Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

Iсторiя з письменством почалася в 1962 роцi, коли були написанi "Думки i серце". Спогади з приводу початку такi. Був дiйсно жахливий день - розтин дiвчинки з бантами, що вмерла з моєї вини. Потiм екстренна операцiя з приводу аневризми аорти з кровотечами, що розвилася пiсля ушивання боталлова протока - найпростiшого пороку серця. Аневризма порвалася i хвора вмерла на столi вiд кровотечi.

Така туга, що потрiбно було напитися або виговоритися. Пити тодi ще не вмiв, а наступного дня сiв писати. Так народився "Перший день" майбутньої книги. Пам'ятаю, що було почуття сорому, коли перечитував i правив: "Навiщо ти це зробив? ", "Так роздягнутися на людях"... "Не зрозумiють i засудять. Заховай!".

Але сховати не мiг. Подобалося. Читав i перечитував, навiть уголос. Зрештою, зважився показати друзям.

Вирiшальне слово сказав Дольд.

- Це здорово! Ти - справжнiй письменник.

Не дуже-те повiрив, але було приємно. Сказали люди розумiючi, не те, що друзi, хiрурги.

Надихнувся. Не розраховував вийти в лiтератори, вирiшив використовувати для оголошення своїх наукових iдей (проповiдник!).

Глави в книзi, пiсля першої, були бiльш блiдi, але ще пристойнi. Думку Кирки, здається, наводив, але повторю:

- Якби ти вмер, пiсля першого роздiлу то сказали б: "Якого письменника втратили!" Вся iнша творчiсть тiльки зiпсувала враження.

У всякому разi, я придумав фабулу i до кiнця 63-го року написав усю книгу. Дольди прочитали, схвалили, i Юра улаштував знайомство у видавництвi. Вийшло дуже вдало, редактори замiнили усього кiлька фраз.

Славу книзi дав журнал "Наука i життя". Тираж - мiльйон. Посватала туди Джана Манучарова, журналiстка з "Известий". З цього почалася дружба з нею на двадцять рокiв. Джана вiдмiнно писала про науку.

У 1995, на сiмдесятому роцi життя, вона отруїлася. Ще ранiш говорила: "Буду не потрiбна - отруюся". Я - не вiрив. Сильна жiнка.

Потiм "Думки i серце" перевидавали, напевно, раз сорок, майже у всiх республiках i в основних країнах свiту. Це не перебiльшення. У всякому разi, англiйськi, французькi, нiмецькi, iталiйськi, iспанськi мови присутнi. А так само шведська, фiнська, португальська, грецька, хiндi. Не говорячи про соцiалiстiв, полякiв, болгар, чехiв.

З Дольдом усе скiнчилося погано. Чотири роки на знiмках легень не було видно патологiї. Навiть думав, що пронесло. Але чудеса в нашiй справi бувають не часто. Улiтку 1965 року з'явилися ознаки рецидиву, потiм була важка осiнь i смерть з важкою агонiєю. Вiдвiдувати його було - мука. Зрозумiв (Егоїст?) - не можна дружити з пацiєнтами.

Отут варто сказати ще про одного хрещеного моєї письменницької кар'єри, теж друга, i теж Юрiя, але - Григоровича, Юрiя Григоровича - iноземця.

Його прiзвище писалося як Сент-Джордж (росiйське я забув). Дружину звали Зiнаїдою Миколаївною, iз дворян. Батько Юрiя Григоровича за професiєю був китаїст. Пiсля революцiї жили в Харбiнi. Потiм був "кiношником", письменником, журналiстом: новели, сценарiї, нариси, наук-поп. Облаштувалися в Штатах. Знав кращi часи. Тепер бiднуватий, але ще не дуже. Живуть у Парижi, тут дочка художниця. Двоє онукiв. Удома говорять тiльки росiйською.

Мене знайшла їхня родичка, прочитала "Думки i серце", переслала. Юрiй Григорович написав менi листа - видати англiйською. Заперечень не має, передаю права. Це було в 1966. Звiдси все i пiшло. З англiйського перекладали на iншi європейськi мови. СРСР не пiдписував авторську конвенцiю, але Юрiй Григорович платив, не дуже багато, але все-таки з'явилися сертифiкати для "Берiзки". Це - до слова. У наступному Юрiй Григорович переклав i видав iншi мої книги: "ППГ-2266", "Записки з майбутнього". Великого успiху вони не мали.

У Союз Юрiй Григорович приїжджав на кiнофестивалi i в iнших справах. Зустрiчалися обов'язково. Я двiчi був у них у Парижi. У Лондонi в 1968 р. водив мене в дорогий ресторан - два офiцiанти стояли за стiльцями. I дав 100 фунтiв, величезнi грошi. Накупив масу книг.

Був Сент-Джордж вiльнодумним i дуже "iнформованим", як тепер говорять. Комунiстiв не схвалював, але Росiю любив. За мiй рахунок Сент-Джордж не розбагатiв. Справи родини йшли до занепаду. З центру Парижа переселилися на окраїну. Потiм Зiна умерла вiд раку. Пiд завiсу Юрiй Григорович уклав договiр з АПН i рiк жив у Москвi, один - учив журналiстiв, як писати для Заходу. Я вiдвiдував його при кожнiм приїздi.

Одне з захоплень - парапсихологiя. Дуже загострилося в старостi. За своє життя вiн зустрiчався з багатьма екстрасенсами, вiрив в усе, навiть журнал з Америки в Москву виписував. Сподiвався на спiлкування душ.

Але хворiв важко: рак легенi - курець, як i Дольд. Умирати виїхав до дочки, у Париж. Це було вже близько 1980 року.

Боляче було дивитися на близьких старих, обох Юрiїв, як страждання з'їдали iнтелект, мiнялася особистiсть. Думав, невже i менi таке? Розумом знав, але почуттям не вiрилося. I дотепер.

Тепер менi 87. "Вiдпрацьовую програму". Поки себе тримаю.

В тi роки в мене була таки слава: уривки з "Думок i серця" друкували щотижневики в Парижi, Берлiнi, Мюнхенi, Римi. Це крiм книжкових видань.

Добре, Амосов, досить вихвалятися: однако - не письменник.