Голоси Часiв
1983 р. Iнститут.
I от раптом.... Завжди так буває: "раптом".
У недiлю заявився Вiктор Заворотний - наш головлiкар. I навiть бiльше нiж головлiкар - має зв'язки в "сферах".
Я очi випучив, iнститутськi до мене на дачу не їздили.
Вiтя сказав буквально таке:
- Вас на завтра Щербицький на другу годину запрошує. Про iнститут.
Питання - давнє. Вiдокремлюватися вiд "тубиков" я не хотiв, директорство Мамолат давно пропонував - вiдмовлявся. Проте, пiд тиском нашої клiнiчної громадськостi вже рiк як порушили клопотання про створення iнституту серцевої хiрургiї. Порушили - i на тому застигло. Вирiшує - Москва.
Далi була лайлива розмова з Вiктором, але куди дiнешся? Ситуацiя, яка була з висуванням у депутати, усе уже вирiшено - потрiбно йти.
У понедiлок зробив операцiю i направився в ЦК.
Перепустка вже замовлене, прийшов за 10 хвилин, порозмовляв iз секретарем, Володимир Васильович з'явився точно. Ми знайомi з 1965 року, вiн прочитав "Думки i серце" i пiдходив до мене з комплiментами на Верховнiй Радi.
Розмову в подробицях забув, але ключовi слова пам'ятаю.
- Хочете iнститут?
- Так, дуже потрiбний.
Далi говорив цифри - скiльки хворих можна спасти, особливо дiтей, а вже зi стенокардiєю - море. (Начальники часто страждають коронарами.)
Недовго продовжувався прийом - усе ясно. Довiряв.
Обiцяв прискорити в Москвi.
Поспiшив в iнститут, навiть на таксi розорився. Тягар з душi спав, доля вирiшила за мене: буде iнститут, буде директор - Книшов. Я заважати не стану. Зарплата йде вiд кiбернетики, оперую безкоштовно вже десять рокiв.
Обмiрковував по дорозi - доповiсти мiнiстру Романенко, поздоровити Геннадiя, повiдомити спiвробiтникiв.
Приїхав i усе так зробив. Гена явної радостi не висловив, нехай вирiшить начальство. Романенко привiтав, запитав думку про директора.
- Тiльки Книшов. Нiкого бiльше!
З тим i поїхав на дачу. Народу поки не повiдомляв - потрiбно чекати рiшення. Але i таємницi не робив. Нi про iнститут, нi про директора, що пропонував.
Пройшло декiлька днiв, багато розмов. На душi досить туманно. Начебто - "да" i в той же час у чомусь - "нi". (Лiдерство говорило, Амосов!)
В недiлю - телефонний дзвоник, мiнiстр просить на понедiлок.
Поїхав, не про що не турбуючись. Усе вже переварив.
Знову згадую розмову за змiстом:
- Володимир Васильович (чиновник не назве на прiзвище!) запитав чи призначив директора? Вiдповiв - Книшов. А вiн як вибухне: "Я для Амосова iнститут створюю, а ви кого призначили!" Я сказав, що Амосов не хоче, вiн слухати не став. Доведеться вам попрацювати директором.
Ну, куди менi було подiтися? Ходив, просив за iнститут, а тепер упиратися?
Так i став директором. Довелося Гену розчарувати:
- Да ти не тривожся - менi ж сiмдесят цього року! Незабаром пiду.
Наказ iз Москви про iнститут надiслали незабаром, i всi вже засуєтилися.
Зрозумiло, я сприйняв справу серйозно, не тимчасово, а поки вистачить сили. Задача-то яка! Тiльки подумати! Вище начальство республiки пiдтримує, будiвлi є, народ гарний, хворих багато, чекають на допомогу.
Ввечерi вже плани обмiрковував. Головне - операцiї. Скiльки?
Думаю, що 4000, а потiм i усi 5000. АШКiв iз них - гнати до 2000. Роки через три, ранiш не встигнути "вiдмобiлiзувати" терапевтiв i хворих. У минулому,
Такi думки ходили в головi в директора. Про кiбернетику i моделi не згадував. Хiба можна їх порiвняти з хiрургiєю, iз життями людей?
Тронна промова директора нiчого нового не мiстила: "Давай - давай!" Бiльше операцiй, вище дисциплiна асептики в реанiмацiї.
Вся увага - важким хворим. Гасла вiдомi. Додалася: "честь iнституту", тримати перше мiсце в Союзi. Геннадiй залишається заступником.
Насамперед навели порядок у витратi медикаментiв, мiсячного лiмiту, що видавав тубiнститут, вистачало лише на два-три тижнi. Стали заощаджувати, контролювати i вклалися в кошторис.
Звичайно, було багато господарської роботи. "Вибити" штати, набрати робiтникiв, налагодити облiк майна i грошей. Вiдмiнний бухгалтер прийшла до нас... (Для директора - бухгалтер - кам'яна стiна.)
Сталiн був правий, головне - кадри. Вони в нас були.
До цiєї теми: мiськком затверджував мене на посадi директора. Слова секретаря: "Перший раз безпартiйного директора бачимо". Але не чiплялися.
Директорство не обтяжувало, продовжував колишню роботу. Єдино, що не робив ранiш, ходив по начальству, просив грошей на устаткування. Небагато домiгся.
Але мiнiстерство ставилося iдеально.