Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Ще на початку грудня 1991-го продзвенiв другий дзвоник над головою Лiди. "Спазм мозкових судин": запаморочення, слабкiсть у лiвiй руцi i нозi. Пролежала тиждень. Пiд Новий рiк неврологiчнi розлади повторилися.

Але все це були лише квiточки. Швидко поправлялася, працювала по дому, няньчила онуку. Не сильно пiдвищувався тиск.

Так пiдiйшла весна 1992 року. Лiда поїхала на дачу, я залишився вдома.

I от - трапилося. Це був другий страшний день у моєму життi пiсля вибуху в камерi - день 14 серпня 1992 року.

Десь о шостiй годинi вечора Лiда прийшла з вулицi i впала.

Уклав на канапу. I отут швидко-швидко почали наростати явища серцевої слабкостi. Задихається, метушиться.

- Вмираю!

Схопив пульс - а вiн ледь прощупується. Найголовнiше - не частий, як було в мене при блоцi. Порахував: 38-40. Вимiряв тиск - 60!. Холодний пiт.

Стан катастрофiчно погiршується: бачу - умирає моя Лiда. От так, на очах починає затихати i свiдомiсть плутається... Потiм знову збудження, задишка... I знову це страшне...

- Помираю!

А в мене нiчого немає, щоб пiдсилити серцеву дiяльнiсть. Скорiше набрав телефон швидкої i вони приїхали, усiєю командою, через п'ять хвилин.

Таблетку новодрина пiд язик, i його дiя була магiчна - через п'ять хвилин стала затихати, з'явився пульс, почастiшав спочатку до 80 потiм i вище 100. Кров'яний тиск пiшов нагору, навiть бiльше нiж потрiбно.

На очах, за пiвгодини - смерть далеко вiдступила. Хвора задрiмала.

Розiбралися: виявляється, це я винуватий. У Лiди погане серце, миготлива аритмiя, для лiкування їй призначили дигiталiс, вона одержувала його довго, а я не простежив за пульсом. Наступило передозування - воно i викликало рiзке зрiження пульсу i серцевої слабкостi. Цiлком могла померти.

Але нещастя з Лiдою на цьому не скiнчилися.

У тому ж мiсяцi я зробив свою останню операцiю, протезування клапана. Хвора померла через мiсяць вiд iнфекцiї. Хiрург у таких випадках винуватий менше усiх, але спробуй доведи? Родичi все одно можуть сказати: "Навiщо старий брався? На пенсiю його!"

I правильно скажуть. Хоча чотири попереднi роки вшивав приблизно по 30-40 клапанiв, явних помилок не було.

Рiшення "зупинитися" прийшло без драми, хвора вмирала повiльно, звик до думки: "Кiнчай!"

На конференцiї не повiдомляв, але i не приховував:

- Кiнець моєї хiрургiї!

Перестав дивитися хворих, крiм тих, що приходили до мене особисто або за яких просили спiвробiтники.

Вiдразу вiдчув: тепер - старий. Перейшов в iнший статус. I весь наступний час не намагаюся здаватися "метром" перед спiвробiтниками. Запитають думку - скажу. Не запитають - промовчу.

Слава Богу, що Геннадiй добре керував iнститутом: зниження операцiй усього на 25-30%. Це гарнi цифри при загальнiй кризi. Тим бiльше що з iнших республiк перестали їздити: потрiбно сплачувати.

Заняття для душi були: написав статтю "Мiй свiтогляд". Її надрукували в "Питаннях фiлософiї", престижний журнал. Потiм видали брошуркою.

I знову - смертi. Померли Мамолат i Антонов. Обом - за 80, але голови свiтлi. Олега Костянтиновича ховали добре: народу було багато.

Усе бiльше задоволення доставляла Анюта. Дуже нерiвна. То ласкава - як обiйме i розцiлує: усе вiддаси! А то - розсердиться, наговорить рiзкостей, утече i язик покаже. Я учив її лiтерам, читав книжки. Згадував по ним Катю. Бабуся цiлком обожнює - раба на вiк!

1993 рiк почався з нещасть. Знову - Лiда. 18 лютого трапився новий iнсульт. З паралiчем, iз розладом мови. На щастя незабаром усе вiдновилося.

Була депресiя. Важка обстановка вдома. Лiва нога дуже болiла, ходила на превелику силу. Iнвалiд.

Восени 1993 року вся увага була - до Росiї. Подiї недавнi, описувати не буду. Факт, що парламент, Бiлий дiм, розстрiляли з танкiв i бiльше сотнi людей загинуло. Хасбулатов, Руцькой i Макашов - люди противнi i я затрудняюся - хто бiльше винен - Єльцин або вони. Суспiльство, як i психiку може "занести" - i до упору, до катастрофи.

На наших українських справах цi подiї не позначилися: країна у важкiй економiчнiй кризi. Вiдбиток на вчених: зарплату в Академiї затримують мiсяцями. Довелося перейти на забезпечення у свiй рiдний iнститут. Тепер я почесний директор. Так хотiлося вiдмовитися вiд усяких зарплат, тому що практичними справами не вiдпрацьовую, але куди дiнешся? Пенсiя мiзерна, заощадження пропали.

У тому ж роцi зусиллями А.Ф.Возiанова, була створена Академiя медичних наук - АМН. Мене рекомендували в президiю. Я легенько вiдмовлявся, але рiшучостi не проявив. Думав: усе-таки "при справi". Були вибори нових членiв - Геннадiя вибрали академiком.

У жовтнi 1993 року Валерiй Залевський замiнив менi стимулятор. Перший служив 8 рокiв, останнi пiвроку працював погано. Було тяжко бiгати, приступи стенокардiї. Стимулятор оплатила фiрма "Iнтермедикс". Вiдмiнну машину поставили.

Операцiю описувати нiчого: одну нiч проспав у кабiнетi в Бендета. Весь вечiр приходили гостi i пили за моє здоров'я. Я - теж, але - у мiру.

6 грудня святкували ювiлей - менi 80 рокiв. Положення - не колишнє, але засiдання в Академiї було. Вiд Президента Кравчука одержав "Почесний знак", вiд рiзних органiзацiй - адреси.

Розчулили вчителi з Череповця, iз нашої колишньої школи. Приїхали три чоловiка, привезли скромнi пiвнiчнi подарунки, - навiть сувенiрне барильце вологодської олiї.

Бенкет теж був, як говорять, цiлком пристойний. Спонсори оплатили.

Нi, не одержав задоволення вiд ювiлею. Настрiй поганий, старiсть наздоганяє, удома трудностi.

У Лiди болiла нога, ходила на превелику силу, спала погано.

Виручила хiрургiя: у вiддiленнi у Володi, в iнститутi Шалiмова, виявили закупорку лiвої стегнової артерiї. Микола Федорович Дрюк видалив старi тромби i розширив артерiю.

Хвора свiтло побачила. У її патологiї розiбралися. (Нарештi, Амосов, академiк!) Ясно, що в артерiї "пiдсипали" згустки iз серця. Вiд них же й iнсульти були. Тепер одержує лiки якi знижують коагуляцiю. Сподiваємося. Але загроза залишається.