Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Ми вiдступили в Сухиничи. Маємо наказ санвiддiлу армiї: розгорнутися. Навiть машину дали для переїзду. Їдемо уздовж залiзницi повз станцiю, нафтобазу, обсаджену тополями, i пiднiмаємося в гору. Там бараки. Начальник вилiз iз кабiни.

- Подивися, Микола Михайлович, непогане мiсце для нас.

I раптом: з-з-з-... Б-бах! i вiдразу ще, ближче: з-з-з-з-з... Б-бах!

Усi зсипалися з машини, попадали, причаїлися. Пропав iнтерес до огляду мiсця.

Начальник витяг свою карту, i ми розглядаємо округи. Кiлометрах у трьох виявилося село Алнери. Поїхали.

I от, ми тут. Подивилися i вирiшили: бути госпiталю!

Наше село - це широка балка з зеленим лугом, рiчкою, два ряди будиночкiв на обох косогорах. Просторо, вiльно...

На пагорбi - початкова школа в яблуневому садку, низенький будинок.

Школа порожня - канiкули. Чотири класнi кiмнати, вчительська. Зворушливi маленькi парти для першокласникiв.

Розпланували: реєстрацiя - коридор, для важких поранених - класи, легких - у намети пiд яблунями. Там же перев'язочну. Лазню, кухню - на вулицi. Штаб - у будиночку поруч. Персонал розмiстимо в селi.

Розвантажили машину. Очiкуємо обоз. Намети поставимо зараз же.

Отже, ми прийняли поранених. Ми працюємо, ми воюємо. Боже, як це, виявляється, важко! А що ми? Усього лише госпiталь для легкопоранених - ГЛР. Винний я. Хаминов сказав: "Молодий ти, начхiр! Не довiрили". Ми ввiйшли до складу ПЕП - Польовий Евакопункт армiї. Склад: ЕП - Евакоприймальник i три ППГ. Усе в Сухиничах. Поранених привозять iз дивiзiї на поїздах - санлiтучках, розвантажує ЕП, сортує. Важких, головним чином нетранспортабельних, розвозять по госпiталях, де лiкують i готують до евакуацiї.

Ну, а нам - особлива роль - ГЛР, госпiталь для легкопоранених.

До вiйни ГЛР не було в штатах. Дитя перших мiсяцiв. Втрати дуже великi, а солдати з пустяковими пораненнями вiдправляються на Урал у загальному потоцi евакуацiї i безладдя. От i придумали ГЛР.

"Категорично забороняється евакуювати легкопоранених за межi армiї". "Лiкувати в умовах, максимально наближених до польових". "Проводити вiйськове навчання".

Поки в нас тiльки наказ: "Розгорнути ППГ-2266 на 1000 легкопоранених". Основна база - тут, у селi Алнери. Видужуючих - у тi самi бараки на косогорi.

Начальство нас iнспектувало. Приїхав начальник ПЕПа та iнспектор-хiрург, дуже цивiльний доктор. Ми вже матраци набили соломою, застелили простирадлами - як у кращих будинках. Але начальник розпорядився по-своєму:

- Не балувати солдат! Солому! Але вошей щоб не було - вiдповiдатимите!

З ранку сидимо в ординаторськiй - чекаємо. От-от приїдуть. Вривається сестра:

- Привезли!

Три санiтарнi полуторки з червоними хрестами на зеленому брезентi повним-повно, пораненi сидять на ослонах. Документи - "картки передового району", у супровiдного. Команда воєнфельдшера Рябова з приймального вiддiлення допомагає вилазити, ведуть у школу, розсаджують.

От вони - солдати, уже тi, що понюхали вогню. Насамперед - утомленi. Щоки ввалилися, неголенi, бруднi, бiльшiсть - в одних гiмнастерках, шинелей немає. Деякi - iз протигазними торбами, але без протигазiв. Розрiзанi рукава, штанини. Пов'язки в бiльшостi свiжi, тому що в ЕПi дивилися рани, щоб не заслати до нас "непрофiльних".

Багато хто вiдразу засипають, вiдвалившись до стiни або прямо на пiдлозi. Хмурi, незадоволенi. Пояснюємо:

- Тут будете долiковуватися.

- Яке ж отут лiкування? Пiд самим фронтом...

- Лiтаки, мабуть, бомблять? Вiдправляйте!

У кутку коридора стiл для реєстрацiї. Багато з нею мороки: викликати по прiзвищу на картцi, у книгу записати, iсторiя хвороби в ППГ призначена - заповнити потрiбно її паспортну частину.

Набирається десяток - ведуть у лазню, у яр. Йду i я подивитися, що там робиться, у яру.

Лазенька маленька, але води багато - гарячої, холодної. Рябов молодець. Мочалок тiльки не вистачає.

Отут настрiй уже кращий. Посмiшки i навiть жарти.

- Спасибi, товариш вiйськлiкар, за лазеньку! З запасного полку не мився... Всi причандали ошпарив.

З камерою, на жаль, заминка: черга на дезiнфекцiю.

У їдальнi, пiд навiсом, солдати сидять вже iншi - веселi, у свiжiй бiлизнi.

- Як у суботу, пiсля покосу. Спиртику б пiднесли, медицина!

Але горiлка не призначена.

Пораненi поступили обробленi, але усе ж перев'язувальна працює щосили. У кого пов'язки кров'ю промокли, у кого замочили в лазнi, хто сам попросить. Усi сидячи перев'язуються. Iсторiї хвороб вiдразу записуємо.

Такi всi простi поранення. Яка вже отут хiрургiя! Почекати, не торкати - i заживе. Але я вперше бачив поранених, i тому цiкаво.

Наш профiль: наскрiзнi i дотичнi кульовi i дрiбноосколочнi поранення м'яких тканин кiнцiвок, грудей i живота. Пишуть у "вказiвках": дрiбнi осколки до п'яти мiлiметрiв не потрiбно поспiшати дiставати. Якщо розмiр бiльше - краще видалити або рану розсiкти.

Зробив першу операцiю - видалив осколок. Довго не могли приспати: було сильне збудження - поранений ледве зi столу не утiк. Оскандалилися.