Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

У серпнi парламент розпустили у вiдпустку. Отут я дiзнався цiну демократiї. Виборцi були вже не тi, що ранiш. Коли звiтувався - наполегливо дорiкали, вимагали прав i пiльг. На прийоми по понедiлках приходило по 20-30 вiдвiдувачiв. Не тiльки просять, але вимагають. Крiм того - права качають! Давай гарну роботу, соцiальний захист, начальники поганi.

Загалом, зрозумiв, що потрапив в халепу: не маю змоги задовольнити народ.

Друга половина серпня: вiдпустка.

Вдома усе крутиться навколо Анюти, тому ми з Чарi вiдправилися на дачу однi. Нуднувато, але зате був час для анкет i моделей суспiльства.

Верховна Рада знову зiбралася у вереснi. I дуже швидко вона менi зовсiм набридла. Дивне положення: законодавцi працюють, уряд - править, а країна котиться в прiрву. Без кiнця розбирали програми i плани. Явлiнський i Шаталов запропонували "500 днiв", щоб перейти до ринку. Уряд його не прийняв, Абалкiн запропонував свiй. А дефiцит в економiцi зростав, як снiгова куля. Воєнна промисловiсть гнала пушки i лiтаки, уже явно не потрiбнi. Усi вимагали пiльг: пiдвищення оплати, вiдпусток, звiльнення вiд податкiв. Тобто - грошей. Рижков виходив i говорив: "Грошей немає". Наполягали: "Знайти!" Через день - той же Рижков: "Ми пiдрахували i вишукали". Виглядало несерйозно.

Влiтку 1989-го вiдбувся перший "соцiальний вибух": застрайкували шахтарi Кузбасу. Громадськiсть - привiтала i навiть Горбачов ледве не схвалював. Знову - пiльги, грошi. А продуктивнiсть працi шахтарiв у порiвняннi зi Штатами була в п'ять разiв менше.

Державна дисциплiна йшла пiд уклiн: заводи виконували тiльки тi замовлення, що вигiднi. Зв'язки рвалися. Екологи збирали мiтинги i закривали виробництва. Дефiцит бюджету компенсувався друкуванням грошей. Виробництво падало. Результат - дефiцит товарiв i iнфляцiя.

Добре сказав Абалкiн:

- Ми хочемо жити як в Америцi, а працювати як у Союзi.

Я цiлком розбирався у всiх справах, але бачив безнадiйнiсть i вiдсутнiсть розуму в правителiв, тому не хотiлося брати участь у дебатах. Але два рази усе-таки виступав: коли затверджували Чазова в мiнiстри i проти озброєнь.

Просидiв в Верховнiй Радi осiнь i вирiшив, що досить. Потрiбно втiкати. Якщо не зовсiм, то хоча б частково, щоб їздити додому, оперувати. Навiть цiною неприємностей вiд прийому виборцiв!

Допомогло серце. Ще влiтку помiтив екстрасистоли, тобто "позачерговi" скорочення серця на фонi ритмiчної роботи стимулятора. Вони не заважали жити, бiгалось добре. Вирiшив скористатися: звернувся в Кардiологiчний центр, до Чазова. Обстежили i видали довiдку: "Звiльнити вiд засiдань". Подав її Примакову i вiн дозволив "вiдвiдувати по можливостi", до ротацiї ВР восени 90 року, на з'їздi. Що i було потрiбно довести.

Бiльшу частину часу став проводити вдома. Оперував. Але й у Москву їздив часто - попрацювати в бiблiотеках, зрiдка посидiти на засiданнi. Попутно - провiдати друзiв, поговорити на всякi теми.

У одну з таких поїздок у Москву приспали Чарi. Саме так. Занедужала моя улюблениця ще наприкiнцi лiта: рак молочної залози, уже з метастазами. Вони стали швидко рости, з'явилася рiдина в животi, задишка.

