Голоси Часiв
1939-40 рр. Вiйна з фiнами. Захист диплома. Клiнiки Алфьорова, Цимхеса.
Наприкiнцi 1939 року почалася вiйна з Фiнляндiєю. Звичайно, влаштували спектакль: "Фiни обстрiляли прикордонникiв..." Ми - ультиматум - "вiдсуньте кордон". Все брешуть: самi напали, хотiли органiзувати безпеку Ленiнграда, а може бути i приєднати фiнiв до Союзу. Iнакше - навiщо було повiдомляти про уряд на чолi з комунiстом Куусином? Але - поквапилися!
Ганьба була, а не вiйна. Двiстi мiльйонiв проти трьох. Ешелон поранених, три чвертi - обморожених. Сам бачив - привезли в Архангельськ навiть до нас у клiнiку потрапили.
Але продукти з магазинiв враз зникли i бiльше вже не з'являлися.
У листопадi пiдiйшов час закiнчувати заочний iнститут. Прийшов папiр - їхати до Москви. Попросив вiдпустку на три мiсяцi i вiдбув. У якостi дипломного проекту дозволили взяти мiй лiтак. Але консультантiв запропонувати не могли. Фахiвцiв iз парових установок для авiацiї не iснувало. "Роби на свiй ризик". Який менi ризик? Проект дорожче. Думав - "утiлити", дивак. Поїхав у Москву.
Холод у ту зиму був пекельний. Йшла фiнська вiйна. Боявся, що не встигну захистити диплом, от-от знову наздожене армiя, призовуть.
Гуртожиток iнституту був в Реутово, тодi їздили на електричцi. У кiмнатi жили втрьох, хлопцi гарнi, тiльки тихоходи. Працювали цiлими днями. У Москвi тодi було голодно - за шматочком масла в 200 гр. потрiбно було ставати з шостої ранку.
До середини сiчня 1940 р. проект був готовий. Замiсть восьми листiв креслень, що було потрiбно, зроблено двадцять. Текст - том. Можна захищати.
I отут застопорилося. Потрiбнi пiдписи консультантiв, а нiхто не дивився креслення. А я i не просив, самовпевнений. Тепер до захисту не допускають.
Спасибi декану факультету, знайшов усе-таки. Дуже знаний iнженер, член колегiї Наркомтяжпрому, погодився глянути. З трепетом понiс йому креслення. Зустрiв - сивий, високий, "породистий". Квартира багата.
- Якщо погано, поверну без рецензiї. Подзвонiть через тиждень.
Томливо чекав. Через тиждень подзвонив i я явився. Зустрiв тепло, виходить, сподобалося. Чаєм напоїв. Покритикував: i те погано i це нiкуди, але в цiлому рiшення оригiнальне i вже "iнженер ви справжнiй". Розпитав про плани. Сказав, що якщо задумаю стати конструктором, вiн допоможе. Я був дуже задоволений, дуже.
Пiсля цього захист пройшов вiдмiнно. Кресленнями завiсив усю стiну. Дали зайвi двадцять хвилин на доповiдь, оцiнили "вiдмiнно" i присудили диплом iз вiдзнакою. З дому менi вже написали, що вiйськкомат цiкавиться.
Вiднiс проект у Мiнiстерство авiапромисловостi, правда вже без особливих надiй. Через пiвроку справився: "Не придатний". Забрав.
Повернувся додому, чекаю повiстку. Але на початку березня вiйна з фiнами закiнчилася. Обгадилися, бiльше нiкуди. Одягти солдат i те не змогли.
Доки був у Москвi, пiшов на пенсiю старий директор, i вiддiлення травматологiї повернулося до складу клiнiки професора М.В. Алфьорова.
Важкий був шеф. Вовкуватий, завжди усiм незадоволений, тримав у страху весь персонал. Але хiрург вiдмiнний - ще з земських. Оперував усе.
Пам'ятаю його у великому стресi: при травмi областi таза промивав сечовий мiхур через катетер розчином ртутного антисептика. Мiхур виявився порваним, отрута потрапила у кров, наступило отруєння, нирки вiдмовили, i хворий умирав на очах усiєї клiнiки. На професора було страшно дивитися в цi днi. Це було моє перше знайомство з фатальними хiрургiчними помилками.
Витримав у цiй клiнiцi тiльки мiсяць. Асистував усього декiлька разiв, боявся, що вилає. Нiколи мене не лаяли за роботу.
На початку квiтня випросив переведення у клiнiку факультетської хiрургiї, до професора Д.Л.Цимхеса. Тут було зовсiм iнше життя. Великих операцiй мало, оперували повiльно. Резекцiя шлунка тяглася по чотири години, бувало, професор вiд напруги всю маску зжує. Асистував йому часто i навiть зробив двi аппендектомiї, за допомогою старших, безумовно.
Але i тут менi не подобалося. Не лежала душа до хiрургiї. Вирiшив дотягти до лiтнiх канiкул i просити в Москвi про перехiд на фiзiологiю.
У свiтi справи знову ускладнювалися: нашi вiйська ввiйшли в Прибалтику. Пояснили: мовляв "нас народ хоче". Розумiй - вiд нiмцiв спастись. Саме! Естонцi i латишi сплять i бачать нiмцiв, ще з часiв Петра.