Голоси Часiв
Пiслямова.
Так я припускав закiнчити книгу. Але... життя виявилося складнiше. З початку травня 1998 наступило рiзке погiршення: посилилася задишка, почастiшали напади стенокардiї. Вночi вони не дають спати лежачи, годинами доводиться сидiти з лiками, поки заспокоїться серце. Ходити по вулицi майже перестав. Почував: кiнець близький.
I отут трапилася подiя. Толя Руденко був у Нiмеччинi в професора Корфера i розповiв менi i Катi про їхню хiрургiю. Виявляється, вони оперують старих i з гарними результатами. Протезують клапани, вшивають аортокоронарнi шунти при стенокардiї. Нi, я не звабився: операцiя здавалася нереальною. Клопiтно, грошей немає. Нехай йде, як йде...
Але iдеєю загорiлася Катя. Домовилась iз Книшовим i вирiшили - везти мене до Корфера якщо вiзьметься оперувати. Послали факс, одержали вiдповiдь: "Приїжджайте".
Я погодився. Що менi втрачати? Смерть усе одно близька, так краще померти вiд операцiї, нiж вiд серцевої недостатностi. Це я знав точно.
Справа закрутилася: збираємося їхати. Хотiлося б у себе в iнститутi, але таких старих у нас ще не оперували. Припускаємо їхати з дочкою i з Толею Руденко. Зараз йде оформлення документiв i пошуки грошей. Мiське начальство обiцяло оплатити операцiю.
Так чи iнакше, кiнцевий результат нового повороту життя читачам повiдомимо: або сам, або редактор.