Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Коли починав писати, здавалося, усе забув. Потiм прийшло прояснення: послiдовнiсть подiй, почуття, навiть ключовi слова, по котрим дiалоги придумав.

Перший перiод, у тiй кiмнатi для чотирьох, зайняв усю зиму. Це була адаптацiя до побуту, освоєння професiї, людських вiдношень. Настрiй був непоганий. Тужив за самотнiстю. Не часто вдавалося одному подумати, хтось завжди в кiмнатi розмовляв. Короткi листи писав мамi щотижня, одержував вiдповiдi.

Книги, звичайно, читав. Бiблiотека на заводi була пристойна. Приодягнувся. На базарi купив морський шлем (зюйдвестку), шнурованi чоботи i... кожушок, а для виходу - жовтi черевики - iмпортнi - "Скороход"! Сусiдка зшила сорочку з приставними комiрцями. Першу краватку купив. Фотокартка збереглася з тих часiв: кумедний хлопчик!

У першу ж зиму менi знайшли гарну справу: займатися з робiтниками, готувати їх до здачi техмiнiмуму. Спочатку учив кочегарiв, потiм машинiстiв. Народ строкатий, але бiльше молодi з трьома-чотирма класами початкової школи. Сiм класiв серед робiтникiв тодi вважалися "освiтою". Училися з задоволенням, занять не пропускали. Iспити здавали комiсiї. Хвилювалися, я теж. Вiд кочегарiв почалося моє викладання i на все життя.

Так i пройшла б перша зима 1932-33-го, якби не трапилося нещастя: занедужала мама.

Мамi не щастило до кiнця. Вона померла в п'ятдесят два роки вiд раку шлунка. На болi в животi скаржилася давно, їздила в Череповець на рентген. Пiдозрювали виразку, не знайшли.

У березнi 1933 року на станцiю прийшла телеграма: "Амосову: термiново виїжджай, мати хвора". Вiдпросився, пiдмiнився змiнами, поїхав. Тривога.

У Череповець приїхав ранком. Вiдразу ж пiшов пiшки в Ольхово. Сонячний день початку березня. Що мене чекає? Чи жива? Всякi думки приходять на розум, коли йдеш зимовою дорогою.

Зненацька зустрiв їх на серединi шляху. Здалеку впiзнав тiтку Євгенiю. Серце стиснулося. Побiг назустрiч. Мама лежала в санях, закутана в той самий кожух, у якому їздила на роди. Обличчя блiде, очi закритi. Поцiлував, вiдчинила очi, пожвавилася. "Миколка, Миколка!"

Не плакав, сльози завжди були далеко.

Слабким голосом розповiла, що була шлункова кровотеча, втратила багато кровi.

- От їду лiкуватися, i ти не бiйся, не помру...

Навiть отут вона думала про мої страхи, а свої, тримала при собi. Поїхали прямо в мiжрайонну лiкарню. Вона стояла на околицi, на високому березi Шексни, нещодавно побудована.

Хвору поклали на носилки i внесли у вестибуль. Прийшов хiрург, подивився i велiв вiдправити в палату. Я неумiло допомагав нести.

Три днi прожив у Череповцi. Ходив на короткi побачення. Операцiю не робили. Переливали кров. Стало краще. Посмiхалася: "Не бiйся, Миколка..."

Їхав iз Череповця, не розумiючи небезпеки. Маму виписали, приблизно через мiсяць. Процент гемоглобiну пiдвищився трохи. Самопочуття полiпшилося, удома навiть пробувала працювати, i не змогла. Проте майже щодня ходила до медпункту. До цього часу вiдкрили пологовий будинок на три лiжка i була молода акушерка. Збулося те, про що мрiяла все життя: приймати пологи в лiкарнi. Але вже не для неї...

Любов. У 1933 роцi весна в Архангельську почалася пiзно. У серединi травня дерева стояли ще голi. Але день уже довгий, працювати стало легко. До цього часу ми iз Севкою залишилися в кiмнатi вдвох - поїхав у Москву Костя, переїхав у мiсто механiком на спиртовий завод Пашка. Пройшов льодохiд по Двiнi. Криголам ламав кригу i декiлька днiв навiть перевозив людей iз Соломбали. Такий собi невеличкий криголамчик.

До лiта стара чоловiча компанiя розпалася i склалася нова: iз Череповця приїхали нашi випускники - Льонька Тетюєв i Толя Смирнов. Обидва друга працювали змiнними механiками на лiсопильному заводi. Тiльки робота в них була важкою. Як правило, хлопцi переробляли по три-чотири години, доки ремонтували механiзми пiсля змiни. Приходили додому в брудних ватниках, в щепi i валилися вiд утоми. Жили вони в тому ж будинку, де була наша столова, тому бачилися щодня.

Ще: спробував завести роман без любовi, для сексу. Дiвчина (iз дрiбних службовцiв, забув iм'я), малорозвинена. Але усе виявилося не просто: не зумiв. Переживав недовго, вiдступився. Але iнтерес до дiвчат розбудив.

