Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Сiмейнi справи йшли погано. Взаємне охолодження. Не скандалили, але розмовляли усе менше. Подружню вiрнiсть не порушив, але хотiлося. Дозрiло рiшення: роз'їхатися, пожити окремо. Подивитися: як воно? повернути? Боргiв за собою не почував: Галя подорослiшала i стала розумнiшою. Знайде чоловiка.

1 липня я поїхав з Архангельська у вiдпустку, але з намiром не повертатися. Дивне було почуття, коли проводжала на вокзалi: i спогади щемлять, i далечiнь надить. Всi мої пожитки ввiйшли в одну валiзу. Взяв десяток книг по хiрургiї i Павлова, iншi лишив Галi.

Вiдтепер моєю базою став Ярославль: там жила тiтка Наташа - дядина Павла iз сином Сергiєм, i Марусею. Пожив у них тиждень i поїхав у Москву - спробувати в Мiнздравi улаштувати перехiд на фiзiологiю. Чотири днi ходив по начальниках - не розв'язали.

Надумав спробувати щастя в рiдному Череповцi.

Не був у мiстi три роки, вiн мало змiнився. Правда, значно прибула вода в Шекснi - гребля Рибiнського моря вже давалася взнаки. Розповiли: усi села, повз якi колись їздив на пароплавi, були виселенi, i деякi сховалися пiд водою. Включаючи й Ольхово. Бригади теслярiв розiбрали будинки, звезли на берег, зiбрали в плоти, занурили на них скарб, живнiсть, жителiв, ... i униз по Волзi-рiчцi! Мiсця для розселення визначили в Ярославскiй областi. Туди поїхав i наш будинок, i все майно. По дорозi тiтка Женя потопила половину скарбу i всi книги - нiби-то був шторм. Вiд мами не залишилося жодної штучки. Бiльше усього шкода щоденник.

У Череповцi в мене були двi бази: Олександра Миколаївна, i Льоня Тетюєв. Вiн саме повернувся з армiї. Але по дорозi заїхав в Архангельськ i одружився на "другiй Женi" iз тої самої кiмнати. На першiй Женi вже був одружений Толя Смирнов. Думалося тодi: дай Боже, щоб їхнi шлюби утрималися. (Вони таки i - утрималися. Бачився в шiстдесятих роках.)

А менi ну нiяк не хотiлося повертатися до Галi!

День у Льоньки погостював i пiшов улаштовуватися.

Череповецька Мiжрайонна лiкарня. Побудована в 1930 роцi, два поверхи: терапiя, хiрургiя, акушерство, гiнекологiя, рентген, лабораторiя, 150 лiжок.

Входжу в приймальну i згадую той день сiм рокiв тому, коли сюди занесли iз саней маму. Отут нiчого не змiнилося.

Головний лiкар лiкарнi, терапевт Стожков, запропонував тимчасово замiнити завiдуючого, що iде у вiдпустку, вiддiленням i єдиного хiрурга Бориса Дмитровича Стасова.

Напевно, я прикрасив себе, коли розмовляв iз Стожковим. Коли згадую, стає не по собi. Але була повна впевненiсть, що справлюся.

Мене оселили в кiмнатi при харчоблоцi - вiн займав окремий будиночок. Гарна кiмната, лiжко iз сiткою, постiльна бiлизна.

Вiдразу пiшов знайомитися з завiдуючим вiддiлення.

Не можу сказати, що вiн мене навчив хiрургiї, але, безсумнiвно - дозволив вивчитися самому. Саме вiн, а не професори з iнституту.

Отже: Борис Дмитрович Стасов. Племiнник того самого бородатого Володимира Васильовича Стасова, iнтелiгента вищої марки. Критика, друга великих письменникiв. Це - по-перше. По-друге: рiдний брат... комунiстки Стасової, особистого секретаря В.I.Ленiна. От який славнозвiсний родовiд.

Втiм, це йому нiчого не давало. Любовi начальства не помiчав.

Борис Дмитрович був гарним земським хiрургом. Рокiв йому тодi було 65. Колись попрацював у клiнiцi Федорова, брав участь у Росiйсько-японськiй вiйнi, перемiнив декiлька провiнцiйних лiкарень. У Череповцi працював 6-7 рокiв.

Так i бачу його зараз: високий, сутулий, трохи кривобокий старець iз сивим їжаком i маленькими вусиками. Дуже пунктуальний! Мої iсторiї хвороби перевiряв i помилки правив. Типовi старi слова вживав, начебто "батенька", як у Чехова. Мiж iншим - того ж Чехова, а так само Бунiна, Купрiна, Андрєєва, Горького Борис Дмитрович Стасов зустрiчав у дядька, коли був гiмназистом i студентом.

