Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Ми приїхали на пароплавi, мама вiдвела до школи - складати iспит. Щось писали, вирiшували задачi, був упевнений i не хвилювався. Познайомився з Льонею Тетюєвим, другом на цiлих сорок рокiв. Повернулися в Ольхово i чекали звiстки про прийом. Пам'ятаю, думалося: "Хоча б не прийняли". Але зараз-же: "Треба"! I так на все життя: "Треба!" "Треба!"

Пароплав "Касир" ходив вiд Череповця до Ольхово, ночував бiля пристанi i в 4 ранку вiдпливав в зворотньому напрямку. Таке собi суденце з дизельним двигуном. Навiть зараз чую: "Тук-тук-тук", над рiкою.

Гiрко плакав, коли один прийшов iз пристанi у свою кiмнатку, в Олександри Миколаївни. До 15 рокiв мене охоплювала страшна туга пiсля повернення з дому. На самотi, iз скупими сльозами.

Майже весь перiод життя в Череповцi пройшов тужливо. Не було щастя. Стало трохи легче лише в останнi роки, коли з'явилися новi iнтереси.

Мама оселила мене до своєї кращої подруги Олександри Миколаївнi Доброхотової. Вона вчителювала, жила одна, мала маленький будиночок, було двi кiмнатки i кухня: площа метрiв 20, стелi низькi. Вчителi жили жалюгiдно, гiрше чим ми - у нас удома садиба. Електрика була дорого, освiтлювалися лампою. Їжу готували в печi.

В мої обов'язки входило носити воду вiд колонки, колоти дрова, чистити тротуар.

Олександра Миколаївна була вiдмiнною людиною i прекрасною вчителькою. До неї часто приходили такi ж самотнi, як вона, колеги, i розмови були тiльки про учнiв. З того часу шкiльнi справи залишилися близькi моєму серцю. (Згадую її, маму, їхнiх подруг - i розчулююся, до чого все-таки люди були вiдданi своїй справi!)

Як я вже згадував, батько давав менi 15 рублiв на мiсяць, П'ять рублiв сплачував за квартиру i на 10 повинний був харчуватися. Два рази на мiсяць треба було ходити за грошима до батька в Губсоюз - там вiн займав гарну посаду.

До чого ж тяжкi були для мене цi походи! Бувало, пiдiйду до сходiв на другий поверх, - постою, повернуся, походжу по вулицi... Але куди дiнешся? У мами грошей не було: училася в iнститутi сестра. Пiднiмуся, входжу в кiмнату - це контора з декiлькома столами, його - головний. Пiдiйду, привiтаюся, вiн завжди виглядав добрим.

- Тато, менi потрiбно грошей.

- Скiльки тобi?

Першого числа я вiдповiдав - десять, а п'ятнадцятого - п'ять рублiв. Вiн щораз задавав це питання, але я жодного разу не попросив бiльше. А вiн не запропонував.

Всi закупiвлi робив сам. Завжди вистачало грошей: педант iз дитинства. Не так уже погано харчувався на 10 рублiв. Суп iз м'ясом (1 кг на мiсяць!); на друге гречана каша з коров'ячим жиром - його в плошцi розтоплювали в печi, вiн вiдразу застигав. Ранком i ввечерi - чай iз хлiбом без олiї, цукор у прикуску. Вiтамiнiв мало, тому по веснi завжди хворiли очi. Але iнших хвороб не пам'ятаю. За всi роки свого навчання не пам'ятаю, щоб пропустив уроки.

Два рази на мiсяць ходив у кiно - 20 копiйок, у перших рядах. Зрiдка купував на лотку iриску - 1 копiйка. Шоколадних цукерок не пробував жодного разу.

Вдягався бiдно: мама обшивала себе i мене. Були двi ситцевi сорочки, однаковi, сiренькi. Ще була сукняна курточка перешита з мотлоху. Матрацну наволоку восени набивали соломою на весь рiк. До весни вона перетворювалася в потрох i спав уже на дошках. Простирадло - було, пiдковдри - не було. Ковдра ватяна, клаптева.

У лазню ходив раз на два тижнi. Прати бiлизну возив додому.

Спосiб життя. (Нудне слово!). Такий був i "спосiб".

Пiдводився в сiм, лягав у десять. Жодного разу не порушив режиму.

