речовин, ріст і спеціалізація тканин. Зовні це виражається високою руховою активністю. Йде підготовка до розмноження. Другий етап сам період розмноження, який продовжується або за "лічильником" витрачання енергії X, або до певного рівня падіння її потенціалу. Третій етап "доживання" витрачання залишків енергії, поки потенціал її не знизиться до межі забезпечення життя.

Втім, замість енергії активації X, закладеної в кожній клітині, можна припустити і нагромадження певної "гальмівної речовини" У. Щоправда, важко припустити передавання її від старих мишей при парабіозі, з необоротною фіксацією в клітинах молодих мишей.

Водночас запрограмованість етапів старіння у часі не е жорсткою. Схоже, що витрати енергії Х або нагромадження речовини У перебувають у залежності від двох типів зворотного зв'язку: по-перше, від стимулюючих впливів середовища і, по-друге, від зв'язків, що йдуть від м'язів на регулюючі системи організму. І ще одне: можливо, що енергія Х не лише витрачається, але може й частково відновлюватися, уповільнюючи темп реалізації програми старіння.

Зрозуміло, ці міркування про міфічні агенти Х та У виглядають не дуже серйозно. Але, з іншого боку, припущення про наявність у генах самої програми етапів розвитку видається цілком логічним. Надто вже закономірний процес: ріст, підготовка та реалізація розмноження. Темпи його в залежності від зовнішніх умов змінюються у порівняно невеликих межах. Весь процес можна собі уявити як перемикання "за лічильником" регуляторних генів, що вводять синтез білків, які здійснюють послідовність функцій. Можуть тут сусідити два фактори: перший сама програма ("що після чого"), другий її забезпечення енергією X.

Невідомо, чи існує спеціальна програма старечих змін після завершення етапу розмноження, чи це просто деградація організму внаслідок послаблення зворотних зв'язків. У цьому випадку діє вже не тільки вичерпування енергії Х або нагромадження фактора У, але бере участь зовнішнє середовища та поведінка індивіда.

Організм як система

Під час опису організму як системи застосовується багато різних визначень, у т.ч. ієрархічне, з обмеженою залежністю структур по вертикалях й горизонталях. Система діє окремими функціональними актами (ФА). Вони здійснюються робочими органами, керованими від регуляторів через зчитування сигналів з деяких моделей, представлених у геномі або в структурі нервових мереж. При цьому на регулятор діють зворотні зв'язки кількох видів: від робочих органів, від об'єктів впливу, від "лічильника" самої програми. Функції виражаються у перетворенні структур і передачі їх елементам різних видів енергії. При цьому самі структури весь час змінюються, пристосовуючи програму до зовнішнього середовища. Все це об'єднується поняттями "самоорганізація" й "адаптивність" (втім, навряд чи ці міркування що-небудь пояснюють, окрім підкреслення участі зворотних зв'язків у реалізації програми).

Вершина пристосованості людини демонструється діяльністю кори мозку, здатного до творчості: до створення нових моделей поведінки, не заданих у генах.

Будь-які дії людини у конкретному середовищі можна уявити у вигляді взаємодії організму (особи) і середовища. Організм також складається з двох структур регуляторів і робочих органів. Регулятори є носіями програм біологічних і соціальних. У клітині вони представлені генами, в організмі нервовою й ендокринною регулюючими системами. Регулятори перетворюють програми у потреби, потреби у почуття, почуття в бажання. Бажання формують не лише мотив, а й напруження, що являє собою силу впливу на робочий орган, у залежності від опору середовища. Активність регуляторів закономірно знижується у процесі старіння, це виявляється у зменшенні мотивів і напружень. Однак самі регулятори, як і робочі органи, можна тренувати, тобто вони здатні до посилення активності при інтенсивній діяльності.

Другий компонент організму - його робочі органи. Вони покликані втілити програми, тобто мотиви, у функції - зовнішні (виражені скороченням м'язів) і внутрішні (діяльністю внутрішніх органів, що енергетичне забезпечують м'язи). Інтенсивність функціонування робочих органів визначається мотивами, тренованістю й "гальмами". Тренованість, у свою чергу, е результатом попередньої праці (позитивний зворотний зв'язок!). Гальм є двоє - втома і старіння. Втома від опору середовищу й тренованості, а старість - від програми. Мотиви і тренованість збільшують працю, гальма - зменшують.

Зовнішній компонент - середовище (природне, соціальне). Середовище створює для особи дві "шкали" - "платні" і "опору". Можлива ціла гама шкал "праця - платня", від зрівняльної до прогресивної. Шкали "платні" дуже важливі, оскільки вони стимулюють або детренують особу, внаслідок притаманної людині якості - напружуватися лише за "платню". Опір праці, що його створює середовище, стимулює напруження, веде до втоми і,знову ж таки, забезпечує тренування.

