Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

У Буду приїхали ввечерi. Зупинилися бiля висадженого вокзалу. Розпалили вогнище.

Начальник пiшов до коменданта: "Погано!" Станцiя постачає двi армiї. Усе забито тилами.

Наступного дня шукали помешкання, навiть в округах. Безнадiйно: авiатори, автобази, склади. Ввечерi, коли поверталися, побачили двоповерхову школу без вiкон i дверей. Потiм нам розповiли: у 41-му роцi в нiй нiмцi збирали євреїв перед тим, як розстрiлювати.

Подивилися. Рами i дверi виламанi, грубки зiпсованi. Але пiдлоги i стелi цiлi, i дах теж.

Вирiшилися вiдновлювати: маємо сто чоловiк видужуючих - є майстри, але немає матерiалiв. Пiшли шукати украдене по будинках. Виявили. Вiдiбрали. Вiкна частково заклали цеглинами.

Цiлком вiдтворили схему Хоробичей, тiльки в кращому варiантi - в одному будинку 250 лiжок, лазня i перев'язувальна. Разом iз наметами знову мали 500 мiсць. Плюс гарнi будинки на сусiднiх вулицях.

Цього разу поранених, яких привозили у Буду, сортували в ЕПI. Проблеми не було - приходить колона машин, сортувальник командує: "Ходячi, вилазь!" Усi, хто може, моментально злiзуть. Iнших везуть нам.

26 грудня ще не закiнчено ремонт, а робота вже почалася. ППГ першої лiнiї "накопичили" поранених, i везли по 50-60 чоловiк на день. Пораненi були важкi. Наш контингент.

Почався наступ, i потiк збiльшився. Такого божевiлля, як у Хоробичах, не було. Незабаром пiшли летючки, тому бiльше семисот поранених у нас не збиралося. Займали, максимум, одну-двi сусiднi вулицi.

У евакуацiї була тiльки одна труднiсть: захопити вагони в летючцi. Але санiтари - хлопцi бравi - справлялися.

Наша армiя вела наступ до 20 лютого. Куди наступали, ми не дiзналися. Бувають такi бої, що у зведення не потрапляють. Тiльки втрати дають.

Працювали бiльш культурно, нiж у Хоробичах, усi пораненi проходили санобробку i перев'язку в першу добу, перев'язували до 250 i навiть 300 чоловiк. Але суть справи вiд цього не змiнювалася. Лiкування було як i ранiше тiльки термiновим. Лiкували важких, кого не можна вiдправити, а їх було занадто багато, щоб лiкувати добре. Витягування для стегон i навiть гiпси накладати не могли - не було мiсць i умов. А отут ще брак марлi: бинти, серветки i навiть марлевi кульки прали до чорнуватостi, нiколи не рiзали пов'язки. Де ж отут гiпсувати?

Вiдбулася важлива подiя в моєму життi: я одружився. У перших числах сiчня Лiда Денисенко переїхала до мене. Було оголошено прилюдно: дружина!

Скiнчилася моя свобода. Три з половиною роки я був неодруженим пiсля Галi. Так мало! А перший раз (дурень!) одружився в двадцять. Тепер менi вже тридцять. Пора! Але передбачаю трудностi у стосунках iз Лiдiєю Якiвною.

Нам знайшли кiмнату поруч iз госпiталем. Гарна кiмната, є навiть радiо. Хазяїва живуть в iншiй половинi, i нам нiхто не заважає. Справжнi молодi.

Було декiлька бомбувань. Один раз бомбили вдень, усi столи в перев'язувальнiй були зайнятi. Не чули, коли прилетiли лiтаки, i раптом - вибухи зовсiм поруч, полетiло скло. Наших важких поранених, як вiтром здуло зi столiв - вiдразу опинилися на пiдлозi. У палатах теж поховалися пiд тапчани. Панiка була неабияка. Але сестри усi залишалися на мiсцях i заспокоювали своїх пацiєнтiв. Якi молодцi!

Другий раз бомбили цiлий вечiр. Пiсля першого нальоту привезли пораненого в живiт лейтенанта: вiн був приятелем нашої сестри Вiри. Тiльки розкрили живiт: бомби! Одна, друга, зовсiм поруч. Всi нашi трималися мужньо, нiхто не порушив асептику. Лiда боїться лiтакiв, але i вона тiльки присiла, виставивши стерильнi руки нагору. Лейтенант помер через п'ять днiв пiсля операцiї. Розвився перитонiт, i не змогли врятувати.

