Головна   >   Мiй свiтогляд   >   Про Україну.

Про Україну.

Я живу в Українi. Вона теж займає мої думки. Тому коротко їх перекажу, вiдступивши вiд високих матерiй до реального життя.

Так трапилося, що крiм хiрургiї, кiбернетики i трохи лiтератури, я ще займався полiтикою. Нi, споконвiчної схильностi до неї в мене не було, навiть у комсомолi не був. Був прихованим прихильником iдеї "соцiалiзму з людським обличчям". Але, виявляється, Партiї був потрiбний безпартiйний авторитетний професор. У 1962 роцi мене запросили в Обком i повiдомили, що "народ хоче висунути вас у Верховну Раду СРСР". Чесно вiдмовлявся, але було сказано: "Що ви, що ви! Керiвництво уже вирiшило". Зрозумiло, "народ вибрав". Два рази на рiк я сидiв по три днi на сесiях Верховної Ради, голосував одноголосно, а вдома щопонедiлка приймав трудящих iз скаргами по квартирах, пенсiям, непсраведливостям (процедура досить болюча). I так було чотири скликання - до 1979 р. А потiм ще повторилося вже при Горбачовi - був Народним Депутатом у 1989-1991-му. Це я вже сам напросився, на хвилi ентузiазму, коли в 75 рокiв вiдмовився вiд директорства в iнститутi i звiльнилася енергiя. Наївна людина! - Думав зробити революцiю в охоронi здоров'я. Звичайно, нiчого не вийшло, а тут i Радянський Союз розпався.

Так, спочатку мимоволi, а потiм уже з цiкавостi, я став вникати в полiтику, економiку i соцiологiю. Мав доступ у закритi бiблiотеки, читав, а потiм i дослiджував, робив моделi. Плоди цього захоплення i поданi нижче. Може бути для когось цiкавим.

Декiлька слiв з iсторiї перебудови.

Невiрно говорять, що до моменту приходу до влади Горбачова радянська система вичерпала себе. Так, труднощi були, але запас стiйкостi залишався. Народ звик до iдеї соцiалiзму i не мислив змiнювати устрiй. Звичайно, iнтелiгентам хотiлося б одержати крихту свободи, але без домагань на змiну iдеологiї. Квалiфiкованi економiсти бачили, що система буксує, але вiдносили це за рахунок перевантаження вiйськовими витратами. Тим бiльше, що прирiст ВВП продовжувався, хоча i сповiльнився (3-5%). Партiя сподiвалася правити вiчно. Достатньо почитати рiшення з'їзду КПРС: "Прискорення через машинобудування" iз цiлком дикими цифрами економiчного росту. Тому перебудова була задумана Горбачовим тiльки як маленькi кроки для полiпшення системи. А далi все зробила самоорганiзацiя. Наприклад, нешкiдливi рiшення Партiї в 1985-1988 рр., уже розхитали диктатуру: "гласнiсть", альтернативнi вибори партiйних секретарiв, кооперативи, самоврядування пiдприємств iз виборами директорiв, заборона алкоголю, послаблення цензури.

Цих скромних заходiв було достатньо, щоб народ загубив страх i система пiшла врозвал. Заборона на горiлку не пiдвищила продуктивнiсть працi, але коштувала чвертi бюджетних прибуткiв, - вони компенсувалися емiсiєю. Кооперативи ще додали в торгiвлю вiльних грошей. У результатi - дефiцит товарiв, панiка, народ кинувся робити запаси, магазини остаточно спорожнiли. Почалася iнфляцiя. Трудовi колективи зажадали нових пiльг, i директори їх дали, борючись за авторитет. Самоврядування пiдприємств розхитало дисциплiну поставок: виникли труднощi з виконанням планiв. Ослаблення заборони на поїздки за кордон i полегшення митних правил породило "човникiв" i спекуляцiю, порушило монополiю зовнiшньої торгiвлi.

