Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Яким був тодi наш Архангельський iнститут? За два роки до цього його створили на голому мiсцi. Дали два старi двоповерхових будинки. Надiслали з Москви кандидатiв для завiдування теоретичними кафедрами. Тепер оглядаюся назад: гарнi вийшли професори. Асистенти молодi, пiсля року аспiрантури в столицi, без ступеню. Але зате повнi ентузiазму. Устаткування кафедр? Зрозумiло, електронiки не було, так де вона тодi була? Зате трупiв для анатомiчки скiльки хочеш: багато бiглих селян помирали, ховати нiкому, тiльки берiть. Коли ми прийшли учитися, був уже першокласний анатомiчний музей: попався гарний професор i вiдмiнний ентузiаст-препаратор, iз засланих iнтелiгентiв.

Лiкарнi, де вчили студентiв, теж були не такi уже й поганi. Що хворi часто лежали в коридорах, так i тепер їх зустрiнеш там же.

От iз гуртожитками було дуже погано - двоповерховий барак на вулицi Карла Маркса переповнений. Новий будинок не добудований. Тому нас тимчасово помiстили у велику кiмнату в помешканнi, що примикало до анатомiчки. Ходили через коридор, де в пiдлогу врiзанi величезнi бетоннi ванни, дуже глибокi, у них плавали трупи. Той самий служитель-препаратор - нiби навмисно витягав i перекладав своє господарство. Лежали купа рук i нiг. Запах формалiну роз'їдав очi.

У цьому гуртожитку я зустрiв Бориса Коточигова, iз яким дружили потiм тридцять рокiв - до самої його смертi. Вiн був мiй ровесник, i життєвий досвiд схожий - дев'ятирiчка з педагогiчним ухилом, вчителювання в початковiй школi. Навiть мати в нього сiльська акушерка. Борис теж був "читач", мабуть, глибше освiдчений i взагалi був розумнiший за мене, хоча учена кар'єра його в наступному зупинилася на доцентi. Ми зiйшлися вiдразу, ще iспити йшли, а ми вже ходили ввечерi по набережнiй Двiни i вели розмови про лiтературу i про полiтику. Вiн менi багато чого розповiв. "Спорiдненiсть душ", як ранiше говорили.

Дивну рiч повiдав про себе. Вiн - таки побував тим "шкапним". Його завербували на iдейному грунтi: був великим комсомольським активiстом i дуже переконаний у комунiзмi. От його i попросили допомагати.

- Це ваш громадянський обов'язок!

Нi, нiяких ворогiв народу Борис не знайшов, обов'язок не виконав, але дуже скоро люто зненавидiв НКВД i зрозумiв, що потрапив до сiтки. Вiн був рiзка людина - Борис. Посварився з хазяїнами, не злякався погроз, дав розписку про мовчання i поїхав в Архангельськ. Але побоювався, що пригадають. Мене попередив:

- Якщо щось трапиться зi мною - знай - "дiстали". Але ти не турбуйся.

Потiм його дiставали декiлька разiв: студентом iз комсомолу виключали, iз партiєю сварився на вiйнi. Але не посадили. Був щирий борець за справедливiсть i iдеї соцiалiзму.

Я не тривожився, що продасть. Дуже любив його i шанував. Царство йому небесне. Це - до слова.

Iспити ми з Борисом витримали, були зарахованi в групу, його призначили старостою, мене вибрали профоргом.

Першi лекцiї не викликали хвилювання - одна нудьга. Пам'ятаю, так хотiлося спати, що сусiду просив: "Штовхни". Мiсяцi два звикав. Заняття здавалися легкими. Гнiтило тiльки зубрiння. Але нiчого, засвоїв технологiю.

Мiсяць прожили в тiй кiмнатi, за анатомкою, потiм вiдкрився новий гуртожиток, i ми з Борисом потрапили в кiмнату на шiсть чоловiк - лiжко до лiжка. (Лiжко iз сiткою - перше в моєму життi, ранiш на дошках спав.) Компанiя в кiмнатi попалася погана. Вечiр сплять, нiч зубрять голосно, не заснути. Вуха затикав хлiбним м'якишем. Усе повернулося "до початку", до гуртожитку на "проривi". Тiльки народ гiрше.

Галя жила на вулицi Карла Маркса. Сiмейне життя в таких умовах - справа важка i неприємна. Подружнi справи вершили в лазнi, там були окремi номери i дешево. А що робити? Соромно, банщики дивляться косо. Не будеш же свiдчення про шлюб показувати. Але любов ще горiла, тому - не шкодував про неодружене життя.

