Передмова.
Моє життя було вiддано хiрургiї. Але не тiльки: був iнженерний диплом, кiбернетика, дослiдження i моделi органiзму, iнтелекту, психiки, суспiльства. Були учнi, їх дисертацiї, написанi статтi i книги.
Завжди хотiлося зрозумiти:
Вiдкiля взялася складнiсть свiту?
"Що є iстина?"
Як працює розум - будь який - тварини, людини, суспiльства?
Нарештi - яка доля людства?
Чи iснує "стрiла прогресу" в еволюцiї свiту?
Нарештi, зрозумiти самого себе, щоб керувати психiкою i гiдно зустрiти кiнець.
Менi 88, плюс погане серце (стимулятор, протез клапана, шунти на коронарах). Правда, я проводжу експеримент з подолання старостi: двi години гiмнастики, час ходьби, дiєта, але перспективи сумнiвнi.
Мiркую про науки з iнтересу, пишу i друкую з потреби самовираження, без домагань на прiоритети i визнання. Тому не буде посилань i полемiки. Не перебiльшую "науковiсть" своєї фiлософiї, напевно, вона вiддає дилетантизмом. Хочу створити (для себе!) цiлiсне уявлення про свiт, хоча б у самому узагальненому виглядi. Попутно намагаюся з'ясувати - яке щастя можливо для людини i суспiльства, що потрiбно для цього робити i яка можливiсть успiху.
Мiй свiтогляд претендує на науковiсть i матерiалiзм. Розум людини творить релiгiйнi варiанти свiтобудови. Психологiчно вони можуть бути бiльш комфортнi, але для них я занадто реалiст.