На цьому фонi в 1989 р. пройшли напiвдемократичнi вибори народних депутатiв. На З'їздi пролунали боязкi вимоги демократiї (А.Д.Сахаров) i заклики прибалтiв до незалежностi. Скасували статтю конституцiї про керiвну роль КПРС. Горбачова вибрали президентом. Нова Верховна Рада приймала половинчатi закони начебто спрямованi на ринкову економiку ("соцiалiстичний ринок"), а реальна планова економiка валилася на очах вiд загального дефiциту товарiв, бюджету, зовнiшньої торгiвлi... Застрайкували шахтарi. Почався рух за вiддiлення союзних республiк. На цьому грунтi в Тбiлiсi i Баку сталися безладдя з людськими жертвами. Потiм керiвники республiк довго укладали Союзний договiр, але пiдписати не встигли, тому що зашкодив Путч комунiстiв - ГКЧП. На його придушеннi набрав силу Єльцин, що оголосив незалежнiсть Росiї. За нею пiшли iншi союзнi республiки. Новi спроби Горбачова склеїти Союз через референдум перервалися Бiловежською Пущею: розпад СРСР вiдбувся. Країни СНД пiшли у вiльне плавання. Компартiї були формально вiдставленi вiд влади, але пiдспудно партноменклатура продовжувала правити.

Захоплення вiд незалежностi i вiдродження нацiї не замiнили недостачу розуму у влади: вибухнула економiчна криза. У Росiї уряд Гайдара оголосив "шокову терапiю": вiльнi цiни, потiм приватизацiю. У великiй кiлькостi з'явилися iмпортнi товари, але пiшла грандiозна iнфляцiя зi знецiнюванням зарплат i внескiв в ощадкасах. Заводи зупинилися через розлад взаємопоставок i конкуренцiї iмпорту. Народ зубожiв. Криза швидко поширилася на весь СНД.

Подiї в Українi.

Про нашу українську кризу писалося так багато, що я обмежуся лише перерахуванням ключових подiй.

Незалежнiсть у 1992 роцi - ейфорiя надiй. Розрив зв'язкiв, падiння службової дисциплiни. Вiдкритi кордони - дешевий iмпорт - витиснення своїх товарiв. "Шокова терапiя" - величезна iнфляцiя, втрата заощаджень. Знецiнювання реальних зарплат i пенсiй. "Новi українцi": номенклатурна приватизацiя, нажива на експортi i рiзницi цiн - "рахунки у Швейцарських банках" - вiлли i мерседеси. АТ, "червонi директори" держпiдприємств i плутанина з мiнiстерствами, розлад керування промисловiстю. Невдача з iнвесторами. Проте, банкрутств немає - заводи не закрилися, хоча не працюють. Робiтники не звiльняются, безробiття мале, тiльки зарплату не сплачують. "Соцiальна сфера" - культура, школи, iнститути, наука теж збереженi, але фiнанси зрiзанi в 3-5 разiв. Лiкарнi виручає гуманiтарна допомога.

Iнфляцiя зупинена в 1995 р. девальвацiєю валюти, проте без ефекту на економiку: до 1999 р. ВВП упав уже на 60%, складав у 1998 р. ледве бiльше однiєї тисячi дол. на душу проти 25-30 тис. у США i Європi.

Справедливостi заради варто зауважити, що поганi показники в довiдниках ООН i Свiтового Банку в значнiй мiрi пояснюються тiньовою економiкою, що складає 40-50% загального обсягу виробництва, i не включається в статистику - податки, iз неї не сплачують. Країна живе у борг: МВФ, "пiрамiда" облiгацiй внутрiшньої позики (ОВП), несплата Росiї i Туркменiї за нафту i газ, заборгованiсть робiтникам бюджетної сфери. Податки душать пiдприємства - до 80% вiд прибутку, але збирають - половину. Утрималося тiльки виробництво металу i хiмiя, вони дають грошi на "критичний iмпорт". Проте енергоємнiсть одиницi валового продукту - по таблицях Всесвiтнього Банку - у 10 разiв (!) вище, нiж у США i Європi й у три рази вище, нiж у Китаї. (Цифри перебiльшенi через тiньову економiку). Реформованi колгоспи скоротили продуктивнiсть на 60%. На щастя, городи значно компенсували втрати. Голоду немає, але прибуток половини населення нижче прожиткового рiвня. Легка промисловiсть зменшилася в п'ять разiв, харчова - у три. Товарiв достатньо - iмпорт. Попит малий - немає грошей. Прибутки на душу по статистицi складають 60 дол. на мiсяць, це менше половини нiж за радянських часiв. Правда по розрахунках споживання, по покупках - виходить на третину бiльше - добавка йде вiд тiньової економiки. Нерiвнiсть 1:15. Бiдують самотнi пенсiонери, дрiбнi службовцi i багатодiтнi сiм'ї. Iнтелiгенцiя - "виживає". Молодi i спроможнi емiгрують.

