Голоси Часiв
1956 р. Дочка.
I от, пiшов рiк наступний - 1956-й. Дуже важливий рiк! Можна сказати доленосний. Надяг на Амосова шовковi окови. Назавжди.
Лiда дуже важко переносила вагiтнiсть. Бувала на небезпечнiй гранi - високий тиск, дуже поганi аналiзи, набряки. Професор гiнеколог Олександр Юдимович Лур'є - вiдмiнний оператор i людина - спостерiгав у всеозброєннi - готовий у будь-який момент утрутитися. Термiну не дочекалися на мiсяць. Взяли в клiнiку, стали викликати пологи.
I отут почалися тривоги, як тiльки наставала схватка, припинялося серцебиття плоду. Припускали, що пуповина оповила дитинчатi шию - може вмерти в будь-який момент. Не пам'ятаю їхнiх акушерських подробиць, але поставало питання - дитина, чи велика небезпека для матерi. Я виступав за матiр. Але для Лiди немає питання:
- Тiльки дитина! За будь-яку цiну!
Операцiю кесаревого розтину робили пiд мiсцевою анестезiєю, наркоз був небезпечний. Я стояв у головах, усе бачив. Хiрург блискучий. Через 20 хвилин уже добув дитину, вiддав помiчницi. А вона, дитина, мовчить. Не кричить, як призначено i не дихає. А Лiда слухає. I не чує звукiв.
- Що з дитиною?!
- Нiчого-нiчого... Почекай... дiвчинка.
Поплескали по попi... оживили. Закiнчили операцiю. Вiдвезли породiллю, вiднесли дитину. Недоношена, худа.
Потiм мене запросили в палату, подивитися на дочку.
Нiколи не забуду цiєї митi: лежить щось червоненьке, маленьке i... ворушить губками, як облизується!
Начебто в мене кран який у душi вiдкрився:
- Твiй, на вiки!
Пiсля цього... не скажу, що я завжди був дуже люблячий чоловiк, я суха людина. Але одне точно, нiколи не поставало питання: Збiгти!
Дочка мiцно припаяла.
Далi усе йшло, скажемо, важко, але не страшно. Справа зроблена, дитина є. Якiр. Днiв через десять я сам особисто привiз їх додому на машинi.
Так вiдкрилася ще одна сторона життя - вiдносини з дочкою.
Назвали Катериною, на честь бабусi, а по менi, як тiтку Катю.
Бiльше Єлисеївна додому в Харкiв вiд нас не тiкала. Прилипла до внучки. Лiда - служака, як очухалась, пiшла до iнституту. Прибiгала годувати, але швидко молоко пропало. Почалося штучне вигодовування. Потiм знайшли, що Катя кривошия. Пiшли бинтування, масажi. Справилися.
Виховнi проблеми надовго ввiйшли в список моїх занять. Я навiть книжечку написав: "Здоров'я i щастя дитини". Лекцiї педагогам читав.
Суть поглядiв. Щоб зробити розумною, потрiбно рано, iнтенсивно i багато учити. Прищепити мораль - через приклад i знову ж, через книги. Навiть через Христа. Батьки увесь час пiд прицiлом дитини. Нi слова зайвого. Своє погане зберiгай вiд дiтей. Поки вони сформуються, нехай не знають. Потiм самi вирiшать, як судити про батькiв.
Довго думав, що в парi: "гени - виховання" головне. Поступово акценти перемiнилися: гени важливiше. Але без виховання їх не реалiзувати.
Тепер пiд навчання пiдвели наукову базу. Виявляється, вiд розумових занять ростуть новi нейроннi зв'язки в корi мозку. Але є межi - вони вiд генiв.
Тому Катю з пелюшок розвивали, як могли. Не помилилися, успiх маємо: у 33 роки стала професором - кардiологом. А тепер навiть у член-корри Академiї Меднаук обрали. I не пiд моїм крилом, зовсiм вiд iншої, терапевтичної кафедри.
Улiтку 1956 року нам дали квартиру в новому будинку для лiкарiв. Навiть не просив, начальство дало. Виїхали з тубiнституту.