Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Брянськi роки - iз 47-го по 52-й - найяснiшi в моєму життi. Випробував хiрургiчне щастя, дружбу з пiдлеглими. Потiм такого вже не було.

Справа ледве не скiнчилася катастрофою на самому початку. Мiй попередник лишив хворого пiсля резекцiї шлунку. П'ятий день, а його рве: "непрохiднiсть сполучення". Потрiбно оперувати. Непросто переробляти чужу роботу, шансiв мало. Але без цього - смерть вiрна. День ходив навколо, сумнiвався. Ще добу переливали фiзрозчин, а потiм узяли на стiл. Важко вiдокремити невiрно пришиту до шлунку худу кишку, накласти нове сполучення. Возився чотири години.

Наступного дня довелося їхати в район. Два днi мене не було. Повертаюся в тривозi, а хворого знову рве.

Говорю йому:

- Потрiбно знову оперувати!

- Нi вже досить. Я тобi не мiшок - розрiзай i перешивай. Не дамся. Так помру.

Ну, що скажеш, друг? Перша операцiя - i смерть. Збирай валiзу.

Ще два днi переливали рiдини, вiдмивали вмiст шлунку через зонд. Мужик уже зовсiм доходить. На третiй день через дренажну трубочку з порожнини живота вiдiйшло кубикiв двiстi рiдкого гноя i прохiднiсть їжi вiдновилася. Репутацiя була врятована i навiть змiцнена - непросто було зважитися на таку операцiю вiдразу пiсля приїзду.

- Амосов! Бог тебе любить.

З Брянська я часто їздив до Москви. Легкий був на пiдйом. Справи з дисертацiєю, наради обласних хiрургiв i просто так - у бiблiотеку, почитати iноземнi журнали. Навеснi на конференцiї в iнститутi демонстрував iсторiю хвороби: ларинголог проткнув стравохiд при видаленнi кiсточки. Виникло гнiйне запалення середостенiя, умирала людина. Я зробив унiкальну, для того часу, операцiю - розкрив заднє середостенiє, дав вiдтiк гною i спас хворого вiд вiрної смертi. Юдин вислухав моє повiдомлення, здивувався: певне не чекав такої спритностi вiд утiкача. Але - похвалив.

Лiтом 48-го року всiх хiрургiв уразило, як громом - Юдин заарештований! I Марина, його помiчниця, теж. Справа так i залишилася темною. Наклепникiв завжди було достатньо. Пiдозра падала навiть на учнiв.

По iнституту Склифосовського як чума пройшла: iм'я шефа викреслено, говорять про нього тiльки пошепки. Старшi учнi - професори, мовчали. Та й чи багато пiсля 37-го року було смiливцiв, щоб захистити вчителя? На жаль!

Нiкого, крiм Марини, не посадили, але Киру перевели завiдувати вiддiленням у мiську лiкарню. На користь йому пiшло - став хiрургом.

Хiрургом мене зробила вiйна. Але справжнiм - Брянськ.

Ми вивантажилися з вагона 10 березня 1947 року. Йшов снiг. Зустрiв шофер Толя з машиною. Ми потiм iз ним дружили.

Приїхали. З'явився до Винцкевича. Вiн велiв показати квартиру. Так, цiлих двi кiмнати, iз кухонькою - у будиночку на подвiр'ї лiкарнi. Хороми, пiсля чотирьох московських метрiв. Правда, до вбиральнi не дотягли - на подвiр'ї. Про ванну i не говорю.

Нi, я не буду намагатися вiдтворити картинки з брянського життя. Багато чого забув, видумувати не хочу. Але коротенько розповiм про людей.

Хiрургiчне вiддiлення 100 лiжок. Вже є один молодий хiрург - Шалiмов, Саша. Ми з ним поговорили i роздiлилися: у мене чоловiки i травматологiя, в нього - жiнки та урологiя. Є чотири ординатори: Наташа Худякова та Ольга Авiлова, обидвi незамiжнi, обидвi воювали, живуть у дворi, днюють i ночують у лiкарнi. Вони захотiли до Сашка. Замужня, не вiйськова, молодша - Гайнанова Фаїна, чоловiк у горкомi, i Рогинська, подруга двох перших, мiська. Вони дiсталися менi. Потiм виявилося: усi гарнi.

