Голоси Часiв
1942 р. Прогрес. Глухий гiпс.
27 сiчня ми змiнили нiчну бригаду о сьомiй ранку. Снiданку, звичайно, ще не було. Але Чеплюк енергiйно дiяв i обiцяв нагодувати поранених до дев'ятої. За нiч привезли ще сорок чоловiк лежачих. Тихомиров зумiв отопити ще два класи другого поверху, i їх туди вивантажили.
О десятiй ранку в перев'язувальнiй з'явився Хаминов. Менi навiть дивитися на нього огидно, не те. щоб говорити. Вигляд винуватого, обiцяв усе зробити.
Знову працювали до другої години ночi. Нi, не працювали, а борсалися, намагалися щось органiзувати, пересортувати, але новi машини з замерзлими жалiбними пораненими усе змiтали...
Примiтивно шинував свого "челюстника". Знову нагодували. Навчив сестру Шуру Маташкову вводити зонд через рану.
Ввечерi прийшов обоз iз усiм майном. Аптеку ще ранком Хаминов привiз на машинi: "Я через неї затримався". От негiдник, намагався виправдовуватися!
За два днi удалося всiх поранених пiдняти з пiдлоги - дiстали лiжка, набили соломою матраци, видали подушки, ковдри, простирадла. Проте роздiти не змогли - холодно. Дуже шкода, тому що вiдразу завшивiли лiжка. Тепер доведеться усе прожарювати, коли роздягнемо.
Активiзувалися роботи з опалення. Все-таки начальник умiє керувати. Дав зарок не пити.
Годуємо вже тричi на день, хоча блюдо одне. З постачанням погано - усi тили вiдстали. Почали вiдновлювати кухню.
1 лютого включили опалення. Батареї ледве тепленькi, але усе ж "домни" потухли, дим зник.
У зведеннях - вiдомостi про взятi населенi пункти. Пораненi говорять: кожний будинок доводиться брати з боєм.
Аркадiй Олексiйович Бочаров прийшов перший раз лише 30-го.
- Потрiбно думати про гiпси. Лiкувати потрiбно, а не тiльки возити.
Усе вiрно, але чи до гiпсiв, якщо в нас ще є пораненi, жодного разу не перев'язанi з моменту, як ми їх прийняли?
Йде iнтенсивний ремонт операцiйної i перев'язувальної на другому поверсi. Фарбують олiйною фарбою й склять усi рами. Там будуть серйознi операцiї на мозку. Для цього нам додали спецiалiстiв: невропатолога, очника, ларинголога. I - рентген. Я трохи заздрю Залкинду.
4 лютого вiдбулося "велике переселення народiв": повне пересортування поранених по вiддiленнях. "Наших" (iз пораненими кiнцiвками) знесли униз, "груди, живiт i голова" - на другий i третiй поверхи. Не знаю, де буде легше... "Черепники" лежать без свiдомостi або буйствують - припадки, судороги, сварка. Втiм, усi лаються, нашi теж. Дивуюся, ще мало лаються.
5 лютого. Залкинд урочисто запросив мене на вiдкриття своєї операцiйної i перев'язувальної. За старшу - Лiда Денисенко.
6 лютого залiзничники налагодили пряме сполучення й у чергову летючку взяли лежачих поранених. Це дуже добре, у нас зовсiм забито - понад семисот лежачих поранених!
Великий був аврал! На вулицi холод, потрiбно усiх одягти, закутати, натягнути штани на шини Дитерихса, пiдрiзаючи штанини. У багатьох не виявилося теплих речей, їх десь добували на складах - правда, "б-у", не новi.
7-го наклали перший глухий гiпс на гомiлку.
8 лютого дали електричний струм.
- Тепер iз вас будемо питати на повну! Водопровiд, каналiзацiя, опалення, електрика, пiслязавтра пересувний рентген одержите. Це Аркадiй Олексiйович сказав, коли побачив нашi лампочки.
Попит попитом, а робота йде як i ранiше тяжко. З восьмої ранку i до двох годин ночi ми безупинно перев'язуємо, оперуємо, тепер ще i гiпсуємо - поки трохи.
I ефект вiд усього цього невеличкий. У кожного другого з "стегном" або "колiном" - висока температура, i їх уже не можна вiдправляти. Їх треба лiкувати.
Iнфекцiя нас погубить. Пораненi ослабленi i замученi, нiякої опiрностi немає.
Газової iнфекцiї не дуже багато (якщо у вiдсотках), але для нас - цiлком достатньо. Щодня привозять три-чотири випадки. Ампутацiї вже не консультуємо з Бочаровим - не вистачило б часу нi в нього, нi в нас. Половина ампутантiв помирають. I це жахливо.