Голоси Часiв
1998 р. "Останнiй парад".
Менi вже 84. Зиму i весну страшенно як звiр працював над рукописом "Спогадiв" i здається навiть полегшало, став швидше ходити. Зрадiв, але трапився прокол. От такий: пiднiмався по сходах в Будинку вчених, спiзнювався, поспiшав у наш Клуб i - втратив свiдомiсть.
Таке, скажу вам, було приємне вiдчуття! I остання думка:
- Вмирати не страшно.
Так, що усе має свої принадностi. У тому числi i хвороба серця: упав - i помер!
Нiчого не вiдбулося, крiм переполоху з викликом швидкої допомоги. Вiдiйшов через 15 хвилин, семiнар i мiй виступ були вдалим.
* * *
Але "дзвоник" був. Потрiбно готуватися до гiршого: "Не втратити обличчя".