Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Солдатська шинель мене ледве було не наздогнала. У останнiй рiк навчання прибув вiйськлiкар першого рангу, моряк. Зiбрали чоловiкiв двох курсiв i оголосили:

- У Ленiнградi створюється вiйськово-морська медична академiя. Ви архангельцi - моряки, вам i стати на рубежi батькiвщини!

Далi пояснив: потрiбно набрати слухачiв на старшi курси, термiново потрiбнi лiкарi у флот. Чекати доки приспiють першокурсники нiколи. У загальному - набiр: усiм чоловiкам пройти комiсiю i потiм, добровiльно-примусово, одягти шинелi. Рiк довчимося тут, а на випуск - у Ленiнград. Стипендiя - 200 рублiв, обмундирування, безкоштовний проїзд i т.п.

Я ледве не плакав. Допекли таки! Прощай наука i свобода! Але iнший наш народ був задоволений: нiж у глухомань, на сiльську дiлянку - краще в госпiталь або на корабель. Форма шикарна. Навiть кортик! Призначено день медкомiсiї. Ходжу в зневiрi.

I отут мене Партiя спасла. Секретар Партбюро iнституту Гребенникова була нашою студенткою, жiнка вже у вiцi, ми її шанували. Пiдiйшла до мене i сказала.

- Коля, не хочеш, мабуть?

- А вже, куди як рвуся!

- А ти не ходи на комiсiю... Нiчого не буде, ти один такий, переживуть.

Я i не пiшов. I пропустили. Всi хлопцi, i мiй Борис теж, через мiсяць уже ходили в шикарних чорних кiтелях i смiтили грошима. А я спасся.

З грошима стало краще: викроював трохи часу вiд проекту для викладання i Галя влаштувалася на роботу. Противну, але вигiдну, її улаштувала подруга: у медсанчастину в'язницi. Я заперечував, але що мiг запропонувати?

- Не можеш одягти дружину - мовчи. Не бiйся, не продам тебе.

Правда, цього я i не боявся. Тiльки огидно.

Галя з подругою Шуркою Жигиною по черзi вели прийоми в'язнiв. Мiльтон приводив i був присутнiй: розмови не допускав.

Нi, не можу сказати, що страхiтливостi розповiдала. До побитого не викликали. Так, звичайна робота. Менi не подобалося.

- Не кривися. Медик i у в'язницi може залишитися людиною.

Весь свiй час я витрачав на "проект". Креслярська дошка не знiмалася зi столу. Утворювався величезний лiтак, майже такий, як сучасний IЛ-86, але потужностi моєї машини були менше. I взагалi дуростi - ставити паровий казан i турбiну на лiтак. Прикро навiть згадувати, що так залетiв.

Практична медицина не захоплювала. Ходив на заняття, добре вчився, але без задоволення. Примiром, бачив тiльки однi роди. Пару разiв тримав гачки при простих операцiях. До iспитiв готувався за 2-3 днi.

Два рази на рiк їздив до Москви на залiки по технiцi. Теж - без напруги.

Перед закiнченням iнституту директор Раппопорт (iз вiйськових лiкарiв) запропонував аспiрантуру по вiйськово-польовiй хiрургiї на своїй кафедрi. Мiсце було єдине - погодився. Так прозаiчно потрапив у хiрургiю.

Iнститут закiнчено. Чотири роки пройшли в працi i захопленнях. Одержав диплом iз вiдзнакою. У Галi теж був червоний диплом: її лишили працювати в мiстi. Вiдносини поступово прохолоджувалися. Навiть не знаю - чому? Любов пройшла. Купили старенький диванчик: спимо окремо.

Льоля Гром вийшла замiж. Не довiв я справу до кiнця!

У серпнi 1939-го року почалася моя "вiйськово-польова хiрургiя", а по сутi травматологiя. Чиста, культурна клiнiка директора, тридцять лiжок. Хворi з переломами, лежать довго. Роботи мало - розмови в ординаторськiй. За чотири мiсяця я навчився лiкувати травми. Так я вважав.

В один з останнiх днiв серпня був у лазнi. Вдягаюся i чую радiо:

"... приїздив Рiбентроп. З Нiмеччиною укладений Пакт про ненапад..." З нього почалася Друга Свiтова вiйна. Про секретний договiр "Молотов - Рiбентроп", котрим Європу подiлили, ми дiзналися тiльки при перебудовi.

Мене як обухом по головi. Ну чи не сволота нашi керманичi? Трiпалися, трiпалися про фашистiв, а тепер повернули на 180 градусiв. I хiба ж можна вiрити Гiтлеровi?

Перед тим декiлька тижнiв велися млявi переговори з Англiєю i Францiєю, щоб укласти союз. Вони нiби-то упиралися i не хотiли пропускати нашi вiйська через Польщу. I взагалi - саботували, намагалися зiштовхнути нас iз Нiмеччиною щоб ослабли, а потiм пристукнути обох: "хитрi iмперiалiсти". Спочатку японцiв напускали в Монголiї, на Халхiн-Голi, не вийшло, так нехай, мовляв, iз Гiтлером поб'ються.

Все це виглядало схожим на правду, радянськi громадяни вiрили газетам i навiть я пiддався. I раптом - така бомба!

Обговорювати подiї було нi з ким: Бориса i всiх морякiв вiдправили в Ленiнград, Льонька Тетюєв уже рiк як служив в армiї. Залишилася Галя, але вона полiтикою мало цiкавилася.

1-го вересня 1939 року нiмцi напали на Польщу. Нiби-то у вiдповiдь на їхню провокацiю. Нашi подавали це iз серйозним виглядом. Ще через декiлька днiв вступили у вiйну ми: "Возз'єднання братерських народiв".

Щодня друкувалися реляцiї: "Українцi i бiлоруси радiсно вiтають Червону армiю, що звiльняє народ вiд польського ярма".

Отож: була Польща - i немає. Позаду уже Чехословаччина, Угорщина, Австрiя. Сильний Гiтлер! Або - нахабний?

Англiя i Францiя оголосили нiмцям вiйну, але воювати не поспiшали, сидiли за лiнiєю Мажино. Називалася: "дивна вiйна". Багато польських вiйськ були iнтернованi в Союзi. Їх долi будуть довго обговорюватися, поки остаточно проясниться: нашi гебешники розстрiляли офiцерiв бiля Хатинi. Iз тих хто залишився пiд час вiйни, створили польський легiон.

Маса євреїв кинулися з Польщi на схiд, до нас. Преса про це замовчувала, але народ говорив. Нiби - нiмцi зганяють євреїв у гетто.

Взагалi чудеснi справи вiдбувалися: мiсяць тому - були фашисти, творили всякi неподобства: саджали, виселяли, конфiскували. Влаштовували "кришталеву нiч". I раптом, за один день усе змiнилися: цiлком добропоряднi нiмцi.

Що залишалося радянським громадянам?

Привiтати уряд, "який зняв погрозу вiйни". Втiм, вистачило розуму не влаштовувати мiтинги з нашим звичайним "Одобрям!". Розумiли, що важко переварити дружбу з фашистами.

Нещаслива Росiя! Був цар, тепер Сталiн.