Голоси Часiв
1991-92 рр. Подiї. Путч.
Отут пiдiйшли подiї великого масштабу, вони усе собою затулили. Михайло Сергiйович намагався скласти Союзний договiр iз республiками - щоб i свободи їм додати i цiлiснiсть країни зберегти. В Огарьовi засiдали комiсiї, напевно - декiлька мiсяцiв. Нiбито, до лiта 1991-го узгодили.
Поїхав Горбачов у Форос, у вiдпустку.
Грянув "ГКЧП"!
Ранком я почув по радiо звернення цих дiячiв до народу. Воно збивало з нiг: переворот! Я б уже не пригадав усього, але зберiг "Известия" за 20 серпня. Тому коротко розповiм суть подiй.
Тези їх "Звернення". У країнi криза економiки i влади. Розпад зв'язкiв, падiння виробництва, iнфляцiя, розгул дикого ринку, республiки розбiгаються, Союз от-от розпадеться, угоди республiки не визнають... Потрiбнi екстренi заходи! Для цього зiбрали Комiтет "iз здорових сил". КДБ - Крючков, МВС - Пуго, вiйська - Язов, Рада мiнiстрiв - Павлов. Голова - вiце-президент Янаєв. Саме вiн оголосив, що Горбачов хворий i вони беруть владу.
Реалiзацiя надзвичайки: заборона на партiї, органiзацiї, збори, цензура ЗМI, держконтроль над економiкою, монополiя зовнiшньої торгiвлi, цiни, зарплати, власнiсть. Далi: охорона об'єктiв - читай - вiйська в мiстi. Але... усе спирається на конституцiю.
По ТБ показали прес-конференцiю, "ГКЧП"-iстiв iз тремтячими руками Янаєва, а потiм запустили "Лебедине озеро". Але "Свобода" передала подробицi - у Москвi танки, бiльшiсть республiканських властей пiдтримало путчистiв, Україна - вичiкує.
Що робить народ у таких ситуацiях? Запасає продукти.
На щастя, усе розв'язалося за два днi. Слабаками виявилися нашi "силовики". Єльцин бiля Бiлого дому вилiз на танк i зломив ситуацiю - злякав. Правда, москвичi потiм розповiдали, що нiякого масового протесту не було, i багато хто хотiв наведення порядку.
Але, так чи iнакше, наступного дня "Свобода" передала, що танки iдуть, а путчисти направилися у Внуково - летiти до Горбачова.
Вони дiйсно, поїхали на переговори до Горбачова. Ми навiть тепер не знаємо, що вони хотiли. У всякому разi, слiдом за ними поїхали "вiрнi" вiйськовi - заарештовувати путчистiв. Не знаємо i справжнє ставлення Горбачова до iдеї путчу. Чутки ходили рiзнi, повторювати не буду.
Я прикидав "ГКЧП" на ситуацiю сьогодення, коли народ настраждався пiд демократiєю i хоче порядку: мабуть, пiдтримали.
Принизливим було повернення Горбачова в Москву. Усi його пояснення про блокаду Фороса звучали не дуже переконливо на фонi героя Єльцина. А як вiн принижував Михайла Сергiйовича на з'їздi депутатiв Росiї!
Незабаром пiсля путчу зiбрали наш з'їзд, Союзу РСР. На ньому намагалися ще щось склеїти, але вже явно без надiї. Подiл республiк фактично вiдбувся ще до Бiловезької Пущi.
Формально Верховна Рада i народнi депутати ще iснували до нового - 1992 року.
У сiчнi 1992 року розпад Союзу оформився в Бiловезькiй Пущi. Моя позицiя: розумом - схвалював. Серце - болiло.
Все-таки я глибоко росiйська людина, хоча Росiю i Союз, як державу, систему, не схвалював нiколи. Неприязнь до царизму йшла вiд iнтелiгенцiї, потiм її ще пiдiгрiли комунiсти, закресливши все краще, що було в Росiї. Наприклад - земство. Лишили вiд старого тiльки вихолощену класику. Але теж - не мало! Толстой, Достоєвський, Чехов, це єдиний внесок Росiї в цивiлiзацiю. З учених хiба що таблиця Менделєєва, i академiк Павлов. У п'ятидесятих роках я зробив пiдрахунок нобелевських лауреатiв: Росiя i Союз виглядали просто жалюгiдно.
Наш комунiзм був явно утопiчний: "прямування вбiк". В усiх науках, крiм пов'язаних iз вiйною, успiхи були дуже скромнi. Зате людськi втрати, у зв'язку з наслiдками революцiї, оцiнюють у 40 i навiть 60 мiльйонiв життiв. Те ж стосується втрат у частинi моралi, трудової етики.
Слiдом за Пущею пiшла "шокова терапiя" Гайдара. Пропали заощадження. I так далi. Не хочу переписувати хронологiю подiй.
До цього часу вiдносяться мої висловлювання з питань незалежностi України. Так, висловлювався "за". Давав iнтерв'ю i писав статтi в газети. Причини: є народ, є мова, є культура, хоча i бiднувата. Iмперiя дiйсно гнiтила українцiв. Совєти - нi, не гнiтили, це - неправда. Українськiй мовi перiодично навiть надавали перевагу. Але занадто багато було росiйських серед населення i занадто велика перевага росiйської культури. Тому було важко конкурувати.
Не приховую, що коли пiднявся нацiоналiзм - хотiлося поїхати в Росiю. Але вже пiзно. Тут пiвжиття прожито, тут 50 тисяч наших колишнiх хворих, сотнi - учнiв. Сiм'я: "етнiчний росiйський" як тепер називають - я один.