Що думає народ? У 1997 р. я повторив свої газетнi опитування 1989-1991 рокiв. Разом iз фондом чл.-кор. НАНУ Б.М.Малиновського ми опитали громадян України по 40 пунктам. Одержали 10 000 вiдповiдей. В.Б.Бiгдан i Т.I.Малашок їх опрацювали. Цифр - маса. Приводжу деякi данi, вважаючи, що вони iстотно не змiнилися i через два роки, оскiльки положення країни не полiпшилося.

"Дуже бiдно" живуть - 5%, "бiдно" - 39%, "задовiльно" - 52%, "добре" - 3%. Хочуть поїхати за кордон: "на деякий час": - 16%, "на зовсiм" - 5%.

"Повна i часткова довiра": Президенту та уряду - 23%, Верховнiй Радi - 8%, мiсцевiй владi - 1%, Руху - 17%, комунiстам - 20%, усiм партiям центру - 9%, ЗМI - 18%, суду - 5%. Але - 33% - нiкому!

Нацiональне питання: за "рiвнiсть нацiй" - 76%, за "перевагу українцям" - 17% (79% анкет прийшло вiд українцiв).

"Куди йти Українi": У Європу - 44%, у Росiю - 16%, в однаковiй мiрi - 20%, не визначилися - 20%, за вступ у НАТО - 27%, за союз з Росiєю - 20%, нейтралiтет - 24%, не знають куди - 29%. Окремо, молодi (до 40 рокiв): у Європу - 56%, у Росiю - 9%, не знають - 36%.

"Стратегiя полiтики": "бiльше соцiалiзму" - 29%, "бiльше капiталiзму" - 30%, iншi не визначилися.

За капiталiзм висловлюються молодi - 38%, старшi - 26%. За соцiалiзм - молодi - 15%, пенсiонери - 45%, iншi - не визначилися

За президентську республiку - 37%, за парламентську республiку - 12%, за Ради - 32% за диктатуру лiдера - 12%.

"Причини слабкостi влади": нечеснiсть i кар'єризм полiтикiв - 67%, дiї мафiї - 47% (iншi причини - менше).

"Суспiльна активнiсть": готовнiсть страйкувати - 7%, мiтинги, пiкети - 14%, збори - 17%, приватнi розмови - 45%, не вiдповiли 16%.

"Погляд на майбутнє": полiпшення за 2-3 роки - 8%, за 5-10 рокiв - 45%, буде ще гiрше - 30%, можливий соцiальний вибух - 38%, Україна досягне європейського рiвня - 29%, наздогнати Європу неможливо - 30%.

У мене є друзi пiдприємцi. От що вони говорять про наш капiталiзм. Зрозумiло, це лише мала частина смутної дiйсностi.

Захiднi iнвестори не йдуть - бояться бюрократiї, корупцiї чиновникiв, здирникiв, мiнливих законiв, поганої iнфраструктури, високих витрат на соцiальну сферу. Прибутковий податок для iноземцiв у свiй час знизили, але маса iнших поборiв залишилися. Це ПДВ, вiдрахування в соцiальнi фонди - 35% вiд фонду зарплати. Ще багато мiсцевих податкiв. Так i набирається 70-80%. Заборонено вивiз прибутку i продукцiї. Землю пiд завод купити не можна - тiльки оренда. Свої банки дуже слабкi, а закордонних не пускають - кредити не доступнi. Звiльнити недбайливого робiтника дуже складно, а соцiалiстична зрiвнялiвка й утриманство вiдучили людей чесно працювати. Чиновники i робiтники вiдносяться до хазяїна з "пролетарською ненавистю". У цiлому це називають "поганий iнвестицiйний клiмат". У 2000 роцi Президент i Уряд обiцяють змiнити обстановку, але поки (на середину року) зрушень немає.

