Голоси Часiв
1974-75 рр. Зустрiчi. Записки про вiйну.
Клiнiка працювала в звичайному темпi. З АШК-ом вже оперували Книшов, Зiньковський, Ситар. Нiчого принципово нового не освоїли: тi ж тетради, клапани. Усi спроби робити операцiї на самих маленьких дiтях закiнчувалися невдало - як менше чотирьох рокiв, так половина вмирають. У Москвi було краще, але немовлята й у них "не йшли". Ця проблема дуже важлива, з числа дiтей, що народилися з пороками серця, до року вмирають майже половина. Значну частину з них можна врятувати, якщо вмiти.
Майже весь рiк я писав спогади про вiйну, розраховував, що надрукують до 30-рiччя перемоги (так, надрукували, використовував у цих записках).
У червнi 1974 року була зустрiч з однокурсниками. 35 рокiв пройшло, як закiнчили. Поїхав i я. Перший раз в Архангельськ пiсля втечi вiд аспiрантури.
Прилетiв, аеродром далеко. Автобус. Iнститут. Йду в номер у готелi, а навпроти - Галя! Зустрiлися... навiть не знаю, як визначити. Дуже знайоме i вже чуже. Пройшло ще 16 рокiв, як бачилися в Ленiнградi. За цей час нiчого про неї не чув. Виглядала не погано. Не товста, пiдмазана. Навiть красива.
Програма зустрiчi велика. Промова студентам в iнститутi. Обiд у ресторанi. Прогулянка на катерi до устя Двiни.
Приїхало, приблизно, чверть. Обiйми, поцiлунки, вигуки, розпити, обмiн адресами, фотографiями. Все, як призначено. Зiбралися майже однi жiнки. Чоловiкiв - морякiв, всього двоє. Багато хто загинули.
Архангелки виглядали добре. Мiсто жило голодно, у магазинах, крiм камси, не було нiчого. Але в ресторанi по блату їду зробили гiдну.
Мiсто змiнилося. Було дерев'яним, стало кам'яним, цiлi вулицi вигорiли в 41-м вiд бомбувань. Дощатi тротуари на бiчних вулицях ще подекуди залишилися, але бiльше асфальт. Загальне враження - бiдно i не доглянуто.
Погано живе великий росiйський народ.
В наступнi роки ще двiчi прилiтав в Архангельськ. 1983 рiк - 50 рокiв заснування iнституту. На зустрiч у 1989 - пiввiку пiсля закiнчення, прилетiв прямо з Кремля, зi з'їзду. Було чоловiк п'ятнадцять, провели по тiй же програмi. Виступав перед студентами, депутат, демократiя. Ейфорiя!
Три рази був в Архангельську, а мiсто усе таке ж бiдне. Але лiкарi подарункiв не беруть - соцiалiсти. Не як московськi чи київськi.
Такими i ми були. У нашому вестибулi, куди приходять родичi i хворi, висiло оголошення:
"Прошу подарункiв персоналу не робити, крiм квiтiв". Амосов.
I дотримували.
Зняли гасло вже пiсля того, як я пiшов, при перебудовi. Iдеологiя помiнялася i медицина ставала платною.