Севка поїхав в Ленiнград учитися у вiйськову школу. Менi - на одного (!) - дали маленьку кiмнату в двокiмнатнiй квартирi директора (!) станцiї: от якi були часи! - Соцiалiзм.

У 32-му бараку жили дiвчата - бухгалтери з ВРЗа, Женя та Галя. Потiм до них пiдселили другу Женю. Кiмнатка була маленька, але лiжка (нашi заводськi дерев'янi) покритi бiлими покривалами. Вдень на них сiдати не належало. Не те, що ми: весь вiльний час проводили лежачи.

Дiвчат я примiтив у їдальнi IТП iз перших днiв, вони приїхали з Вологди пiсля технiкуму. Пам'ятаю, як Галя стояла бiля столика касира: у шкiрянiй куртцi з хутряним комiром, нiжка в туфельцi i вовнянiй шкарпетцi надто "художньо" вiдставлена. Всi мужики на неї поглядали i розмовляли надто жваво.

Я теж дивився на них мiсяцiв дев'ять. Не наважувався заговорити, комплексував. Познайомив нас, здається, Володька Скрозников.

Важко писати про любов. Жодне почуття так не заїжджене словами, як це. Не випадково: велика значимiсть.

Любов йде вiд бiологiї: у генах закладена головна програма природи - розмноження. Щоб її реалiзувати, потрiбно спiлкування, вибiр партнера, вiдповiднi дiї. Для дiй - стимули. Стимули - вiд потреб. Потреби - у статевих залозах i пiдкiркових центрах мозку. Вони виражаються почуттями. Виховання тренує або придушує їх. Ще бiльше - успiх або невдачi в реалiзацiї. Така проста арифметика людського поводження.

От ланцюжок: Захоплення, Iдеал, Красота. Хочеться дивитися i дивитися. Але набридає: адаптацiя. Потрiбно знайомитися ближче. Розмовляти. Потрiбний зворотний зв'язок. Вiдкинутий - позiтхав, заспокоївся. Пiдтримали, заохотили, помiтили - уже щастя. Спочатку здається - бiльше нiчого не потрiбно. Але... знову адаптацiя. Потрiбнi дотики. Потiм пестощi. Потiм... усе iнше. На кожному щаблi можливi зупинки. Короткi або довгi - вiд характеру (товариський, спокiйний), вiд виховання. I вiд зворотних зв'язкiв. Якщо усе правильно, то щастя усе росте i росте, принадностi кожного щабля залишаються i живуть iз тобою. Кохана увесь час у тобi - "ефект присутностi". На усе, щоб не робив, прикидаєш - як оцiнить вона? Все належить їй, "предмету". В усiм суб'єктивнiсть оцiнок. Боже мiй, яка упередженiсть! Де твої очi? Вуха? Розум? Вона - гарна? Безсумнiвно. Якщо не антична красуня, то симпатична. Природний розум. Не розвинута? Нiчого, вивчиться! Добра? Звичайно, добра! Якщо не всi якостi, якi очiкувалися вiд iдеалiв, то просто життя в неї було важке - "середовище". Тепер усе змiниться.

I так далi.

Ступiнь i темп змiни етапiв: дивитися, розмовляти, торкатися, пестити, спати... i - не дивитися, не розмовляти, не пестити, не торкатися, тiльки секс. Усе вiд типу i виховання обох, вiд обставин.

Яка груба картина! I помилкова. Автор - злий старий, усе забув або не вiдчував.

Нi, любов прекрасна. Навiть її грубi i твариннi щаблi, проти яких повстає наша iдеальна романтика, обожнює людину. Але особливо гарна, коли усе гармонiйно сполучиться в обох: красота, почуття, пристрасть, розум, характер. Тодi любов устоїть проти адаптацiї, що немилосердно розправляється з перебiльшеннями.

Якщо йти вiд кiбернетики, то любов розвивається за законами позитивних зворотних зв'язкiв: спочатку ефект посилює початковий зовнiшнiй вплив, але коли вже досягнуто межi, то навiть маленьке зменшення ефекту валить любов. Потiк починає висихати. Прозрiння. Нi, гiрше - переоцiнка з зворотним знаком. Часто - несправедлива.

I в нас усе було, як по писаному: "присутнiсть", "приналежнiсть". Питання внутрiшньої промови з кожного приводу: "Що вона зараз робить? Як вона до цього поставиться?"

Зрозумiло, я говорю про Галю. Розвився класичний варiант "чистої любовi", майже як було з Валею. Зустрiчi в їдальнi, обмiн книгами, кiно, походи в мiський театр. Катання на лижах. Якось був такий мороз i вiтер, що я ледве не вiдморозив... саме головне, поки додому добралися. Не скажеш же їй, що пропадаю!

Нiяких поцiлункiв, iнколи - пiд руку, тiльки розмови i розмови. Мрiяли поступити вчитися. Я мрiяв. Здавалося, що вона теж. У жiнок надзвичайна спроможнiсть свiтитися вiдбитим свiтлом.

