Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Сьогоднi ми їдемо на фронт! Потрiбно, потрiбно їхати, активно дiяти.

Якими тяжкими були цi днi... Ранком 23-го червня на призовному пунктi я слухав перше зведення: "Супротивнику вдалося зайняти Кальвотин, Стоянут... "

Вдень сходив у вiйськкомат, здав начальнику свiй бiлий квиток. Сказав, що хочу служити.

Вiн не розпитував. Зажадав особисту справу i зробив позначки.

А вчора ранком усе змiнилося. Викликали з лiкарнi у вiйськкомат...

- Пiдете на вулицю Комунiстiв, 5. Там формується польовий госпiталь. Поговорите з начальником Хаминовим.

Прийшов, вiдрекомендувався:

- Я лiкар Амосов.

Бачу - розчарування: я молодий, худий, невисокий. Посадив i почав розпитувати. Усе розповiв чесно. Виглядало, напевно, слабко.

Начальник непоганий. Хаминов, Борис Прокопович, Вiйськовий лiкар 3-го рангу. Одна шпала. Фiзiономiя значна - друге пiдборiддя, але на комiрi лежить жорстковато. I животик при високому зростi i постатi теж здається жорстким. Подивимося. Очi в Хаминова карi, навикотi. Велика бородавка на щоцi.

- Беру вас начальником хiрургiчного вiддiлення. Не приховаю, хотiлося б бiльшого, але немає i нiде взяти. Повинний був iз Ленiнграда вiдмiнний хiрург приїхати, але немає його. Певне, перехопили.

Так я потрапив у ППГ-2266.

Хаминов взяв i другого нашого ординатора, Лiдiю Якiвну. Ми з нею близько дружили. Любов? Нi, любовi не було. Не знаю, для вiйни добре це або погано? Але краще б вона залишилася вдома!

Видали обмундирування: гiмнастерку, штани "х-б", офiцерськi кашкети царського зразка, iз блискучим козирком. Шинель. Взуття: онучi, обмотки, черевики. Я їх не взяв, купив на базарi хромовi чоботи.

Пройшов ще день у зборах i прощаннях, i от уже на вокзалi - вперше усi разом: юрба потворно одягнених вiйськових. Знайомимося, вантажимося. Комiсар Медведєв. Полiтрук Шишкiн, начальник АГЧ Тихомиров, начпрод Хрусталев. Операцiйна сестра Зоя. Всi мобiлiзованi в Бєлозерську. Вiдтiля ж санiтари i конi. Колгоспнi. Лiкарi - хiрург Чернов i двоє терапевтiв, рентгенолог i аптекарка з Ленiнградської областi. Iншi медсестри череповецькi. Тамара i Тетяна Iванiвна - операцiйнi з нашої лiкарнi, iз гiнекологiї, знайомi.

Потiм потягнулися десять днiв у вiйськовому ешелонi, у товарних вагонах, на голiй пiдлозi. По декiлька дiб стоїмо на станцiях, запаскуджених фекалiями: багато ешелонiв пройшло. Вимучились неробством i невiдомiстю.

Вiйна йде, а ми не працюємо. Гiрше: у нас навiть майна медичного немає. Десь ще повиннi видати. Все це вбиває. Але особливо тяжкi зведення.

Промову Сталiна слухали на вокзалi в Ярославлi. Скорботна промова: нiби навiть зуби об стакан стукають. "Брати i сестри..." Подумав зловтiшно: "Бач, злякався..." Не люблю Сталiна.

9 липня, нарештi, хтось нагорi визначив нам мiсце. Швидко провезли через Москву, повернули на Київ i вивантажили на лузi бiля станцiї Зикеєво, не доїжджаючи Брянська.

Вiдразу ввечерi - бомбування. Панiка страшна, всi в сусiднiй лiс утекли, тiльки до ранку прочухалися. Так ми одержали, висловлюючись високим стилем, бойове хрещення. Так, двi бомби, безсумнiвно, були. Нiкого не зачiпили, але моральний дух, на жаль, виявився невисокий. Що поробиш - нестройовi та необстрiлянi. Тим бiльше жiнки. Я, по чесному, не вiдчув страху.

Начальник запросив у "штаб". Це усього лише кущi. Сидить Хаминов i поруч iз ним незнайомий вiйськовий. Представився, як iнспектор санвiддiлу армiї.

I далi - дiлова розмова. До мене:

- Я привiз вам дуже важливу книжечку: "Вказiвки по вiйськово-польовiй хiрургiї". У нiй викладена єдина доктрина.

- Отже: призначаєтеся головним хiрургом ППГ. У вас уся повнота влади в вирiшеннi хiрургiчних питань i розставленню медичних кадрiв.

Бачу, що Хаминову це не подобається.

- А що ж тодi начальнику залишається?

- Загальне керiвництво й органiзацiя.

Я чемно мовчу. Хаминов був гiнекологом i головним лiкарем у мiстi Великий Устюг. Звик оперувати, керувати, а отут - хлопчисько буде головним по хiрургiї. Вiдiгрався- наказав:

- Ви вiльнi товаришу вiйськлiкар.

Займемося безпосередньо "Вказiвками". З свiдомiстю всiєї повноти вiдповiдальностi. ("Все-таки це здорово звучить - головний хiрург!")

- Гей-й, товаришi! Вантажитися!

Виявляється переїжджаємо. "Передислокацiя". Цей вiйськлiкар дав указiвки перебазуватися (теж нове слово) у пусту сiльськогосподарську школу, що в лiсi з iншої сторони станцiї Зикеєво.

Розмiстили в класах, як у вагонах: командирiв, жiнок. I окремо - "рядовий склад".

Я забрався за будинок, на колоди, i вивчаю "Вказiвки". Сказали: завтра будемо проводити навчання.

Дуже цiкаве поняття "Єдина доктрина вiйськово-польової хiрургiї". Це значать: усi хiрурги на усiх фронтах повиннi лiкувати поранених однаково, за цими самими "Вказiвками". I тут регламентацiя! Де iнiцiатива?

Немає. Далi читаю розумне пояснення. Виявляється, регламентацiя потрiбна тому, що у велику вiйну хiрургiєю займаються, в основному, не хiрурги, знань у них немає, i вiд iнiцiативи - однi втрати. Да. Можливо.

"Вказiвки" вивчав декiлька днiв.

Сама суть. Чотири "кити": сортування, хiрургiя, госпiталiзацiя, евакуацiя. Обробка ран: розтин, не зашивати, при переломах - шини, гiпс - у тилу. Живiт i груди оперувати в першi години.

Пiсля цього був ще один переїзд - у м.Жиздру, де ми одержали намети i медичне майно. Тепер ми - справжнiй польовий госпiталь: штати, оснащення, транспорт. Усе - крiм досвiду.

I - наш транспорт: 22 парокiннi пiдводи, конi i повiзники мобiлiзованi з колгоспiв Бiлозерського району. Були - худi, але за десять днiв у вагонах, при повних нормах вiвса - вiд'їлися. Тiльки дуже полохливi: вiд зустрiчних машин утиканих гiлками для маскування, кидаються в боки вiд дороги не розбираючи канав.

А десь йшла велика вiйна - сумнi зведення, бомбардування Москви...