Голоси Часiв

Головна   >   Голоси Часiв   >   Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.   >   1932-35 р. Станцiя. Змiна. Обов'язки. Аварiя. Робота.

1932-35 р. Станцiя. Змiна. Обов'язки. Аварiя. Робота.

Станцiя. Я бачу її до дрiбниць, навiть iз вiдкритими очима. Маленькi дверi з вулицi в машинний зал, через якi ми ввiйшли в перший раз. Вiдразу огорнув рiвний гомiн турбогенераторiв.

У машинному залi на високих фундаментах - двi турбiни: велика - на 5000 кiловат i мала - на 1600, купленi старими. Тут же розподiльний щит. Отут царювали щитовий монтер i машинiст. Вони сидiли за столиками i щопiвгодини записували показання приладiв.

У котельнiй на бетоннiй пiдлозi змонтованi чотири парових казани. Висота - у три поверхи, iз залiзними трапами i схiдцями. Вгорi бiля водомiрного скла та манометра сидiли водонаглядачi. Вони регулювали надходження води в котел. Вони ж давали гудки.

На другому поверсi стояв кочегар. Вiн дивився за топкою i регулював подачу палива. У самому низу, де вентилятори i насоси, працювали два пiдлiтка-зольщика, їхнiй обов'язок - вигрiбати золу. Головним у котельнiй був старший кочегар.

Бiльше усього турботи доставляла топливоподача. Станцiя працювала на деревних трiсках та вiдходах пiсля розпилу колод. Трiски подавалися на станцiю - до котлiв i на склад - по стрiчкових транспортерах. Вони тяглися через заводське подвiр'я на високих стовпах. Для роботи на складi була команда з дванадцятьох дiвчат на чолi з їх "бригадиршою".

Змiнний технiк - командир над усiєю змiною.

Власне, нiяких спецiальних обов'язкiв у нього не було: забезбечити виконання графiка навантажень - i усе. Паливо не заощаджували. Трiски надлишок, нею засипали територiю селища. Вся бiда в неритмiчностi. Якщо завод стоїть, усе одно треба давати енергiю в мережу. От i починається аврал. Особливо в "години пiк", зимою - ранком i ввечерi - давай 6000 кiловат - i нiяких розмов! Диспетчер iз мiста не дасть покою спочатку щитовому монтеру, потiм змiнному технiку, потiм i директору.

Усього один тиждень ми стажувалися i заступили на свої змiни. Не було особливих труднощiв. Пам'ятаю тiльки першу аварiю вночi. Лампочки почали яскраво свiтитися, машинiст кричить:

- Зараз вирубить!

Це значить, наша дiлянка мережi вiдключиться вiд системи, навантаження впало, турбiни йдуть врознос i спрацьовує автомат, пар закритий - турбiна вiдключилася. Отут починається справжнє пекло: свiтло гасне, захиснi клапани на котлах труять пар пiд дах iз страшним свистом, димососи зупиняються, пар, дим та iскри заповнюють усю котельну. Молодi робiтники утiкали вiд котлiв на вулицю. А ти - командир, за усе вiдповiдаєш!

Звичайно, у кожного робiтника на такий випадок iнструкцiя, але потрiбно, щоб вони не розгубилися, зробили усе як визначено. I щоб, Боже спаси, не зайнялася дерев'яна коробка будинку.

Першого разу я теж злякався, толку з мене було мало, у напiвтемрявi заблудився на схiдцях, але усе обiйшлося - хлопцi дiло знали. Потiм уже не боявся. Якщо порiвняти з кровотечею при операцiї на серцi, що випробував через чверть сторiччя, така аварiя - дитяча забава.

Освоєння професiї пройшло успiшно i досить швидко. Через пару мiсяцiв я вже мiг замiнити будь-кого з робiтникiв, крiм щитового монтера i машинiста - вони не довiряли менi своїх справ.

Крiм нас iз Севкою були ще два змiнних технiки. Обидва вони практики, теорiй не знали. Дружбу з ними не водив.

Молодшi за мене на змiнi були тiльки зольщики. Усi звали Коля i на "ти", але шанували. Напевно, за роботу, за простоту без панiбратства. Не знаю, за що, запитувати не доводилося.