Виходить, що в дієздатності особи, тобто здатності до напружень, до праці, беруть участь як гени, що відбивають індивідуальність і програму, так і середовище. Воно за допомогою своїх шкал реалізує генетичні можливості особи до напружень і тренування.

Старіння зменшує дієздатність, знижує потреби, відбиті в регуляторах, і можливості робочих органів. У них начебто підсумовується зменшення мотивів у зв'язку з втомою. Виходить досить логічно: вичерпалася одна програма (наприклад, розмноження), від цього зменшилася сума мотивів, а отже, і функція. Менша функція менше тренування більше втоми. В результаті відбувається наступне зменшення функції. Таким чином, зменшення дієздатності від старіння йде з позитивними зворотними зв'язками. Тобто воно саме себе прискорює.

Звідси народилася ідея експерименту: розірвати ці хибні зв'язки. Посиленими фізичними навантаженнями підвищити тренованість, а падіння мотивів від вичерпання потреб компенсувати мотивами від переконань, від ідеї. Використати унікальну якість людського розуму: створити ідею і так натренувати її, щоб вона змогла частково замінити біологічні потреби, які згасають при старінні.

Механізми тренування

Головним засобом експерименту е тренування. Воно призводить до нагромадження "функціонального білка", бо саме в ньому зосереджені функції. Це й міозин у м'язах, і ферменти, що беруть участь в усіх хімічних перетвореннях, і "цеглинки" різних структур.

Білок постійно синтезується і розпадається у процесі обміну речовин. Синтез іде у кількостях, пропорційних напруженню функції, віднесеної до одиниці маси органу. З іншого боку, розпад білків підкоряється дивному закону, що приблизно відповідає розпаду радіоактивних речовин: кожен вид білка має свій період напіврозпаду - від годин до місяців. Кількість молекул білка, що розпадається на одиницю часу, визначається цією величиною та масою білка в органі. Могутні біцепси спортсмена, якщо він припинив тренування, дуже швидко худнуть, і треба багато тренуватися, аби їх відновити знову. Водночас величина самої функції визначається силою подразника та кількістю уже "напрацьованого" білка. Якщо синтез випереджає розпад, маса додається і одночасно зростає сумарна функція при одному й тому ж подразникові. Звичайно, неможливо нескінченно збільшувати функцію тренування і нарощувати масу білка, тренованість має свої межі. Вони різні для різних органів і, очевидно, залежать від віку.

Варіанти старіння

Усі живі істоти живуть за біологічними програмами. У стадних тварин вони реалізуються в умовах зграї, що накладає свої обмеження на поведінку. У людини суспільний компонент біологічних програм, підправлений ідеологією, набув великої ваги: однак не такої, щоб повністю замінити біологію.

Ефективність програм вимірюється їхнім результатом: "вижити" - строком життя, "розмножитися" - потомством. У тварин ефективність функцій прямо залежить від фізичної дієздатності, тобто тренованості м'язів, регуляторів та характеру. Головною програмою для них природа обрала розмноження, оскільки воно визначає майбутнє виду. На цю програму і відпущено енергію X, яка й витрачається у межах певного інтервалу років. Вона живить потреби і м'язи, з урахуванням умов середовища. Закінчення програми розмноження і виховання малят, пов'язане з вичерпанням енергії X, зменшує мотиви, а значить і дієздатність у боротьбі за виживання. Після цього, в залежності від "жорстокості" вимог середовища, через короткий термін тварина гине, вона виконала свою роль.

Приблизно до XIX століття "тваринна" крива старіння підходила і для більшості людей, оскільки дієздатність, виражалася роботою м'язів та її відповідністю вимогам природного середовища. Тільки до турбот, як народити і виховати дітей, додалися престиж, власність, інтерес. У подальшому вплив суспільства змінив "криву виживання", зростало залучення індивідів до певної системи, оскільки ідеології створювали "штучні мотиви", - переконання, які конкурували з біологічними потребами. При цьому, з одного боку, суспільство звільнило стару людину від тяжкої фізичної праці, а медицина допомогла долати хвороби, з іншого раннє припинення навантажень (вихід на пенсію) стало фактором, що прискорював детренованість і зниження дієздатності.

Щоправда, багато ще тут залежить від місця людини у суспільстві, дієздатності людини, фізичної праці. Виходить так, що цивілізація та багатство суспільства подовжують життя за межі програми розмноження, оскільки знижують вимоги до дієздатності, забезпечуючи для старих харчування, житло, медичну допомогу та інформацію.

