Голоси Часiв
1950-52 рр. Брянське життя. Дисертацiя.
Гарне життя! Пiсля того як перший бiдолашний хворий поправлявся, усе пiшло по зростаючiй. Ринок виявився дешевим. Грошей - достатньо. Квартира - тепла. Мiстечко маленьке, ходимо пiшки.
Є друзi: Бикова, "Любочка" iз ПРГ. Журнали читали, музику по радiо слухали, ("Ах Лемєшев! Ах Козловський, Iван Семенович!"). Ми ходили до неї раз на тиждень: чай, пирiг, розмови, спогади. Плiтки. Полiтика.
Iсак Асiн, ("Iсак"!) патологоанатом, зять керiвника облздрава Воронцова. Рiк, як iнститут закiнчив. Робить розтини наших небiжчикiв i дослiджує пiд мiкроскопом видаленi органи. Збирає в бочку з формалiном вирiзанi частини легенiв, багатющий матерiал для науки, оскiльки в Союзi нiхто такого не мав. Дуже сучасний. Цинiк. Бабiй. Не дурень випити. Бi-бi-сi слухає, "контрик".
Вiдносини з помiчницями гарнi. Дистанцiя дотримується, вони мене - "на ви" я їх - на "ти". Кабiнету в мене немає, усi збираємося в ординаторськiй. У дев'ять вечора роблю вечiрнiй обхiд iз своєю черговою. Ольга або Наталя сидять допiзна. На мiй день народження, 6 грудня, Лiда влаштовувала "прийом".
Так йшло життя: у центрi усього - робота, навколо неї - спiлкування. Плюс до цього - вiдрядження в райони.
Подiї? Значних внутрiшнiх - не пам'ятаю, хiба що скасування карток у груднi 1947 i обмiн грошей - для нашої компанiї безболiсно, накопичень не зробили. Але було багато розмов про втрати спекулянтiв i плутнях начальства. Пiсля реформи Брянськi магазини враз наповнилися товарами. Iкра - у бочках стояла! Бум, на жаль, був швидкоплинний.
До компанiй по позиках - звикли. Зниження цiн - вiтали.
У перший рiк, в серпнi дали вiдпустку. До цього йшло листування - iз Борисом - особисте, iз професором Цимхесом - по дисертацiї. Вiн вже в Горькому працював. Запрошував приїхати - обговорити.
Ленiнград. Борис ще служить в Орiнiєнбаумi, пiдполковник, у морськiй формi. Спецiально приїхав приймати гостей. Комунальна квартира, на шiсть хазяїв, велика кiмната, розгороджена шафою i ширмою: спальня, столова, кабiнет. Вiконце вузьке - темно.
Не в цьому справа. У Бориса з'явилася сiм'я. Розповiдає.
- Надiя - таки мене дiстала! (Надiя - лiкар на батькiвщинi, у батька. Була любов). Як мiй роман iз генеральшею, (писав менi ранiше) погорiв у 40-му, я i занудьгував. Отут Надя в Ленiнград приїхала, прописалася, почала мене утiшати, старе пригадали i зiйшлися. Оженила молодця! Коли вiйна почалася - мене вiдправили на "Орiєнбаумський п'ятачок", начальником санчастини. Там було справжнє пекло, розповiм потiм.
Зауважу вiдразу: "за чаркою". Боря почав сильно попивати:
- Єдиний порятунок.
Був у них другий порятунок, тiльки вiн слабко реагував - дочка Маха, двох рокiв. Чудесне дитя, Лiда розчулювалася, а я - не оцiнював. Не дозрiв ще.
Сiм'ю вела Надiя, дуже енергiйна. Борис змахував на квартиранта - iз частини приїжджав не часто, не мiшався в господарство, книжки читав. Встиг уже посваритися з партiєю.
- Злодiя-начальника викрив. Матросiв обкрадав. Домiгся - виключили. Але нi, не думай, через пiвроку вiдновили.
Але вiд соцiалiзму ми з Борею поки не вiдмовилися.
Ходили з Лiдою в Ермiтаж. Третьяковську галерею та Пушкiнський музей я вже знав, а в Ермiтажi не був.
Тиждень пройшов добре. Приємно i корисно.
Потiм поїхав у Горький у справах дисертацiї. Там у мене була "база" - наш госпiтальний патологоанатом Туров. Ми з ним у Калузi дуже подружилися. Вiн викривав мої "проколи": в Єгорьєвську - газову, у Калузi - померлого вiд анестезiї.
Ходив у мiсто, пригадав 37-й рiк, дядька Павла.
