Голоси Часiв
1941 р. Дорога до фронту.
4-го серпня ми впритул пiдходимо до фронту.
Вечорiє. Попереду чи то хмара, чи то суцiльний рясний дим - похмуро. Безупинний гул артилерiйської стрiлянини. Вже цiлу добу ми його чуємо.
ППГ-2266 крокує на захiд. Наказ: "4-го серпня до 18.00 розгорнутися в районi м.Рославль i прийняти поранених вiд МСБ".
Обоз уже рухається шостий день. Поспiшаємо - спiзнюємося.
Штабна пiдвода попереду, поруч iз нею крокує Хаминов у крагах. Я знаю, що в нього розширенi вени i вiн страждає, але попереду стрiлянина, i вiн повинен йти першим. Комiсар позаду пiдстьобує, щоб не розтягувалися.
Ми йдемо пiшки. Лише декiлька жiнок, що стерли ноги, соромливо примостилися на вiзках. У деяких туфлi подерлися, йдуть босонiж - маленьких чобiт так i не одержали.
Моя база - вiз операцiйної. Тут же приписанi Лiдiя Якiвна, Тетяна, Тамара, Зоя. Хоробрий народ у нашiй компанiї: бояться, але мовчать.
Усю дорогу ми їдемо путiвцями: уникаємо бомбувань i щоб машини нам не заважали. Радiо в нас немає, зведення дiзнаємося вiд зустрiчних командирiв.
Вже звикли до походу. Спимо на землi - iз вечора валимося, як пiдкошенi, а вночi прокидаємося вiд холоду - дуже холоднi ночi на Смоленщинi. Але шинель гарна! I теплi онучi теж згодилися - на нiч я роззуваюся, i ноги в них загортаю.
У Жиздрi кип'ятильник одержали, тому окрiп є два рази на день, а ввечерi - ще суп, якщо сон не зморить, поки кухар Чеплюк варить.
Але зараз не до шлунку i не до нiг. Попереду дим, стрiлянина явно посилюється. Нарiкання на Хаминова:
- Куди вiн нас веде? Сусанiн знайшовся! Прямо в пекло!
Ми уже виїхали на шосе, вишикували обоз на узбiччi. Стоїмо в нерiшучостi.
Вiйськовi машини i трактори йдуть безупинно до Рославлю.
Нарештi до нас пiд'їхав якiйсь важливий чин i скомандував рухатися по шосе в зворотному напрямi вiд Рославля. Начальник i комiсар сумнiвалися:
- А як же наказ?
- Я вам наказую. Полковник Тихонов iз тилу армiї. Можете посилатися в санвiддiлi. Зрозумiло? Виконуйте!
- Слухаюся.
Хаминов дав команду i сiв у перший вiзок.
- Ну, поїхали!
I ми поїхали. I як! По асфальту легко, усi забралися на вози, повiзники змахнули вiжками i - бiгом, риссю, а де й у галоп!
Вiдмахали кiлометрiв двадцять. Жодного разу не зупинилися, конi не лякалися i не кульгали, колеса не ламалися, вози не розв'язувалися.
Нарештi, переїхавши рiку Остер, ми звалилися направо вiд шосе в рiденький лiсок. Не грiємо кип'ятильник, не роздаємо навiть хлiб i цукор - прямо спати.
Вiйська вiдступають. Усе далi i далi на схiд. Сьогоднiшнє зведення: залишили Смоленськ... Бої, треба думати, пiд Києвом, Умань i Бiла Церква вже згадувалися.
Ми, ППГ-2266, теж вiдступаємо з усiма. Рославль, вже у нiмцiв.