Ще одна подiя: у Будi судили i повiсили полiцаїв. Три днi висiли, було огидно пiдходити до вiкон. Я за покарання зрадникiв. За страту для злiсних. Але чи треба привселюдно? Навiщо розпалювати жорстокiсть у людях, допускати, щоб це бачили дiти. Не можу зрозумiти.

Свiтовi подiї: була конференцiя "трiйки володарiв" у Ялтi. Нам повiдомили, коли вона вже скiнчилася. Пройшло майже без уваги.

Почалася весна. Третя вiйськова весна. У перших числах квiтня поранених передали евакогоспiталю, що приїхав на наше мiсце. Скiнчився ще один етап роботи. Начебто усе робили добре, але задоволення не залишилося. Нi, грубих помилок майже не було. Але умови мiцно тримають нас у руках i не дають домогтися рiшучих успiхiв. Невже до кiнця вiйни так i не випробувати радостi справжньої ефективностi хiрургiї, що випробували в останнiй перiод роботи в Калузi?

Отже: "мiжбойовий перiод". Вiйська в оборонi. Бiльшiсть госпiталiв згорнутi. Час переїздiв, iнспекцiй, навчання i конференцiй. У квiтнi їздили з начальником i Канським у Речицу на армiйську конференцiю. Була виставка: ми похвалилися гiпсом, пов'язки були накладенi на санiтара Степана Кравченко, зрiзанi, запрасованi i висушенi. Вийшли - як античнi скульптури. Дуже усiм сподобалися. Думаємо пiд них одержати профiль спецгоспiталю "стегно - суглоби", якщо такий буде.

У президiї сидiли стройовi генерали. Армiйський хiрург зробив оглядову доповiдь - переказав "Вказiвки". Нi слова про трудностi, нiби i не було Угiльних i Хоробичей. Науковi доповiдi дуже слабкi. Я теж виступав, навiть двiчi. Повторив калузькi матерiали про "колiнки" i розповiв нове про пневмоторакси.

А найкращим було повiдомлення:

- Одесу звiльнили!

Iз змiшаним почуттям їду додому, у Буду. Приємно, що доповiдi пройшли добре. От i ящик iз гiпсами їде назад, шкода було викинути, хоча на що вони? Приємно завести знайомство з гарними людьми - хiрургами. Але огидно слухати фальшивi промови, хвастощi i славослiв'я. До Берлiна ще ох як далеко!

Наступного ранку прийшов лист iз 1-го Московського медiнституту: дисертацiю не допустили до захисту. Гiрко стало. Хоча i не дуже розраховував, але усе ж сподiвався.

Скiнчиться вiйна - кому будуть цiкавi "стегна" i "колiнки", пневмоторакси? I станеш ти, Амосов, знову ординатором. У районнiй лiкарнi.

20 травня переїхали в село Озерщину, пiд Речицею - очiкувати в згорнутому станi. Добре улаштувалися. Але, скорiше б уже наступ.

Ми з Лiдою - законнi чоловiк i дружина. Їздили в Речицу - там уже вiдновлена Радянська влада, є ЗАГС. Я - не двоєженець, вiд Галi навеснi прийшов лист, що вийшла замiж i вже чекає дитину. Адресу дiзналася вiд подруги Лiдiї Якiвни, що була з нею в однiй частинi. Я її поздоровив.

Повiдомили, що почалося вторгнення союзникiв на континент. Нарештi довгожданий другий фронт вiдкритий. Незабаром i в нас починається лiтнiй наступ. Подолати би Гiтлера до осенi, а?

Незабаром одержали призначення: селище Пиревичi - у складi ГБА.

Їдемо знову старою дорогою через Гомель. Зараз вiн куди гарнiший. Вiдцвiтають яблунi. Маса зеленi, вона закриває попелища дерев'яних будиночкiв на околицi. Дивно стовбичать чорнi труби серед квiтучих дерев. Трава ще не росте на попелищах, i чорнi фундаменти будинкiв врiзанi в зеленi рами дворикiв. Але усюди вже копаються люди. Вже живе - наше, радянське мiсто.