Здоров'я

Здоровий організм забезпечує виконання програм життя в широкому діапазоні зовнішніх умов. Це досягається великим кількісним резервом функцій, при збереженні їх якості. Наприклад, треноване серце при навантаженні може збільшити викид крові у 20 разів, а детренован'е лише в півтора раза.

Здоров'я органу або організму можна визначити кількісно через "резервні потужності", тобто обчисливши відношення максимальної продуктивності під час навантаження до нормальної у стані спокою. Це ж саме можна виразити через широту діапазону зовнішніх умов, в яких ще утримуються якісні норми життєдіяльності. При цьому слід розрізняти режими: нормальний - коли навантаження витримуються невизначено довго, і форсований - якщо якість функції зберігається лише на короткий час. За цією межею йде патологічний режим з погіршенням функцій і втратою їх якості (наприклад, відбуваються зрушення у хімізмі крові або знижується кров'яний тиск). Добре здоров'я е результатом тренування.

Ідея експерименту

Як уже говорилося, ця ідея полягає у спробі розірвати порочне коло старості через вправи, спрямовані волею. На жаль, це легко сказати, але важко зробити. Відомо, що тренування здійснюється через надлишкову функцію, що стимулює синтез білка. Біда в тому, що швидкість синтезу в старості зменшується, а швидкість розпаду залишається незмінною. Це означає, що старій людині тренуватися потрібно більше, аніж молодій, аби напрацювати потрібну масу білка.

Друга перепона полягає у різноманітності старіючих функцій. Є функції організму як цілого, його функціональних систем, органів, клітин, субклітинних органел. Неможливо націлити тренувальні зусилля на кожну.

Вихід лише один - треба обрати і тренувати якусь цілісну функцію, визначену самою природою. Від неї тренування "спуститься" поверхами структур і розподілиться на всі окремі функції. До таких узагальнених функцій належить фізична праця, підтримана регулюванням дихання, обмеженнями в харчуванні та загартуванням. Вершиною всього е тренуван• ня психіки: самоконтролю, волі, а, можливо, й самої ідеї.

Науці відомі два теоретичні обгрунтування подовження життя через фізичні навантаження. Перше: Ілля Аркадійович Аршавський, визначний фізіолог, сформулював "Правило скелетних м'язів", доводячи, що робота м'язів активізує всі функції організму, робить їх більш економічними, прискорюючи синтез білків. Він вважає, що видова тривалість життя тварин залежить від напруженості в роботі м'язів, пов'язаної з їхнім способом життя. Для цього він порівнював пари: кролик і заєць, корова і кінь, пацюк і білка. Тривалість життя у перших в 2-3 рази коротша, ніж у других, хоча ті й інші приблизно рівні за масою тіла. (До речі, сам Ілля Аркадійович живе 94-й рік, нещодавно я одержав від нього книжку й листа. Хоч активною фізкультурою, наскільки мені відомо, він не займався.)

Друге свідчення - від академіка В.М.Нікітіна. Його "Правило збудженого синтезу" говорить про активуючий вплив фізичних вправ на синтез білків. Робота м'язів тренує всі органи, оскільки пс'оебуе виробництва і постачання енергії для м'язів. Одержання енергії здійснюється процесами окислення поживних речовин: вуглеводів, жирів, білків не буду заглиблюватися в деталі. Постачання енергетичними продуктами йде через кров, а це означає, що під час праці у кілька разів зростає кровотік, продуктивність серця, його міць, тренованість. Те ж саме стосується і судин вони тренуються від пульсової хвилі. Дихальна система забезпечує підвищення газообміну і відповідно тренування дихальних м'язів та повітроносних шляхів. Органи травлення також активізуються, здійснюючи первинну переробку їжі та одержуючи імпульси для руху кишківника від напруження черевного преса, тим більше, якщо фізична культура поєднується з правильною, тобто грубою, дієтою. Інтенсивність водно-сольового обміну відповідає зростанню енергообміну. Я вже не кажу про тренування кістково-суглобової системи, що безпосередньо обслуговує м'язи.

Важче простежити вплив фізичних навантажень на імунну систему. Та в усякому разі під час роботи швидше руйнуються гормони стресу і тим самим зменшується гальмування імунної відповіді на інфекцію. Тому, чим сильніші психічні стреси, тим більше потрібно фізичної роботи для нейтралізації їх шкідливого впливу на регуляцію внутрішніх органів.

Тренувальний вплив роботи м'язів на нервову й ендокринну системи очевидний: робота спонукає їх функціонувати з підвищеною активністю. Отже, вони тренуються.

