Голоси Часiв
До 1926 р. Самотнє дитинство. Школа. Пiонерiя. Книги. Мiсто Череповець.
Мабуть, можна перейти до сутi справи, до свого дитинства. Воно було незвичним для села: до школи з хлопцями не спiлкувався. Так i в школу пiшов, самотнiй. Таки - барчук! Читати теж не вмiв. Пам'ятаю тiльки, що багато малював, фантазував, бiльше про вiйну. Гуляти не любив: взимку ледве не силою виганяли "дихати повiтрям". Взагалi - рохля i рохля! Неправильно виховувала мама.
Зате школа стала подiєю. Одна вчителька учила два класи: перший i третiй. Мене посадили зi старшими, у першокласникiв мiсця не виявилося. Отут я швидко вивчив букви i став читати. Робiнзона Крузо прочитав за три мiсяцi. Але школа спочатку не подобалася: дуже багато шуму, хлопцi буйнi, усi - незнайомi. Не було контакту. Навiть на перервах я не виходив iз-за парти. Обвикнувся тiльки до рiздва.
У перше шкiльне лiто барство з мене злетiло: бiгав босонiж, днi проводив iз товаришами на рiчцi. Але все одно залишився незграбним: не навчився плавати, не бився, погано грав у мiстечка, у лапту, не вмiв їздити на велосипедi, танцювати, плавати. Завжди вiдчував свою неповноцiннiсть. Дивуюся, як це став хiрургом: ручна все-таки робота!
Учився добре, але учили погано. Умов для цього не було - пiдручникiв, паперу, вмiння викладати. Втiм, нашу вчительку, Серафiму Петрiвну, згадую з задоволенням.
У 1924 роцi органiзувався загiн пiонерiв. Це було дуже цiкаво Тодi ж у мене з'явився перший чин - заступник вожатого загону. Такий гарний був партiйний початок - i не одержав продовження!
Суспiльна робота кипiла: збори загону, "проробки" недбайливих, походи, стiнгазета. Навiть брав участь у дорослому драмгуртку. На мiтингу до сьомої рiчницi Жовтня на площi вiршi читав! Пам'ятаю, як у 1924-му роцi прийшов дядько Сашко i сказав, що Ленiн помер. Нi, не шкодували, не чув.
У пiонерiї склалися "полiтичнi переконання": усi багатi - поганi, бiднi - гарнi. Революцiя справедлива - рiвнiсть. Бiлогвардiйцi - звiрi. Iмена: Ленiн, Троцький, Зинов'єв. Про Сталiна не чув.
Ще одне - органiзував шкiльний кооператив: зошити, олiвцi.
Червонi краватки прищепилися легко, а от iз трусами було погано - старенькi протестували: "Соромно!" Траплялося, хлопцi самовiльно - ножицями (або навiть сокирою!) - укорочували пiдштаники, щоб вийшли труси.
Загалом, нiчого видатного в моєму сiльському дитинствi не було. Рiка, лiс, луг, iгри. Лiдером по частинi забав не був. Шанували, що добре учився. А влiтку - робота: сiножать, жнива, молотьба. У нас було тодi скромне, але господарство: корова Лушка, собака Арфик, кiшка, курки. З 12 рокiв я був головний робiтник.
Чомусь не пам'ятаю, щоб готував вдома уроки. Напевно, не задавали: багато новацiй пережила школа.
Читав багато книг - бiблiотека була гарна. Особливо запам'яталася товста "Iсторiя Великої французької революцiї" Карлейля.
У школi усе було цiкаво - йшла суспiльна робота в пiонерiї.
У 1926 роцi скiнчилося моє щасливе дитинство i почалося досить смутне життя.
Потрiбно було учитися далi. Для цього треба їхати в чуже мiсто - Череповець, поступати в школу другого рiвня.