Самолюбство зачiпало, що дружина учиться на курс вище, але вона перевагу не показувала. У мене вже були пiвтора курсу в Заочному iнститутi. Набагато гiрше - справи грошовi. Стипендiя 80 рублiв обiди - у студентськiй столовiй, снiданки i вечерi - "iз тумбочки" - хлiб, кружка окропу - титан завжди кипить. Без заварки, безумовно. Я є педант. Всi продукти були розрахованi: скiльки калорiй на копiйку, але i то охляв до 54 кiлограмiв. На маргарин вистачало, а на олiю нi. Але Галя любила вдягатися, щось їй було потрiбно купити. Добре, що Маруся стала посилати по 50 рублiв на мiсяць, доки я не розпочав пiдробляти.

Вчитися було легко. Пiсля заочного iнституту вся ця медична зубрильна наука здавалася дрiбницею.

Провчився два мiсяцi i занудився. У цей час трапилася подiя: стахановцi з'явилися. Виконання двох або бiльше планiв. Саме для мене:

- Даєш два курси за рiк!

Тим бiльше що училися в двi змiни, другий курс удень, перший увечерi. Пiшов по начальству: директор вiдмовив, але заступник, Сєдов - дозволив, якщо професори другого курсу погодяться. Усiх обiйшов, похвалився залiковкою iз Заочного iнституту i вони погодилися. Тодi Сєдов благословив:

- Давай. Але умова: без трiйок, практичнi заняття не пропускати, на обох курсах, а на лекцiї - як хочеш.

Розумна людина, спасибi йому.

Так почався мiй експеримент. Сильно надихався, займався як проклятий, iз ранку до десяти вечора - iнститут i бiблiотека.

Вiдмiнна обласна бiблiотека була в Архангельську. Незлiченнi часи там проведенi.

На другому курсi приєднався в групу до Галi. Спочатку косилися на "вискочку", потiм звикли, поводився скромно, не висувався.

Перша задача в зимову сесiю - здати анатомiю i гiстологiю з другим курсом. Залишалося усього два мiсяцi замiсть пiвтора року при нормальному навчаннi. Потрiбно визубрити, i знайти на трупi бiля 1500 анатомiчних "пунктiв". Довелося сильно жати.

Вдень ходив на заняття другого курсу - на фiзiологiю, бiологiю, полiтекономiю. Слухав лекцiї, якi цiкавi, на нудних займався своєю справою, учив. Асистентом по фiзiологiї була Марiя Григорiвна Сєдова. Вона ж i гурток вела, дуже цiкаво. При тому - гарна жiнка: пам'ятаю її смутний погляд i попелясте волосся. Анатомiчка Серафiма Iллiвна теж гарна, але кульгала. Вони обидвi вболiвали за мене пiд час iспитiв. На жiнок поглядав Амосов.

Справа з продовольством зненацька швидко полiпшувалася. Грошей тiльки не було. Пiдрядився обслуговувати електрику в гуртожитку за 25 рублiв. Пiзно ввечерi, пiсля бiблiотеки лагодив поломки, замiнював лампочки.

Сесiю здав вiдмiнно.

Друге пiврiччя було вже легше. Почав захоплюватися фiзiологiєю, читати i думати про теорiю мислення, про регулювання функцiй. На початку 1936 р. помер Iван Петрович Павлов - учений герой моєї юностi. Весною того ж року не стало Горького - теж мого улюбленого. Газети i радiо трiскотiли про отруйникiв, заарештували лiкарiв Левина та Плетньова. Ми з Борисом не вiрили жодному слову - сволоти!

Стосунки з Галею перiодично загострювалися. Позначалося роздiльне життя i бiднiсть.

Навеснi став пiдпрацьовувати на станцiї - замiняв вiдпускникiв. Приємно було повернутися в стару стихiю. Гарнi червневi ночi, коли пiсля вечiрньої змiни бiлої опiвночi повертався додому в мiсто.

Пам'ятаю: заробив 250 рублiв. Саме для канiкул.

Веснянi iспити турботи не доставили - йшли спокiйнi п'ятiрки. По закiнченнi року премiювали iменними часами. Вони менi служили до середини вiйни. Коли був студентом, трохи балувався ремонтом годинникiв. Ще сам зшив собi штани, перелицював костюм, по бiдностi i для iнтересу. Швейну машину Галя привезла в придане.