На м'язах і серці збільшення функції супроводжується помітним зростанням об'єму м'язових волокон. В інших органах і клітинах макроструктура змінюється мало, оскільки великого масообміну не відбувається, все обмежується зростанням швидкості мікроциркуляції всередині та поміж клітин. Щоправда, постійно спостерігаються так звані "робочі гіпертрофії" органів, однак лише за особливо важких перевантажень під час дослідів або хвороби.

Методика

Яке ж фізичне навантаження слід призначити для боротьби із старінням, а тим більше - для омолодження? Омолодження, у моєму розумінні, це підвищення дієздатності старої людини, яке дає змогу перемістити її біологічний вік "назад".

Здається логічним для визначення навантажень орієнтуватися на природу, на нашого далекого напівдикого предка або навіть на мавпу.

Роботу вимірюють Джоулями, а звичніше - калоріями. Фізіологи та гігієністи досліджують і підраховують витрачання енергії для різних видів робіт і спорту за споживанням кисню. Легка фізична праця вимагає на добу близько 2500 кал, середня - 3000, дуже важка - до 5000. Так званий "основний обмін" при повному спокої у ліжку оцінюється формулами в залежності від ваги і зросту. Для мене ця цифра становить 1500 кал.

Якщо припустити, що первісна людина в епоху збирання ходила і бігала по 10-12 годин на добу, то для цього потрібно було 3500 кал. Мабуть, це той мінімум, на який розраховувала природа, аби підтримувати тренованість, достатню для виконання програми виживання і розмноження. Майже на те ж саме вийде енергетика абхазького довгожителя, який по 2-4 години працює у колгоспі та ще й удома. Канцелярський працівник, з урахуванням дороги, витрачає близько 2500 кал, пенсіонер, що цілий день дивиться телевізор і читає газети, - 2000 кал. Отже, до необхідного рівня йому треба додати принаймні 1000 кал. Це солідне навантаження: 4 години ходьби або неквапливого копання в саду чи 2 години пиляння дров з напарником (причому щодня, взимку і влітку). Досить полінуватися два-три місяці, і ефект тренування зникне, напрацьовані білки розпадуться.

Коли я підрахував енергетичну ціну моєї фізкультури, а вона здавалася енергійною (2,5 км бігу і 1000 гімнастичних рухів), то виявилося, що це всього 400 кал (по суті ЗО очок за системою К.Купера). Виходить, що мені потрібно було додати принаймні 600 кал.

Ще одне зауваження: для максимального наближення вправ до природного (дикого) життя важливо не "розмазувати" калорії рівномірно на багато годин, а чергувати спокійні вправи з піковими навантаженнями. Саме піки повинні нарощувати м'язовий білок і тренувати регулюючі системи, зокрема викид адреналіну й кортизону наднирковими залозами.

Всі ці міркування стали основою для конструювання методики експерименту. Ось її пункти, що визначилися наприкінці першого місяця його проведення.

1.Фізичні вправи:

а)ранковий біг 5-6 км за 50-60 хвилин;

б)гімнастика з п'ятикілограмовими гантелями у руках, шість вправ (перегинання назад, нахили убік, вперед, повороти корпуса, рухи рук вгору і вперед) - усього 2500 рухів.

Мої колишні 1000 рухів без гантелей, але у швидкому темпі; гімнастика робиться у 3‑4 заходи (як правило, у поєднанні з одночасним переглядом телепередач, прослуховувакням новин, аби не гаяти часу) займає 1,5-2 години; на додаток до вправ ходжу у справах 30-40 хвилин, дуже швидко; разом виходить 3-3,5 години доброго навантаження.

2.Дієта з обмеженням жирів і цукру. Це приблизно 300 г сирих овочів і фруктів на день за принципом "листя, плоди, корені" (капуста, буряк, морква, огірки, помідори, яблука, сухофрукти). Хліба не уникаю з'їдаю приблизно 300 г (краще український, але можна й будь-який інший). Молоко 0,5 літра, на ньому вариться вранішня кава. Цукор за смаком. М'ясо, ковбаса 70-100 г. Жири ложка олії в кашу або салат, плюс шматочок сиру. Суворого педантизму в дієті немає, кількість їжі регулюється по вагах. Уже давно в мене постійна вага 52-53 кг. Це на 5 кг менше мінімуму і на 3 кг максимуму, рекомендованих американцями для мого зросту (168 см). При цьому шкірна складка на животі 1 см, а талія, судячи по старому ременю, не змінюється 30 років.

