Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Життя на гранi 60-х було наповнено до країв. Конференцiї, з'їзди, поїздки, вiдрядження. Захисти дисертацiй помiчникiв. Банкети. Засiдання хiрургiчного товариства: демонстрацiї хворих, доповiдi. Лекцiї курсантам.

Але вище усього були двi справи: операцiї, що нiколи не вiдкладалися - це 150-200 на рiк. I - дочка. Її ранкова година, i вечiрня година.

Ще гiмнастика. Забув написати, у сорок рокiв почала сильно болiти спина. Зробили знiмок, хребцi зростаються. Професор-ортопед сказав:

- Це вiд стояння. Будеш на карачках повзати. На грязi! Щороку!

На грязi не поїхав, розробив гiмнастику: система з 10 вправ кожне по 100 рухiв. Так i пiшло, без єдиного пропуску, дотепер. Тiльки методики мiнялися. Звiдси пiшла моя пропаганда здоров'я: "Режим обмежень i навантажень". Деякi говорять, що вона принесла користi людям бiльше чим операцiї. Не знаю. Якщо судити по мiшках листiв, що одержував пiсля кожного видання книги "Роздуми про здоров'я", то може i так. Книгу видавали 12 разiв iз загальним тиражем 8 мiльйонiв. Але це було багато пiзнiше. У 1961 гiмнастику описав у газетi.

З числа конференцiй особливо запам'яталася в Ленiнградi наприкiнцi 1958 р. Вiдправлявся в поганому настрої, саме вмер перший хворий з АШК.

Ми їхали з Киркою в двомiсному купе, читав його повiсть "Медсанбат". (Не вийшло надрукувати.) Зупинилися в Жовтневому готелi.

Я сидiв у президiї, i в один iз днiв iз-за кулiс вийшла Галя!

Ми не бачилися з 1940 року. На вiйнi тiльки раз обмiнялися листами.

Побачення з Галею було недовгим: вона жила десь у пригородi, поспiшала на електричку. Посидiли в кафе, проводив її на вокзал. Дивно було тримати пiд руку, знайоме вiдчуття. Галя працювала по фтизiатрiї. Чоловiк - колишнiй вiйськово-морський лiкар. На флотi вони i познайомилися.

Була зi мною вiдверта. Незадоволена чоловiком, п'є. Шкодує, що розiйшлися зi мною. Я такої жалостi не вiдчув.

Звичайно, зустрiчалися з Борисом. Неодноразово. Вiн уже служив у Вiйськово-морськiй медичнiй академiї. Розповiв про порядки в армiї: "бардак"! Генерали - "говно", нового не хочуть розумiти. Флот злиться на Хрущова, вiн провiв велике скорочення. Але звiльняють "не тих".

Аркадiй теж жив тут, на територiї окружного госпiталю. I знову - розмови, розмови, спогади про вiйну.

Був у клiнiцi в Петра Андрiйовича Куприянова. Вiн мене зачарував. Вiн усiх зачаровував. Познайомився з його помiчниками, серед них Бураковський.

Чудова була поїздка! Велике задоволення - спiлкування.

Потiм знову - київськi буднi. Утiм, якi буднi при АШКах! Постiйне нервування: серце не "запускається", хворий не прокинувся.

У сiчнi 1959 року професор Жепецький запросив у Польщу, точнiше у Закопане, там у нього була клiнiка по хiрургiї туберкульозу. Добре приймали. Оперував. Доповiдь робив. Поляки сподобалися.

У тiм же сiчнi познайомився i подружився назавжди з родиною Юлiка Березова професора вiд Бакулева, сина Юхима Березова, з Горького. Дружина - Марго, теж iз професорської родини. Мати Юлiка - полька, батько - єврей. Юлiк записався євреєм, "iз протесту". Тепер сьорбав вiд антисемiтизму.

Юлик був дуже-дуже освiдчений професор!

Мої головнi друзi з Росiї - Борис, Аркадiй, Кирило, Юлiк були знайомi, але не усi дружили. Замикалися через мене.

1962 та 1963 роки були повнi всякою всячиною, гарною i поганою.

Перше - росла Катя. Ой, скiльки вона менi дала щастя, маленька! Куди там - жiнки! Бувало, ранком прибiжить у довгiй сорочцi до мене в постiль, обiйме... Усе вiддаси! Бiологiчне почуття. По ранках у нас був урок - букви, читання, розмови, гiмнастика. Вона рано пристрастилася до книг, вивчила англiйську, їздила зi мною усюди. Достроково школу закiнчила. Iнститут - i вiдiйшла. Образи не мав - бiологiя.

Ще про справи сiмейнi. Лiда закiнчила iнститут у 1958 роцi i пiшла працювати до Ольги Авилової, на Рейтарську.

Здiйснилася її мрiя, стала хiрургом. Молодець, до мене не просилася. Самолюбство. Досить швидко почала оперувати, до видалення легень добралася. Ольга - керiвник суворий. Дуже суворий! Потурання точно не дала-би. Додому Лiда приходила пiзнiше мене. Бабуся, Єлисеївна, господарювала i пильнувала онуку.

Запам'ятався випадок. Серед дня дзвонять з Рейтарської.

- Термiново приїжджайте! Кровотеча на столi!

Отут не розбираються, скорiше їхати. Але з пiвгодини все-таки зайняла дорога.

Застаю картину: Лiда пошкодила легеневу артерiю, при видаленнi легенi. Пометушилась iз затисками, сюди-туди, невдало, крововтрата росте стрiмко, от-от умре хворий. Ольги десь не було. Заткнула дiрку пальцем i закричала:

- Кличте Миколу Михайловича!

З вiйни ще я не боявся кровотеч. Нi, не правда - боявся, але не губився i вмiв справлятися. Були смертi? Так, були. Але мало - усе пам'ятаю. Дуже драматично. Страждання.

I того разу швидко попорався. Слiв Лiда не вимовляла, сам повинний розумiти.

Працювала вона зацiкавлено. Почала писати дисертацiю, моєї допомоги не просила, длубалася самостiйно.

Поки не трапилося нещастя, що прикрило її хiрургiю. Але про це розповiм потiм.

Нашi особистi стосунки були... Як назвати? Прохолоднi? Але точно криз не намiчалося, дочка цементувала шлюб. Образи на мене були, почував. Вона взагалi уразлива, моя дружина. Але не висловлювала.