З приводу тiньової економiки. Її суть: "нал" (розрахунки готiвкою), "подвiйна бухгалтерiя", "давальчество", бартер, взаємозалiки, неплатежi. Завод працює, а по документах - стоїть. Виходить, податок нi з чого сплачувати... Директор може на всьому цьому нажитися, робiтника без зарплати - пiдгодувати, чиновнику - хабар дати. Виходить, що "тiнь" вигiдна усiм... Може бути, i державi? (Без "тiнi", чи можна по року витримувати трудящих без зарплати?)

Дуже важливо падiння моралi. Вона i при Радах не була високою, оскiльки не вiрили в Бога, але все ж люди почували вiдповiдальнiсть перед товаришами по роботi, суспiльством, навiть перед батькiвщиною й iдеєю комунiзму. Тепер iдеологiя помiнялася. Говорять: в основi - особистiсть, а колектив та iдеї - несiнитниця. Це значить - роби, що хочеться, хапай, де можна: культ тваринного егоїзму. Хоча багато хто оголосили, що повiрили в Бога, але поки це тiльки декларацiї, а не зрушення в поведiнцi.

Низька мораль: немає совiстi, честi, обов'язку, вiдповiдальностi, навiть елементарної працьовитостi. А для багатьох - це уже хабар, дрiбнi крадiжки. Ще далi - здирства, насильство, аж до замовлених убивств. Злочиннiсть виросла в 2-3 рази. Але не тiльки це. Якiсть "робочої сили" теж дуже низька - соцiалiстична зрiвнялiвка й утриманство вiдучила людей iнтенсивно i чесно працювати ("вони роблять вигляд, що сплачують, а ми робимо вигляд, що працюємо").

Паралiч влади. Наша економiка виявилася заручницею демократiї: парламентарi не можуть прийняти жорсткi закони з власних iнтересiв, розходжень в iдеологiях i страху, що в наступнi вибори їх не оберуть. Або взагалi, скинуть достроково. Президент не може застосувати силу, по-перше, по конституцiї, по друге iз страху показатися недемократичними перед Америкою i Європою, що гарантує незалежнiсть вiд агресивної Росiї. Та й сили такої немає в уряду.

Як вийти з кризи?

Засобiв оздоровлення економiки пропонують безлiч. Виберу тi, що здаються менi очевидними. Навiть саме перерахування звучить наївно: якщо все вiдомо, то чому не реалiзовано? Знову винна самоорганiзацiя: за кожним пунктом стоять сили опору i ймовiрнi негативнi наслiдки. Можливi "гальма" я зазначу в дужках по кожному пункту.

1. Утримувати курс гривнi (В.А.Ющенко довiв, що це можливо).

2. Домагатися ефективних приватних власникiв, iз контрольним пакетом акцiй - через грошову приватизацiю з торгiв, iз контролем виконання умов продажу. (Це довгий i важкий процес, рокiв на п'ять, з огляду на все, що сказано про "тiнь").

3. Нацiоналiзувати неефективнi, уже ранiше приватизованi пiдприємства. (Так само сумнiвно, з тих же причин що й у пунктi "2". Має бути довга (роки!) процедура в судах, тому що власники будуть пручатися).

4. Посилити керування державними заводами i тими, де державi належить контрольний пакет акцiй. Потрiбна нова система призначень керуючих - конкурс, договiр, контроль. (Сумнiви тi ж: "червонi директори" набрали велику силу, мiнiстерства слабкi i неповороткi, а закони про працю не дозволяють звiльнити колективи вiд баласту: профспiлки будуть пручатися. Термiни й ефект заходiв визначити важко).

5. Центральне планування в промисловiй полiтицi необхiдно, оскiльки потрiбнi державнi капiталовкладення i перебудова структури промисловостi пiд реальну ринкову економiку. (Створення апарату i програм планування залежить вiд iнтелекту уряду i зажадає декiлькох рокiв. Досвiд Держплану загублено, та й не придатний для ринкових умов.)

6. Знизити податки на пiдприємства. Пiдвищити їхнє збирання. Захiд необхiдний, але важкий. (Радикально знизити податки - значить сьогоднi збiльшити дефiцит бюджету, а пiдвищення виробництва потрiбно очiкувати декiлька рокiв... Їх потрiбно якось прожити! I ще: ухилятися вiд податкiв не перестануть, навiть пiсля їх зниження. Така вже совкова мораль: ошукування держави не вважається грiхом. Забезпечити контроль i строго судити винних теж неможливо - їх занадто багато, та й закони слабкi.)