3.Дихання з обмеженням газообміну (методика Бутейка) вважаю дуже важливим. Підтримання підвищеного вмісту вуглекислоти в крові збільшує використання кисню крові тканинами та економить 5-10 відсотків продуктивності серця або відповідно дозволяє підвищувати навантаження. Найголовніше ж у тому, що вуглекислота рятує від усякого роду спазмів: коронарних і мозкових артерій, бронхів, шлунка й кишківника. Спазми часто е наслідком психологічних стресів, не "відпрацьованих" фізичними навантаженнями. Крім того, мінімальне дихання повинно бути обов'язковим елементом психічного і фізичного розслаблення. Я переконаний, що людина весь час повинна "недодихати", щоб натренувати дихальний центр на підвищений вміст вуглекислоти. Це перевіряється дихальною паузою: вона повинна бути не менше 40 секунд.

4.Загартування тренує терморегуляцію. Це не лише профілактика простуди, а й зміцнення регуляторів "стресорної системи". На жаль, у цій системі я новачок, холодну воду завжди не любив, хоча одягався легко, тому що швидко рухався. Тепер до системи входить щоденна холодна ванна влітку. Взимку, на жаль, тепла, мерзну під час бігу.

Якщо спробувати оцінити значимість кожного пункту програми, то на перше місце я поставлю фізичні навантаження, на друге дієту, на третє дихання і розслаблення і на останнє загартування.

Надії і побоювання

Звичайно, не можна розраховувати на справжнє омолодження, якщо припустити, що старіння запрограмоване в генах. Реальні можливі ступені омолодження для кожного віку визначаються за співвідношенням факторів старіння: скільки від програми, тобто від вичерпання енергії Х або нагромадження фактора У, скільки від хімічних "перешкод" і скільки від детренованості, пов'язаної із зменшенням потреб і соціальних мотивів активності. Співвідношення цих компонентів невідоме, хоча всі вони, без сумніву, відіграють істотну роль. Експеримент може прямо вплинути лише на третій фактор, додавши до потреб волю та ідею тренування. Втім, можливий посередній вплив як на енергію X, так і на виведення "шкідливої хімії". Так чи інакше, треба спробувати розірвати порочне коло.

Отже, немає надії, що я помолодшаю і проживу зайвих 15-20 років. Важко сказати, чи здійсняться мої надії на 10 років (вони грунтуються на уявленні про ідеальну криву старіння). Але впевнений (майже!), що ефект повинен бути: можливо, він полягатиме в кількох зайвих роках життя і (це вже неодмінно) в його якості.

Жодних специфічних загроз, пов'язаних з режимом, я не очікую. Термін найближчих можливих ускладнень від перевантажень уже минув, врятувало достатнє початкове тренування і обережність при збільшенні навантажень. Звичайно, в мене дефектне серце із стимулятором і навіть є невелике звуження аортального клапана, воно може підвести у будь-який момент, і тоді всьому кінець. Але, з іншого боку, навантаження тренують серцевий м'яз і коронарні судини. Важливо дотримуватися міри і мати суворий контроль.

Що стосується рекомендацій для можливих послідовників на ниві омолодження, то від них я поки утримаюсь. Справа темна: "дослідників" було багато, але ніхто не одержав надійних результатів. Схоже, що довгожителі діди і бабусі в горах і селах, і навіть у містах з'являються стихійно. Навіть важливість спадкового фактора заперечується. (До речі, всі мої предки вмирали між 50-ма і 60-ма роками від хвороб.) Дієти, фізкультура, загартування, дихання уже багато разів рекомендовані для довгого і здорового життя, але їхній ефект ніким не доведений статистичне. Візьмемо для прикладу йогів. Здається, як уже вони володіють тілом і волею, а щось не чути, щоб вони довго жили і досягали успіхів в інтелекті. Так само і спортсмени, і робітники важкої праці часто хворіють і вмирають навіть раніше, ніж інші смертні. Антисклеротичні дієти зменшують кількість інфарктів та інсультів і через це достовірно подовжують життя, але в середньому на 3-4 роки. "Моржі" та спеціалісти з аутотренінгу навіть не зробили заявки на довге життя. От і виходить, що біологічні програми старіння важливіші за будь-які фактори режиму.

Отже, так і залишається неясним: або досі нікому не вдавалося створити систему омолодження, або психіка не забезпечувала її виконання. Не виключено, що причина ще простіша: неможливий не лише хід назад, але навіть зупинка та уповільнення. А втім, ні. Досліди на тваринах з уповільненням старіння доказові: уже згадував про 30-40 відсотків подовження життя щурів, якщо їх сильно недогодовувати з народження. Обмеження в старшому віці набагато менш ефективні. Отож, гальмувати старість можна.

Для себе ж я знаю: ніколи не можна забувати про фокуси психіки. Можна задурити голову не лише пацієнту, а й самому собі: самонавіюванням можна поліпшити не тільки самопочуття, а й об'єктивні показники. Наука в таких випадках говорить: "Потрібні віддалені результати". Тобто тижні, місяці, роки спостережень і досліджень. У мене відлік часу почався з 23 квітня 1994 року, коли було запущено всю методику.