Боже мiй! Як вона страждала! Лежати вiд задишки не могла - стояла, потiм падала вiд втоми i знову пiднiмалася. Їла мало, уже не гавкала, тiльки дивилася на мене невимовно жалiсливо. Докiрливим поглядом.

Знаючи мою любов до собаки, мене не запитували, приспали i поховали.

"Ми любимо не собаку, а собак" Так, це так, але я вже бiльше не хочу. Море задоволення, що доставили двi Чарi за 18 рокiв спiлкування, не покриває переживань вiд їхнiх смертей.

Краще я вiдiйду убiк - вiд щастя i нещасть.

Але зате в нас була Анюта. Вона швидко росла. Не встигли оглянутися, уже манеж поставили в кухнi. А як чудово вона посмiхалася!

Пройшла зима 1989-1990 рокiв. Пройшли вибори народних депутатiв союзних республiк.

З ВР мене "ротували" восени 90-го, на Другому з'їздi. Тодi ж вибрали Президента, зрозумiло, Горбачова. Не ста вiдсотками як ранiш, але достатньо. Потiм - вiце-президента - Єнаєва, така гидота.

У 1990 роцi почалися компанiї за суверенiтети союзних республiк. Мiсцевим керманичам - комунiстам дуже хотiлося самим правити. Бiльше усiх - Єльцину. В Українi заворушилися нацiоналiсти. Теж зiбрався з'їзд, обрали Голову - Л.М.Кравчука.

Влiтку я ще iнодi приїжджав на засiдання Верховної Ради. Пам'ятаю, що одночасно засiдав i з'їзд депутатiв Росiї. Усi спостерiгали за баталiями по виборам голови. Зi скрипом пройшов Єльцин.

Тим часом положення в економiцi постiйно погiршувалося. Вiдбулася змiна уряду - з'явився Павлов. Не пам'ятаю, коли i як це трапилося. Знаю, що було перша прикидка з фiнансових справ, щось з обмiном купюр.

Монополiю на зовнiшню торгiвлю скасували i з'явилися "човники". Всi пiдземнi переходи в Москвi були забитi торговцями, як при НЕПi. Вiдповiдно зникали товари в магазинах. Навiть - у Москвi. Слово "дефiцит" стало модним. Всякий: товарний, бюджетний, торговий. Майже на чверть не вистачало грошей уряду, i вони були "запозиченi в Державному банку". Попросту - надрукованi.

Ще пiзньої осенi 1989 року я зробив спробу виконати свою програму: допомогти школi i медицинi. У школi потрiбно пiдсилити фiзкультуру - один урок щодня i з великим навантаженням. (Приблизно так на Заходi). З Василем Кольченко (учень) знайшли школу, переконали директрису, виступав перед батьками. I - нiчого. Саботаж учителiв фiзкультури i невдоволення батькiв. Менше мiсяця протримався новий розклад iз посиленою фiзкультурою. Мiськвно було "за", але наказу не видало.

Мiнiстерству охорони здоров'я я для початку запропонувала вибiрково ввести нашу "формалiзовану" iсторiю хвороби в котрiй потрiбно лише пiдкреслювати, ставити цифри i зовсiм трохи писати. Економiя часу 1-2 години на день. Плюс - iнформативнiсть. Вигоди очевиднi: усiм вiдома "писанина" лiкарiв - вимагає часу, а нiчого зрозумiти не можна. Заступник мiнiстра вiтав. Але - не бiльше. Головнi лiкарi погодилися, але не зробили.

Трохи пiзнiше я надрукував статтю про "iсторiї" у "Медичнiй газетi", iз пропозицiєю - вислати зразок. Спецiально надрукували декiлька сотень примiрникiв для розсилання. Дiйсно, десятка три листiв з запитами прийшло, вiдправили їм зразки. I - все!

Таке враження - б'єш, як у подушку.

Якби менi було не 75, а хоча б пiвсотнi рокiв, то щеб поборовся, а так...

- Да горiть ви усi ясним полум'ям!

Система так закостенiла, що втратила здатнiсть сприймати нове.