Так пройшло лiто 1933 року.

У серпнi я приїжджав у вiдпустку в Ольхово. Було смутно, турбував стан мами, хоча небезпеки не розумiв. Поїхав, мабуть - iз полегшенням. Любов уже намiчалася.

Можливо, платонiчна канитель iз Галею тяглася б дуже довго, якби ревнощi не пiдштовхнули подiї. Приревнував до Володьки Скрозникова. У нього вже два роки була красуня дружина Маша, але для розмов вона мало годилася. Тому вiн тягся i сюди теж. Такi чоловiки. Не знаю, чи далеко йшли його намiри i її "зворотний зв'язок", але Галя з ним начебто зустрiчалася.

I от настало 7 лютого 1934 року. У мене нiчна змiна. Толька i Льонька зателефонували менi близько години, що пiсля чаю Галя i Володька пiшли прогулятися i їх усе ще немає.

Це була сама ревнива нiч у моєму життi. Романiв уже було багато читано, бачив себе з боку: "Дурень, який же ти дурень! Не смiєш поцiлувати, а отут..." Володька не соромився у висловлюваннях iз приводу жiночої статi, включаючи i свою дружину. "Нi, усе скiнчити! Негайно!" О другiй годинi подзвонили, що прийшла. Змiну допрацював, удома спати не мiг, в одинадцять пiшов снiдати в їдальню. Подруги, як нi в чому не бувало, сiли за мiй стiл. Напевно, Галi розповiли, як уночi на телефон хлопцi бiгали.

Пiсля снiданку були пояснення, зовсiм їх не пам'ятаю, але ввечерi друзi перенесли до мене лiжко i пожитки Галi. Одруження вiдбулося. Але вирiшили випробувати часом: зареєструвалися лише через пiвроку.

Шлюб був щасливим спочатку. Усi його атрибути були присутнi, але немає особливих слiв для опису. Хоча були трудностi в деяких аспектах подружнього життя, з моєї провини, як зрозумiв пiзнiше, коли став справжнiм чоловiком. Пiдозри на адресу Володьки не виправдалися, про Галю i говорити нiчого. Класика: разом утрачали цноту.

Так йшли любовнi справи. Якщо вважати по середньому, то цей фронт уже тодi, i все життя стояв на третьому мiсцi, крiм гострих моментiв. Першою справою - робота, другим була пристрасть до вигадування, конструювання. До науки? Я завжди соромився називати себе вченим. Але все життя створював моделi, малював схеми, щоб зрозумiти суть системи.

Почалося ще на першому курсi, на "проривi". Там, у завшивленому гуртожитку уже видумував "автомат для укладки дошок у стопи". Потiм за життя ще багато було винаходiв, малих i великих. Довiв до практики тiльки одне, але дуже серйозне: АШК, Апарат Штучного Кровообiгу, але це було через 20 рокiв. Такий от горе-винахiдник.

Зиму 1933-34 мама прожила у свого брата, дядька Павла, начальника НКВД Чувашiї, у Чебоксарах.

Мiсцевi лiкарi поставили дiагноз: пiдозра на рак. Оперували: пухлину видалити неможливо. Приховували вiд хворої, але вона все зрозумiла, хоча виду не подавала.

Я приїжджав наприкiнцi березня усього на декiлька днiв. Познайомився з побутом начальникiв: жили багато, за моїми тодiшнiми стандартами, за сучасними - скромно: три кiмнати, кухня, ванна. Обслуги не було. Дядько сам виносив на подвiр'я вiдро зi смiттям. Не знаю - фасон або демократизм?

Зрiдка вели з ним розмови: визнав мене дорослим.

Я розповiв, як мене викликав слiдчий. Вiн запитав щиро:

- Не пропонували спiвробiтничати? Не говорили: "Навкруги вороги, потрiбно чекiстам допомагати".

- Нi. А що це значить?

Тодi я ще був стерильний в цьому напрямку.

Дядько пояснив. Назвав навiть термiн: "шкапний сексот".

- Вiдмовляйся зовсiм. Нiчого не зроблять... а то потрапиш до нас у лапи, так i будеш жити обгажений.

Обстановкою в країнi був незадоволений. Робив натяки на адресу Сталiна, але не уточнював. Вiн перший зародив у менi антипатiю до керманича.

До мами, звичайно, ставилися добре, але все одно вона почувала себе в гостях i сумувала. Сидiла у своїй кiмнатцi за кухнею, така жалюгiдна, схудла. Плакала нишком. Навiть зараз серце стискується, як згадую.

Поїхав iз важким серцем. Потрiбно було працювати, i, крiм того, чекала Галя. Одруження приховав.

З приходом весни мама сильно занудьгувала за рiдними мiсцями i Маруся привезла її в Ольхово. Сама знайшла роботу в Череповцi i приїжджала по недiлях. За хворою доглядала тiтка Женя, "баби" її вiдвiдували, молода акушерка приходила, розповiдала, поради запитувала...