Голоси Часiв
1967 рр. Доповiдь у Вашингтонi.
Знову хiрургiчнi з'їзди i конгреси. Уже набридло описувати. Дуже коротко, 1967 рiк. Вересень. Вiдень. Красиве мiсто i вiдмiнна програма. Банкет у мерiї. Вальси Штрауса. Молоде вино. Не розрахував, напився до неподобства, постiль обблював. Ранком наводив лад на простирадлах.
У доповiдях "iзюминок" не пам'ятаю.
Подорожували по Австрiї, не країна, а картинка з дитячої книжки.
На зворотному шляху, у Брестi, я пересаджувався на київський потяг. Подзвонив додому. Завжди чекаю неприємностей, коли приїжджаю. Але усе було спокiйно. I саме головне, Лiда сказала, що дзвонили з Великої академiї - на мене прийшло запрошення в США, на кiбернетичну конференцiю, щоб зробив доповiдь. Подумати тiльки!
Вдома мене чекав лист вiд професора Фогеля, голови Товариства кiбернетикiв США. Нацiональна конференцiя у Вашингтонi. Тема Штучний Iнтелект. Менi доповiдь на 40 хвилин. Квитки на лiтак посланi в Академiю наук Союзу. Фогель пояснив привiд для запрошення - вiн прочитав мою книгу "Моделювання мислення i психiки". Вже нiяк не очiкував, що в Америцi переведуть, удома книга сенсацiєю не стала.
Два мiсяцi до поїздки пройшли в хвилюваннях: готувати доповiдь, переклад, слайди. Хвилювання - мiй англiйський слабкий.
У тi два мiсяцi Сент-Джордж надрукував у Штатах "Думки i серце": вiдгуки вiдмiннi. Журнал "Лук" надiслав кореспондента i фотографа, вирiшили, що книжка списана з натури. Зневажив заборонами на iноземцiв, i запросив додому. Пiдвипив i висловив усе, що думав про суспiльство. Крамолу надрукували, але наслiдкiв не мало. Часи були вже не тi.
Настав день вiд'їзду. Ох уже ця Академiя! Багато адреналiну видiлив. Менi, наприклад, видали 10 доларiв. Начебто я в Серпухов їду. Пояснення:
- Вони вас запросили за свiй рахунок i зобов'язанi утримувати.
Аерофлот, Лондон, пересадка в "Боїнг". Друга - у Нью-Йорку. Дуже турбувався, як доберуся до Вашингтона, нiч незабаром, а раптом не зустрiнуть? 10 доларiв - це по Америцi нуль.
Коли вiдлiтали, був пiзнiй вечiр. Менi вже не до краси нiчного Нью-Йорка з висоти. Сиджу в лiтаку, горюю. Читаю. I раптом повезло. Сусiд запитав по-росiйськi:
- Ви з Радянського Союзу?
- От їду на село до дiдуся. З десяткою в кишенi.
Вiн виявився євреєм, що виїхав з Росiї.
- Я вам допоможу.
I все улаштувалося, вiн викликав по телефону посольського чиновника, той за мною приїхав, органiзував нiчлiг.
Конференцiя повинна була засiдати в Бетесдi, це пригород Вашингтона. На ранок пан з IБМ приїхав i забрав мене.
Приїхав той самий Фогель. З'ясувалося, що вiн трiшки говорить росiйською мовою, виходець з родини євреїв-емiгрантiв. Розповiв менi про конференцiю.
- "Ми тiльки днями довiдалися, що кiбернетик Амосов i хiрург, i депутат, i письменник одна особа. Журнал "Лук" розповiв. I книжку "Вiдкрите серце" уже прочитали". (Так в Америцi назвали "Думки i серце".)
Ось як! Але я йому не сказав, що маю усього десятку в кишенi. Гордiсть.
Увечерi були в гостях у мiльйонера. Уночi вiд хвилювання болiв живiт, спав погано. Але ранком зробив гiмнастику i зовсiм непогано поїв за один долар у кафетерiї. Боявся доповiдi? Звичайно, було не по собi. Але щоб страх? Нi. Це ж не операцiя.
О восьмiй ранку Фогель вiдкрив засiдання i першим представив мене. Сказав, що я i хто. I подарував сюрприз - видану в США мою книгу "Моделювання мислення".
Доповiдь пройшла, скажемо, задовiльно. Я читав текст, командував оператору, що показує слайди: "Наступний, наступний". У регламент уклався. На питання вiдповiв, як мiг. Багато не запитували, бачили мабуть, як важко дається мова.
У перерву засiдання усiх годували за казенний (IBМ!) рахунок. Добових на витрати менi не запропонували. Хiба запитаєш? Соромно.
Як вiдчитав доповiдь, так уже гора з плечей звалилася, i далi очiкували однi задоволення. Пiдходили, хвалили. Я розговорився i навiть iнтерв'ю давав журналiстам про штучний iнтелект. (Англiйською!)
Радник по культурi X. з посольства, тримав зi мною зв'язок i склав програму. Години в чотири вiн подзвонив.
- Зустрiч зi спiвробiтниками посольства призначена на 18 годину. Я вже не встигну приїхати за вами. Берiть таксi - i в посольство.
- Але в мене ж всього сiм доларiв! До вас 50 кiлометрiв!
- Нiчого. Привезе, подзвоните бiля входу. Я вийду i розрахуюся.
Не сподобалося менi це, але все обiйшлося, як сказав радник.
Бесiда з посольськими, а бiльше з їхнiми дружинами, пройшла нормально. Вони читали "Думки i серце", деякi, навiть журнал "Лук".
X. уже розпитав про мої фiнансовi справи i дуже смiявся.
- Не могли ж вони запропонувати вам, сенатору, добовi, навiть i по пiвсотнi доларiв. Раптом образитеся?
Пiсля виступу ми зустрiли в коридорi посла Добринiна. Представили мене, сказали, що нема за що навiть подарунок дочцi купити. Розпорядився видати десять доларiв. Теж не жирно, але Катi дещо купив. Останнiй день погостював дуже добре. Була довiрча бесiда, про злочиннiсть, про негрiв. Зворотна подорож пройшла спокiйно.
П'ятдесят рокiв Радянської влади в листопадi 1967 року вiдзначали у Верховнiй Радi дуже урочисто, у Палацi З'їздiв. Подивився усiх вождiв iз соцкраїн i багатьох послухав. Краще усiх говорив Фiдель.
Вiд ювiлею я не надихнувся. Але свiт соцiалiзму здавався непорушним.
У груднi того ж року ми з Катею їздили до НДР за запрошенням видавцiв, вони "Думки i серце" друкували чотири рази. Грошей не платили, але в гостi запросили. Я поставив умову - з дочкою. Будь ласка.
У Нiмеччину їхав з небажанням, бiльше для Катi, показати закордон. З вiйни була до нiмцiв ворожiсть.
Шикарно приймали. Без подробиць - думку про нiмцiв змiнив. Але залiзна завiса в НДР дiяла мiцнiше нашої. Англiйських книг не було.