Голоси Часiв
Батько. Сiльський кооператив. Шлюб. Вiйна. Полон. Повернення. Череповець - служба. Пиятики. Розпад сiм'ї. Iнший шлюб. Хвороба.
Тепер про батька можна усе говорити: нiхто не образиться, усi померли. Мама його завжди хвалила: "Був прекрасною людиною". Не знаю. (Менi навiть батьком його називати не хочеться). Закiнчив двокласне училище. Був цiлком грамотним. Безсумнiвно, багато читав. Зiбрав гарну бiблiотеку: класика, полiтика, фiлософiя, iсторiя. Вона i менi стала у пригодi.
Вiдслужив в армiї. Органiзував у селi споживчий кооператив i маслоробню: iснували до кiнця Ольхова, до 1936-року. Iдейний був.
Далi бiографiя замикалася на маму i на мене.
Мама приїхала в Ольхово в 1909 роцi й оселилася з молоденькою вчителькою, Шурою Доброхотовою. Тодi ж вiдбулося знайомство: Михайла Амосова, iз претензiями на iнтелiгентнiсть. Бабуся шлюбу пручалася.
Тяжко було мамi з такою свекрухою. Життя скрашувалося тiльки любов'ю чоловiка. Говорила завжди: дуже любив i були щасливi.
У призначений час народився я. Тодi не було вiдпусток по вагiтностi. У зв'язку з виїздами на пологи, молоко у мами "пересихало" i довелося годувати штучно. Тому я був кволим, хворiв. Проте коли дорiс до школи - хворiти перестав.
1914 рiк. Почалася вiйна. Фронт. Менi було вiсiм мiсяцiв. I вiдразу скiнчилося мамине щастя. Через пiвроку перестали приходити листи: "Пропав без вiстки". Але вiйна була гуманнiшою, i пiсля восьми мiсяцiв мовчання прийшов лист - уже з Нiмеччини, iз полону. Полон був не той, що тепер, легше. Працював на рiзних роботах, бiльше - у сiльському господарствi. Двiчi намагався бiгти, невдало. З Нiмеччини повернувся тiльки на початку 1919.
Погано пам'ятаю: кiмната, яскраве свiтло, бiля мене стоїть чоловiк: вiн здається величезним. I чужим. Таким i залишився для мене на все життя.
Батько навчився в нiмцiв i хотiв зайнятися господарством, але незабаром поїхав: запросили в Череповець, на велику посаду, по кооперацiї. Спокусився роботою i хотiв обновити своє господарство. Воно було в повному занепадi: залишилася одна корова i курки. Працювати було нiкому: бабуся постарiла, мама - уривками, наймати нi за що.
Але нiчого з цих планiв не вийшло. Будинок i майно роздiлили з дядьком Сашком. Той пересунув свою "лiтню" половину на сусiдню дiлянку. Батько знiс стару "зимiвлю", i почав будувати гарний будинок, але не добудував.
Став сильно пити. Завiв коханку. Зiйшлися.
Сiм'я розвалилася.
Доля в батька була смутна.
У новiй сiм'ї народилося два сини.
Не знаю, чому не було оформлено розлучення батькiв, але нiби-то мама зажадала, щоб батько забрав будинок iз дiлянки. I вiн це зробив: новий будинок розiбрали i вiдвезли. Через рiк ольховськi мужики допомогли мамi побудувати "особняк" у два вiконця. У ньому вона i дожила вiк.
Коли в 1926 р. я приїхав у Череповець навчатися, батько давав менi на утримання 15 рублiв на мiсяць. У 1929 р. Маруся закiнчила iнститут i мама вiдмовилася вiд його допомоги.
У 1930 батько занедужав - ослiп. Вiд мами чув дiагноз "атрофiя зорового нерва на грунтi алкоголiзму". Лiкувався в Ленiнградi, наступило деяке просвiтлiння i вiн знову став працювати. У 1931 роцi раптово помер, певне вiд хвороби серця.
Мама його дуже жалiла.
Так менi не повезло з батьком. Пробачити йому нiколи не мiг, хоча менi вiн був не потрiбний: пiшов, ну i ладно. Мама ж залишилася!