Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Професiйне життя тим часом продовжувалося. Бiльш того, було на першому мiсцi.

У 1956-му був у Чехословаччинi, знову по легеневих проблемах. Описувати чужi мiста тепер нема рацiї - усi їздять, по ТБ дивляться. У мiстах я любив ходити пiшки, частiше один. Брав карту i йшов. Музеї, галереї вiдвiдував. Альбоми купував. Розраховував, постарiю - помилуюся. Постарiв, а часу як не було, так i немає. Але приємно зазнавати на екранi: "Тут я бував". Магазинами не захоплювався, грошей завжди мало. Зате книг англiйських навозив вагон! Бiля двох тисяч. У кожнiм мiстi розшукував книгарнi i букiнiстiв. Утiм, усе це пiзнiше, коли став депутатом i не боявся митницi. Нi, боявся, звичайно, по частинi крамоли, але не дуже. Знав, що не посадять, хiба що виїзд заборонять. На цих книжках дочку англiйському вивчили. Та й сам романи читав. Тепер перестав, не цiкаво.

Сама знаменна зовнiшня подiя того року - промова Хрущова на XX з'їздi. Утiм, сам текст я так i не читав, але переказ чув - партiйним людям читали. Дуже приголомшуюче! Але для мене нового нiчого не додало. Знав, що Сталiн пройдисвiт. Але так само i... Може бути генiй? Злий генiй! Усе-таки, якщо дурень чи банальний негiдник, не змiг би так Росiю розкрутити, вивести на самий верх. Знову ж я не помиляюся, не по всiх статтях вивiв, i цiна велика, але хто цiну мiряє через пiввiку? Важливий результат.

Микита, хай вибачать менi фамiльярнiсть - теж особистiсть видатна. Вiдлигу запустив, Солженiцина, "Iвана Денисовича", дозволив. Будинкiв багато побудував. Правда, з кукурудзою в Архангельську насмiшив, але хто "Богу не грiшний"... Не буду вдаватися в полiтику. Менi подобався Микита. Навiть смiшно, коли вiн у Манежi художникiв штурхнув. Народ i тепер до них не дорiс. Утiм, це не виправдання. Якщо не ростити народ, то i нiколи не виросте.

У 1956 роцi я вiдмовився вiд Медiнституту i залишився тiльки в iнститутi удосконалення. Клiнiка на Рейтерськiй збереглася, Ольга завiдувала.

Iз сiчня в нас був другий набiр грудних хiрургiв. Приїхали гарнi хлопцi, займатися було цiкаво. Двоє з них залишилися в iсторiї клiнiки: Юра Мохнюк та Олена Сидаренко. Обоє потiм вийшли в професори. Слава Богу, живi i тепер. Олена приїхала аж iз Казахстану, учитися легеневим операцiям. Мова про неї ще буде. Юра - з Новоград-Волинська, там вiн був головним хiрургом. Юра менi друг, хоча давно вiдiйшов вiд нашої клiнiки. Їздив на роботу в слабкi країни. У тенiс iз правителями грав. Невдачливий партнер, у Камбоджi iз Сиануком, його скинули. Потiм в Iранi, iз шахом - того вигнали.

Хiрургiчнi успiхи були, але умов не було: три лiкарнi - Рейтарська, тубiнститут i госпiталь i всi поганi. Перед начальством не приховував - незадоволений.

I отут знову повезло. Мамолат побудував триповерховий корпус для кiсткового туберкульозу. Ця проблема, колись була серйозною, але вже потьмянiла. Начебто i будинок для цього не потрiбний.

А далi трапилося от що: мене запросив до себе в заступники аж сам О.М.Бакулев! Точно-точно. Вiн посварився зi своїм учнем i головним помiчником Е.Н.Мешалкiним, що усю серцеву хiрургiю Бакулеву зробив. Мамолату я про запрошення сказав: "Поїду в Москву".

Переїзд до Бакулева не вiдбувся - я запросив занадто багато самостiйностi i проект вiдпав. Але про це я мовчав. Начальство струхнуло, що виїду, i Мамолат вiддав менi новий будинок - три поверхи, на 150 лiжок, з операцiйною, рентгеном, прийомним покоєм.

Ми переїхали 7 сiчня 1957 року. Збулася мрiя, одержав клiнiку, що усе вмiстить. Перший поверх вiдвели пiд туберкульоз, (зав - Бендет), другий - (Малахова) - пiд iншi легеневi хвороби, третiй (Дедков) - цiлком для серця. На другому, крiм того - операцiйна i рентген. На третьому - конференц-зал, кабiнет i реанiмацiя.

Щопонедiлка я сам вiв прийом, доходило до ста чоловiк!

Один раз був випадок: пацiєнт сказав, що здоровий, але просить поговорити без свiдкiв. Будь ласка, в кабiнетi пiсля прийому. I що ви думаєте? Виявився КДБ-ешник, запропонував стати сексотом. Ох, як я його штурхнув! Про першу таку пропозицiю, я вже, здається, писав - це було на фронтi. Але що б у 58-му роцi, професору? Сильна система!

У той же перший рiк прийшли новi працiвники: Неля Черенкова - наш ЕКГiст. Розана Габович - "друкарка" для АШКа, Валя Гурандо - бiохiмiк.

Найважливiшим для мене був Якiв Абрамович Бендет. Вiн вийшов iз фтизiатрiї, став кардiологом, доктором наук. I залишається великим другом.

Весь 1957 рiк я писав працю "Нариси торакальної хiрургiї", 60 друкованих аркушiв. Спочатку прочитав лекцiї курсантам зi стенографiсткою, потiм обробив, додав лiтературу. Книга вийшла в київському "Здоров'ї" наприкiнцi 1958-го. Тираж був великий, i в магазинах покривалася пилюкою довго.

На початку лiта 1957 року в Москвi був з'їзд фтизiатрiв, з хiрургiчною секцiєю. Була i моя доповiдь. Приїхали знайомi хiрурги i мої новi учнi. Олена Сидаренко попросилася в аспiрантуру.

Тим часом, пройшов ще один з'їзд партiї. Хрущов знову гримiв, Сталiна ще раз таврували i винесли з мавзолею. Ленiн знову залишився на самотi. Я був у Мавзолеї тiльки раз, коли колективно водили усю Верховну Раду, уже при Горбачовi. Враження неприємне. Як i вiд мумiї Пирогова в його музеї у Вiнницi.

Дедкова та Ольгу я квапив з дисертацiями, вони просто необхiднi для викладачiв. Теми визначилися ще в Брянську: резекцiї легень при нагноєннях, при раку, операцiї на шлунку i стравоходi.

"Шумимо, братики, шумимо!" Багато дисертацiй вийшло вiд мене. Науковiсть їх не перебiльшував, але в усiх був великий "матерiал", тобто багато хворих i гарнi результати. I без брехнi! Цифрами все-таки похвастаю, не стерплю - до двадцяти докторських i iз сотню кандидатських.

Утiм, за сорок п'ять рокiв мого професорства це не так багато.