Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Да, полiтика, щось я мало про неї пишу. А треба, Амосов - ти тепер "начальник", вiд полiтикiв залежиш.

Прийшов Андропов, КДБ при владi. Буде хоча б порядок. Пiшли анекдоти, як ловлять у магазинах (i навiть у лазнях!) прогульникiв у робочий час. Нiби навiть мiлiцiю КДБ притиснуло.

Менi подобався Андропов. Хоча вся полiтика його була в старому руслi: "Комунiзм в усьому свiтi". Вiйна в Афганiстанi, дисидентiв у психушки i на висилку. Нiяких "вiдлиг".

Героїчна людина, пiшла на таку посаду, будучи тяжко хворим. Можливо, вiн дiйсно хотiв удосконалити соцiалiзм.

А яку грандiозну конференцiю пiдготували до мого сiмдесятирiччя! Гостi приїхали з усього Союзу. Наукова програма була не настiльки багата, але честi менi видали - понад мiру! Засiдали в Будинку кiно, зал чоловiк на сiмсот. Двi стопи папок з адресами закривали голову президiї. Маса подарункiв... нi, дорогих не було, так, кустарнi вироби. Але халат i тюбетейку узбеки на мене надiли. Халат - простий, не шовковий.

Сам я зробив великий огляд роботи клiнiки. Цифри значнi, але... для домашнього, радянського користування, у сенсi результатiв.

У ресторанi була вечеря. Не пам'ятаю, де взяли грошi.

Зато вдома Лiда виклалася, як могла, запросили чоловiк двадцять самих-самих хiрургiв i тiльки з iнших мiст. Випито i з'їдено було багато. До неподобства не напилися, але деякi добряче випили. Лiда молодець!

Так, ледве не забув, орден Жовтневої революцiї видали.

Ще деталь, напередоднi святкування, коли багато гостей уже приїхали улаштував показовi операцiї, цiлих три АШКи! Намагався довести, що ще не старий. Не оцiнили:

- На чорта тобi це було потрiбно?!

1984 рiк пройшов у трудах по становленню iнституту. Тобто клiнiка працювала як звичайно, але притиралися господарськi служби, добирався народ. Добудували гуртожиток для сестер, зробили четвертий поверх для терапiї над старим корпусом, жадiбнiсть охопила директора - бiльше лiжок!

На початку 1985 року життя похитнулося, i ледве було не перекинулося. У Лiди трапився iнсульт. На щастя не важкий, без втрати свiдомостi, тiльки iз сильним запамороченням. Пiдвестися не могла. Лiкарi наполягали на госпiталiзацiї, але хвора просила:

- Не вiддавайте мене в лiкарню!

Ми i не збиралися. Призначили масу лiкiв.

Пройшов мiсяць життя з лежачею хворою. Катя з Володею жили у нас.

Тепер уже майже усе пройшло. Вчора виводили на вулицю.

Навеснi поїхали на дачу.

У iнститутi з'явилася "Волга". На нiй шофер мене зустрiчає i проводжає бiля електрички, на станцiї метро. За всi п'ять рокiв директорства, тiльки один раз приїжджали за мною на дачу. От який iдейний директор. Зарплату не одержує, i ще i машину береже. Кожний прочитає i скаже:

- Ну i дурень.

Може бути. Але так вже улаштований. З тiєї ж опери, що оголошення у вестибулi про заборону подарункiв. Не думаю, що строго виконували наказ, приносили цукерки i коньяк. Менi особисто, нiколи. Тiльки раз викрили одного лiкаря, вимагав грошi. Запропонував звiльнитися.

Увесь час пишу про смертi. Але куди вiд них дiнешся, якщо сам старий?

От знову, помер Ваня Дедков. Соратник i друг.

У 1968 перенiс iнфаркт, пiсля чого наростали ускладнення - аневризма i блокада серця, ушили стимулятор, розвився гнiйний плеврит. Але роботу не кидав i навiть iз дренажем робив операцiї. Був першокласним хiрургом.

Зупинка серця трапилася вдома. Ганна Василiвна i дочка Таня (вона в нас працює) по черзi робили масаж серця i дихали "рот у рот", поки приїхала швидка допомога, i дефiбрилювали серце.

До нас привезли на штучному диханнi. Нiч удалося протримати життя, але зупинки серця повторювалися, i до ранку усе скiнчилося.

Панахида була в iнститутi удосконалення, де кафедрою завiдував рокiв двадцять. Народу прийшло мало. Прикрно за Ваню, тисячi людей спас, а до могили пiшов майже на самотi. Подумалося, так i зi мною буде.

Ах, Амосов, не займайся дрiбницями! Не за подяки оперуєш i рятуєш - для задоволення. Така механiка психiки, усе робиться для задоволення - їжа, слава, навiть "добрi справи". Рiзниця в тому, кому що бiльш цiнне.

Ще: одержав листа з Ленiнграда вiд свого однокурсника - померла Галя, вiд iнсульту на грунтi гiпертонiї. Тиждень пролежала в реанiмацiї, але врятувати не змогли. Розiйшлися сорок п'ять рокiв тому, згадував рiдко. Бачилися два рази. Але усе ж у пам'ятi маленьке мiсце займала, зовсiм маленьке. Знав, що десь є живий шматок молодостi, що при бажаннi можна зустрiтися i пригадати. А тепер там - пустота. Так само як порожнi мiсця моїх друзiв, чиї картки пiд склом передi мною: Борис, Аркадiй, Кирило, Юлiк, Федоровський, Дольд-Михайлик, Сент-Джордж, Дедков. Дивина почуття в тому, що їх уже немає, а я як нi в чому не бувало, оперую, бiгаю, думаю. Дригаюся! Адже їх немає. Немає!

Шкода Галю. Скiльки в неї було щастя в життi? Навряд чи багато. Але не будемо перераховувати i рахувати. Кожному - своє.

Наприкiнцi жовтня був з'їзд хiрургiв України в Сiмферополi. Їздили з Лiдою у Старий Крим. Нiчого, старi (двоюрiдна сестра Катя i її чоловiк Федя) тримаються, тiльки бояться померти один ранiш вiд iншого.