Давид Лазарович Цимхес у Горькому завiдував кафедрою. Прийняв мене вдома, добре. Образи, що утiк вiд нього в сороковому - не тримав. Розповiв йому епопеї з трьома дисертацiями. Переглянув рукопис. Обговорили.
- Тiльки не тягнiть!
З тим я поїхав у Ярославль, а Лiда за цей час з'їздила до мами.
Справи в Ярославлi: нiяких вiдомостей про дядька Павла не було. Сина Сергiя лiтом 41-го убили в першому ж бої. Пiсля вiйни тiтка одужала. За чоловiка її не переслiдували. Навiть працювала в райрадi вiдповiдальним секретарем. У роботi "знайшла себе". У партiю вступила! Так дивно влаштоване життя.
Знову пiшло брянське життя.
Робота з доопрацювання дисертацiї зайняла три мiсяцi. Цимхес подав її до захисту, як вiд свого колишнього аспiранта. Машина в iнститутi закрутилася i в травнi 1948 року одержав телеграму: "Термiново приїжджайте на захист".
Так хвилювався, що навiть гостра екзема обсипала... усякi мiсця.
Захисти нiколи не бачив - Архангельську вони не дозволялися.
Приїхав ранком. Зайшов у канцелярiю, ознайомився з вiдгуками опонентiв. Один - топографоанатом, другий - хiрург. У наступному - навiть дуже знаменитий, Н.Н.Блохiн, онколог, депутат i президент АМН.
Поняття не мав - як промову тримати. Сидiв на вiдкосi i приготувався... на 40 хвилин! Коли запитав секретаря, на неї напав жах.
- Двадцять i нi хвилини бiльше!
Усе пройшло добре. Опоненти роботу похвалили: "Фронтовик!" Нi, ордени i планки я не чiпляв, не хвастав. I Цимхеса похвалили за учня. А що? Законно. Мiг i не визнати.
Лiтнi вiдпустки з Брянська - коли i куди їздили - у пам'ятi почали плутитися. Значення не має. Але, лiто 1948 року пам'ятаю - були в санаторiї в Ялтi. Вперше на пiвднi: море, набережна з пальмами. Поганий курортник - плавати не вмiю. Але Лiда лежала б на сонцi цiлу добу, якби свiтило.
Головне було в iншому - з'їздили в Старий Крим, це мiстечко по дорозi на Феодосiю, батькiвщина Грiна. Там жила тiтка Катя i двоюрiдна сестра, теж Катя. (З iншими сестрами в дитинствi дружив, а пiзнiше контакту не було.)
Зустрiли добре, як iнакше? З тiткою не бачилися рокiв двадцять. Катюшка - фельдшер, розведена, бездiтна, домашня жiнка, клопотуха. Про тiтку Катю зовсiм коротко - вiрила в Бога пiсля убивства сина в 41-му.
Будинок, на головнiй вулицi, цiлком пристойний. Його купив Толя, брат трьох сестер. Вiн плавав електриком на китобiйнiй флотилiї Слава. Купив будинок, щоб грошi не пропити i передав тiтцi. Багато приємного з ним пов'язано.
А тодi, у 1948, ми прожили два днi, я вислухав доповiдi про родичiв i поїхали, пообiцявши повернутися через рiк.
Вiдпускнi справи наступних рокiв - одне лiто жили в Єлисеївни в Харковi. Досить нудно. Iншого - поїхали дикунами в Сочi. Зняли кiмнату. Витримав днiв десять, повернувся до операцiй.
В 1950, у червнi, купив "Москвич 401". Машини продавали вiльно, коштували дешево - Москвич 900 р. (зарплата, iз кандидатською, була вже 400).
За машиною поїхали втрьох: шофер, Лiда i я. До того за руль нiколи не сiдав, хоча мрiяв поїздити. На шосе Москва - Сiмферополь було вiльно, за той день я i навчився. У Брянську "по блату" видали права.
Багато задоволення одержав вiд машин! Самого рiзного... Перепробував чотири машини: два "Москвичi", "Победу" i 21-у "Волгу". Продав останню в 1969 пiд тиском дружини, усе боялася, що розiб'юся. Любив швидко їздити.
Тим же лiтом 1950 року поїхали в Крим. Чудове вiдчуття, коли виїжджаєш дикуном на пiвдень на машинi: свобода, справи обтрусив, хворi не дiстануть. Почуття за кермом, майже як оволодiння жiнкою - можу!
Рокiв на десять пiсля того нашою базою залишався Старий Крим. Спали в саду пiд горiхом, купатися їздили в Коктебель. А в той перший рiк було особливе задоволення. - проїхали весь Пiвденний берег. Дороги важкi - серпантин.
Так придбав ще один досвiд.