7. Дуже важливо викорiнити тiньову економiку. (Про труднощi я вже писав: вiдразу вплинути на всiх учасникiв "тiнi" неможливо).

8. Ввести комп'ютерний контроль прибуткiв платникiв податкiв i прогресивний податок на нерухомiсть. До мiнiмуму обмежити пiльги по податках. (Мiра зустрiне опiр на всiх рiвнях. Наприклад, бiльшiсть начальникiв розбагатiли i будуть гальмувати справу.)

9. Пiдвищити митнi тарифи для захисту продукцiї тих пiдприємств, що ще спроможнi до ефективної роботи. (Потребує серйозних розрахункiв, тому що ефект "захисту" спрацює не швидко, цiни на ринку пiдвищаться, iмпорт скоротиться, фiнанси держави i споживачi постраждають).

10. Ввести вибiркове регулювання цiн на продукцiю "що захищається". Це необхiдно для компенсацiї витрат вiд "захисту виробника". (На жаль, втручання в цiни завжди небезпечно своїми психологiчними наслiдками: ажiотажним попитом i дефiцитом).

11. Полегшити процедуру банкрутств. (Дуже iстотна мiра, але важко здiйснена, оскiльки збиткових виробництв - маса, закон важкий, судовi процедури повiльнi, реалiзацiя вирокiв ускладнюється законами про працю).

12. Провести повсюдне скорочення штатiв - iз звiльненням непотрiбних робiтникiв у всiй сферi бюджету i держпiдприємств. Легалiзувати приховане безробiття на непрацюючих пiдприємствах. (Все це винятково важко, оскiльки викликає масовий опiр трудящих i Верховної Ради. Потрiбно поступовiсть - розтягнути процес на декiлька рокiв.)

13. Спробувати ввести суспiльнi роботи для безробiтних (Смутний факт: нашi безробiтнi не пiдуть на дорожнi роботи, навiть за пристойну зарплату, як пiшли в США при Рузвельтi, тим бiльше, що багато хто вже звик жити в бiдностi i нiчого не робити).

14. Скоротити витрати бюджету: на штати керування, Чорнобиль, дотацiї на житло-комунальне господарство (ЖКГ) при адреснiй допомозi бiдним, необгрунтованi пiльги. Закрити збитковi шахти. (Все це - стара i безнадiйна мрiя адмiнiстраторiв. Перешкоди будуть з усiх бокiв: "чорнобильцi", бюрократiя, шахтарi, квартиронаймачi (при об'єктивнiй бiдностi багатьох), "пiльговики" - колишнi начальники. Тому мiра - майже нереальна для економiї державних витрат i дуже вибухонебезпечна для кандидатiв на виборах...)

15. Домогтися своєчасної оплати за електрику i газ. Стягнути старi борги. (Майже неможливо при поганому фiнансуваннi бюджетних органiзацiй i затримках зарплати робiтникам.)

16. Пiдсилити боротьбу з корупцiєю i злочиннiстю. Гасло це звучить як заклинання. (Захiд настiльки ж необхiдний, як i важкий для виконання. Потрiбно посилити закони, пiдняти економiку, зменшити безробiття, пiдсилити виконавчу владу, пiдвищити мораль. Все це поки не реально.)

17. Повернути вивезенi капiтали - законнi i, через амнiстiю, - незаконнi. Така можливiсть реально iснує i повинна дати ефект. (Проте, власники капiталiв погодяться тiльки коли будуть гарантiї безпеки i вигоди, тобто пiдйом економiки i довiра до влади. Одним рухом це не зробити. Для вiдновлення довiри потрiбен час.)

18. Залучити iноземних iнвесторiв. (Я вже про це згадував - дуже важко).

19. Так само важко спонукати рядових громадян вийняти долари з загашникiв i покласти в банк. (Обставини тi ж - потрiбний стiйкий пiдйом економiки i довiра до влади).

20. По частинi пiдйому сiльського господарства переконливих iдей не знайшов. (Потрiбнi великi ферми, але для них поки немає умов - кредитiв, технiки, законiв про землю).