От такий менi попався шеф. Але зараз вiн поспiшав їхати, дружина була молодша вiд нього рокiв на двадцять i давила: "Їхати!" Для такого випадку я був просто знахiдкою. Iнакше - не вiдпустили б. Я не став похвалятися, розповiв усе, що мав за душею по частинi хiрургiї. Навряд чи йому сподобалося, що перемiнив три клiнiки й утiк з аспiрантури. Але вiн, тiльки дивився iз сумнiвом i просив нi в якому разi не виявляти зайвої активностi.

- У крайньому випадку викликайте з Вологди санавiацiю i вiдправляйте!

Добре, що про свою iнженерiю i лiтак не сказав, iнакше вважав би за авантюриста.

Хворих у вiддiленнi було мало, лежали прооперованi, i декiлька хроникiв. Серед них два солдати з фiнської вiйни, з iнфекцiєю i незагойними куксами стегон. Коли вийшли з палати, Борис Дмитрович сказав пошепки:

- Ви їм давайте морфiй... Вони вже звикли, ще до нас, у вiйськовому госпiталi. Безнадiйнi.

Познайомив iз сестрами. Операцiйна Катя, гарна дiвчина, тiльки зависока. У палатах чергувала стара iз "колишнiх".

Вiдмiнна операцiйна. Нiмецьке устаткування: автоклави, стерилiзацiя, дистилятор води. Але нiчого вже не працювало. Обходилися переносним автоклавом i стерилiзатором на примусах.

Так я став уже не Колею, як на електростанцiї, а Миколою Михайловичем, що завiдує хiрургiчним вiддiленням на 50 лiжок.

Потекло нове життя: неодружений, самостiйний молодий чоловiк. Нiби-то, навiть цiкавий. Безсумнiвно - освiдчений. По тим мiркам.

На першому мiсцi стояла хiрургiя. Вперше пiдручники набули зримого змiсту. Багато читав i перевiряв вiдповiднiсть на хворих.

На жаль, хворi не йшли, не довiряли молодому, освiдченому. Пiдозрював, що колеги в полiклiнiцi вiдмовляли. Там працювали два старих лiкарi, якi устоялися на амбулаторнiй роботi.

- Нiчого, проб'ємося. Вiд екстреної хiрургiї не сховаєшся.

На щастя, нiяких драматичних випадкiв не вiдбулося, начебто завороту кишок або прободної виразки шлунку. Мiг би оскандалитися. А може i нi, усе-таки бачив щось у клiнiцi i вже точно - знав теорiю. Прооперував декiлька гострих апендицитiв, одну защемлену грижу, накладав гiпси на переломи щиколоток i кiсток передплiч. Навiть прийняли хворого з переломом стегна, i я цiлком культурно налагодив кiстякове розтягнення. А яку розкрив флегмону! Дотепер пам'ятаю. У пристаркуватої селянки гнiй поширювався вiд пахви, через груди i живiт, аж до колiна: вiдiйшло лiтра два. Поправлялася.

Але сестри пiсля цiєї тiтки в мене повiрили.

Ще одне запам'яталося: про тих двох поранених - морфiнiсти. Вони в буквальному значеннi гинули: виснаженi, не ходять, рани i кукси гнояться: сепсис. Трохи сумнiваючись, я заборонив давати їм уколи морфiю i велiв пiднiмати на милицi.

Скiльки було стогонiв i лементiв! Як мене просили сестри! Не пiддався, жорсткий був. Один не витримав, через два тижнi помер, а другий пiшов на поправку i зустрiчав Бориса Дмитровича на ногах i з нормальною температурою. Мiсяця через три виписався вже з протезом. Такi були подвиги.

Я був прийнятий тимчасово, доки вiдпустка в аспiрантурi. Права не мали тримати довше, є закони. Але - не звiльнив головлiкар. Ординатор давно був потрiбний, навiть два, не могли знайти, а отут сам прийшов. Зневажив Стожков законами. Втiм, iнститут i мiнiстерство мене не шукали.

В побутi усе було о'кей, повний порядок. Сестра хазяйка i кухня мене пiдгодовували, я не зловживав. Регулярно в гостi до Льоньки ходив. Вiдразу знайшлися дружки по технiкуму. Iнтерес до дiвчат був, об'єкти - теж були, iз числа лiкарiв лiкарнi. Молодi i неодруженi або розведенi. Залицявся ледь-ледь, до наполегливостi не спроможний, податливостi не виявляли. Пiсля екстрених нiчних операцiй - (усього лише апендицити!) - проводжав операцiйну Катю через усе мiсто. Подобалася, але вже дуже була... як би сказати - "чистенька". Тiльки для закохування. До цього бажання не було - точно. Здавалося, я вже накохався на все життя. Залишилися тiльки тiлеснi потреби, iнтелектуальнi iнтереси i вимоги по частинi мiнiмуму моралi. I, оглядаюся назад - так i було.

