Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Багато всiлякої пошани нахлинуло на мене в тi роки.

Якось викликали в обком. (Чи в мiськком? Менi - усе єдино: "туди"). Йду з занепокоєнням, вiд влади завжди однi неприємностi. Краще вiд них подалi.

Розмова типова:

- Є думка висунути вас депутатом у Верховну Раду. Трудящi пiдтримають.

Сказав: "трудящi". Начебто я не знаю якi. Запротестував.

- Я не вмiю... i зайнята людина. Мабуть, я вiдмовлюся.

Навiть руками замахав!

- Що ви, що ви! Керiвництво вже погодило.

Куди менi дiтися? Знав вiдмiнно, потрапив у рознарядку, поряд з колгоспником i робiтником, потрiбний "безпартiйний професор, що користується повагою." Саме краще - лiкар, хiрург, рятує вiд смертi.

Пiшла передвиборна кампанiя. Я не дуже викладався, сходив 2-3 рази на зустрiчi. Намагався зберегти обличчя, здравицю на честь партiї не проголошував. Обiцяв чесно працювати "на користь народу". Конкурентiв тодi не було: "єдиний кандидат вiд блоку комунiстiв i безпартiйних".

Звичайно, мене вибрали, щось 99% з десятими. Тодi усiх так вибирали. Наступного дня принесли посвiдчення, поздоровили. Подякував. Частування не поставив. Став депутатом - на 19 рокiв! "Без бiйки, потрапив у великi забiяки".

Скажу так: працював чесно i користь виборцям приносив. Депутати-начальники вели прийом раз на мiсяць. Я не знав порядкiв, приймав щопонедiлка. Секретар, Аня - Анюта, реєструвала. Платив їй 40 карбованцiв, майже половину депутатської "зарплати", вона була невелика - всього 100 карбованцiв.

Бiльшiсть прохачiв зверталися по квартирах. Скiльки я за це депутатство побачив нещасливих доль! Не порахувати. Вислуховував, писав на бланку клопотання по начальству. По телефону дзвонив. Нi, щоб особисто, не їздив. Мiй час дорогий. I що ви думаєте? Поважали мене не тiльки простi люди, але i начальство. ККД клопотань доходив до 60%!

Нiякого трепету на першiй сесiї Верховної Ради не випробував. Київська команда сидiла в першому-другому рядах, на правому фланзi - у тiм старому величезному залi, його зробив Сталiн iз двох, що залишилися вiд царя. Тепер Єльцин знову перекроїв, iсторичного, радянського залу, немає.

Була наша гарна компанiя: Олег Костянтинович Антонов, авiаконструктор, Борис Євгенович Патон, президент Академiї. Був ще черговий перший секретар обкому, вони мiнялися, i я не запам'ятав - це iнша кампанiя. Третя компанiя - робiтник i двоє колгоспниць - "Героїв Соцпрацi". Пихи перед простим народом у мене нiколи не було, але розмовляти по душах не вмiв. I не любив.

Прямо перед нами на сценi сидiло все начальство. За столом члени Президiї сесiї Верховної Ради, за ними - Полiтбюро, на чолi з Першим. Ще далi - мiнiстри.

От вони усi, "хоч руками мацай!". Надивився. Микита Хрущов вiдсиджував останнi роки, але його довжелезнi промови я ще чув. Читав нудно, але потiм вiдволiкався, знiмав окуляри, вiдсував текст i починав говорити - iз пристрастю, красиво! I знову загасав. Бог з ним!

Ми займалися розмовами на рiзнi теми. Антонов особливо подобався. До самої його смертi дружили, у гостi ходили, але не скажу що повна дружба. Почувалася деяка його природна закритiсть, хоча не страх. Висловлювання собi дозволяв, але тiльки менi. Довiряв.

Говорив, "за життя":

- Задзвонить уночi телефон, пiдхоплююся, у поту: Невже знову лiтак упав?

Його положення було гiрше мого. Коли дзвонять уночi про кровотечу чи iншу катастрофу - вмре одна людина, а в нього - сто. Вiддушину знаходив у живописi, картини на виставках ставили. Ще за садом доглядав. Труднощi в родинi були: "За все потрiбно платити - дружина на тридцять рокiв молодша.

Менi особисто користi вiд Верховної Ради було мало: безкоштовний проїзд, проте на вiдрядження не брав. У санаторiй їздив тiльки раз. Утiм, зручностi були, не прибiднюйся, Амосов, завжди є квиток у спальному вагонi, мiсце в готелi Москва. Це є цiнним в нашiй державi.

Ну да Бог з ним, з Верховною Радою! "Була без радостi любов, розлука буде без суму". Мене в той радянський перiод вибирали чотири рази. До 1979 року очевидно - набридло. Перший секретар обкому приходив, перепрошував: Що потрiбно iншим дати шанс.

Але... людина дурна. Через десять рокiв знову полiз. Правда, вже в "iншому контекстi". Розмова попереду. Скажу авансом - зробив дурiсть.

Iншi чини менi пiшли ще до депутатства. У 1961 роцi дали Ленiнську премiю за хiрургiю легень. Цiлком законно - саме я був лiдером, по числу операцiй i результатам. Хоча "пробив" премiю Богуш.

Медаль лауреата вручали в нашiй Академiї. Забавна iсторiя пригадується в зв'язку з цим. Їхали з Мамолатом на вручення. Вiн смiється:

- Зараз будеш партiю дякувати.

- Нi, не буду! Якось обiйду, скажу "Спасибi комiтету з премiй, за високу оцiнку моїх скромних заслуг".

- Не обiйдеш, от побачимо.

Обiйшов, як обiцяв. Але... на ранок чую радiо:

- Лауреат Амосов дякував партiї та уряду.

Мамолот довго смiявся:

- Пiдправили тебе. Невдячного.

Потiм у мене ще три премiї були - Українськi державнi, але цей випадок запам'ятав.

У тому же 61-му роцi мене обрали у члени-кореспонденти Медичної академiї. Тобто, обрали вже по другому заходу, перший раз провалили.

I в цiй справi я не метушився. Подзвонив Бакулев - вiн був президентом: "Подавайте документи, президiя рекомендує". Але члени академiї його не почули. Говорили, що ще на партгрупi сумнiвалися: чому безпартiйний? Без партiї було не те щоб не можна, але небажано. Нас, таких, було в АМН усього кiлька чоловiк.

На наступний рiк обрали без турбот, по старих документах. Вирiшили, напевно, що дозрiв, можна пустити без партквитка.

Через сiм рокiв ця iсторiя в точностi повторилася в Українськiй академiї: теж запропонував президент, теж провал по першому разу.

Скажу чесно: не вiв "виборчих компанiй", жодного разу нiкому не дзвонив, не просив. Булгаков добре сказав: "Нiчого не потрiбно просити".

Утiм, може, я перебiльшую? В академiї сидiли зовсiм не iдiоти i знали щиру цiну полiтицi. Тiльки мовчали. Нi, на жаль, гiрше: потрiбнi партiї слова говорили.

Звання заслуженого дiяча науки України менi дали ще в 1958 роцi. I орден Ленiна. Потiм ще були ордени. Висновок: обласканий партiєю.

Проте i героя зображувати не збираюся. Проти захоплення Праги на Червону площу не виходив. Матюкався - на кухнi. Жодного разу не пiдписував, нi "за" нi "проти" "вiдщепенцiв, космополiтiв, зрадникiв". Але i не упевнений, що устояв би, якби мiцно притиснули, з погрозами.

Такий от сумний кiнець - iз приводу чинiв.