21. Технiчна полiтика - прiоритети й черговiсть для державних капiталовкладень: легка i харчова промисловiсть, машинобудування (для потреб сiльського господарства, транспорту, легкої, харчової i вугiльної промисловостi), автомобiлi, ВП, електронiка, авiацiя, космос, бiотехнологiя. Зрозумiло, науково-конструкторськi розробки потрiбно проводити на усiх фронтах, але вибiр конкретних об'єктiв для виробництва залежить вiд витрат, ринку i ступеня готовностi пiдприємств. (Немає основ споконвiчно робити ставку на наукоємнiсть виробництва: по-перше, для цього немає умов, по-друге, велика iндустрiальна країна для свого iснування, насамперед, потребує "нормального" машинобудування, а не технiчної екзотики).

22. Необхiдно скоротити споживання енергоресурсiв принаймнi на третину. (Для цього потрiбно в коренi змiнити технологiю виробництва i психологiю споживачiв, що зажадає, принаймнi, два десятилiття, i те за умови великих iнвестицiй в устаткування.)

Щоб реалiзувати все це i ще багато чого iншого, чого я не знаю, що складає суть декларованих реформ, повиннi взаємодiяти чотири сили: влада, народ, громадськiсть i капiтал.

Наша влада вiдома: формально - все як у "кращих будинках": є конституцiя, "три гiлки", демократiя, вибори. "Наповнення" влади - рiзне - iдеалiсти, номенклатура, "олiгархи", навiть злочинцi. Переконання: комунiсти, нацiоналiсти, консерватори, соцiал-демократи, лiберали, радикали i ще десяток назв. Акценти iдей: батькiвщина, нацiя, капiтал, соцiалiзм. Рiзнобiй. Об'єднуюча iдея вiдсутня.

Для ефективного керування немає головного: авторитету закону i механiзмiв його реалiзацiї. Якщо сказати прямо - немає сили примусу, яка змiряється iз масовiстю правопорушень. Немає i багатьох необхiдних законiв. Зараз вихiд тiльки один: рiзке посилення "вертикалей": адмiнiстрацiї, прокуратури, судiв i мiлiцiї. На жаль, немає для їхньої ефективностi важливої умови: високої моралi виконавцiв. Без цього влада закону перетворюється у сваволю чиновникiв.

Народ. Розподiл по багатьох вимiрах: Молодi i пенсiонери. Бiднi, середнi, багатi. Мiськi i сiльськi. Схiднi i захiднi. Українцi i росiяни. Цьому розподiлу приблизно вiдповiдають вододiли переконань - соцiалiзм або капiталiзм, iз Росiєю або з Європою, "сильна рука" або "усi цивiльнi права". (Дивися нашi опитуванння).

Що ж вiн - народ? Погано працює. Iнiцiативи не виявляє. Бiдує. Нiчого не знає. Нiкому не вiрить. Нарiкає - але тихо: не вiрять i бояться. Голосує по списках - не за програми, а "по технологiях": за обiцянки, за подачки, iз страху, "за портрет". Що ще? Дивиться серiали. П'є.

Громадськiсть. Її теж немає. Так, щоб як на Заходi: спiвтовариства громадян - по професiях, iнтересам, переконанням, захопленням, релiгiям, територiям. Громадян: незалежних, вiльних, захищених Законом, але в той же час законослухняних, дисциплiнованих. Якi мають медичну страховку i навiть рахунок у банку. Немає нiчого такого! У свiй час комунiсти витравили навiть думки про те, щоб зiбратися, щось обговорити, виступити колективно. Не знаю, коли буде. То, актив народу повинен би бути в партiях. Їх десятки, але все - карлики. Справжня - тiльки комунiсти i то - непорiвнянна з радянськими часами. Програми iнших погано помiтнi, партiї побудованi бiльше на амбiцiях лiдерiв. Народ вiд них - окремо.

Є багато рiзних газет i каналiв ТБ - "ЗМI". Не цiкавих. Слухняних владi, олiгархам i навiть - (помiрковано!) - кримiналу.

Капiтал. До перебудови фонди промисловостi були великi, тепер розтанули, оцiнити важко. Банкiвський капiтал явно слабкий, фiнансувати пiдйом виробництва не в змозi. Не можу вникнути в розподiл власностi: немає iнформацiї. Одне скажу - капiталу, як самостiйної сили - поки немає.

Про майбутнє.