Поживемо, подивимося. Тому й називається: експеримент. Без терміну.

Найближчі результати

Експеримент розпочато у квітні 1994 року. Відтоді минуло два роки. Небагато порівняно із старістю, але уже можна говорити про результати. Ейфорія, яка може впливати на самопочуття через психіку, не триває так довго.

Тепер наважусь сказати: омолодження можливе. Звичайно, це не зворотне прокручування програми, а всього лише тренування, але не тільки м'язів, а й регуляторів. Воно дає змогу розірвати або хоча б загальмувати порочні зворотні зв'язки, що прискорюють старіння: детренованість, хвороби.

Кілька слів про методику. Тренування м'язів йшло важко і сила ще продовжує додаватися. Кількість вправ з гантелями збільшив з 1500 до 2500, причому використовую і десятикілограмову гантель. Крім того, роблю мої колишні 1000 вправ без гантелей, але в темпі. І ще 200 підскоків на одній нозі, 5 підтягувань на перекладині. На жаль, увесь експеримент не надійний: стимулятор і порок аортального клапана серця можуть підвести у будь-яку хвилину. То я із страхом чекаю на наступну перевірку і боюся, що доведеться біг замінити на ходьбу, а, може, і гірше... Стимулятор і стеноз сидять, як бомби. Дієта і дихання ті ж самі. Загартування у холодній ванні. Все разом займає 3 години, з них половина у супроводі телеабо радіопередач, Фактично я втрачаю одну годину, бо інформацію однаково одержую сидячи у кріслі.

Перелічу попередні результати по пунктах.

1.Хвороб не було. Ознаки стенокардії, що з'явилися в останній рік, зникли. Кілька легких приступів болю вдалося зупинити затримкою дихання. Звичайно, це не виключає повернення хвороби. Навіть мій давній ворог - хребет - поводив себе добре.

Загалом я почуваю себе зовсім здоровим. За винятком невеликих ознак старості і... сумнівів щодо потрібності мого експерименту. Але про це потім.

2.Уточню стан органів:

а)серце регулювалося стимулятором, частота пульсу від 70 до 130 (постійно відчуваю вдячність до фірми "Інтермедикс" та її представника В.В. Архипова, що подарували мені такий чудовий апарат, без нього б експеримент не відбувся б; зрідка прориваються екстрасистоли; стан серця контролюється ЕКГ, УЗД, рентгеном один раз на півроку; під час інтенсивних вправ з'являється задишка, тоді роблю паузу для заспокоєння дихання;

б)артеріальний тиск 120 на 70 після вправ підвищується до 140-150, нормалізується через 1-2 хвилини відпочинку;

в)всі великі артерії перевірено звужень немає (особливо важливі артерії шиї, що живлять мозок), недарма я 40 років кручу головою (понад усе боюсь склерозу, поки що його, здається, немає: аналізи крові на холестерин завжди були нормальні, і взагалі всі аналізи нормальні);

г)все гаразд і з іншими внутрішніми органами: об'єм легенів відповідає вікові 45 років, шлунок, кишківник і печінка діють безвідмовно; були побоювання за передміхурову залозу, що підстерігає всіх чоловіків, але і з нею, здається, все налагодилось.

3.Апетит завжди був добрий, доводилося трохи стримуватися. Тепер, коли витрачання енергії зросло, можу не хвилюватися. Але контроль за вагою зберігаю вона залишилася незмінною 53-55 кг. Жирова підкладка зовсім мізерна, а м'язи все ж таки додалися, хоча й непомітно.

4.Психічний тонус підвищився. Нічний сон поліпшився. Пам'ять, яка за останні роки дещо погіршилась (на найближчі події), в ході експерименту не змінилася. Мабуть, доведеться змиритися з цією втратою, тим більше, що вона неістотна. Те ж саме і з погіршенням слуху на одне вухо: лікарі кажуть невиправне.

5.Основні зрушення у відчутті фізичної міцності.

6.Не все, однак, виглядає блискуче. Саме в руховій сфері залишилися труднощі: відчуття скутості та інерційності при переході від спокою до рухів, невеликі порушення координації, нетверда хода, особливо в темряві. Однак е безперечний прогрес. Спочатку я зовсім не міг стояти на одній нозі і тим більше стрибати. Зараз із заплющеними очима витримую 10 секунд.

Якби не ці порушення, то взагалі не відчував би старості, як було це в 65 років. Повністю їх, звісно, не позбутися, але на поліпшення ще сподіваюсь. Старів 81 рік, неможливо ж помолодшати навіть за якихось два роки.

