Голоси Часiв
Мама. "Дiвочий грiх" Акушерська школа. Село Ольхово. Замiжжя. Мої дитячi враження.
Мама народилася в 1884 роцi. Розумна дiвчинка, читала книжки. Але... согрiшила. Народила дiвчинку, назвали Марiєю. В той час - ганьба. Замiж не вiзьмуть.
Дiд вирiшив учити дочку. Вiдвiз у Кирилов, знайшли вчителя: здала екстерном за чотири класи гiмназiї.
Школа повитух у Петербурзi - акушерка. Життя в столицi: дуже бiдно, але цiкаво. У Пiтерi мама стала, скажемо так, "середньо iнтелiгентною" людиною. I навiть - атеїсткою.
У 1909 роцi земство дало їй мiсце акушерки на фельдшерському пунктi в селi Ольхово, 25 км вiд Череповця. Отут вона i закiнчила своє життя - професiйне i фiзичне. "Кирилiвною" її звали у всiй окрузi.
Через три роки вийшла замiж за Михайла Амосова: у велику родину, проти волi свекрухи. Про це я розповiм пiзнiше.
У раннiх двадцятих роках "аптека", як звали селяни медпункт, iз слiв мами - залишалася такою же, як i при земствi.
Завжди було три кiмнати: чекальня, приймальня, де фельдшер або акушерка вели прийом хворих i сама аптека: шафи з лiками, стiл з аптечною кухнею для готування лiкiв. Аптекою вiдала мама.
Медпункт обслуговував десять - дванадцять сiл i сiл у радiусi десяти кiлометрiв - шiсть-сiм тисяч жителiв. Найближчий лiкар у Череповцi.
Спогади раннього дитинства. Перед медпунктом десяток саней i рiзномастних коней, що жують сiно з передка. Повна чекальня мужикiв, бабiв, дiтей - у сiряках, кожушках, хустках, кожухах, у постолах, у валянках.
Головна робота акушерки - приймати пологи вдома, вiд 100 до 150 пологiв за рiк. Двi третини з них - в iнших селах, iнодi за 8-10 кiлометрiв.
Пам'ятаю такi сцени. Вночi стукiт у дверi. Мама встає, запалює лампу, накидає сукню, вiдчиняє дверi в сiни. Чую розмови приблизно такi:
- Кирилiвна! Мар'я родить. Поїдемо, заради бога...
Мужика впускають у хату, вiн приносить запах морозу i сiна. Саджають на кухнi. Подальша розмова: яка Мар'я, чи давно "схопило", котрi пологи, чи приходила на огляд.
Мама вже одяглася, бабуся теж пiдвелася, хреститься на iкону. Я лежу, вигляду не подаю, що не сплю. Прощальнi поцiлунки в нас не прийнятi.
- На, неси ящик...
Був такий особливий ящик для акушерського знаряддя. Досить важкий - багато усього iз собою брала: у деяких хатах було брудно.
Мужик забирає ящик, мама надiває кожух, i вони вiдправляються в нiч. От скрипнула хвiртка, у неї був особливий скрип, дотепер не забув.
Бабуся гасить лампу, забирається на грубку, позiхає, шепоче молитву.
Усе замовкає, i я засипаю.
Ранком моє перше питання:
- Мами немає?
- Надто швидко хочеш. Туди шiсть верст, мабуть снiгу намело. Слухай, виє в трубi.
Я слухаю, i менi бачиться заметiль. Дороги немає, i коня, i мужика, i маму занесло снiгом...
Поки маму не привезуть iз пологiв - у будинку тривога. Як там? Що?
Звичайно баби народжували швидко i завчасно акушерку не тривожили. Мама поверталася через вiсiм-дванадцять годин. Але iнодi затримувалася на добу, i на двоє - у "першородящих". Я це слово знав iз раннього дитинства.
Але от наступив вечiр, а мами немає... Я вже не вiдходжу вiд вiкна. Пiзно вночi чую, як бабуся стає на колiна перед iконою i гучно пошепки творить молитву:
- Господи, звiльни вiд тягаря рабу твою Марiю... Господи, яви божеську милiсть до раби божої Єлизавети, допоможи їй. Пiд молитву я засипаю: бабуся водить мене в церкву я знаю про Всемогутнього.
Над ранок чую скрип хвiртки.
Радiсть - мама приїхала.
Ми постiйно жили при пологах. Кожний третiй-четвертий день мама їхала або iшла зi своїми речами. Iнодi з одних пологiв прямо на iншi, потiм - на третi. По тижнях удома не бувала. А ми з бабусею жили в постiйнiй тривозi. (Вона не тiльки молилася, але i лаялася: "Дивись, прорвало їх, б.. й!".. Груба була стара.)
У мами за двадцять чотири роки роботи, на три з лишком тисячi пологiв, померла одна породiлля. Приблизно п'ять вона возила в Череповець, там їм робили операцiї, i здається, теж усi залишилися живi. Певне, сiльськi жiнки були мiцнi, тренованi.
Було в iнтелiгентському середовищi слово "безсеребреник", той, хто "не бере". Акушерки усюди приймали (i тепер грiшать!) пiдношення - "на щастя дитятi". Отож, моя мама - не брала. При крайнiй бiдностi, за всiх часiв. Взагалi нiколи не бачив брехнi, хитростi, завжди доброзичливiсть i довiра до людей. Усi про неї так говорили.
Дуже запальна була. Те ж i на мене: за дрiбницю, не розбираючись, схопить - i надає стусанiв. Потiм шкодує, я бачив. Не ображався.
I - весела. Голос був такий дзвiнкий, що розмови чутно було з iншого провулка. Говорили: "Он Кирилiвна йде". Не пам'ятаю сильно плачучої. Коли вже зовсiм допече - змахне сльозу, i все.
Не хочеться говорити банальностi, але робота була головним сенсом у життi. Вона жила життям села i нiзащо не хотiла його змiнювати.