Лiда перед вiд'їздом iз Москви перевелася на заочне вiддiлення, тепер її призначили старшою операцiйною. Тил я забезпечив. I отримав головний бiль: дуже завзята, службою дошкуляла навiть удома. Але це - потiм.

Колеги-лiкарi в iнших вiддiленнях - звичайнi. Усi зi мною дружили. Колоритна фiгура лише гiнеколог, Iгрицька, багато старше мене, фронтовичка, комунiстка. З нею - нейтралiтет. Збройний.

Посада обласного хiрурга - при облздраввiддiлi. Завiдуючий Георгiй Iллiч Воронцов, теж дуже гарний. Дружить iз Винцкевичем. Дочка його - Вiра - тiльки закiнчила iнститут, працює в Iгрицької. Її чоловiк - Iсак Асин - патологоанатом. Став моїм другом.

Робота - двi посади. Перша - керувати хiрургiєю в областi. Це - 23 райони. Районнi лiкарнi з хiрургiєю, вiд 10 до 50 лiжок, 1-3 лiкаря.

Друга - обласна лiкарня, вiдповiдаю тiльки за свою половину.

Мала вiдбутися нормальна робота, потрiбно показати клас.

В областi - iнформацiя i "єдина хiрургiчна доктрина", тобто загальнi правила лiкування, регламентацiя. Так вирiшив по досвiду вiйни. I не помилився. Для цього потрiбно об'їхати райони, подивитися, трохи повчити хiрургiв, зiбрати разом, обговорити, потiм - наказати. I - пригрозити. Як в армiї.

О, я рвався в бiй! Завжди мав пристрасть до органiзацiї, а тут таке поле. Тому, почав їздити в райони, майже щотижня. Ритуал: телеграфую, приїжджаю на поїздi, хiрург зустрiчає, веде до себе, пригощає яєчнею iз салом, пропонує спиртику, вiдмовляюся. Розмовляємо, входжу в курс справ. Йдемо в лiкарню, загальний огляд, чи є електрика, лабораторiя, рентген. Яка полiклiнiка. Докладнiше дивлюся вiддiлення, операцiйну, iнструменти, автоклав. Роблю обхiд хворих. На це iде цiлий день.

На вечiр прошу звiт за минулий рiк, операцiйний журнал, iсторiї хвороби всiх мертвих, данi розтинiв. Все це аналiзую, перевiряю, щоб сходилося, щоб не брехали, шукаю помилки, "законнiсть" смертей.

Пiсля цього усе ясно: квалiфiкацiя, працездатнiсть i... нахабнiсть. Це важливо, усi хiрурги хочуть робити складнi операцiї, наприклад, резекцiї шлунка. Але лише деякi готовi до цього i мають умови.

Сплю в лiкарнi, їм лiкарняну їжу - незалежнiсть iнспекцiї. Ранком проводжу бесiду за результатами. Достатньо жорстку. Визначаю, що дозволяю робити зараз, що - освоювати, яку допомогу просити в начальства. Доктор, як правило, не заперечує, роздавлений фактами i боїться начальства.

Через пiвроку вся область була як на долонi. Восени запросив на конференцiю. Зiбрав у залi, щоб оголосити порядок.

Був "бунт на кораблi", коли хiрурги зiбралися разом, то виявили, що я наймолодший з усiх. Осмiлiли, почали висловлювати невдоволення.

Я перетерпiв, подивимося що скажете потiм.

Спочатку їх потрiбно "убити". Тому почав iз показової операцiї. На той час я вже був на конi: на шлунку, кишках, кiстках, суглобах робив будь-якi складнi реконструкцiї.

Операцiями я скорив незадоволених - нiхто з них подiбного не робив. Далi усе пiшло, як треба. Звiт iз цифрами, висновками, типовими помилками, установками - в яких умовах i що можна робити, запрошення - повчитися. З прiзвищами був обережний, не можна ганьбити привселюдно. У загальному - бунт подавлений, обласний хiрург вiдбувся.

Наступнi п'ять рокiв не знав горя з областю. Зав'язалися симпатiї, хiрурги - народ гарний. На щорiчнi конференцiї завжди були науковi доповiдi i свiжi операцiї: на легенях, на стравоходi. Брехати вже нiхто не намагався. Горiлки я не пив, подарункiв не брав. Хоча - пробували.

Вiдносини з облздравом були вiдмiннi - писанина не вимагали, по пустякових справах не тривожили. "Скарги трудящих" - це бич божий для начальства. Частiше усього - чепуха, але це був зворотний зв'язок для верхiв.