Цікаво, що сила в гімнастиці все ще додається, а біг форсувати боюсь через серце. Розміри серця трохи збільшились, і це лякає.

Психологічні проблеми

Для мене вони загострилися. Здавалося б, загроза постаріння відсунулася. Але виникли сумніви: "Подумай, Амосов, а чи е смисл виламуватися по три години?"

Слово "смисл" має два значення: зміст і мета дій, що задовольняють почуття. Мене цікавить друге: оцінити експеримент за почуттям і розумом. Коли ми замислюємося над питанням як діяти? відповідь залежить, поперше, від суспільства (чим воно відповідає на наші дії, чи справедливо оцінює їх, скільки часу чекати цієї оцінки), по-друге, від суб'єкта його потреб, сподівань, оцінки своїх сил і можливостей, готовності йти на ризик. Ці показники не однакові для молодих і старих людей. Суспільство ставиться до них по-різному: старим не довіряє і мало "платить" (під "платнею" я розумію будь-які форми визнання). Зовсім інші й особисті фактори: на старості літ згасають потреби, мало сил і немає запасу часу. Будь-який ризик лякає. Гальма перевищують мотиви при виборі можливих вчинків.

Для оцінки смислу проведення експерименту потрібно зіставити прирощення задоволення від життя після "омолодження" з безперечним зменшенням цього задоволення від тяжкого режиму.

Перше, що потрібно визначити: наскільки неприємними е вправи. Відповісти важко: залежить від тренування та масштабів навантажень. Свою програму-максимум я описав: виконувати її важкувато і це забирає 3 години часу. Але я вже втягнувся і, нагадаю, одночасно одержую інформацію.

Всю різноманітність нашої діяльності можна умовно звести до задоволення трьох видів потреб, кожна з яких виступає з приємними або неприємними відчуттями. Перші "тілесні". Вони бувають приємні (їжа, спокій, тепло) і неприємні (хвороби, напруження, голод). Другі потреби суспільні: приємні (спілкування, чиясь слухняність, повага, любов) і неприємні (самотність, зневага, образа). Треті потреби інформація, справа, творчість. Вони приємні. Неприємні одноманітність і вимушена бездіяльність. Але можна звикнути.

З віком змінюються пріоритети на баланс відчуттів. В житті молодих переважають секс, спілкування, справа, творчість. Бувають хвороби, але здебільшого зовсім небагато старим людям залишаються їжа, спокій і телевізор. Немає справи, немає уваги від людей і замість усього хвороби. Сума почуттів з великим мінусом. Перетворити його на плюс дуже важко: суспільство "платить" старим людям скупо, а сил для великої активності вже немає. Немає їх і для режиму навантажень та обмежень. Залишається плисти за течією: кому скільки пощастить. Зустрічаються від природи здорові люди, що без усяких мудрувань живуть до 90 років і більше. Але рідко. Цифри я уже наводив: серед тих, що дожили до 80, 1:10. Втім, вони найчастіше не живуть, а хворіють. Так є виграш від зусиль, про які я розповідаю, чи ні?

Хоча говорити серйозно про результати мого експерименту ще надто рано, все-таки сформулюю перші висновки (принаймні як підкріплені фактами припущення). Великі навантаження збільшують силу та витривалість м'язів, поліпшують функціональні показники всіх внутрішніх органів. Завдяки підвищенню резервів кровообігу, можливо, поліпшується розумова діяльність. Вважаю також, що тренується нервово-ендокринна регуляція, зокрема системи гіпофіз-надниркова залоза, що керують реакцією на стреси.

Все це разом підвищує дієздатність у широкому розумінні слова. Усвідомлення цього факту може змінити психіку: людина має підстави повірити в себе, в те, що у неї ще є майбутнє; може будувати плани і сміливо починати їх здійснювати.

Тепер спробую з'ясувати: кому й скільки брати на себе навантажень. Загальне правило: чим старший тим більше їх потрібно. Для працюючого слід зробити поправку на "корисну працю", підрахувавши кількість витрачених калорій, а також "нервів" стреси тренують регулятори. Звичайно, орієнтуватися тільки на календарний вік не можна при дозуванні навантажень: треба подивитися на себе наскільки просунулась старість. І внести коефіцієнт до навантажень: якщо молодий, незважаючи на вік, можна і простіший комплекс. І навпаки рано постарів, але зберіг волю працюй.

Спробую деталізувати рекомендації.