Галi написав пару листiв. Не запитував: чи задоволена неодруженим життям? Раптом напише, що "нi", "повертайся!" Я точно знав: не хочу. Вона вiдповiдала спокiйними листами. Але туга в них прослизала, я робив вигляд, що натяки не розумiю, не уточнював.

Борис Дмитрович приїхав iз вiдпустки на початку вересня. Зробив обхiд, я усе розповiв, вiдчитався, шанобливо, не висовуючись iз своїми успiхами. Покачав головою, коли зустрiв у коридорi того калiку-морфiнiста. Але - промовчав.

Стожков вирiшив мене лишити: "Якщо не зажадають". Тому знайшлася нова справа: викладання у фельдшерськiй школi. Хiрургiя була вже зайнята Борисом Дмитровичем, але анатомiя i фiзiологiя - вiльнi. Я їх узяв iз задоволенням. По-перше - подобається учити, по-друге - приробiток. Годин виявилося дуже багато - майже щодня по 4-6, початок - iз 12 або з 14-ої. Директор - колишнiй хiрург Угрюмов, прийняв добре i дав кiмнату в будинку школи, на першому поверсi, з окремим входом. Теж - зручнiсть, у деякому сенсi. Для неодруженого.

Учнi, а бiльше - ученицi мене полюбили. Iншi викладачi, усi старцi, читали нудно. У мене усього було в мiру: строгостi i приємностi. Проте - без панiбратства. Дистанцiя.

При технiкумi була їдальня: проблема обiдiв вирiшилася.

Ще подiя з дальнiми наслiдками: приїхав новий ординатор до нас у вiддiлення - Лiдiя Якiвна - Лiда. Вона тiльки що закiнчила iнститут у Ленiнградi, незамiжня, молодша вiд мене на рiк. Їй вiддали мою кiмнату при кухнi. Не скажу, що дуже подобалася, але язичок мала гострий. Знайомство, у всякому разi, вiдбулося i потiм довго ще продовжувалося, проходячи через рiзнi фази "вiд i до". Проте, скажу авансом: iз повагою, але без закоханостi. Чого не було, того не було.

Хiрургiя розвивалася успiшно. З приїздом Бориса Дмитровича пiшли хворi на плановi операцiї. Вiн оперував гiрше, нiж Алфьоров, але краще Цимхеса. У всякому разi, живiт i урологiя були поданi у всiх типових операцiях. У травматологiї я розумiв краще, вiн менi її i передоручив цiлком. Голови, крiм травм, не стосувалися, вiдправляли у Вологду або в Ленiнград. Я асистував на всiх операцiях Бориса Дмитровича, поки Лiда не вiдняла свою частку. Поступово грижа й апендицити вiдiйшли до мене, шефу вони були не цiкавi. Потiм довелося подiлитися з Лiдою, а я перейшов уже на бiльш складне: екстреннi лапаротомiї при "гострому животi", проте - при обов'язковому наглядi Бориса Дмитровича. Не довiряв. I правильно робив. Вiдповiдальне ставлення до життя в мене було - вiд мами, а от знань - обмаль.

Борис Дмитрович до смертей пацiєнтiв ставився спокiйно. Мене це обурювало: було бажання боротися до останнього. Втiм "незаконних", смертей вiд прямих помилок не було, а похибки в лiкуваннi ускладнень пiсля екстрених операцiй зустрiчалися.

З моїх хворих за рiк роботи в Череповцi не помер жодний. Не тому, що я був дуже розумний, просто Борис Дмитрович усiх важких брав на себе. Ще - гарне знання анатомiї. Воно рятувало, вiд того, щоб не перерiзати, чого не потрiбно.

Ще справа: наука. Простудiював "Теорiю регулюючих систем органiзму". Не багато i не мало! Зошити збереглися. Мiж iншим, iз цих зошитiв через двадцять рокiв, у Вiддiлi бiокiбернетики народилася справжня наука, з експериментами, статтями, книгою i дисертацiями.

От сама суть. "Внизу" - клiтини, своя специфiка. Над ними - регулятори. Чотири системи: Перша "хiмiчна" - хiмiя кровi, дiє на всi клiтини. Друга - ендокринна система, гормони, їх багато - унiверсальнi i виборчi. Дiє головним чином на внутрiшнi органи. Третя - вегетативна нервова система - симпатична i парасимпатична. Теж регулюють внутрiшнi органи, але бiльш вибрано. Четверта - кора мозку, чуттєва i рухова - сфери забезпечують зв'язок iз зовнiшнiм свiтом. Всi системи сполученi прямими i зворотними зв'язками. Малював схеми.