Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

На нове мiсце приїхали 4 листопада надвечiр. Село Хоробичи - чотириста п'ятдесят будинкiв, майже зовсiм цiле. Поруч - станцiя через яку йде постачання нашої армiї, знаходиться пiвденнiше Гомеля.

Будемо працювати в ГБА - Госпiтальнiй Базi Армiї. Ми, ГЛР i ЕП.

Усi пораненi будуть поступати на санiтарних i попутних машинах до нас. Ми повиннi вiдразу на машинах їх сортувати, знiмати важких для себе, а ходячих i сидячих вiдправляти тими ж машинами в ЕП, у сусiднє село Городню. Десь там є ще ГЛР.

Але розгортатися знову нiде. Стоїть льотна частина, генерал i розмовляти не став iз нашим начальником. Де там!

Прийдеться ставити намети серед площi.

Але є, проте, вища справедливiсть! 6 листопада льотчики поїхали.

I ще: Київ наш! Я навiть не знаю, чому ми бiльше радiємо.

Тепер ми володарi школи, клуба, i ще бiля двадцятьох будиночкiв пiд служби i квартири особового складу.

У свято розгорнулися. Усе продумали i приготувалися для великої роботи. Задача важка: на носi зима. Але ми не повторимо Угiльну!

Отже, наше розгортання. Сортувальне вiддiлення - три великi намети для прийому поранених, звiдси вони йдуть у лазню, потiм без бiлизни - у конвертах i пiд ковдрами, у халатах - збираються в намет-буфер, де очiкують перев'язки. Це важливий новий винахiд. У перев'язувальнiй змiнюють пов'язки i тiльки тодi одягають чисту бiлизну i вiдправляють у госпiтальне вiддiлення - у школу. Проте не усiх. Хто з легкими пораненнями, тих несуть назад в "буфер", там їх вдягають у прожарене обмундирування i везуть у еваковiддiлення - 220 койок - у клубi, сiльрадi i наметах. Госпiтальне вiддiлення на двiстi мiсць, у школi. Шiстсот поранених можемо вмiстити не займаючи хат.

Операцiйно-перев'язувальне вiддiлення на вiсiм столiв розгорнули в "будинку вчителя". Перед входом поставили намет - "накопичувач".

З 10-го листопада почалася робота. Нам привезли всiх нетранспортабельних iз ППГ першої лiнiї i спецiалiзованого ППГ ("голова"). Зайняли майже всi лiжка в школi.

16-го опiвночi, коли йшов дощ iз снiгом, за мною прибiг санiтар перев'язувальної, Бессонич:

- Микола Михайлович! Привезли... Страшне дiло!

Чую потужний гул машин, начебто йде ескадра лiтакiв, i у вiкнi миготять вiдблиски фар. Вдягаюся, як по тривозi. Бiжу...

Вся величезна площа перед школою заповнена "студебекерами", якi повiльно рухаються i гарчать, iз спалахуючими i гаснучими фарами, сильними, як прожектори. У їхньому свiтлi падає снiг.

У сортування сварка. Шофери обступили Бикову, кричать, матюкаються.

- Вивантажуй негайно, стара карга! Змерзли! Чуєш, стогнуть?!

От вiн - критичний момент. От зараз їх потрiбно матом, як я вмiв ранiш, коли був змiнним механiком. Але отут ця Бикова. Не можна.

- А ну, тихiше! Старшого сюди!

Старшим був капiтан, але вiн мовчав. У нього був наказ, i вiн знав порядок, але їхати по грязюцi в Городню зовсiм не хотiлося. А отут ще дощ iз снiгом. Веду переговори: Скiльки машин? - Сорок три. - Скiльки поранених? Не знає, можливо - п'ятсот.

- Не смiти вивантажувати! Тут знiмаємо лише лежачих i важких. Знаєте наказ? Iнших везете в Городню.

У кузовi, на соломi, або прямо на залiзнiй пiдлозi, лежали пораненi - без ковдр, тiльки в шинелях або ватянках. Мiж лежачими - зiгнутi фiгури сидячих, iз зав'язаними головами i шиями, iз розрiзаними рукавами, штанинами, запорошенi снiгом, мокрi. Куди отут їх ще везти! Але якщо ми приймемо усiх, виходить, вiдразу заповнимося повнiстю. А завтра? Нi, солдат повинен терпiти. Це його перший обов'язок.

Санiтари з носилками слiдують за мною i Биковою. Залажу в машину i вiдбираю.

Лежачих швидко стягують iз машин. Тих, хто сидить, перевiряю. У iнших машинах командують Бикова та Аня Сучкова. Розвантаження йде швидко: у сортуваннi багато мiсць. Вкладають поспiль, потiснiше. Там пораненi вiдразу замовкають, тому що бочка вже шумить вiд полум'я, дрова сухi заготовленi.

У iнших машинах шофери командують ходячим:

- Злазь, чого чекаєш? Не виженуть!

Але ми невблаганнi й вiдправляємо з приймальнi знову на машину. Майор вiдразу, допомагає порозумiтися iз шоферами i капiтаном. Це дуже важливо, тому що в мене погано виходить - умовляти.

В мiру розвантаження машини гарчать моторами, запалюють фари i починають маневрувати для виїзду з площi. Вона поступово порожнiє. Розвантаження зайняло усього пiвгодини. Чоло мокре вiд поту, хоча на менi одна гiмнастерка. А може, вiд снiгу?

У сортуваннi вже йде робота. Насамперед, зiгрiти, напоїти. Бочка палає, бак з окропом i навiть чайник iз заваркою стоять на бочцi. Настрiй уже зовсiм iнший. Чути навiть подяки.

- Спасибi, сестриця... Так змерзли, так змерзли, що i сказати не можна.

- А годувати будуть?

Тiльки потiм запитують про перев'язки.

Прийняли 152 чоловiки. Всi три намети завантажили повнiстю. У наметах зробленi дуже низькi нари, застеленi соломою i покритi брезентом. Низькi - це важливо: щоб санiтар мiг iз ногами забиратися, перекладати на носилки. Лишати на носилках ми не можемо - вони незручнi i багато мiсця займають.

Тепер потрiбно їх переглянути - вибрати термiнових i призначити черговостi перев'язок на завтра. З начальником вирiшили, що вночi планових перев'язок не буде. Без сну довго не витягнемо, а робота на ГБА - це мiсяцi. Станцiї постачання змiнюються не часто.