Після 40 років всім необхідна фізкультура та обмеження в їжі за вагою (зріст мінус 100). 1000 рухів за 20-30 хвилин я про це писав, не буду уточнювати. Проте, у світлі нового досвіду, додам: бажано ускладнити гімнастику ' гантелями, хто скільки потягне (важливі тільки поступовість і самоконтроль за пульсом). Бігати або швидко ходити на роботу за вибором. До пенсійного віку всього цього досить: можна залишитися здоровим і одночасно вилікувати хвороби, якщо вони вже з'явилися. Хоча при цьому важко уникнути конфліктів з лікарями.

Так можна продовжувати і далі, до ознак старіння, якщо людина має заняття - на роботі або вдома. Але переривати не можна ні в якому разі: перерва на 3 місяці детренує м'язи і волю можна і не піднятися. І ще одне: символічна фізкультура на 5 хвилин - безглузда.

Якщо старість уже на порозі (свій досвід я описав), треба "лікуватися" збільшувати кількість фізичної роботи. Культурно це робиться з підрахуванням калорій за таблицями - за годинами праці і відчуттям утоми після навантажень. Звичайно, найкраще, коли є корисна праця в саду, в домашній майстерні. Але щоб довести навантаження до 3000 калорій, найчастіше треба давати фізкультуру. Особливо детренують зимові перерви навантажень.

Мій особистий сенс в експерименті безперечний: це цікаво. На скільки років вистачить - не знаю. Старість є фактом, а розум поки діє і висновки його сумні. В усіх трьох сферах діяльності особистій, суспільній, інформаційній - відбулися великі зрушення. Це пов'язано із зменшенням потреб, зміною становища у суспільстві та сигналами розуму: буде гірше.

В плані особистого, "тілесного" задоволення від життя, з поправкою на експеримент, все гаразд, я вже писав. Старість не зникла, але неприємностей від хвороб у найближчому майбутньому не очікую. Якщо серце не підведе. До здоров'я, однак, звикаєш, і радість від нього згасає. Правда, коли уявляю собі смерть, то спохвачуюсь: "Дивитися на світ чудово само по собі". В Бога, на жаль, не вірю, тому смерть сприймаю як кінець усьому.

Пожити повноцінно ще можна було б, якби не порушилися стосунки із суспільством. Мої суспільні потреби залишилися, сили тепер повернулися але поїзд пішов. Я вже писав на початку, що відмовився від операцій, від директорства в інституті і вибув з професії. Виявилося, що цілком обходяться без мене. Це добре "справа його живе". Якщо чесно, у сучасних умовах уже не підходжу для управління інститутом, надто багато потрібно хитрощів. І не хочу робити смертельні операції: не дозволяє совість. Мої публічні лекції і статті також нікому не потрібні.

Суспільний клімату зв'язку з перебудовою і незалежністю змінився і "мода на Амосова" минула. Чекати від старого немає чого: свободу вже здобули, а для здоров'я гроші важливіші за фізкультуру. В результаті все правильно, а настрій поганий: "незатребуваність" омолодження.

Єдину радість приносять інформація і творчість. Хоча і тут не без проблем. Добре усвідомлюю обмеженість своїх можливостей і марність цих занять. Усвідомлюю неминучість майбутнього погіршання пам'яті. Але ж нічого іншого немає. Тому й надалі буду шукати, читати, думати, писати. Друкувати, правда, важко, але за допомогою добрих дядечків із бізнесу маленькі книжечки можна видавати хоча б сотнями примірників, аби надіслати до кількох бібліотек і подарувати друзям.

Хоча це й не стосується прямо змісту цієї книги, все ж хочу перелічити теми, над якими думаю: "Інша фізика екстрасенсорні явища". Хотілося б дізнатися, чи е щось реальне за всім цим галасом. Не буду далі уточнювати, але пульсує таємна надія: а раптом знайдеться Бог. Така вже специфіка розуму знаю, що нічого немає, а все ж думається.

Звичайно ж, цікаві процеси регулювання в організмі вони обов'язково замкнуться на омолодженні. Це єдина експериментальна тема: є "кролик" - Я, є науковий працівник - А, лабораторії знайдуться в інститутах.

Долі суспільства і людства - просто цікаві, хоча брати участь у цих справах не збираюсь.

І, нарешті, мої давні кібернетичні пристрасті. Алгоритм Розуму, можливості Штучного Інтелекту. Але не далі теоретичних міркувань, з екскурсами до механізмів мислення, створення Бога, душі, а також і можливості самопізнання. Придумати б собі Бога, щоб одразу одержати всі сенси, яких бракує. Хоч би в тому, що перебуваю "при ділі". Залишається лише подивитися на себе збоку і посміятися: "Найкращий час іти до скиту!"

На цьому я, мабуть, закінчу. Для мене сенс в експерименті все ж таки є. Свій сенс. Іншим також раджу пошукати.