Змiна була гарна. Старший кочегар Коля Михайлов, майже ровесник, син емiгранта, тому Коля боявся, коли що - заарештують. Щитовий монтер, Захарин Григорiй, забув по батьковi, багато старше мене. Бiографiя цiкава: у 1914 утiк вiд вiйни на iноземний корабель, плавав по усьому свiту. Набридло, улаштувався в Штатах, перемiнив багато професiй. Пiддався на радянську пропаганду i приїхав "будувати соцiалiзм". Потiм проклинав той день i час, а вже комунiстiв паплюжив: "вiд i до". Виглядав дуже iмпозантно: обличчя як у професора, комбiнезон свiтло-блакитний iз масою кишень i застiбок, читав англiйськi книжки.

Тiльки один чоловiк на змiнi мене цiлком iгнорував - старий машинiст. Ще при Цусимi був машинiстом на кораблi. Лише через рiк менi вдалося заслужити його мiнiмальну повагу: я запустив турбiну пiсля аварiї, коли сам старий спасував i вiдмовився.

Менi вдалося згуртувати змiну приблизно за пiвроку. Потiм до кiнця не знав турбот, мiг спокiйно займатися у своїй конторцi. Для цього не потрiбно усiх гладити по голiвцi i сюсюкати про особистi справи. Матiрне слово я знав iз дитинства, але практику пройшов на станцiї. Тепер без ужитку лежать цi слова. Вiрнiше, перейшли у внутрiшню мову. Дуже допомагають при операцiях i конфлiктах.

Як гудок прогуде, змiну здали, усi збираються в "червоному кутку" на п'ятихвилинку. Начальник скаже декiлька слiв про роботу, розбере НП якщо були, пожурить недбайливих, похвалить гарних.

Приємний момент на змiнi - їжа. Опiвднi, а у вечiрнi змiни годин у шiсть-сiм, заявлявся зольщик i запитував:

- Коля, мабуть за обiдом сходити?

Йому доставляло задоволення походити по селищу. Iнодi щось перепадало в їдальнi, наших зольщикiв там знали.

Робочим їжу не носили, буфета або їдальнi не було. Перерва не передбачалася, їли тут-же, де працюють, частiше чорний хлiб з окропом.

Пори року дуже вiдчувалися на станцiї. Влiтку не робота, а задоволення. Навантаження маленькi: видно всю нiч, освiтлення не включають. Палива надлишок. Склад повний. Ходиш, бувало, по транспортерах, видно далеко, обдуває запахом деревини. На Пiвночi тепло має особливу принаднiсть, його увесь час вiдчуваєш як благодать. Але лiто в Архангельську коротке: два мiсяцi - i знову похмуро, хмари, дощ, холод. Зимою нам дiставався сповна: вечiрнiй пiк навантажень i ранковий пiк. З трьох годин i до восьми, i ранком - iз семи ранку до десяти - нажимає диспетчер: давай - 6000 кiловат! Турбiни працюють майже на межi.

Але турбiни що, їм би пар, а от котельна - у постiйнiй лихоманцi. Потрiбно рiвномiрна подача палива i мистецтво ведення топки. Коля Михайлов дiло знає, але паливом приходиться забезпечувати менi... От i бiгаєш уздовж пасiв i транспортерiв - вiд станцiї на завод:

- Чому стрiчки порожнi?

- Бачиш, стоїмо, лiсу немає.

Бiжиш на склад:

- Дiвчата, давай, давай, пар сiдає!

Дiвчата вже хустки розмотали, тiлогрiйки зняли, свiжi трiски пiдiбрали, доводиться колупати стару, вона змерзлася в камiнь. Сам покопаєш для наснаги та зiгрiву, i знову на завод:

- Коли паливо подасте?

- Iди ти... отут план горить.

Я нiколи не носив ватника, бiгав в однiй спецiвцi. Намерзнешся, ледве живий, - i на котли до водонаглядачiв, у тепло. Постукаєш по манометру, якщо стрiлка йде до верху - можна зiтхнути. Щасливий, коли змiну дотягнеш, iз графiка не сповзеш.