Зарплата: ставка в облздравi спочатку 1000 ("старими", новими - 100), а з 1950 набавили до 3000! На них машину купив у 1950-му. Крiм того половину ставки сплачували за хiрургiю, i Лiда одержувала - жили безбiдно. Але чомусь не розбагатiли. Тiльки книг купував дуже багато. Одяг, утiм, завели.

Центр життя складала хiрургiя. Що я був до Брянська в мирнiй хiрургiї? Тiльки досвiд Череповця. Вiйна дала смiливiсть i повну свободу орiєнтування в тканинах i органах. Щось пiдглянув у Юдина, i дуже багато прочитав у бiблiотецi.

Свої можливостi я знаю - нiколи не був блискучим рукодiлом. Але гарним - був. Зато знання i вигадка - були присутнi завжди. Проте, смiливiсть нiколи не обганяла умiння. Життя хворого для мене священне, нiяких фокусiв за рахунок ризику. Втiм - це не точно. Гарний хiрург без ризику неможливий. Питання - коли i скiльки ризикувати. Перше, наскiльки взагалi потрiбна операцiя? Сумнiвно? - Вiдмов. Друге, чи може хворий знайти кращого хiрурга?. У Брянську краще не було. Москва була недоступна.

Саме головне для хiрурга - багато оперувати. Тiльки досвiд дає впевненiсть. Ще - не плутати операцiї з грошима. Великий хiрург - це подвижник, iдеалiст. На жаль, на цьому багато хто спотикається. Я - нi.

Але вернемося до справи. Моя справа - операцiї. Розумiю, що це цiкаво тiльки лiкарям, а бiльше - хiрургам, - але як я можу стерпiти, не похвастати в самому головному? Забери хiрургiю i що залишиться вiд мене в Брянську? Метушня по науцi, скромний побут, книги, застiлля без випивки, автомобiль. Поїздки в Москву, Ленiнград, у Крим. Дружба? Так, дружба була. Iнтерес до жiнок? Смiшно заперечити, адже була Лiда. Не розмахнешся! Дружина серйозна, не сварилася, але могла замовчати на тиждень, а я - не мiг, мучився. Але... Бiс сильний!

От динамiка освоєння нових операцiй по роках:

1947 р. - шлунок, кишкiвник. 1948 р. - жовчнi шляхи. Кiстки, суглоби. 1949 р. - стравохiд, урологiя (поїхав Шалiмов!). 1950 р. - видалення легенiв при раку i туберкульозi. Пряма кишка. Операцiї на нервах.

А серця - не було.

Основнi труднощi - знеболювання. Весь свiт оперував пiд наркозом, з апаратами. Тiльки ми однi - радянськi - пiд мiсцевою анестезiєю. А.В.Вишневський, блаженної пам'ятi, придумав методику, придатну на будь-який орган i захворювання, у будь-якiй лiкарнi. Крiм маленьких дiтей - вони не розумiють, що радянський громадянин повинен терпiти. В усiм терпiти, i в операцiях - теж. Метод - спецiально для злиденних: не потрiбно апаратiв, анестезiологiв. Копайся собi в парi iз сестрою, навiть у районi. Якщо вмiєш.

Одних тiльки резекцiй легенiв я i мої помiчники в Брянську i Києвi зробили пiд мiсцевою анестезiєю понад три тисячi.

Не стерплю, картинка, вже в Києвi. Приїхав у 1955-му iз Лондона всесвiтньо вiдомий професор-анестезiолог - Мекiнтош. Просив показати видалення легеня пiд мiсцевою анестезiєю. Я нормально зробив операцiю, хвора з дуже тяжким туберкульозом не проронила нi звука. Гiсть сказав:

- Цiй дiвчинi потрiбно дати звання Героя Соцiалiстичної Працi.

Тiльки в 1955 роцi, коли я пiшов на серце, довелося освоювати наркоз. Хвора, пiд мiсцевою анестезiєю, ледве не померла. Обрушився метод.

Результати. Не знаю чому, але смертей у нас було вiдносно мало. Вiд резекцiї шлунка при раку вмирали 5%, при виразцi 1-2%. Легеневi резекцiї при туберкульозi - 3%, при раку - 12%. Але при раку стравоходу вмирали часто.

А от тепер, уже точно - про операцiї - усе, кiнець.

Будемо говорити про життя?