Микола Амосов    СВІТОГЛЯД

На початку 1965 року їздив у Ленiнград: з Борисом побачитися i вiдвiдати письменника Юрiя Германа - запросив. Вiн писав гарнi книги про вiйськових хiрургiв. Герман читав "Думки" у журналi i запропонував зняти кiно. Я не вiдмовився, але сумнiвався по частинi сценарiю.

Забiжу наперед, фiльм "Ступiнь ризику" вийшов, артисти Смоктуновський i Демидова виручили, без них було б погано.

Улiтку поширився слух - Олена Сидаренко вагiтна. Подивився на талiю, справдi.

Тубiнститут побудував житловий будинок. Квартири дали Дедкову з Малаховою i Сидаренко. Дедков пiшов в онкологiю. Моїм заступником стала Олена - "начальниця", як її iронiчно називали. Так що для "нашої загальної справи" вагiтнiсть була нi до чого, заступник - це важливо.

А що зробиш? Не заборониш. Про себе думав:

- Пропав хiрург. Буде чоловiк, дитина, якi операцiї?

Але чоловiка на обрiї не бачити. Правда, у розмовах з Киркою пiсля Харкова Олена згадувалася, але це я потiм пригадав.

А поки - пiшов липень, Катя з бабусею виїхали в Старий Крим, ми з Лiдою повиннi були приїхати пiзнiше.

Приїхали на "Волзi", забрали Катю i рушили на Кавказ.

Так, забув написати, ми змiнили машину. Навiть двiчi. Спочатку на стару "Победу", а через рiк мiськторг "видiлив" "Волгу". Пiднатужився i купив. "Победу" дав поїздити iнститутському шоферу, вiн потрапив в аварiю i розбив.

Дуже подобалося їздити на "Волзi"! Як придавиш педаль - так i 120 км.

Тому i на Кавказ поїхали - випробувати їзду.

Подорож нi чим не запам'яталася. Катя бiльше спала i читала, нiж дивилася на красоти.

На зворотному шляху заїхали в Старий Крим, забрали бабусю i додому.

Моя совiсть не спокiйна за цю дорогу - гнав нещадно. 1100 кiлометрiв проїхав за свiтловий день. Єлисеївна дуже боялася, але сказати, не смiла.

Наступного дня у неї трапився iнсульт. Безсумнiвно, вiд стресу. Поклали в нервове вiддiлення Жовтневої лiкарнi. Iнсульт важкий, повний паралiч, втрата свiдомостi.

Життя вiдразу ж порушилося. Насамперед, це торкнулося Лiди: днями сидiла бiля хворої, кормила, перевертала. На нянечок сподiватися не можна.

Хiрургiчна кар'єра по боку. Довелося їй, нещаснiй, переучитися на фiзiотерапевта, щоб працювати в тiй самiй Жовтневiй лiкарнi. Дисертацiю вiдставила, немає часу.

Побут теж ускладнився. Спробували взяти куховарку - не сподобалося.

Мозок у Єлисеївни не вiдновився, вона була агресивна. Я, по обов'язку, не по серцю, вiдвiдував хвору, раз на тиждень.

Так ми прожили довгих два з половиною роки - гарний догляд вiдсунув смерть, а хiрургiчна кар'єра Лiди звалилася остаточно.

На початку вересня виїхав на конгрес фiзiологiв у Японiю. Була велика делегацiя, навiть Бериташвiлi - давнина. Опонент Павлова.

Дорога: лiтак, потяг, пароплав.

На конгресi мова - лише англiйська. Абияк я вже розумiв.

Iнтерес - сама Японiя: Токiо i Кiото. Бачили усе, що покладається бачити. Храми, театр Кабукi, чайну церемонiю з гейшами, величезного Будду, музей нацiонального живопису, нi з чим не порiвняно. Тонкий смак у японцiв.

Їхати додому не хотiлося, завжди чекаєш неприємностi.

Повернувся i вiдразу новини. Бабусi не краще, рухи i мова не вiдновлюється. Лiда взяла вiдпустку за свiй рахунок, сидить бiля хворої. Але домогосподарство не забуває. Правда, Катя вчилася вiдмiнно, перевiряти не було потреби.

Iнша новина, Оленi Миколаївнi в Жовтневiй лiкарнi зробили кесаревий розтин - хлопчик. Були ускладнення пiсля операцiї.

Вiдвiдав її. I отут вона приголомшила:

- Подзвонiть Кириловi. Нехай приїде i зареєструє сина.

Пiдозри були, але дуже неяснi. Знав, що в Москвi вони бачилися. Помiтив деяке охолодження Кирила до мене. Аркадiй вiдносив це за рахунок ревнощiв до лiтературних успiхiв. З iншого боку, ходили розмови, що Олена на лижах катається з аспiрантами. Дещо я почув пiзнiше, але не буду приводить плiтки.

Кирi я подзвонив у той же день. Повiдомив. Подиву вiн не висловив - очевидно знав, зв'язок був i крiм мене. Обiцяв приїхати пiслязавтра.

- Часу немає. Повиннi впоратися за один день.

Зустрiв його о 10 ранку. Запросив до себе. Вiдмовився. Треба сказати, що Кира жодного разу в нас у будинку не був.

- Поїдемо вiдразу в РАГС. Довiдка на дитину є?

Довiдка з пологового будинку була, її менi передала одна з наших сестер, що вiдвiдувала начальницю.

Прийшли в райраду. Так i так. Мене усi знали, i почував себе в ролi свiдка чи хрещеного? Огидно. Начебто беру участь у справi, скажемо, не дуже чеснiй. I навiть, начебто я в чому-то винуватий.

Пiсля цього Кира пiшов у лiкарню, так я його бiльше i не бачив. Виїхав денним потягом.

Ну, що ж, я виконав обов'язок, Кирка - друг, а начальниця була моїм вiрним заступником вiсiм рокiв. Правда, потiм стосунки зiпсувалися. Але разом ще довго працювали.

Я так i не знаю, чи був зареєстрований їхнiй шлюб з Киркою. Бувають теми, що не зачiпаються навiть iз близькими друзями. I тим бiльше, коли дружба ослабла, а потiм i зiйшла нанiвець, як з Кирою.

Вона таки була розумна - Олена Миколаївна. Тепер, чверть столiття потому пам'ять про неї двоїста. Повага, як до працiвника. Багатьом допомогла з дисертацiями. Добре оперувала, хоча пiсля пологiв перестала. А як до людини? Бiльшiсть утруднялися з вiдповiддю. Скорiше "нi", чим "так".

Зовнi нiчого не змiнилося. Сина назвали Андрiєм. До Кирки вона не поїхала, вiн теж. Чомусь шлюби йому не йшли, у свiй час швидко розiйшовся з Лiдою Єжерец, як тiльки квартиру тесть купив. От так буває, дружиш, дружиш, а пройде час, зiставиш одне, iнше... i засумнiваєшся.

Нi, не пiддамся. Суперечлива природа людини.