Наша країна така неструктурована, що важко пророчити навiть найближче майбутнє. Можна говорити тiльки про варiанти. Їх декiлька. Зупинюся коротко на кожному. В мiру свого розумiння.

Перший: переможуть комунiсти. Це значить радянська влада i жорстке державне керування господарством. Болгарiя уже випробувала реставрацiю декiлька рокiв тому - економiка повалилася. Щоб колишнiй варiант запрацював, - потрiбний "повний комплект" - не лише ЦК, Держплан, але i КДБ. Як би тепер комунiсти не маскувалися пiд демократiв i ринковикiв - життя до цього штовхне.

 

Чи так це жахливо, якби вдалося виконати? Кривавих репресiй точно - не буде. Я приблизно пiдрахував ще в 1991 роцi (писав у газетi): якби радянську планову систему звiльнити вiд надмiрного озброєння - (25% витрат i 40% машинобудування), то в умовах України можна усiм забезпечити прибуток, ну... у 150 дол. на душу на мiсяць. Вище не вийде, на прогрес - немає надiї, система не дозволить. Це - в iдеалi. Тепер, щоб це розкрутити пiсля кризи, знадобляться двi п'ятирiчки. Проте, реальна комунiстична елiта обуржуазилася i перший варiант неможливий. У кращому випадку вiн перетвориться на наступний, якщо знайдуться лiдери.

Другий: номенклатурний капiталiзм. Зрощення влади i капiталу. Це значить ринкова економiка з великою часткою державної i змiшаної власностi - (60%?) i втручанням уряду в частинi регулювання податкiв, тарифiв, цiн, зарплат, облiкових ставок, емiсiї, курсу валюти, вивозу капiталу, лiцензiй на торгiвлю. Все це для того, щоб сплачувати зарплату чиновникам i "силовикам", i зiбрати грошi для промисловостi, на якiй паразитує i номенклатура, або, того гiрше, - кримiнал. Форма керування - бiльше декрети, нiж закони, тому що важко розраховувати на парламент, спроможний сформувати вiдповiдальний уряд. Та й хто йому це дозволить?

Система держкапiталiзму випробувана в декiлькох варiантах. Перший - деспотичне правлiння однiєї партiї, як у Китаї або на Тайванi. Другий - диктатори - генерали або президенти з кишеньковими парламентами. Це: Пiночет у Чилi, Сухарто в Iндонезiї, хтось був у Пiвденнiй Кореї i багато хто iншi в країнах Пiвденної Америки. Були вдалi приклади в значеннi зростання економiки, але частiше справа закiнчувалася застоєм, революцiєю i вiдновленням демократiї при зруйнованому господарствi i наступному довгому перiодi видужання. Серйозний приклад - тiльки Китай, але там - iнший народ: працьовитий, дисциплiнований, столiттями привчений до крайньої бiдностi, з iдей порядку, ще вiд Конфуцiя.

Чи можливий держкапiталiзм без диктатури? Важко сказати - прикладiв немає. Харизматичний лiдер багато чого може зробити своїм авторитетом, звертаючись безпосередньо до народу, (пригадаємо Де-Голля). Але де його взяти?

Третiй варiант - зрiле суспiльство Захiдної Європи. Я його вже описував. Але система працює тiльки при потужнiй економiцi i нам це не свiтить.

Так i виявилося, що вибору немає. Жодний приклад не пiдходить. Комунiсти, напевно, не зможуть завоювати владу, щоб установити ради, i реалiзувати соцiалiзм "з українською специфiкою". Вони, проте, є сильна опозицiя, що гальмує iншi розумнi рiшення. Для другого варiанта в нас немає потужної правої сили або кандидата в диктатори. Для третього ми просто не дозрiли.

Що ж буде? Щось повинно ж бути!

Буде - самоорганiзацiя. Повiльне прямування до дозрiвання вiд тiєї точки, де стоїмо: потрiбно терпляче розв'язувати вузлики протирiч. "Новий - старий" президент, так само як i уряд, декларували правильнi iдеї. Деякi надiї є. Подивимося.

Моя ("неосвiчена"!) думка: вiдповiдно до етапу дозрiвання i з урахуванням економiчної кризи, Українi потрiбна президентська республiка з "керованою" демократiєю.

Трагiчних варiантiв розвитку не передбачається. I то добре.