Невесело жив. Але - не нудьгував . Тiльки сильно тужив за мамою i по дому. Через два-три тижнi обов'язково бував в Ольхово. Восени i навеснi - на пароплавi, зимою ходив пiшки. Багато разiв я вимiряв цi 25 км.

Учитися подобалося: усе легко давалося, був першим, навiть старостою класу - журнал вiдвiдування довiряли. Але: "не висувався". Дивнi були порядки: оцiнки - "уд" i "неуд". Рiвнiсть? Дурiсть?

Уроки не готував. Завдань мало, усе встигав робити в класi. Навiть творiв удома не писали. Мiж iншим, учителя були дореволюцiйної виучки. Тiльки правильно писати не навчили: дотепер помилки роблю.

Було i слабке мiсце: фiзкультура. Незграбний, соромився, хоча сила була. Тому - хитрив, навiть збiгав з урокiв. Спiвати теж не мiг: нi слуху, нi голосу. Музику не слухав, електрики i радiо в Олександри Миколаївни не було.

Улюблений предмет - лiтература. Усе читав, усе знав, учительки були розумнi.

Не пам'ятаю, щоб на перервах скаженiв, як покладалося хлопчиську. Усе тому ж: "рохля". У бiйках не брав участь, мене не били, тому що був сильний, сам не задирався. За все життя вдарили якось - ще в Ольхово.

Поза школою з хлопцями не спiлкувався. Порядок такий: прийшов iз школи, пообiдав, помив посуд i - читати.

Це i була, як говорять: "одна, але полум'яна пристрасть".

Книги. Записаний був у трьох бiблiотеках, дитячiй, дорослiй мiський i шкiльнiй. Крiм того, у прикомiрку в Олександри Миколаївни були "додатки до Ниви" за декiлька рокiв зiбрання Горького, Купрiна, Андрєєва, Бунiна, Сервантеса, Золя. Комплекти приносив i прочитував "вiд i до". Гоголя i Пушкiна вже ранiш знав, в Ольхово. Ще читав усю нову лiтературу, що приходила в мiську бiблiотеку - у 20-х роках ще вiльно друкували "попутникiв". Звiсно - був Єсенiн, кумир молодi. Але менi бiльше подобався раннiй Маяковський. Рядок з "Хмара в штанах" дотепер пам'ятаю. Вся моя "освiченiсть" виросла з белетристики, наукових книг читав мало. Хiба що iсторiю.

Спiлкування. Першi чотири роки домашнiх друзiв зовсiм не було, тiльки в школi. Пiонери не сподобалися, комсомол навiть не спробував. Проте культурнi "заходи" були. По-перше - театр. Для школярiв по суботах - квиток останнi ряди - 10 копiйок. Вихiдного одягу не було, трохи нiяковiв, але - перемагав. Ще ходив на публiчнi лекцiї. Ще пам'ятаю "чищення партiї": здорово драїли!

Iсторiю як предмет, нам не викладали, було "суспiльствознавство". Я був "за революцiю i соцiалiзм". Мама й Олександра Миколаївна - "в основному" теж. Вiрили, що влада - для народу, i сподiвалися на майбутнє. Про НК говорили пошепки.

Вiв щоденник. Непорядне про себе теж писав, але по-нiмецькому. Зошит пiзнiше взяла моя "любов" i не повернула.

Про любов. Звiсно - закохувався, i дуже рано. Пiд будинком ходив. Бузок у вiкна кидав. Але листiв не писав, i слiв не вимовив. Предмети: спочатку Шура Венчинова, потiм Валя Шобирева, особливо довго. Закоханiсть - чиста, у лiжку себе уявляв з iншими. Так, романтика була, мотиви в розумi звучали.

Самий щасливий час - канiкули. Вiд сiльських приятелiв вiдiйшов вiдразу, як потрапив у Череповець. Спiлкувався iз сестрами, вони жили поруч. Поки господарювали - була робота: сiножать, картопля, город. Гриби, ягоди збирав у лiсi. Усе разом - не дуже багато часу займало. А в зимовi канiкули навiть цiєї роботи не було. У 1928 роцi органiзувалися колгоспи i господарство лiквiдували - залишився тiльки город. Весь вiльний час лежав на канапi i читав книги. Мама називала: "книжковий хробак" i грозилася продати канапу.